Національне відродження Наддніпрянської України. Діяльність перших політичних організацій. Кирило-Мефодіївське братство.

План:

Основні аспекти та стадії відродження; політичні організації; діяльність Кирило-Мефодіївського братства.

Тези:

1798р. – вважаютьпоч. національного відродження через появу трьох частин “Енеїди” Котляревського. Поч. ХІХ ст. – найважливіший осередок відродження – Харків (випуск журналів, газет). Кін. XVIII – 40-і рр. ХІХ ст. – перший етап націон. відродж. в Наддніпрянській Укр. – період “збирання спадщини” (етнографічні дослідження). Політ. партії: 1) “Південне товариство” (1821р.; П. Пестель; ідеї: *рівність всіх; *об’єднання народів); 2) “Північне товариство” (1821р.; М. Муравйов; ідеї: *скасув. кріпацтва; *форма правління в Росії – конституційна монархія); 3) Товариство об’єднаних слов’ян (1823р.; брати Борисови, Андрієвич; ідеї: *об’єднання слов’янських народів у федеративну республіку). Кирило-Меф. братство: (1846р.; М. Костомаров, В. Білозерський, М. Гулак, П. Куліш, Т. Шевченко; мета: утвердження націон. укр. державності з демократичним ладом).

Розгорнута відповідь:

Поч. націон. відродж. вважають появу у 1798р. перших трьох частин “Енеїди” Котляревського. На поч. ХІХ ст. – чи не найважливіший осередок укр. нац. відродж. – Харків (почали виходити журнали, присвячені місцевому краю). Кін. XVIII – 40-і рр. ХІХ ст. – перший етап націон. відродж. в Наддніпрянській Укр. – період “збирання спадщини” (звернення до історичного минулого, інтерес до Гетьманщини та минулого). Відбувалося утвердження укр. мови як літературної та становлення нової укр. літер. Поширення літератури рідною мовою. Зростання національної свідомості. Боротьба нації за звільнення. Відбувалося зародження масового національного руху, який міг призвести до незалежності нації. “Південне товариство” - 1821р.; П. Пестель; програмний документ “Руська правда”; ідеї: * заборона кріпацтва; *особиста свобода руху, віросповідання; *рівність всіх; *об’єднання народів Росії; *повалення самодержавства шляхом перевороту; *проголошення республіки; *встановлення революційної диктатури). “Північне товариство” - 1821р.; М. Муравйов; програмний документ “Конституція”; ідеї: *скасув. кріпацтва; *форма правління в Росії – конституційна монархія; *збереження поміщицького землеволодіння). Товариство об’єднаних слов’ян (1823р.; брати Борисови, Андрієвич; ідеї: *об’єднання слов’янських народів у федеративну республіку; *парламент республік, що складатиметься з представників усіх народів, та кожен з цих народів матиме право на широке самоврядування). Кирило-Меф. братство: -- 1846р.; М. Костомаров, В. Білозерський, М. Гулак, П. Куліш, Т. Шевченко; мета: утвердження націон. укр. державності з демократичним ладом у конфедеративному союзі слов’янських держав; програма: *ліквідація кріпосного права; *нац. визвол. укр народу; *рівні політ. права для усіх слов’янських народів; *повалення самодержавства та встановлення республіки; *створ. конфедерації вільних слов’янських держав із демократичним ладом зі столицею в Києві; *рівність громадян перед законом, скасування станів; *ідеалізація козацького минулого України; значення: *спроба інтелігенції перейти від культурницького до політичного етапу визвольної боротьби; *нац. звільнення українців розглядалось в контексті загальноєвропейської боротьби поневолених народів; *уперше здійснено спробу об’єднати укр. нац. ідею із загальнолюдськими християнськими цінностями та ідеєю слов’янської єдності.

 

62. Адміністративно-територіальний устрій та регіональний поділ українських земель у складі Австрійської імперії в першій половині ХІХ ст. Населення західноукраїнських земель. Національне і соціальне становище українців.

План: 1) Перехід зх.-укр. земель до Австрійської імперії; 2) Адміністративний устрій; 3) Населення зх.-укр. земель. Нац. і соц. становище українців. 4) Висновок.

Тези: Перехід зх.-укр. земель до Австрійської імперії: приєднання Галичини, Волині, Буковини, Закарпаття; Адміністративний устрій: назначення посадових осіб, губернатор: який керував краєм, та його управління,(міське управління), сільське управління(там всім керували феодали). Населення зх.-укр. земель. Нац. і соц. становище українців: населення сх. Галичини(кількісний склад землі), населення Буковини(політики колонізації краю), населення Закарпаття(вживання назви ‘русини’ і чим відрізнялись від мешканців Угорщини), реформи Марії Терезії та Йосифа ІІ, позитивні тенденції цих реформ. Висновок.

Перехід зх.-укр. земель до Австрійської імперії: Унаслідок 1 поділу Польщі(1772) Австрія без жодного пострілу здобула колишні польські Краківське й Сандомирське воєводства, частину Холмщини і Подільського воєводства. В адміністративній структурі імперії Галичину разом з Волинню виокремлено в окремий коронний край з центром у Львові. Але піддавали сумніву правомірність такого об’єднання як поляки, так і українці, оскільки відмічався неорганічний характер Королівства. Буковину було приєднано у 1775 р. і він мав позитивний характер для землі. У 1786 р. місто отримало привілеї Австрійського міського статуту, а з 1832 тут був сформований вл. Магістрат, на чолі з бургомістром. Закарпаття ще раніше було під владою Австрійської імперії, його територія поділялась на комітати й жупи. Воно майже не мало спільного політичного й соц. життя з рештою зх.-укр. земель. Адміністративний устрій: Фактичним керівником краю був губернатор, який назначався імператором, при губернаторі створювалось губ. Управління, яке складалося з департаментів. Округи очолювали окружні старости, які вирішували всі адміністративні й поліцейські справи, наглядали за торгівлею, тощо. Штат округу складався з 10-12 осіб: староста, 3-4 комісари, секретар, 2 діловоди, 1-3 практиканти і 3 кур’єри. Комісарів і старост призначав імператор, а інших – староста. Адмін. й пол. владу в сіл. місцевостях(домініях) здійснювали поміщики(феодали), з 3 кандидатів, обраних селом, поміщик призначав війта, компетенція якого була незначна. Виконуючим органом були мандатори – фактично вони були службовцями доміній, оскільки платню отримували від поміщика. Населення зх.-укр. земель. Нац. і соц. становище українців: З епохи Середньовіччя склад місцевого населення відзначався поліетнічністю. У сх. Галичині здавна селилися німці, євреї, вірмени, поляки. Але українці були більшою етнічністю. Відносини між поляками та українцями визначали всю атмосферу життя а краї. Більшість населення в Буковині складали також українці, вони зайняли пн. цієї землі. Намагаючись збільш. Кіл-ть населення в краї, влада вела політику переселення – поселенці звільнялись від сплати податків на 30 років. Щодо Закарпаття, то воно лише відрізнялось від Угорщини мовою, та приналежністю до греко-католицької церкви, і кіл-ть жителів там становила 470 тис. осіб. На соц.-ек. й культурне становище зх. українців позитивно вплинули реформи Марії Терезії та Йосифа ІІ. Було скасовано особисту залежність селяна від поміщика, Шляхті вимагати від селянства відробляти панщину більше ніж 3 дні на тиждень. Реформи просвіченого абсолютизму позитивно вплинули на культурне становище зх. українців, особливо духовенство. Реформа освіти теж була позитивною, оскільки навчання було одним для всіх національностей і релігій. Висновок: Отже, становище українців було задовільним – в планах було надання багатьох вольностей, які не всі доходили до реалізації, помітним позитивним зрушенням було правління імператорів Марії Терезії та Йосифа ІІ, котрі робили все для покращення ситуації в краях.

 

63. Національно-визвольний рух на західноукраїнських землях в першій половині ХІХ ст. Вплив революції 1848-1849 рр. на соціально-економічне і політичне становище українців.

План: національно-визвольний рух, наслідки революції.

Тези: Політично залежні народи виступили з вимогою відродження власної державності. Події 1848 р. увійшли в історію як «весна народів». 2 травня 1848 р. українська інтелігенція та уніатське духівництво створили у Львові політичну організацію Головна руська рада (ГРР) на чолі з відомими церковними діячами Г. Яхимовичем і М. Куземським. Революційні події 1848—1849 pp. спричинили активізацію селянського руху в Західній Україні.

Розгорнута відповідь: Пробудження національного життя в західноукраїнських землях у перший половині XIX ст. було викликано посиленням феодального і національного гніту в Австрійській імперії, що набуло виразу у збільшенні феодальних повинностей селян, посиленні бюрократично - поліцейського режиму, забороні на викладання української мови в школах, насадженні німецької мови, політиці асиміляції українського населення.

Керівники ГРР вимагали розділу Галичини на Західну (польську) та Східну (українську), до складу якої увійшли б Північна Буковина та Закарпаття. Але імператорський уряд відмовився провести цю реформу. У Галичині, крім Головної руської ради, діяли ще дві політичні організації — Центральна народна рада (ЦНР) та «Руський собор» (PC), які взяли участь у боротьбі за владу в краї.

Активними учасниками революції 1848— 1849 pp. стали українці Західної України.

Результати, наслідки та історичне зн ачення революційних подій 1848-1848 рр. на західноукраїнських землях: Скасування панщини і початок запровадження в життя засад конституційного правління; Зміни соціального статусу селян; Визнання більшістю політичних сил існування в Галичині українського народу з його власними національним прагненнями; Виникнення Головної Руської Ради; Поява перших спроб українців висунути власні політичні програми, зміст яких засвідчував їхнє усвідомлення себе єдиною етнічною спільнотою з наддніпрянськими українцями; Отримання західними українцями упродовж 1848-1849 рр. найвагоміших здобутків у своєму національно-визвольному русі серед інших народів

Суть селянської реформи зводилася до трьох положень: ліквідації юридичної залежності селянина від поміщика; наділення селян землею, яка переходить у їхню власність; сплати селянами поміщикам вартості кріпосних повинностей.

Висновок: Українці Західної України у стислий час зуміли організуватися і добитися вирішення цілої низки соціально-економічних і політичних питань: Скасування кріпосницької системи: у Галичині панщину відмінили у квітні 1848 p., майже на п'ять місяців раніше, ніж в інших провінціях імперії.