Національно-політичний рух українців у Галичині і Буковині під час революції 1848–1849 рр.

План: революція в Австрійській імперії;   Головна руська рада; українці в першому парламенті Австро-Угорщини; Ліквідація кріпосного права; позитивні й негативні наслідки.

Тези:: Прогресивне: скасування кріпосного права; запровадження конституційного правління; уперше українці західних територій самовиразились як нація зі своїми інтересами й були представлені в парламенті; покладено початок політичній боротьбі населення цих земель за своє нац. й соц. Звільнення; відділення української мови від польської та російської; створення єдиних граматичних норм; укр. мова повинна бути введена в школах.

Негативне: збереження монархії; розпуск парламенту; криваве придушення повстань; величезні викупні платежі й панування, як і раніше, феодального землеволодіння; розчленовування західноукраїнських земель за новою австрійською конституцією

Розгорнута відповідь: У березні 1848 р. спалахнула буржуазно-демократична революція в Австрійській імперії, що стала поштовхом для нац.-визвольного руху в західноукраїнських землях.

Березень 1848 р. — демонстрація у Львові, яка склала петицію до імператора з вимогами здійснення буржуазних реформ і перетвор. Галичини на польську автономну провінцію. Були звільнені всі політ. арештанти з в’язниць Львова, почалося формування нац. гвардії.

Квітень 1848 р. — поч. заворушення селян, які могли спричинити велике сел. повстання. Щоб запобігти йому, австр. уряд скасував 17 квітня в Галичині кріпосне право: панщину й особисту залежність селян від феодалів.

Головна руська рада У травні 1848 р. укр. ліберальна інтелігенція й уніатське духівництво ств. у Львові першу укр. політ. організацію — Головну руську раду. Рада домагалася встановлення власної укр. автономії Галичини, форм. загонів нац. укр. гвардії й запровадження в навч. закладах навчання укр. мовою. Але уряд затвердив лише вимогу про викладання предметів у школах і гімназіях укр. мовою.

У листопаді 1848 р. відбулося збройне повстання у Львові з вимогою запровадження укр. автономії в Сх. Галичині та проти спроб Австрії роззброїти загони укр. нац. гвардії. У повстанні взяли участь широкі нар мас.. Вулиці були перегороджені барикадами, уперше був піднятий червоний прапор. Повстання було жорстоко придушене каральними військами після артилерійського обстрілу міста.

  У Північній Буковині протягом 1848 р. селяни відмовлялися виконувати феодальні повинності, захоплювали поміщицькі землі, пасовища й ліси, створювали збройні загони. У листопаді 1848 р. спалахнуло збройне повстання,придушене карателями лише через півтора роки — у квітні 1850 р.

Українці в першому парламенті Австро-Угорщини

У липні 1848 р. почалися засідання рейхстагу у Відні, до якого в ході червневих двоступінчастих виборів було обрано 25 українців і 75 поляків на 100 місць, наданих Галичині. Українці в парламенті відстоювали:

· поділ Галичини на Західну (із центром у Кракові) і Східну (із центром у Львові);

· антифеодальні вимоги: ліквідація кріпосного права (не тільки в Галичині, а й на решті території), скасування викупних платежів феодалам за землю, ліквідацію монополії феодалів на володіння млинами, зниження держ. податків, дозвіл селянам вільно користуватися соляними покладами та ін.

На підтримку цих вимог депутати-українці зібрали 200 тис. підписів, але рейхстаг лише частково їх задовольнив. У грудні 1848 р. новий 18-літній імператор Франц-Йосиф, зібравши контрреволюційні сили, розпустив парламент.

Ліквідація кріпосного права Ця подія стала одним із найважливіших рішень парламенту, затверджених імператором 7 вересня 1848 р. Закон надав селянам право власності на землю й громадянські права, скасував панщину, але встановив величезний викуп за землю, через що у феодалів залишилася більша частина землі, лісу та пасовищ, користування якими селяни змушені були відпрацьовувати або вносити велику плату за нього.

Висновок: Основні підсумки революції — поєднували в собі як прогресивні досягнення, так і феодальні пережитки. Прогресивне: скасування кріпосного права; запровадження конституційного правління; уперше українці зах. територій самовиразились як нація зі своїми інтересами й були представлені в парламенті; покладено початок політичній боротьбі населення цих земель за своє нац. й соц. звільнення.

Негативне: збереження монархії; розпуск парламенту; криваве придушення повстань; величезні викупні платежі й панування, як і раніше, феод. землеволодіння; розчленовування західноукр. земель за новою австр. конституцією: Зах та Сх Галичина так і залишились об’єднаними й були віддані під владу Польщі; владу в Буковині віддали румунським поміщикам.

 

 

65. Розвиток української культури наприкінці XVIII - у першій половині XIX ст.

Загальна характеристика:

* відбувалося встановлення української культури нового часу;

* основні мистецькі напрямки – класицизм та романтизм;

* негативний вплив: відсутність власної державності;

* Проведення в Наддніпрянщині політики русифікації;

* культурну розвиток західноукраїнських земель тісно пов’язаний з греко-католицьким рухом.

Освіта: початкова: в Росії – парафіяльні школи; в Австрії – парафіяльні школи; середня: в Росії та в Австрії платні гімназії; вища: в Росії – Києво-Могилянська академія, Харківський та Київський університети.

Наука: видання «історії Русів» 1846 р.; «Історія Малоросії»

Література і мова: публікація фольклорних творів; українська поезія і проза; «Енеїда», «Конотопська відьма»

Театр: стаціонарні професійні театри у Харкові та Полтаві;

Музика: розвиток музичного фольклору; кобзарське мистецтво.

Архітектура: панував класичний стиль.

 

Розгорнута відповідь:

У кінці XVIII століття територія України була розділена між Австрійською і Російською імперіями. До цього часу завершилася ліквідація української державності. В обох імперіях розгалужений бюрократичний апарат повністю контролював всі сторони життя суспільства. Широкими правами наділяється цензура. Вживання української мови зберігається виключно у народному середовищі.

Культурні взаємини між Україною та Російською імперією у ХІХ ст. набули іншого характеру, ніж у попередні часи. Вища за рівнем розвитку українська культура XVI–XVIII ст. позитивно впливала на Російську державу та сприяла її європеїзації. Внаслідок цього вищі за культурно-освітнім рівнем українські діячі усвідомлювали себе представниками іншої національності. У ХІХ ст., з утратою своєї державності, Україна позбулася і своєї культурної переваги над Росією. Багатьох українських культурних діячів імперські ідеологи абсолютно безпідставно зарахували до представників російської культури

Перебування під імперською владою спричинило зміни у змісті української культури. Більшість здобутків архітектури, скульптури, образотворчого мистецтва втратили національні риси і відтепер так чи інакше допомагали звеличувати імперську владу.

Позитивний вплив України на культурний розвиток Росії представники російської великодержавної ідеології намагалися ігнорувати.

У дуже важких умовах розвивалася культура на західноукраїнських землях, підпорядкованих Габсбургам, де українці потерпали від онімечування, яке поєднувалося з полонізацією у Галичині, мадяризацією в Закарпатті та румунізацією на Буковині.

Австрійська імперія розглядала західноукраїнські землі як відсталі провінції та цілеспрямовано зберігала їхнє другорядне становище стосовно центру. Внаслідок цього західноукраїнські культурні діячі вимушені були шукати можливостей прояву своїх здібностей за межами рідного краю.

Тобто на рубежі XVIII—XIX століть у розвитку української культури склалася кризова, критична ситуація. Власне стояло питання про саме її існування. У XIX столітті в Україні поступово складається новий соціальний шар суспільства — національна інтелігенція. Поява в її особі культурної еліти і збереження національних культурних традицій в народному середовищі зробили реальним українське культурне відродження.

 

66. Ліберальні реформи 1860–70-х рр. в Росії та специфіка їх реалізації в Україні. Соціально-економічний і політичний розвиток підросійської України на етапі становлення капіталізму.

План:

Основні реформи, стан промисловості та сільського господарства України,

Тези:

19 лютого 1861−селянська реформа, ліквідація кріпосного права; 1864р. – земська реформа, створення земств, які фактично утримували державні установи; 1870р. – міська реформа, зміна органів керівництва; 1860-1864р. – фінансова реформа, контроль податків; 1864р. – судова реформа, створення незалежного суду; 1862,1864,1874р. – військові реформи, переозброєння армії, реформування системи підготовки; 1864р. – освітня реформа; 1865р. – цензурна реформа.

Розгорнута відповідь:

Селянська реформа: відбувалися корінні зміни у розподілі земельної власності, товарно-грошові відносини ставали домінуючими у господарстві поміщиків та заможних селян, відбулася спеціалізація районів, з’являлися різні методи використання землі (оренда та ін..); розшарування селянства. Земська реформа: У повітах і губерніях запроваджувалося місцеве самоврядування. Земства організовували проведення заходів для підвищення рільницької культури селян, виник селянський кооперативний рух; вони утримували навчальні заклади, і виступали за введення укр.мови. Міська реформа: самоврядування в містах змінювалося зі станового на безстанове, в усіх містах створювалися міські думи, яка опікувалася благоустроєм міста, сприяла розвиткові місцевої торгівлі й промисловості, системи охорони здоров’я і народної освіти. Фінансові реформи: було створено Державний банк, який дістав переважне право кредитування торговельних і промислових підприємств; створено незалежні від місцевої адміністрації контрольні палати. Скасовано давню відкупну систему збору податків, за якою більшість зібраних грошей находила не до казни, а до кишені відкупників. Однак селяни та міщани вимушені були, як і раніше, сплачувати подушну подать. Судова реформ а Відповідно до нових судових уставів суд ставав безстановим, незалежним від адміністративної влади. Засідання всіх судових органів ставали відкритими для публіки. Втім, залишалися не зв’язаний із загальною судовою системою становий волосний суд для селян, окремі суди для військових і духовенства. Військові реформи: Здійснено переозброєння та переобмундирування армії, реформовано систему підготовки солдат та офіцерів, постачання та управління збройними силами. 1874 р. − Запроваджено новий військовий статут, згідно з яким колишні рекрутські набори замінялися загальною військовою повинністю для чоловіків, які досягли 20 років.

У другій половині ХІХ століття під впливом буржуазних реформ в Україні відбулися значні зміни у соціально-економічній сфері. Промисловість: концентрація виробництва, утворення монополій;формування промислової спеціалізації регіонів; значний вплив іноземного капіталу; вищі темпи розвитку порівняно з загальноімперськими; перетворення Надднапрянщини на один з головних промислових регіонів імперії; переважав іноземний капітал. Сільське господарство: збереження великими поміщицькими латифундіями своїх позицій; перетворення землі на товар спричинило диференціацію селянства; майнове розшарування селянства мало характер різкої поляризації; посилення експлуатації народних мас; загострення проблеми аграрного перенаселення. Соціальне розшарування українського селянства:− Вищий прошарок (володіли 40% всієї площі надільної землі); Середній прошарок (володіли 20% всієї площі надільної землі); Нижчий прошарок( володіли 40% всієї площі надільних і приватних земель.)

Висновок: Реформи 60–70-х рр. були, власне, поступками часові, що їх робила Російська імперія, і не мали на меті створення повноцінних умов для розвитку як українського, так і будь-якого іншого з народів, пригноблених імперією. Соціально-економічний розвиток Українських земель у складі Російської імперії знаходився на значному рівні, вона мала швидкі темпи розвитку, що було завдяки буржуазним реформам 1861р. Наддніпрянська Україна була одним із найбільш розвинутих аграрних та індустріальних районів Російської імперії

 

 

67. Соціально-економічний і політичний статус українських земель у складі імперії Габсбургів. Конституційні реформи 1860-х рр., їх вплив на українську суспільність.

План:

Особливості економічного розвитку, трудова еміграція, конституційні реформи

Тези:

надто повільний розвиток економіки, вона носила більш аграрний характер, повільний розвиток с/г., ринок використовувався лише для збуту або для отримання сировини та роб.сили, малоземелля, посилення експлуатації, еміграції в пошуках заробітку, конституційні реформи направлені на заміну централізму та розвиток політ.свідомості.

Розгорнута відповідь:

Особливості економічного розвитку Галичини Буковини і Закарпаття
в ІІ половині ХІХ ст.

– не спостерігалося бурхливого зростання продуктивних сил, як в інших частинах імперії Габсбургів.

– аграрний характер економіки.

– західноукраїнським землям в економічній структурі імперії Габсбургів відводилась роль ринку збуту промислових товарів і джерела надходження сировини та робочої сили до індустріально розвинених провінцій.

–  Імперський уряд фактично не вживав ніяких заходів щодо розвитку промисловості в Західній Україні. 

– Доступ з/у товарам на ринки Австро-Угорщини та сусідніх країн був закритий.

– Посилення позицій іноземного капіталу в з/у економіці наприкінці ХІХ ст.

– Найнижчий в імперії рівень розвитку с/г виробництва

– Малоземелля, масова трудова еміграція.

– Домінування в економіці краю іноземного капіталу

– Промисловість мала однобокий, переважно сировинний характер розвитку

– Жорстока експлуатація з/у робітників

– Надто повільний розвиток сільського господарства

– Посилення відносного аграрного перенаселення

Трудова еміграція західних українців, п ричини:

– Злиденні заробітки або повна їх відсутність

– Зубожіння більшості селян, малоземелля, пошуку порятунку від голодної смерті.

– Національне гноблення та політичне безправ'я

Конституційні реформи 60-х рр. в австрійській імперії

– 1860 р. відновлення конституції

– Створення двопалатного законодавчого органу – Державної Ради.

– Створення Галицького крайового сейму у Львові 1861 р.

– Поділ Австо-Угорщини на 2 частини: австрійську і угорськую

– Зміна централізму федералізмом

Наслідки конституційних реформ

– Створення міцного фундаменту для розгортання національно-визвольного руху.

– Надання українському рухові нового імпульсу.

– Відкриття усім народам імперії шляху до здобутків європейської демократії.

– Стимулювання, а подекуди просто тиск на слабших щодо прискореного розвитку, або зрівняння з політично сильнішими.

Висновок: Щодо розвитку України у складі Австро-Угорської імперії можна сказати, що економіка не була дуже розвиненою, не спостерігалося бурхливого піднесення у сфері, адже ресурси України використовувалися як сировина, не була розвинена обрібна сфера, і це стало причиною безробіття та трудових міграцій, технічне оснащення тут також було не ефективним. Конституційні реформи, в свою чергу, дало поштовх до розвитку національної свідомості українців, українці стали частиною політичного життя. Відбулося перетворення населення з мовчазних підданих на співносіїв влади, громадян.

 

 

68. Передумови та тенденції формування української нації у складі Російської та Австро-Угорської імперій.

План: Негативні чинники, уповільнюючі чинники, тенденції формування

Тези: статус України як колонії, переважана кількість неукраїнської адміністрації – нерівні шанси українців на конкурентну боротьбу, русифікація та полонізація міст, політика етноциду, консолідуюча рідна мова, рушійна сила – інтелігенція, роботи літераторів та журналістів.

Розгорнута в ідповідь:

Негативними чинниками, що уповільнювали процеси становлення української нації були:

− відсутність власної держави, національної еліти, в руках якої були б економічні і політичні засоби консолідації українського народу;

− поділ України між Російською і Австро-Угорською імперіями;

− статус України як внутрішньої колонії імперій;

− суттєве обмеження розвитку соціальної структури українського суспільства та його національної культури;

Уповільнюючі чинники

− переважання в колоніальній адміністрації вихідців з Росії або з Польщі;

− русифікація або полонізації міст в Україні заважали розвитку української традиційної селянської культури, міської української культури і масовому поширенню її серед українства.

− Панування в містах російської та польської колоніальної адміністрації фактично позбавляло українських селян, які розорювались і переселялись у міста, ефективного соціального і правового захисту.

− Суттєво гальмувала розвиток українців політика етноциду(Валуєвський циркуляр 1863р., Емський указ 1876р.)

Прискорення процесу консолідації української нації відбувається після ліквідації феодально-кріпосницьких відносин у середині XIX ст. Визначальну роль у цьому процесі відігравала Наддніпрянщина, адже українське населення Східної Галичини, Північної Буковини й Закарпаття вбачало в Наддніпрянській Україні свій природний центр, прагнуло до возз'єднання з ним, щоб створити соборну незалежну національну державу.

Тенденції формування нації:

− Українська нація формувалася переважно як селянська

− З розвитком капіталізму дедалі більшого значення набирала українська інтелігенція, яка стала рушійником консолідації української нації.

− Консолідації української нації сприяв і загальний інтерес народу до свого історичного минулого

− Консолідуючим чинником становлення української нації виступала рідна мова. яка у цей період сформувалася як літературна

Висновок: українське суспільство на данному етапі зтикається з низкою чинників, які уповільнюють темпи об’єднання у єдину соборну державу, але все ж такі є позитивні тенденції. Рідна мова та література стають чинниками, які пробуджують національну свідомість, які спонукають громадян до боротьби за об’єднання.

 

 

69. Формування політичної свідомості українців в системі суспільно-політичних Росії і Австро-Угорщини (др. пол. ХІХ – початок ХХ ст.).

План:, політ. життя зах.України, політичне життя Наддніпрянщини

Тези: Зах.укр – москвофіли, народовці, радикали,в основному гасла за самостійну державу, Наддніпр. – народницький рух, громади, самостійницькі та автономістські ідеї(крім НУП- «Україна для українців»).

Розгорнута відповідь:

Суспільно-політичні течії на західноукраїнських землях у ІІ пол. ХІХ ст.:

− Громадівський рух у Наддніпрянській Україні 60-90 pp. XIX ст. – створення Укр.демократичної партії

− Народницький рух – «Земля та воля»

Суспільно-політичні течії на західноукраїнських землях у ІІ пол. ХІХ ст.:

− Москвофіли - приєднання Західної України до Росії

− Народовці - за єдність всіх українських земель; 4 політ.партії

− Радикали - за передачу землі селянам; за возз'єднання всіх українських земель, РУРП(1890р.)

Наприкінці XIX ст. відбувається політизація національно-визвольного руху — оформлення перших політичних партій із чіткими програмними вимогами щодо майбутнього політичного стану українських земель. Український національний рух набирає політичного характеру. В Україні починають утворюватися перші національно-політичні партії. Початок XX ст. в історії України характеризується загальним революційним піднесенням, що було викликане гострими класовими протиріччями, національним гнобленням, політичним безправ'ям населення.

У Наддніпрянській Україні, на цей час вже значно зрусифікованої, більш масовими і впливовими були загальноросійські партії, які не прагнули до вирішення національного питання (крім кадетів, які вимагали культурної автономії для національних окраїн імперії). За винятком НУП, яка своїм ідеалом проголосила самостійну українську державу, інші національні партії Наддніпрянської України взяли за основу своїх програм вимоги політичної автономії України у складі Росії.

У Західній Україні національний рух розвивався в більш сприятливих умовах і мав значно більші здобутки, ніж у Наддніпрянщині. Тут активізувалася діяльність політичних партій, основним гаслом яких було гасло політичної самостійності України. Отже на відміну від Східної Галичини, де до початку XX ст. всі українські партії перейшли на самостійницькі позиції, українські партії Наддніпрянщини дотримувалися плану перебудови Росії у федерацію, де Україна користувалася б правами національно-територіальної автономії, а не самостійної держави.

Висновок: Таким чином, протягом XIX ст. український національно-визвольний рух як у Наддніпрянській, так і в Західній Україні пройшов шлях від культурно-просвітницького до політичного етапу, відбувалося формування національної самосвідомості українців, зростав інтерес до української мови, історії, культури, активізувалися зв'язки між західними і східними українцями.

 

 

70. Передумови та специфіка українського національно руху в Російській імперії на етапі становлення індустріального суспільства. Хлопомани. Громадівський рух.

План: Специфіка руху, Просвіти, громади; хлопомани

Тези: специфіка:громади,культурні заходи, громади; Просвіти як чинник розвитку укр.руху; 1859р. Петербурзька громада – випуск журналу «Основа»; хлопомани–українофіли, займались культурницькою діяльн.,не ставили питаннь про незалежність; 1860р. – Укр.громада, розвиток освіти укр.мовою; Валуєвський циркуляр 20.07.1863р.

Розгорнута відповідь:

Специфіка руху на данному етапі: виникнення громад; посилення земсько-ліберальної опозиції царизму, проведення масових культурно-просвітних заходів, що набрали характеру опозиційних виступів; створення укр. національних партій.

У період 1907-1914 pp. український рух, незважаючи на урядові переслідування, продовжував розвиватися. Осередками розвитку руху були "Просвіти". Незважаючи на свою суто культурницьку роботу, зазнавали переслідувань з боку влади. їх робота неодноразово переривалася обшуками, перереєстраціями. Великою заслугою діяльності "Просвіт" у період реакції було те, що вони не дали згаснути українському національному життю. їх культурницька діяльність в умовах урядових репресій набирала політичного забарвлення і тим самим сприяла розвитку українського руху.

У 1859 р. в Петербурзі була створена перша укр. громада — культурно-освітня організація, що мала на меті популяризацію національної ідеї через видання книг, журналів, проведення вечорів, навчання в недільних школах. Громада почала видавати журнал "Основа" (1861-1862). Журнал наочно показав, що існування української нації, культури було незаперечним фактом.

  Український національний рух захопив частину молоді з польських абоспольщених шляхетських родин Правобережної України. Цю групу на чолі з Володимиром Антоновичем називали хлопоманами, хоча самі вони себе називали українофілами. Вони влаштовували зібрання, готували і зачитували реферати, випускали рукописний журнал та заснували у 1859 р. підпільну школу, де зібрали бідних юнаків, котрих "вчили в національному напрямі". На межі 1860-1861 pp. гурток хлопоманів саморозпустився, а його члени разом з іншими діячами утворили нове товариство "Українська громада". Головним своїм завданням вони вважали організацію народної освіти рідною мовою; здійснення наукових розвідок в галузі етнографії, мовознавства, історії; підготовку і видання популярних книжок тощо. Одним словом, займалися культурницькою діяльністю.

Висновок: на етапі становлення індустр.сусп. широкого впливу набув національних рух, який торкнувся як молоді, так і основної маси населення. Укр.діячі не тільки займаються культурницькою діяльністю, а й висувають ідеї щодо нехалежності або, хоча б, автономії України. Після прийняття Валуєвського циркуляру 20 липня 1863 р. багато громад було закрито або саморозпущено, але їх ідеї відклались в душі народу.

 

 

70. Передумови та специфіка українського національно руху в Російській імперії на етапі становлення індустріального суспільства. Хлопомани. Громадівський рух.

План: Специфіка руху, Просвіти, громади; хлопомани

Тези: специфіка:громади,культурні заходи, громади; Просвіти як чинник розвитку укр.руху; 1859р. Петербурзька громада – випуск журналу «Основа»; хлопомани–українофіли, займались культурницькою діяльн.,не ставили питаннь про незалежність; 1860р. – Укр.громада, розвиток освіти укр.мовою; Валуєвський циркуляр 20.07.1863р.

Розгорнута відповідь:

Специфіка руху на данному етапі: виникнення громад; посилення земсько-ліберальної опозиції царизму, проведення масових культурно-просвітних заходів, що набрали характеру опозиційних виступів; створення укр. національних партій.

У період 1907-1914 pp. український рух, незважаючи на урядові переслідування, продовжував розвиватися. Осередками розвитку руху були "Просвіти". Незважаючи на свою суто культурницьку роботу, зазнавали переслідувань з боку влади. їх робота неодноразово переривалася обшуками, перереєстраціями. Великою заслугою діяльності "Просвіт" у період реакції було те, що вони не дали згаснути українському національному життю. їх культурницька діяльність в умовах урядових репресій набирала політичного забарвлення і тим самим сприяла розвитку українського руху.

У 1859 р. в Петербурзі була створена перша укр. громада — культурно-освітня організація, що мала на меті популяризацію національної ідеї через видання книг, журналів, проведення вечорів, навчання в недільних школах. Громада почала видавати журнал "Основа" (1861-1862). Журнал наочно показав, що існування української нації, культури було незаперечним фактом.

  Український національний рух захопив частину молоді з польських абоспольщених шляхетських родин Правобережної України. Цю групу на чолі з Володимиром Антоновичем називали хлопоманами, хоча самі вони себе називали українофілами. Вони влаштовували зібрання, готували і зачитували реферати, випускали рукописний журнал та заснували у 1859 р. підпільну школу, де зібрали бідних юнаків, котрих "вчили в національному напрямі". На межі 1860-1861 pp. гурток хлопоманів саморозпустився, а його члени разом з іншими діячами утворили нове товариство "Українська громада". Головним своїм завданням вони вважали організацію народної освіти рідною мовою; здійснення наукових розвідок в галузі етнографії, мовознавства, історії; підготовку і видання популярних книжок тощо. Одним словом, займалися культурницькою діяльністю.

Висновок: на етапі становлення індустр.сусп. широкого впливу набув національних рух, який торкнувся як молоді, так і основної маси населення. Укр.діячі не тільки займаються культурницькою діяльністю, а й висувають ідеї щодо нехалежності або, хоча б, автономії України. Після прийняття Валуєвського циркуляру 20 липня 1863 р. багато громад було закрито або саморозпущено, але їх ідеї відклались в душі народу.

 

 

72. Суспільно-політична та національна проблематика в програмах українських та загальноросійських політичних партій на зламі ХІХ-ХХ ст.

План: Загальнорос.партії, партії Наддніпрянщини, зах.укр. партії

Тези: Загальнорос.партії: РСДРП, есери, кедти, октябристи, союз рус.народу; Наддніпрянщина: РУП, НУП, Спілка, УДП, УРП (лише НУП націоналістична); Зах.укр: РУРП, УНДП, РНП.

Розгорнута відповідь:

Се ред найвпливовіших загальноросійських партій виділяють:

− РСДРП - Ортодоксальний марксизм, визнан­ня керівної ролі пролетаріату в рево­люції та диктатури пролетаріату

− Партія соціалістів-революціонерві(есери)- Поєднання марксизму й народниць­ких ідей

− Конституційно-демокра­тична партія (кадети) - Виступала за конституційну монар­хію з двопалатним парламентом, за свободу культурного розвитку для всіх національностей

− «Союз 17 жовтня» (октябристи) - Виступала за збереження царської влади, єдину і неподільну Росію

− «Союз руського народу» - Націонал-шовінізм, антисемітизм

Партії Наддніпрянщини:

− Народна українська партія (НУП),яка була відверто націоналістичною. Головний програмний документ "10 заповідей" проголошував створення самостійної демократичної республіки, гасло "Україна для українців".

− Українська соціал-демократична спілка закликала пролетарів міста і села розгортати страйковий рух.

− Українська демократична партія (УДП) та Українська радикальна партія (УРП) обстоювали встановлення в Російській імперії конституційної монархії, яка б надала Україні право на автономію (про докорінні соціальні зміни не йшлося).

Партії зах.укр:

− Русько-українська радикальна партія,  яка мала за мету створення незалежної української держави.

− Українська національно-демократична партія обстоювала ліберальні позиції, головною метою своєї діяльності проголосила створення незалежної української держави.

− Русофілами було засновано російську національну партію, яка отримала великі дотації від царського уряду і була підтримана польською аристократією, щоб внести розкол в український рух.

 

Висновок: на відміну від зах.укр партій, де більшість з них перейшли на самостійницькі позиції, українські партії Наддніпрянщини дотримувалися плану перебудови Росії у федерацію, де Україна користувалася б правами національно-територіальної автономії, а не самостійної держави. Також слід зазначити, що більшість партії своєю соц.базою вважало селян та робітників.

 

 

73. Політизація українського національного руху Надднірянської України наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. Студентський рух. Братство тарасівців.

План: Політичне життя, студентський рух, тарасівці

Тези: Братство тарасівців – 1891р, вперше сформували політ.мету укр.руху, поширювали ідеї «кобзаря», студентський рух – участь в масових заходах для пробудження націон.свідомості, боротьба за соц.справедливість, за незалежність.

Розгорнута відповідь:

В цей період на території України починає з’являтися велика кількість політичних партій, які починають торкатися вже не тількі поверхневих проблем, а й таких проблем, як автономія чи незалежність укр.земель. Поступово починають виникати і різні організації політичного характеру.

Першою політичною організацією Наддніпрянщини Братство тарасівців, засноване 1891 р. Тарасівці ставили за мету реалізацію основних ідей Т. Шевченка, досягнення повної незалежності Української держави. І хоча тогочасне українське суспільство у своїй більшості не поділяло ідеї самостійної України, діяльність Братства підготувала сприятливий ґрунт для поширення державницько-самостійних настроїв. Братство тарасівців проіснувало до 1898 р.

Студентський рух мав на меті спинити шкідливе й згубне для нації винародовлення студентської молодіжи на Україні російській і повернути всіх студентів-українців до служіння інтересам українського народу. Вони протестували проти обмежень їх прав, виступали за соціальну справедливість. Студентство, будучи соціально різнорідною масою, відображало настрої різних станів і класів, з якими воно було зв'язане.

 Саме студенти боролися за долю університетів, після чого було відкрито університет у Львові. Вони висували вимоги щодо самостійності укр.земель. Студенти брали участь в різних заходах – напр. у похованні Т.Шевченка, в панахиді по селянах та ін. Ці виступи сприяли пробудженню і зростанню політичної самосвідомості не лише серед більшості студентів, але і в народних масах.

Висновок: Отже, наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. починає з’являтися велика кількість організацій та рухів, які висувають вже не тількі соціальні вимоги, а й політичні. Ці ідеї послугували поштовхом для розвитку студентського руху. Студенти розгортають активну діяльність, вони започатковують різні партії, які спрямовані на боротьбу за нелалежність. Значну роль також мало Братство тарасівців, головною метою якого було поширення ідей Великого Кобзаря. Всі ці організації та рухи призвели до поширення ідей серед народу, та розвитку їх націон.самосвідомості.

 

 

74. Революція 1905-1907 рр і Україна. Українські громади у І та ІІ російських Думах.

План: Революція 1905-1907р., І Дума, ІІ Дума.

Тези: Вимоги революціонерів: виступи селян(селянскьий рух), робітників(страйковий рух), військових(«Потьомкин», «Очаків»), прийняття маніфесту 17 жовстня 1905р.; І Дума − 45 укр, вимоги автономії, введення укр.мови, аграрне питання; ІІ Дума − 47 укр., автономія, надання свобод населенню.

Розгорнута відповідь:

У роки революції 1905—1907 pp. українські політичні партії, громадські об'єднання розгорнули бурхливу діяльність, охопили своєю роботою широкі народні маси. Селяни вимагали вирішення земельного питання. Формою їх боротьби стали погроми поміщицьких маєтків, убивства поміщиків. Царська влада жорстоко придушувала селянські виступи. Робітники України в роки революції провели масові страйки, на яких висували не тільки економічні вимоги, а й політичні («Геть царя!»). Активну участь у революційних подіях взяли військові. 13 червня 1905 р. в Одесі розпочався загальноміський страйк. 14 червня підняла повстання команда броненосця «Потьомкін». 11 листопада 1905 р. розпочалося повстання на головній базі Чорноморського флоту в Севастополі — на крейсері «Очаків». У ході революції 1905—1907 pp. царат був вимушений піти на поступки. Маніфест 17 жовтня 1905 р. «дарував» народам Російської імперії політичні права та свободи, обіцяв скликати законодавчий орган — Державну думу.

І Державна Дума працювала в Петербурзі 27 квітня — 8 липня 1906 р. Українська думська громада у складі 45 чол. сформувалася майже негайно; вимагала надати Україні в її етнографічних межах політичну автономію, запровадити українську мову в школах, судових і адміністративних органах. Щодо головного питання революції - аграрного — в громаді не існувало єдиної думки. Кадетські депутати відстоювали передачу частини поміщицьких земель селянам за викуп, а селянські підтримували трудовиків - конфіскацію поміщицьких земель і націоналізацію всієї землі.

                   На початку 1907 р. царизм дозволив вибори до II Державної Думи. Українська громада нового складу налічувала в Думі 47 членів. Платформа громади складалася на основі програмних установок УСДРП: автономія України, амністія політв'язням, свобода слова, друку, зборів, пересувань, союзів і віросповідань, українізація школи, судочинства й церкви. Щодо аграрного питання нова думська громада також не мала єдиної позиції.

Висновок: Отже, революція 1905—1907 pp. активізувала національний рух в Україні. Була створена українська преса. Політичні партії відстоювали головне питання — автономію України в складі федеративної Росії.

У І та II Державних думах діяла Українська думська громада (відповідно 45 та 47 депутатів), яка вимагала розв'язання земельного питання,