Гетьман Олифер Голуб (Стеблівець)



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Гетьман Олифер Голуб (Стеблівець)



 

Після йо­го смер­ти гетьма­ном став Оли­фер Го­луб, або Стеблівець, та­ко­го ж ду­ху як і Са­гай­дач­ний, тоб то ста­рав­ся ми­ри­ти пра­ви­тельство з ко­за­ка­ми. Чи дов­го він гетьма­ну­вав, не зна­ти.

А що діяло­ся тоді на Ук­раїні?

Поляки, а найбільш пе­ре­вертні наші, після смер­ти Са­гай­дач­но­го, та вже й за нього пот­ро­хи, по­ча­ли забіра­ти си­лу над Ук­раїнця­ми. Ма­ло вже панів ук­раїнських зос­та­ло­ся пра­вос­лав­ни­ми; за ни­ми по­тяг­ло й ба­га­то міщан, а ста­рої віри пра­вос­лав­ної міцно дер­жа­ли­ся найбільш прості лю­де - че­рез те й віру на­шу По­ля­ки ста­ли зва­ти „хлопською". Уніяти, ма­ючи за со­бою уряд, по­чу­ва­ли свою си­лу й уся­ко­во ста­ли ви­яв­ля­ти її: в пра­вос­лав­них церк­вах не доз­во­ля­ли служ­бу Бо­жу одп­рав­ля­ти, а пра­вос­лав­них попів по тюр­мах са­жа­ли, лю­дей му­чи­ли, ка­ту­ва­ли; діти вміра­ли нех­ре­щені, лю­де жи­ли невінчані, вміра­ли без сповіді; у Львові, приміром, усіх Ук­раїнців вик­лю­чи­ли з уся­ко­го це­хо­во­го ре­мест­ва, не доз­во­ля­ли пра­вос­лав­ним у дзво­ни дзво­ни­ти, хо­ди­ти з При­час­тям до хво­рих, пе­ре­но­си­ти че­рез го­род мерців.

Найбільш ви­яв­ля­ли не­на­висть до пра­вос­лав­них уніятські по­пи та вла­ди­ки, особ­ли­во По­лоцький уніятський ар­ци­бис­куп Йо­са­фат Кун­це­вич. Він звелів за­пе­ча­та­ти церк­ви пра­вос­лавні у Ви­тебській єпархії і не доз­во­ля­ти пра­ви­ти служ­бу; попів пра­вос­лав­них са­до­вив по тюр­мах.

Не кра­ще бу­ло й по ин­ших місцях. У Київі (тро­хи раніш) За­по­рожці ігу­ме­на Ви­ду­бецько­го ма­нас­ти­ря, Ан­тонія Гре­ко­ви­ча, за те що він хотів од­да­ти уніятам Ми­хай­лівський ма­нас­тирь, уто­пи­ли у Дніпрі і пог­ра­бу­ва­ли ка­то­лицький ма­нас­тирь: йо­го „пой­мав­ши, ко­за­ки там­же про­ти Ви­ду­бицько­го під лід по­са­ди­ли во­ди пи­ти", - як за­пи­сав літо­пи­сець.

До ко­го ж бу­ло вда­ти­ся, щоб дав по­мо­чи? Хто зас­ту­питься за пра­ва ук­раїнсько­го на­ро­ду? Зви­чай­но, ко­за­ки, та й Са­гай­дач­ний, пок­ла­да­лись на ко­ро­ля, що він, за їхні вірні пос­лу­ги, обо­ро­нить пра­вос­лав­ну віру і зас­по­коїть ко­зацькі до­ма­ган­ня. Але ко­роль - був польський ко­роль: де бу­ло йо­му за „схиз­матів" (так про­зи­ва­ли пра­вос­лав­них) зас­ту­па­ти­ся? Ко­роль умив ру­ки і зіпхнув усе на сейм, що мав зібра­ти­ся р. 1623.

Козаки уда­ються на сейм. Те­пер, по смер­ти Са­гай­дач­но­го, на чолі ук­раїнсько­го національно­го ру­ху стає мит­ро­по­лит київський Іов Бо­рецький. Він ви­го­то­вив на сейм дов­гий лист до пра­ви­тельства і в ньому го­во­рить про спра­ву пра­вос­лав­них єпис­копів.?еофан мусів їх вис­вя­ти­ти ук­раїнцям, ка­же він, бо ко­роль пе­рес­тав по­си­ла­ти до патріарха кан­ди­датів, щоб їх вис­вя­че­но бу­ло на пра­вос­лав­них єпис­копів. Про те ж, що діють уніятські єпис­ко­пи з пра­вос­лав­ни­ми, то се ба­жан­ня, „аби на Ру­си не бу­ло Ру­си". Але ста­ра­ти­ся зміни­ти віру руську - ка­же він - зна­чить сил­ку­ва­ти­ся зни­щи­ти руський на­род, а сил­ку­ва­ти­ся зни­щи­ти руський на­род - чи не зна­чить се за­ду­му­ва­ти зни­щи­ти знач­ну час­ти­ну са­мої от­чи­ни (батьківщи­ни), бо „віра східня не мо­же бу­ти зни­ще­на инак­ше як із зни­щен­ням на­ро­ду русько­го".

І ко­за­ки, по­си­ла­ючи на сейм свої до­ма­ган­ня, теж по­чи­на­ють з то­го, що від вла­диків-уніятів тре­ба заб­ра­ти церк­ви і маєтнос­ти, а по­ли­ши­ти при них вла­диків, вис­вя­че­них патріархом.

Але з сей­му нічо­го не при­вез­ли ук­раїнські де­пу­та­ти. Про те, щоб ска­су­ва­ти унію, на сеймі не хотіли й ду­ма­ти, а ра­ди­ли „по­ми­ри­ти­ся", а про ко­заків ух­ва­ли­ли, що тре­ба їх геть зни­щи­ти і ли­ши­ти тільки 2 ти­сячі (коміса­рам, що ма­ли з ко­за­ка­ми тор­гу­ва­ти­ся, поз­во­ле­но бу­ло по­таєнці ли­ши­ти аж… 5 ти­сяч!) Стільки дав ко­за­кам та й усьому ук­раїнсько­му на­ро­до­ви сей сейм!

Козаки тоді знов за своє: по­ви­тя­га­ли з кущів чай­ки та під Цар­го­род! Оли­фе­ра ски­ну­ли з гетьманст­ва, а виб­ра­ли Ми­хай­ла До­ро­шен­ка (дід пізнішо­го сла­вет­но­го гетьма­на Пет­ра До­ро­шен­ка). За ті морські по­хо­ди уряд польський по­ка­рав ко­заків: не пла­тить жа­лу­ван­ня. Се не ду­же бу­ло до впо­до­би ко­за­кам - во­рож­не­ча до По­ляків дуж­чає. А тут як на те у Ви­тебс­ку вби­то ар­цибіску­па унїятсько­го Кун­це­ви­ча, що ней­мовірно зну­щав­ся над пра­вос­лав­ни­ми. Ко­роль був лю­тий. Вис­лав комісію, і та де­сят­ки лю­дей по­за­су­жу­ва­ла на смерть, за­бо­ро­ни­ла у Ви­тебських церк­вах дзво­ни­ти і т. и. Се ще більше підли­ло оли­ви в огонь…

Року 1624 ко­за­ки зро­би­ли ве­ли­чезні по­хо­ди під Цар­го­род, а крім то­го Кримський хан Шагін-ге­рай спи­сав з ко­за­ка­ми умо­ву, що одні дру­гим по­ма­га­ти­муть, ко­ли бу­де пот­ре­ба. Се пер­ша умо­ва ко­заків з Ор­дою, а пізніш ми чу­ти­ме­мо про неї не раз. Ко­за­ки те­пер підня­ли го­ло­ву. Між ин­шим, ба­жа­ючи до­бу­ти собі од Моск­ви „жа­ло­ван­ня", а ду­хо­венст­ву (чен­цям) „ми­лос­ти­ню", ко­за­ки з мит­ро­по­ли­том про­бу­ва­ли бу­ли про­си­ти ца­ря Мос­ковсько­го, щоб прий­няв Ук­раїну й військо ко­зацьке під свою ру­ку. На се їм бо­яре од­повіли: „з усього зна­ти, що у вас са­мих про се гад­ка не зміцни­ла­ся і рішу­чої умо­ви між ва­ми не­ма".

Року 1625 по­чав­ся зно­ву сейм, і на нього нес­подіва­но для всіх при­бу­ли ко­зацькі пос­ли. Во­ни до­ма­га­ли­ся пер­ше - платні для се­бе; дру­ге - щоб усі пра­вос­лавні єпис­ко­пи ма­ли усі пра­ва й маєтнос­ти, а унїятських щоб не бу­ло; третє - щоб ко­роль пот­вер­див За­харію Ко­пис­тенсько­го ар­хи­манд­ри­том Пе­чорським (не­дав­но пе­ред тим йо­го виб­ра­но). Чи бу­ло б що з то­го - не зна­ти, бо як раз під ту по­ру прий­шли з Київа звістки, що там За­по­рожці розп­ра­ви­ли­ся з київським війтом Хо­ди­кою та по­пом Юзе­фо­ви­чем, що за­хо­ди­ли­ся пе­ре­да­ва­ти пра­вос­лавні церк­ви уніятам: обом їм од­ру­ба­но го­ло­ви. Після та­кої події на сеймі не хотіли й роз­мов­ля­ти про ко­зацьку спра­ву.

Козаки тим ча­сом хо­ди­ли морськи­ми по­хо­да­ми, а ко­ли на За­по­рож­жя приїхав польський пос­ла­нець і про­сив їх не шар­па­ти Ту­реч­чи­ну, то йо­му од­ка­за­ли: „знаємо, що ко­роль з ціса­рем Ту­рецьким уло­жив зго­ду, але не ко­за­ки!"

Тепер Польща по­ло­жи­ла ви­ру­ши­ти війною про­ти ко­заків і виб­ра­ти­ся про­ти них в-осе­ни - са­ме як ко­за­ки не вер­ну­ли­ся ще з морсько­го по­хо­ду. Про­ти ко­заків ви­ру­шив сам ко­рон­ний гетьман Ста­нис­лав Ко­нец­польський - пішов че­рез Па­во­лоч і Білу Церк­ву до Ка­не­ва. Ко­зацька стар­ши­на з го­лов­ним військом бу­ла тоді на За­по­рожжі, а реш­та ко­заків у морсько­му по­ході.

Городові ко­за­ки ви­ря­ди­ли до Ко­нец­польсько­го пос­ла й про­ха­ли, щоб він заж­дав, по­ки вер­неться з За­по­рож­жя гетьман їхній Жмай­ло (До­ро­шен­ка, зна­ти, ски­ну­ли), а самі зібра­ли ра­ду у Ка­неві. 3.000 ко­заків не схотіли ро­би­ти зго­ду з По­ля­ка­ми, вий­шли з го­ро­да і пішли до Чер­кас, а за ни­ми по­дав­ся і Ко­нец­польський.

У Чер­ка­сах при­лу­чи­ло­ся до них ще 2.000 і зно­ву вис­ла­ли до Ко­нец­польсько­го послів з тим са­мим про­хан­ням, але знов нічо­го не вий­шло. Тоді во­ни по­да­ли­ся далі під Маслів Став, а звідтіль до Кри­ло­ва, і там вже зійшли­ся з гетьма­ном Жмай­лом і За­по­рож­ця­ми. Польсько­го війська бу­ло більш 30.000, а ко­заків - з 20.000; ко­за­ки нес­подіва­ли­ся сієї ха­леп­ни і не встиг­ли зібра­ти більш війська на Вкраїні. Що ж до Шагін-гірая з Та­та­ра­ми, що по­ви­нен був по­мог­ти ко­за­кам, то з ним вий­шло не га­разд: По­ля­ки доб­ренько йо­му зап­ла­ти­ли заз­да­легідь, і він ос­тав­ся до­ма. Тут Ко­нец­польський прис­лав їм такі тяжкі умо­ви про зго­ду, що на них во­ни ніяк не мог­ли прис­та­ти (нап­рик­лад, щоб спи­са­но бу­ло реєстр, не меш­ка­ти в панських маєтнос­тях, не вибіра­ти са­мим гетьма­на), і 19 жовт­ня (октяб­ря) ста­ло­ся бой­ови­ще. Ко­за­ки од­важ­но би­ли­ся, та нічо­го не мож­на бу­ло вдіяти; - не­вигідне бу­ло для них місце, че­рез те у ночі ру­ши­ли та­бо­ром і по­да­ли­ся ниж­че по Дніпру, на ста­ре го­ро­ди­ще, в уро­чищі Мед­вежі Ло­зи над Ку­ру­ко­вим озе­ром (те­пер Круків нап­ро­тив Кремінчу­ка). Тут об­ло­жив їх Ко­нец­польський своїм військом. Два тижні би­ли­ся во­ни з По­ля­ка­ми, втра­ти­ли ко­ло 8 ти­сяч лю­дей, але й По­ля­кам по­чи­ни­ли ве­ли­чезні шко­ди. Врешті По­ля­ки перші на­тяк­ну­ли, що кра­ще б уло­жи­ти зго­ду. По­ча­ли тор­гу­ва­тись. Ста­ли на то­му, що ко­за­ки своїх ва­тажків не од­да­ва­ти­муть (як то­го По­ля­ки зра­зу хотіли), гетьма­на на далі хо­ча й вибіра­ти­муть, але пот­верд­жа­ти­ме йо­го ко­рон­ний гетьман польський. Тут та­ки за­раз гетьма­ном об­ра­ли Ми­хай­ла До­ро­шен­ка, а Ко­нец­польський йо­го зат­вер­див. Далі: ко­заків тільки 6.000 у реєстр бу­де за­пи­са­но, - з них ти­ся­ча сто­яти­ме на За­по­рожжі, а 5.000 на Ук­раїні. Усі-ж не впи­сані в реєстр ко­за­ки по­винні вер­ну­ти­ся під своїх ста­рост та дідичів-панів, міща­не- у міста і всі грун­та, що по­ро­би­ли­ся ко­зацьки­ми, му­сять вер­ну­ти па­нам. Ко­за­ки не хо­ди­ти­муть по­хо­да­ми на сусідні дер­жа­ви, не прий­ма­ти­муть і не по­си­ла­ти­муть послів до ин­ших дер­жав, спа­лять всі свої чай­ки.

Одно сло­во, Ко­нец­польський повіз у Польщу ще один папірець, на яко­му бу­ло спи­са­но ма­ло не смерть всій ко­зач­чині. Але ко­за­кам він не був страш­ний і ба­чи­ли во­ни вже не раз, як жит­тя ни­щить ті папірці і ро­бить по свой­ому…

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.11.178 (0.007 с.)