Яка соціальна модель підходить українській ментальності




ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Яка соціальна модель підходить українській ментальності



Постає питання: в чому суть нової національної ідеї? В розбудові держави, це ясно — але в якій? Яка соціальна модель підходить українській ментальності? Легше визначити, яка не підходить. Кожна, що дозволяє порушувати справедливість. Значить — жодна. Бо немає такого державного устрою, де б окремі люди, клани, чи ідеології не стояли над законом. Але чому справедливість такою важливою є саме для українців? невже ми, як інші цивілізовані народи, не можемо жити в умовах справедливості відносної? за, так званим, демократичним принципом? Виявляється, не можемо. Якщо для західного суспільства, так званого Суспільства Споживання, першочерговою потребою є високий життєвий рівень, а соціальна справедливість лише своєрідний додаток (механізм), що покликаний той рівень повніше забезпечувати, то для східнослов’янського світу навпаки — несправедливість болючіша за бідність. Аргументуємо.

 

Радянська система, як першопричина протистояння між владою і народом

За 70 років радянська система витворила унікальний стереотип сприйняття народом своєї влади. Своєрідну перевернуту піраміду соціальної моралі. Те, що в людей вважалося достоїнством, у нас було ницістю і навпаки. Так, кар’єрний ріст у всьому світі є ознакою талантів та чеснот. За загально-статистичними мірками, зрозуміло. У радянських же реаліях — запроданством та лицемірством. причина — ідеологія. Комуністичний режим підніс її до рівня священної корови, якій належало приносити в жертву совість. Якщо в цивілізованому суспільстві керівник навіть дуже високого рангу мав право бути аполітичним, то в союзі уникання політики розцінювалося як державний злочин. І якщо пересічним громадянам ще сходило з рук прикидатися ідейно недолугими, то начальник зобов’язаний був привселюдно бити поклони радянській владі. Цей примус нівелював будь-яку соціальну щирість. Природно, що в таких умовах подвійна мораль, езопова мова та флюгерна ідеологія на кілька поколінь стали нормою життя мільйонів. Виживали гнучкіші. Не дивно, що рідну владу радянська людина тихо зневажала. Ставилася до чільних мужів, як до інвалідів із перебитими хребтами. Адже досягнути бодай мізерного соціального статусу без торгів із совістю було неможливо. Навіть, якщо траплявся насправді талановитий керівник, всі розуміли, не чесноти підняли його на суспільну висоту. Мусів впасти, присягнути партії й атеїзму. інакше ходу не було. Зате повний телепень облизував привілеї, якщо мав „юдину книжечку”. кудись та прилаштовували. І навпаки, ті, кого люди поважали, гибіли на соціальному дні. Маючи кілька дипломів, працювали кочегарами, вантажниками, або не вилазили з таборів. Бомжували і спивалися, та не гнулися. Влада цькувала мов прокажених, але вони ні на грам не поступалися гідністю. Цим викликали тихе захоплення у нас, пересічних совків, що не сміли дозволити собі подібне. І чим огиднішою здавалася нам наша покірність, тим достойнішими виглядали ті, кого влада опустила нижче плінтусу. Дика, суто більшовицька градація: кращі вважалися гіршими, покидьки — елітою. Тому радянський народ жив із постійним почуттям вивернутої справедливості, ущербної моралі. Про це могли не говорити, навіть не до кінця розуміти, однак факт залишався фактом: влада і мораль — антиподи.

 

Посилення протистояння в часи незалежності

Збочення радянського суспільства не просто збереглося, але й посилилося за часів незалежності. Адже тоталітарний режим виконував також роль стримуючого фактору. Всесильні караючі органи не давали надміру розгулятися бюрократичному свавіллю. Проте, коли Союз і його спецслужби розвалилися, корупція стала неконтрольованою, тотальною. Особливо в Україні, яка найбільше всунулася в демократичні процеси. Це остаточно переконало: влада не може бути справедливою. Чи авторитарна тверда, чи демократична м’яка — однаково лицемірна. Висновок.

Українська ментальність не здатна сприймати керівні органи позитивно. Будь-яке рішення влади викликає підозру та прихований спротив. Тому влада і народ перебувають у постійному антагонізмі. В такій ситуації існування держави можливе у двох випадках: або на основі жорсткого авторитарного режиму, на кшталт путінської Росії, або явленням світові невідомого ще державного устрою із верховенством моралі над законом.

 

Нова національна ідея

Приходимо до розуміння: нова національна ідея — Моральна Україна. Істинність підтверджують два фактори.

 

1. Всеприйнятність.

Ідея в буквальному значенні загальнонаціональна. Єдина, здатна об’єднати всі географічні регіони, етнічні групи, соціальні верстви, політичні та релігійні орієнтації. на відміну від псевдо ідей Євро-2012, „Русскава міра” чи євроінтеграції — ця потрібна всім. Бо немає людини, яка б не прагнула, щоб держава з нею поводилася морально. Винятком стоять хіба відморозки, котрі по людських долях видряпалися вище закону. Та й це не однозначно. Круті почуваються „хазяями жизні”, коли плюють у душу іншим. Але так само пищать, коли сваволя спрямована проти них. Тому Моральна Україна — ідея, яка дійсно потрібна всім.

 

2. Очевидність.

Справжня національна ідея не потребує доказів і теоретичних досліджень. Вона очевидна. Настільки, що про це навіть не говориться. Згадаймо стару ідею — державну незалежність. Допоки її не було, само собою розумілося яке першочергове завдання нації. а словосполучення „національна ідея” просто не вживалося. Вона асоціювалася з гаслом „незалежна Україна”.

 

 

Чому нова національна ідея ще не стала загальнонаціональною?

Постає питання: чому про ідею Моральної України ніхто серйозно не говорить? Якщо це насправді очевидні речі, як могло статися, що національна еліта загубила національну ідею?

А вона її не губила. Бо хіба критикуючи політику і політиків, владу і економіку не маємо на увазі порушені норми соціальної справедливості? Хіба на Майдани виходимо не за ідеали Моральної України? Проблема в іншому. Еліта не знає яким чином утвердити мораль, як реальну силу діяльності влади. І ніхто не знає. Бо в демократичній системі цінностей немає механізму, який би не залишав шансів на підлість державному чиновнику. А раз так, то не варто і мріяти. Будувати повітряні замки. Треба боротися. Тупо і затято. Ось і маємо безперервну боротьбу, щоб змусити владоможців бути моральними. Прагнемо злом насадити добро. Тому варто говорити, що еліта загубила не розуміння ідеї, а розуміння носія ідеї. Ніяк не збагне, що козаку-воїну давно пора на спочинок. Його місце має заступити козак-священник. Миротворець, який всіх заспокоїть, об’єднає і вкаже шлях.

 

Систему може здолати лише система

Але яким чином козак-священник має посісти місце очільника нації? І хіба боротьба ведеться не для того, щоб відсунути негідників і покликати праведників?

Для того звісно — результатів нема. І не буде. Красномовне підтвердження — Помаранчева революція.

наївно стверджувати, що політичні лідери, які стояли на Майдані, були наскрізь фальшиві. Що нікого не боліло серце за знедолений люд і всі переслідували тільки власні інтереси. Щирість на Майдані була. І змінити країну на краще тодішні проводирі прагнули. Чому ж не вийшло? Тому, що індивідуальна воля поодиноких лідерів зіштовхнулася з могутньою волею організованої соціальної системи. Мораль окремих людей (далеко не бездоганна), вступила в протиріччя з аморальністю державного бюрократичного апарату. І виявилася безсилою. Апарат пережував та виплюнув. Зробив з національних героїв національних ізгоїв. І можна не сумніватися — така доля чекає кожного, хто наважиться взятися в жили з безсмертною мафією. Чи то пак — бюрократією. Де ж вихід?

У системному підході. Лише система здатна протистояти системі. Людина, навіть група людей, не мають шансів. І тут підбираємося до самісінької суті. Стержневого питання, на якому тримається увесь багатогранний устрій сучасного суспільства.

Екскурс в історію.

 





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.239.51.78 (0.008 с.)