Третій етап: державоутворення.

День, в який Президент підпише указ про вступ у дію Народної Конституції, вважатиметься державним святом. Його повна назва — День народного Волевиявлення та Народної Конституції України. Щороку в цей день відбуватимуться вибори, референдуми та народне волевиявлення на підтвердження легітимності РП.

Того ж дня Президент підписує ще один Указ. Про призначення Віце-президента України. Людини, яка посяде місце глави держави, якщо того звільнить з посади РП.

Наступного дня керівництво ГРОНО оголошує про саморозпуск.

Не пізніше, як через три дні, до присяги приводяться дванадцять Народних Присяжних України, після чого вступає в свої повноваження Рада Присяжних України.

У триденний строк після одержання повноважень, РП має затвердити очільників усіх силових відомств, Верховного та Конституційного суду, Генерального Прокурора, Голову ЦВК та АКЦЕНТу, ВІЧЕ СОСС.

Перший і єдиний закон, який приймає РП вступивши у повноваження — „Декрет про Велике прощення”. Він складається з трьох частин:

1. Державне прощення.

2. Законодавче прощення.

3. Народне прощення.

 

Державне прощення.

Стосується економічних злочинів. Все, що пов’язане з корупцією, рейдерством, тіньовим бізнесом, іншим незаконним накопиченням та перерозподілом капіталу — узаконюється. Держава прощає всім, хто в неї що украв, або переукрав за допомогою рейдерського захоплення. Припиняються розслідування усіх економічних правопорушень, якщо вони не мають ознак важкого кримінального злочину (людських жертв). Фінанси легалізуються.

 

Винятки. Під прощення не потрапляє бізнес, який був створений власноруч, а потім відібраний. А також виробництва побудовані в радянський період. Якщо підприємець не виконує зобов’язань перед трудовим колективом — може статися реприватизація. Але не з волі РП, а через референдум. Тобто, не раніше, як через рік після проголошення декрету.

 

Законодавче прощення. Стосується людей, що перебувають у місцях позбавлення волі. На свободу випускаються всі засуджені, за винятком тих, котрі здійснили навмисні вбивства. Але і вони одержують шанс на часткову, або й повну амністію. Для цього мають звернутися до сімей загиблих з проханням про прощення. Дозволяється і за фінансову компенсацію. Якщо одержать згоду, питання передають до розгляду у спеціальну комісію.

 

Народне прощення.

Стосується влади. Керівникам усіх рівнів гарантується збереження чинів, посад і місця роботи. Народ прощає. Незалежно від зловживань, що мали місце до прийняття декрету.

 

Виняток. Під народне прощення не потрапляють міністри силових відомств. Згідно Народної Конституції їх повинна переназначити РП.

 

Таким чином „Декрет про Велике прощення” підводить риску під старим суспільним ладом і дарує кожній людині шанс почати життя спочатку. принаймні суспільне життя. Що воно дасть?

 

Велике прощення не великий жест і не символічна акція. Це унікальна можливість погасити борги минулого. Борги, що топлять нас, змушуючи постійно перебувати в стані війни. Щось на зразок кровної помсти. Коли убієнний родич вимагає аналогічної жертви в родині ворога. В людини, що живе під тягарем затятого непрощення, немає майбутнього. Лише минуле. Думка, як відплатити за колись завдану кривду. А коли нарешті стається, минуле повертається ще жахливішою стороною — нестерпним страхом очікування. тепер хід ворога. І це не дає думати про майбутнє. Лише про минуле. Знову про минуле, яке не відпускає.

Подібне у суспільстві. Одвічна боротьба партій, олігархічних кланів, історичних правд, релігійних першооснов... Іди, розберися, хто зробив перший постріл? Хто ближчий до істини, і чий зараз хід? Минуле не відпускає. З цим неможливо будувати новітній суспільний лад. Мусимо зупинитися. Як з післявоєнною демакрацією кордонів. Тоді чи не всі країни залишилися незадоволеними територіальними наділами. Але людство сказало — досить! Ніхто більше не сміє розорювати межі і зчиняти світовий колот. Так і ми. Маємо зірвати стоп-кран. Зупинити цей вічний поїзд у минуле. Все, що можливо простити — прощаємо, забути — забуваємо, віддати — віддаємо. Кожен має, що має. Що тримає у жмені в даний момент. І ні грама більше. Бог йому суддя, якщо взяв чуже. Не ми — Бог. Це дуже по християнськи. Адже будуємо християнський СПАС. На християнських засадах. Тому залишмо боржникам їхні борги. Хай самі розбираються з Небом та Сумлінням. А нам рухатися далі. В майбутнє. До омріяної Моральної України. І та Україна принесе нові, ще більші статки. Незрівнянно більші за ті, що украли. Головне, щоб далі все було по справедливості.

Що це дасть? Багато що. Людина, яка щиро прийме Велике прощення, набуде душевного спокою. Перестане роззиратися шукаючи винних. Влада, олігархи, неправильні конфесїї, партії, ідеології — залишаться в минулому. За межею претензій. Це перестане озлоблювати серце, отруювати думки. Людина зможе нарешті всі внутрішні сили, душевні та фізичні ресурси сконцентровувати на побудові власного щастя. Кому і настільки це вдасться, питання риторичне, але що шансів побільшає — безперечно.

 

Держава одержить відчутні економічні преференції. Адже товстосуми зможуть без остраху повертати гроші з офшорних зон та вкладати у національну економіку. Ніхто не відбере і до відповідальності не притягне. Капітали, що десятиліттями накопичувалися у загашниках тіньового бізнесу будуть амністовані та запущені у виробництво. Тюрми спорожніють, що позитивно позначиться на статті державних витрат.

 

Та, мабуть, найбільше дивідендів отримають сильні світу цього. А з ними все суспільство. Велике прощення умиротворить великий капітал. Виведе із стану безперервної політичної війни. Адже за владу олігархи воюють не стільки аби примножити статки (вони і так непомірні), як – не втратити те, що є. Політика — справа жорстка. Особливо українська. Перемагає сильніший, і горе переможеному. Він або сідає до криміналу, або тікає за кордон, або йде в принизливі найми до переможця. Це коли фізична втеча нічого не вирішує. Бо заводи, земля, нерухомість втекти не можуть. Тому фінансові магнати вимушені займатися політикою, аби вона не займалася ними. І не просто займатися — перемагати. Принаймні не програти все, як Ходорковський. Не дивно, що великі олігархи, обов’язково і великі політичні гравці. Як правило, грають одразу на всіх шахівницях. Фінансують не лише своїх, але й чужих, хто має шанс перемогти. Розрахунок очевидний. Якщо не вдасться бути першим — хоч не останнім. Щоб поразка не стала вироком. Звісно, переможець своє візьме, але, якщо вклав у його вибори, є надія —щось залишать. Зате, в разі успіху... І так все життя. Політика, політика, остогидла політика. То ти когось, то тебе хтось. Мільярди кидаються у прірву, аби лише утриматися на плаву. Ні втекти, ні сховатися.

І раптом, все. Війна скінчилася. Зачохлили гармати, засипали окопи. Стараннями РП розпочинається післявоєнна відбудова. Без політруків та політтехнологів. І не важливо тепер, хто виграє вибори — адмінресурсу немає. Він помахав волохатою лапою і гримнув гробовою кришкою. Влада стала запопадливо лагідною. Не сміє навіть нявкнути про фінансування своїх політичних проектів. А „Декрет про Велике прощення” нарешті узаконив настарані капітали та окреслив чітку демаркаційну лінію фінансових імперій. Тепер, хто б не воцарився — переділу не буде. Лише здорова конкуренція. Отже, не буде потреби левову частку прибутків вкидати в ненаситне чрево триклятої політики. Багаті вдихнуть на повні груди і з головою поринуть у власну справу. До чого покликані. А значить почнуть створювати нові робочі місця, розбудовувати соціальну інфраструктуру, спонсорувати культуру і спорт, займатися меценатством.

 

Є підозра, що озвучена програма матиме чимало прихильників серед заможних. Адже вона ні в кого не відбирає, не ділить, не виставляє рахунки за минулі гріхи. Навпаки — все узаконює, стабілізує, заспокоює. Отже, можна сподіватися, що під час першого народоутворюючого етапу побудови Моральної України (створення ГРОНОвської громади) не лише пересічні українці підтримають ідею, але й чимало багатіїв. А решта, просто не заважатимуть. Поставляться з симпатією.

Теж саме стосується і владоможців. Одержавши від народу прощення за зловживання, вони одержать і гарантії, що після утвердження СПАСької держави їх не буде піддано анафемі. Більше — залишать на посадах. Це також дає чималі підстави припускати, що люди від влади матимуть симпатію до ГРОНО і небажання з ним боротися.

А все разом створює реальні умови для благодаті всенародного єднання у СПАСі, про яке згадувалося у попередньому розділі. Новітній державний лад направду здатен принести мир у душу кожної людини, кожного класу. Не лише народу, але й олігархічної влади. Вона теж має одержати свою дещицю тепла від загального сонця. Інакше Справедливість не запанує.

 

Нарешті останній крок державотворення — Пауза оновлення.

В той самий день, коли Рада Присяжних опублікує „Декрет про Велике прощення”, в країні розпочинається Пауза оновлення. Вона триватиме 40 днів і стосується винятково державних службовців. Зміст — провести часовий водорозділ між старим демократичним ладом і новим Спаським. Та надати кожному шанс почати спочатку. Це значить, 40 днів РП безмовствує. Не виносить ніяких рішень, нікого не звільняє, ні на що не реагує. І це логічно. Старі борги — прощені, нові — не назбиралися. Треба дати кожному чиновнику проявитися. І визначитися: здатен він керувати по справедливості, чи це вище його єства? Адже, якщо нечистоплотний урядовець і після Великого прощення візьметься за старе — ризикує нарватися на кримінал. Згадають усе. До нових гріхів приплюсують минулі і мало не здасться. Під конфіскацію потраплять і маєтки, що ніяким боком у чиновницьку зарплату не влазять, і шикарний автопарк, і особиста свобода. Тож 40 днів цілком необхідний термін, щоб добре все зважити: або працювати по новому, за голу чиновницьку зарплату, або все ж таки не ризикувати настараним і залишити портфель іншим, менш амбітним і потребуючим.

 

Після завершення Паузи оновлення РП приступає до повноцінного виконання своїх обов’язків. Одночасно до роботи приступає АКЦЕНТ, ВІЧЕ та СОСС.

На цьому базове формування життєзабезпечуючої структури державного утворення СПАС вважається завершеним.

Розпочинається історично-еволюційний розвиток Громади Третього Покоління.