Небезпека захоплення влади аморальними елементами.

Досвід, з яким жила Україна до Євромайдану, переконує, що будь-яку владу можна підмінити. Купити, залякати, усунути або й фізично знищити непоступливих тощо. Словом, створити умови, при яких вона ніби й існує, але якась ялова. Лише імітує діяльність. Це в кращому випадку. У гіршому — сама створює проблеми з якими мала б боротися, і бореться з тими, хто на них реагує. Явище страшніше державного перевороту. Справжнє правове вурдалацтво.

Чи загрожує цей вірус РП? Зразу після утвердження Моральної України — ні. Коли, на хвилях народного піднесення, наглядову владу очолять дванадцять моральних авторитетів нації, кримінальні не матимуть шансів. Тих не купиш, не залякаєш. Але через рік відбудуться вибори. Через два знову. І так щороку. Майстри політичної інтриги матимуть сподівання через маніпуляції з виборцями та на виборах протягнути до РП свого ставленика. Може й не одного. Володіючи правом вето він блокуватиме неугодні рішення і всіляко дискредитовуватиме наглядову владу в очах народу. Щоб запобігти — потрібен захист.

Найперше — вибори. При СПАСькому ладі вони максимально демократизуються. Адже РП стане єдиною владною структурою, що матиме стосунок до заходів народного волевиявлення. Призначатиме Голову ЦВК та через АКЦЕНТ, ВІЧЕ і СОСС, контролюватиме моральні і процесуальні норми передвиборної кампанії. Присікатиме найменші прояви чорного піару, підкупу та масових маніпуляцій.

Друге — вибір претендентів. РП — єдиний орган прямої народної дії, до якого народ позбавлений права висувати кандидатів. Нонсенс. Але він має зміст. Справа в тому, що громадськість, а по-суті неорганізована людська маса, ідеальне поле для всеможливих маніпуляцій політтехнологів. Особливо на стадії висунення кандидатів. Але Народний Присяжний — це виразник народної совісті. Ним може стати лише людина у якої наявність індивідуальної совісті не викликає підозри. Отже, вже саме висунення в кандидати має відбуватися із середовища моральних лідерів. А хто визначатиме моральність? Політтехнологи, які із власним сумлінням ночують у різних кімнатах? Чи так звана широка громадськість, з якої, при бажанні, легко сколотити цілий виборчий округ тушок та тітушок? В глибини чужої совісті здатна зазирнути людина, яка сама в душі має подібний колодязь. Ось і приходимо до розуміння: лише РП, опираючись на скрупульозний аналіз АКЦЕНТу, власне сумління та право вето здатна визначити 12 достойних кандидатів у Народні Присяжні, з яких народ обире 4-х найдостойніших. Це найкращий захист, щоб до найвищої наглядової влади не потрапили випадкові люди.

 

 

Розділ VІ. Втілення ідеї.

Найсвітліша ідея нічого не варта, якщо її не сила реалізувати. Тоді це мрія. Тому чіткий, максимально реалістичний план дій — правдива ознака, що вітер перемін уже напинає вітрила. Але, перш ніж приступити до викладу окреслимо фундаментальні принципи, на яких зводитиметься будівля новітнього суспільного ладу. Це вкрай важливо. Визначення принципів не забаганка. Мовляв, щоб усе чинно та благородно, намріємо якісь загальнолюдські цінності і на їх основі творитимемо світле майбутнє. Глупство. Принципи не притягнеш за вуха. Вони або є, або нема. Бо витікають із самої суті ідеї і заявляють про себе, як про основоположні чинники, без яких неможливо нічого реалізувати. Що це за чинники?

 

Принципи втілення.

Аби зрозуміти, визначимо концепцію СПАСу. Вона вкладається у коротку фразу — „Приборкання влади”. Це основа. Бо вся боротьба не матиме змісту, якщо в підсумку не йдеться про владу. Заберіть її і бідні перестануть ненавидіти багатих, російськомовні — україномовних, католики — православних і навпаки. Гніздилищем усіх воєн і революцій є влада. Як паразитуючий елемент. Як панівний клас. Вічний узурпатор і гнобитель народу. Та й взагалі, у світі існує лише два класи, два непримиренних, антагоністичних начала — народ і влада. Все інше похідне. Але мова про владу справжню — самодостатню і цілісну у своїй структурі. Ту, що обіймає не лише керівну політсилу, але й опозицію. Обов’язково опозицію. Без неї ніяк. Тоді влада половинчаста. Щоправда, в природі такої не існує. Вона завжди повна. Завжди веде боротьбу зі своїм дзеркальним відображенням — опозицією. І тим творить Великий Обман. Людям здається, що правда у тій боротьбі існує. Вони навіть бачать її, ось вона, ось. На знаменах однієї з половинок, яка затято бореться з кривдою. Та приходить перемога і правда кудись щезає. Гірше — трансформується у кривду. І так завжди. Тисячоліттями. Керівна і опозиційна сили, постійно міняючись місцями, на мить не випускають владу з рук. Вони можуть люто ненавидіти одна одну, сажати в тюрми, навіть нищити фізично, можуть докорінно міняти політичну систему і суспільний лад — суть незмінна: влада завжди належить тим, хто за неї бореться — владі. Не народу, а владі. І це не є зло. Така її природа, відбирати чуже і видавати за своє. Інакше не вміє. Лише насильство, обман, узурпація. Маючи силу ніколи не стане людяною і справедливою. Як вовк — маючи м’ясо, не їстиме кашу. Боротися з цим марно. Навіть шкідливо. Адже влада живиться борцями. Вони її не ослаблюють, а зміцнюють. Бо як тільки представник народу піднімається на прю з режимом, він тієї ж миті викреслює себе з народного лона і стає опозицією. Дзеркально-владною партією, що прагне дорватися до керма, аби з позиції сили ощасливити знедолених. Так найблагородніші помисли стають насильством. Тому-то, за тисячі років, жоден народ не здобув перемоги над своєю владою. Де ж вихід?

Вихід один — припинити живити дракона. Змагатися з владою і за владу. Віддайте нарешті кесарю кесареве. А потім посадіть на ланцюг і вкажіть місце. Це і є перший фундаментальний принцип утвердження СПАСу — ПОЗАВЛАДНІСТЬ. Що воно таке і як реалізується на практиці, розглянемо кількома абзацами нижче, а зараз прослідкуємо, що з цього випливає.

А випливає наступне. Якщо для сподвижників Моральної України будь-яка боротьба за владу є неприпустимою, тоді Суспільство Справедливості неможливо впровадити згори, державно-адміністративним шляхом. Тим паче шляхом протиправним. Коли купка екстремістів здійснює переворот у державі і репресіями та терором примушує усю країну сповідувати своє розуміння щастя. Отже, залишається РУХ ЗНИЗУ — другий фундаментальний принцип побудови СПАСького ладу. На що це вказує?

На третій принцип — ВСЕНАРОДНІСТЬ. Адже рух знизу можливий винятково за цієї умови. Причому під терміном „всенародність” розуміємо не лише потужний пласт багатомільйонної маси людей, що потерпає від державної несправедливості, але й тонкий привілейований прошарок, що оту несправедливість творить. Допоки він не побачить у СПАСі свій інтерес — чинитиме опір. А в боротьбі із владою, як зазначалося, Моральної України не побудуєш.

Постає питання: яким чином СПАСька державна модель має зацікавити властьімущих? Адже, з їх точки зору, та, що існує — шикарна. Надійно захищає інтереси влади, примножує капітали. З якого дива міняти? собі на шкоду. Щоб дванадцять Народних Присяжних в’язали по руках і ногах.

Влада зацікавиться ідеями Моральної України, коли складуться дві передумови: з одного боку — стійке поле симпатії довкола СПАСу і його активістів, з іншого — така суспільно-політична конь’юктура, коли залишатися поза рамками проекту владі стане вкрай невигідно.

Про конь’юктуру поговоримо нижче, при укладанні дорожньої карти, а ось створення поля симпатії безпосередньо витікає з першого фундаментального принципу — позавладність. Великим і дрібним очільникам мало б подобатися, що популярні в народі сподвижники СПАСу не претендують на їхні посади.

Ще більшу симпатію має утвердити четвертий фундаментальний принцип — ПАЦИФІЗМ. Беззастережний осуд будь-якого насильства.

Ідеологія багатьма сприймається, як прояв слабкості. Мовляв, коли замало моці, щоб ідею протиснути силою, на ній тихенько ставлять хрест і вдаються до просторікування про ненасильство. Не правда. Справжній пацифізм — ідеологія сили. (Як не дивно.) Реальної, дієвої сили, протистояти якій не може жодна військова доктрина. Згадайте хоча б перші століття утвердження християнства, або звільнення Індії під проводом Магатми Ганді.

У нашому випадку пацифізм особливий. Не просто відмова від насильства, але і його похідних — політичної критики та соціальної озлобленості. Сподвижники Моральної України в жодній формі не критикують владу чи опозицію, не коментують геополітичний вибір країни, не аналізують ту чи іншу економічну орієнтацію, тощо. Іншими словами, культивується категоричне відмежовування від усього, що може викликати агресію. Навіть якщо траплятимуться нападки на СПАСьку ідею та її активістів — відповідь стримана. Або відповідне роз’яснення, коли є сенс, або відсутність реакції взагалі. Підвищена толерантність непомітно стиратиме гострі кути і з часом довкола носіїв нового суспільного устрою утвориться поле симпатії. Щонайменше — щезне очевидна неприязнь.

Ще одним дієвим засобом напрацювання симпатії є п’ятий фундаментальний принцип — ЩИРІСТЬ. Універсальна протидія спекуляціям та наклепам, що поза сумнівом переслідуватимуть спаський рух, як і будь-яку публічну справу. Це аргумент мільйонам співвітчизників перед науськуваннями політтехнологів. Тому всяка проспаська діяльність має відбуватися в режимі максимальної прозорості. Починаючи з руху фінансів і закінчуючи планом дій. Щоб і думки не закралося про можливість махінацій. Беззастережна щирість викликає довіру, а довіра — симпатію.

Підсумуємо. Фундаментальних принципів на основі яких мало б творитися Суспільство Справедливості — п’ять: 1. Позавладність. 2. Рух з низу. 3. Всенародність. 4. Пацифізм. 5. Щирість.

 

Дорожна карта.

Побудова суспільства понадправової Абсолютної Справедливості має три чітко виражені етапи: народоутворення, владоутворення, державоутворення. Вони розвиваються у вказаній послідовності і перетікають один в другий по мірі завершення розвитку попереднього.