Розділ V. Виклики та засоби їх усунення.

Ідея державного устрою СПАС, як і будь-яка інша, таїть в собі загрози, що здатні дискредитувати її, або й взагалі знищити. Таких чимало, але загалом усіх можна об’єднати у три групи:

1. Небезпека узурпації влади.

2. Небезпека несправедливого покарання.

3. Небезпека захоплення влади аморальними елементами.

Розглянемо ці виклики і протидії, що мали б їм запобігти.

 

Небезпека узурпації влади

Навіть думка, ніби найвища влада може керуватися не законом, а внутрішніми імпульсами, видається абсурдною. Це ж прямий шлях до узурпації. Не залишається жодної прописаної норми, котра б зупинила сваволю, якщо раптом піде не так. Все вірно. Тому, без створення ефективної протидії, увесь проект перетворюється в красиву, але нездійсненну мрію. Але, перш ніж визначити протидію, необхідно кілька слів сказати про дію. Про той громадянський рух, який мав би привести до установлення державного ладу СПАС.

Суспільство справедливості особливе тим, що при його утвердженні в ніякій формі не може бути використане насильство. Інакше, це вже не сприйматиметься як справедливість. Принаймні тими, хто незгідний. СПАС має запанувати не внаслідок політичної боротьби, а шляхом всенародного консенсусу. (Грунтовніше в наступному розділі). Іншими словами, це буде не перемога більшості над меншістю, а благодать загальнонаціонального єднання. Велика винагорода для всіх. А винагороду не нав’язують, її здобувають невтомною працею. Це, як весляр — поки гребе, човен рухається. В цьому суть. В цьому ж і головна протидія. Щоб СПАС існував, громада мусить безперервно гребти. Кожний має щось віддати. Не одержати (здобутки прийдуть як наслідок), а віддати. На практиці виглядає так.

В країні працює циклічна чотирирічна виборча система. Щороку в День Народного Волевиявлення та Народної Конституції відбуваються вибори, референдум та акт підтвердження легітимності РП — всенародне волевиявлення:

1-ий рік — вибори РП, Президента, референдум, волевиявлення;

2-ий рік — вибори РП, половини Верховної Ради, референдум, волевиявлення;

3-ий рік — вибори РП, місцевих рад, референдум, волевиявлення;

4-ий рік — вибори РП, другої половини Верховної Ради, референдум, волевиявлення.

З виборами та референдумом зрозуміло, а що таке волевиявлення?

Чудодійний засіб проти будь-якої узурпації. Щорічне підтвердження повноважень, які народ делегує РП. Процедура наступна.

Виборцям, які приходять на дільницю, видають конверт. Якщо людина вважає діяльність РП потрібною, вона вкладає в конверт одну грошову купюру будь-якого номіналу і вкидає в урну. Якщо не потрібна — вкидає порожній конверт, або не вкидає нічого. Голос також не враховується, якщо в конверті виявиться більше ніж одна купюра. Легітимність підтверджується, коли половина виборців плюс один, які взяли участь в голосуванні, пожертвували свої кровні. Увесь наступний рік РП працює за кошти зібрані на виборах. Якщо ж купюр виявиться менше половини, відбувається призупинка діяльності наглядової влади. А саме.

РП, як і раніше, проводить засідання, виносить рішення, оголошує посадовців, які мають бути звільнені, але нічого не відбувається. Чиновники залишаються на своїх посадах. Таким чином кожен, на основі реальних фактів, має можливість зважити: від того, що РП хотіла звільнити керівника, але не змогла, стало краще чи гірше.

Через рік на всенародний референдум виноситься питання: „Країні потрібна Рада Присяжних чи ні?” Якщо 2/3 від загального числа опитаних скажуть „так” — РП продовжує роботу. Менше — все повертається на круги своя. До традиційної, демократичної моделі управління. Припиняє існування РП і у випадку, коли менше половини громадян, що мають право голосу, взяли участь у референдумі. Це означає — народу Народні Присяжні не цікаві і він не бачить змісту у їхній діяльності.

Але є й невидима сторона. Уявляєте, якого розвитку має досягнути суспільство, щоб створення і функціонування РП стало взагалі можливим? Це не сучасні фарисейські вибори, де голоси купуються та продаються. Тут не оближеш нічого. навпаки, треба й своє віднести, якщо хочеш жити при СПАСькому державному ладі. Зате тим, хто покладе гроші у конверт, рота вже не затулиш. Самоповага і громадянська свідомість не дозволять маніпулювати собою нікому, навіть достойникам з РП. І цей захист проти узурпації влади найдієвіший.

 

Небезпека несправедливого покарання.

Над проектом СПАС працювали багато років. На весну 2013-го ідея в загальних контурах склалася. Вирішили ознайомити з нею одного з моральних авторитетів, що входить до групи „Перше грудня”. Зустріч відбулася у Львові. Співрозмовник слухав із щирою зацікавленістю аж до моменту практичних кроків. І тут виникло три запитання, що витікали одне з одного:

„Де ви знайдете настільки бездоганних людей, щоб їм можна було довірити повноваження совісті народу? Але, якщо і знайдете, це будуть вкрай самодостатні особистості із власною непохитною позицією. Яким чином вони прийматимуть одностайні рішення? Бо працювати РП можне лише на основі консенсусу. І нарешті, хто з них погодиться переступити через свою мораль і взяти на душу тягар за покарання невинного? Адже, виносячи вирок не за фактами, а на основі суб’єктивних припущень, рано чи пізно це станеться.”

І все. Погляд збайдужів, будь-яка подальша розмова втратила сенс. А для нас постали чи не найскладніші питання усього проекту, над якими, щиро кажучи, не надто й замислювалися. Адже відповідь здавалася очевидною. Виявилося ні. Більше того, з подивом усвідомили, сказати щось не так-то й просто. Бо не існує якогось конкретного вирішення проблеми. Потрібний комплексний підхід. Коли дія окремої структури стає зрозумілою лише у контексті всієї системи.

І ще. Ведучи мову про Народних Присяжних, говоримо про речі максимально практичні. Іноді, без прив’язки до реальних подій, вони важко піддаються теоретичному осмисленню. Якраз той випадок. тож, переведемо розгляд у практичну площину. Що нас цікавить: бездоганне виконання обов’язків Народними Присяжними, чи побудова новітнього суспільного ладу? Відповідь очевидна. РП — лише складова (хоч і найважливіша) у структурі Моральної України. Вона ніяк не може бути більшою за всю ідею. А коли так, питання про особливу досконалість Народних Присяжних не стоїть. Головне, щоб працювала система. Звісно, це мають бути високоморальні особистості, можливо навіть кращі, але не бездоганні. І не безпомильні. Бо справа не в тому, щоб РП виносила винятково правильні рішення. І навіть не в тому, щоб спонукала до цього владу. Недопустимо, щоб влада диктувала народу свою волю. Тим паче зневажала його. В цьому суть. Якісна відмінність СПАСу від демократії. РП мала б пильнувати цю і лише цю сторону діяльності влади. Більше нічого. Яким чином? Проаналізуємо на реальних моментах історії. За основу візьмемо Євромайдан. Уявімо, що на осінь 2013-го року РП вже одержала надзвичайні повноваження. Як вона б діяла? І які б це мало наслідки? Розглянемо обидва можливі варіанти: невтручання і санкції. Ідемо за хронологією подій.

 

Перший етап.

Подія. За тиждень до саміту у Вільнюсі, влада різко змінила стратегічний курс. Відмовилася від декларованої євроінтеграції і розвернулася у бік Митного союзу.

Реакція РП.

Варіант1. Невтручання. Якась частина Народних Присяжних стверджувала б, що це законне право Президента приймати подібні рішення. інша, що порушена Конституція і потрібне покарання. Оскільки рішення приймається консенсусом, одного заперечення вистачило б, щоб РП в події не втручалася.

Варіант 2. Санкції. Усі дванадцять Народних Присяжних визнали факт порушення Конституції. Що тоді? Найвірогідніше, звільнили б Прем’єр-міністра. За яким сценарієм пішов би розвиток наступних подій, не суть важливо — Майдану б не було.

 

Другий етап.

Подія. У останню неділю перед саммітом відбувся багатотисячний мітинг з вимогою підписання вільнюських угод. Президент проігнорував.

Реакція РП.

Варіант 1. Невтручання. Знову дебати і знову вичікування. Хтось наполягав би, що влада зобов’язана слухати волю народу. Хтось — що Майдан, ще не весь народ. Є інші думки і їх багато. В такій ситуації Президент має право діяти, як вважає за краще для країни.

Варіант 2. Санкції. РП прийшла до єдиної думки, що відсутність реакції на багатотисячну вимогу, це зневажання народної волі. Як наслідок, Прем’єр позбувається посади, Президент поспішно скликає круглий стіл, щоб знайти порозуміння з прихильниками євроінтеграції. Можливі інші варіанти. В будь-якому разі потреба ще раз скликати Майдан відпала б.

 

Третій етап.

Подія. В ніч на 30-е листопада „Беркут” по-звірячому розігнав студентів.

Реакція РП. Без варіантів — жорсткі санкції. Моральні лідери не змогли б наплювати на мораль і зробити вигляд, що нічого не сталося. Кого б звільнили: Президента, Прем’єр-міністра, Міністра МВС чи усіх разом — питання дискусійне, але покарання відбулося б обов’язково. А, отже, усього, що сталося потім, просто б не трапилося.

 

Висновок. Реальність дає чітку відповідь на два із трьох запитань.

Народні Присяжні зовсім не зобов’язані бути однодумцями. Кожен голосує, як підказує совість. І якщо в одному, двох чи дуже багатьох питаннях не досягається консенсусу — трагедії немає. Життя рухається своїм чином, але без втручання РП. Головне, в критичний момент чорне не назвати білим. І для цього не обов’язково бути бездоганною людиною. Вистачить просто совісної. З твердими моральними принципами.

 

Але суть ще глибше. Великим благом для країни буде вже сам факт існування РП. Навіть без урахування особистих якостей Народних Присяжних і їхньої спроможності приймати консенсусні рішення. Якщо б така структура з’явилася восени 2013-го, ніяких довколавільнюських подій просто не сталося б. Влада не дозволила б собі так безвідповідально віднестися до підготовки самміту. Отже, не відбулося б шокової терапії з євроінтеграцією (то йдемо, то не йдемо). Не було б збурення народу. А якщо б і трапилось щось, не з такими жахливими наслідками. Адже Міністр МВС, Генпрокурор та ін., були б не маріонетковими ставлениками Президента, а самодостатніми керівниками. Яких призначає і звільняє РП. Їм би в голову не прийшло влаштовувати бойню на догоду високопосадовців. Нехай і найвищого рангу.

 

Третє запитання стосується перестороги несправедливого покарання.

Дійсно, небезпека існує. В масштабах країни десь хтось та й сплете інтригу, щоб руками наглядової влади, звести рахунки з неугодним посадовцем. І, здається, нема цьому ради. Але, знову ж підійдемо до питання комплексно.

Чого прагнемо від СПАСу? Справедливої влади. Унікально справедливої. Це значить, не просто зміни системи — зміни ментальності. Найперше — чиновницької. А ментальність змінюється, коли людина потрапляє в цілком інше середовище. Тому, щоб чиновник-гнобитель перетворився у чиновника-слугу, довкола нього має скластися таке життєве середовище, в якому не буде тіні зловживання. Контроль — тотальний, покарання — миттєве, компроміс — нульовий. Представника влади має кидати в пропасницю від самої думки про порушення. У цій справі куті меду не передаш. Чим більше гучних звільнень, тим скоріше трансформується чиновницьке єство. А в масовій акції не буває без втрат. Хтось, очевидно, таки потрапить під роздачу. Шкода, але це той випадок, коли без болю зробити операцію майже неможливо. Та навіть у такій ситуації людина не має віддаватися на поталу обставинам. Якщо унеможливити несправедливість не сила, то хоча б максимально пом’якшити. З таким розумінням і вибудуваний каральний механізм головного наглядового органу.

Найвищий присуд, який можуть ухвалити Народні Присяжні — звільнення. Суто адміністративна норма. Більше того, людина, що потрапила під санкцію РП, автоматично отримує захист від значно жорстокіших дій інших каральних відомств. Цей своєрідний прояв гуманізму витікає із самої суті людиноцентричної ідеї СПАС. Ідеї, яка на вершину життєвих цінностей возносить не державу, ідеологію, суспільну чи економічну модель, а Людину. Тому, боротьба ведеться не з порушником, а з системою. І при зміні системи окрема особа повинна постраждати щонайменше. Навіть, якщо була вмонтована у верхні ешелони влади. Два високі християнські принципи повинні підняти нас до висот Моральної України – Велике Всенародне Прощення і Шанс Почати Спочатку. (Повніше про це в завершальному розділі.) Тож чиновник, який не здатний перебудуватися, просто легенько відсторонюється. Навіть, якщо переступ тягне на кримінальну відповідальність, по мірі можливості не карається, а замінюється іншим. Таким чином, підвищений градус гуманності, що спрямований на правопорушників, пом’якшить і покарання невинного. Так, людину незаслужено звільнили, але ж нічого більше. Це не 37-й рік, коли разом з посадою забирали свободу, або й життя. Образливо, тяжко, та не кінець шляху. Є й інші заняття. Мільйони живуть без чиновницьких регалій і якось дають собі раду. Та й потім, вирок РП не вирок онколога. Якщо експосадовець переконаний, що його обмовили, подає заяву. Слідчі органи при СПАСькому ладі фабрикаціями займатися не будуть. Навіть якби й захотіли – не дадуть.Тож, якщо доведуть безневинність покараного, наклепник одержить великий термін (дуже великий — це принципово) та виплатить компенсацію. А РП матиме підстави, щоб принести публічне вибачення і поновити на посаді. Щоправда, якщо рильце в пушку, слідство може накопати і факти протилежного змісту. Тоді звільнений посадовець нестиме вже не адміністративну, а кримінальну відповідальність з усіма наслідками.

 

Висновок. Помилка РП можлива. Але вона не жорстока стосовно людини. І не фатальна. Залишає широкі можливості для реабілітації. Тому несправедливо, щоб цей недолік перекреслив усю ідею. Те велике благо, яке принесе для суспільства інституція РП. Тим паче, що з часом, в міру підвищення загального рівня моралі, інтриги довкола чиновницького крісла відмиратимуть, як анахронізм.