Розмноження рослин (генеративні органи, типи розмноження, плоди).

Генеративні органи – органи рослин, призначені для розмноження та поширення рослин. Яскравим прикладом генеративного органу рослин є квітка. У вищих рослин генеративні органи представлені квіткою (або суцвіттям) та плодом.

Генеративні органи забезпечують статеве розмноження. Генеративні органи покритонасінних рослин — квітки, за рахунок яких формуються плоди з насінням. Статеве розмноження квіткових рослин відбувається у період цвітіння (тобто коли квітки розкриваються). За формою, розміром, кольором та особливостями будови квітки дуже різноманітні. Проте основні моменти в будові та розвитку квітки в усіх рослин однакові. Квітки мають тичинки, маточки та оцвітину, яка їх оточує. Основною функцією тичинок є формування пилкових зерен, в яких знаходяться чоловічі статеві клітини. У маточках розташовані насінні зачатки, у них знаходяться жіночі статеві клітини. З насіннєвого зачатка після запліднення виникає насінина, усередині якої під шкірочкою є зародок і ендосперм. Оточена насінина оплоднем, що утворюється зі стінок зав’язі. Разом насінина та оплодень складають плід. Після періоду спокою з насінини за сприятливих умов розвивається молода рослина. Генеративні органи багатьох інших рослин (наприклад, мохів, хвощів, папоротей), мають іншу будову.

Рослинність Гірського Криму.

Кримські гори знаходяться у південній частині Кримського напівострова (рис. 97) Вони складаються з трьох паралельних гряд із загальним направленням з південного-заходу на північний-схід. Самою низькою є північна гряда з висотою 140 – 330 м н. р. моря. Друга гряда простягається від Севастопольської бухти до Старого Криму і, в окремих її точках висота сягає 540 м н. р. моря. Головною є південна гряда з висотою від 300 до 1500 м н. р. моря.

Клімат Кримських гір схожий на середземноморський. Середня річна температура повітря складає від +6°С до +12°С, а річна кількість опадів коливається від 350 – 600 мм у передгір’ях, складає 550 – 750 мм у середній смузі гір і сягає 700 – 900 мм на високогір’ях.

В залежності від висоти над рівнем моря розрізняють різні пояси рослинності (рис. 98): шибляковий (приморський), пояс хвойних лісів, пояс лучного яйлинського степу, лісостеповий пояс, пояс дубових лісів, пояс букових і грабових лісів.

Лісостеповий пояс розташований на північному макросхилі в межах висот від 150 до 350–400 м н. р. м. Рослинність дуже порушена людиною. Тут формуються: дубові насадження з дуба пухнастого; зарості шибляка – кущові форми дуба пухнастого, граба східного, а також держидерева колючого, глоду пятистовпчикового, глоду східного; на більш сухих місцях – лучні степи. Нижній лісостеповий пояс південного макросхилу розділяють на три частини: приморську, де відсутні грунти і зростають галофіти; псевдомаквісову, з домінуванням вічнозелених листопадних дерев і чагарників (суничника дрібно плодового, чиста кримського, рускуса понтйського; шибляку – з ксерофіт них рослин (держидерева, звичайного, сумаху дубильного, вишні степової, граба східного, дуба пухнастого).

Гірські ліси Криму займають площу 358 тис. га. Найбільші площі у лісах Криму займають дубові насадження з дуба звичайного, дуба пухнастого, дуба скельного. Супутніми породами є берест, берека, держидерево. У підліску поширені скумпія звичайна, вишня степова, граб східний і звичайний, дерен справжній. Дубовими насадженнями або з переважанням дуба у складі вкрите все північне передгір’я, вершини пагорбів третьої гряди, північні схили другої та третьої гряд. Дуб звичайний поширений фрагментарно по долинам річок і на північних схилах. Нижня межа його поширення –250–300 м н. р. м., верхня –600–700 м н. р. м. Дуб пухнастий поширений у Приморській частині південного схилу Головної гряди від 20 до 500 м н. р. м. І на північних схилах Кримських гір на межі із степом. Найбільшого поширення отримав дуб скельний. На північних схилах він зростає на висоті від 200–300 м н. р. м. до 1200–1300 м н. р. м. На висоті 300–500 м н. р. м. він зростає разом з дубом звичайним (іноді у першому ярусі зустрічається сосна кримська), а на висоті 500–700 м н. р. м. у сухих грудах і сугрудах – з буком. На південних схилах дуб скельний зростає разом з ясенем звичайним, грабинником, дереном справжнім, бирючиною звичайною, глодом одно маточковим, мушмулою звичайною, а у бідних лісорослинних умовах із сосною кримською.

Букові ліси (з бука східного та лісового) поширені у місцях з найбільшим зволоженням. В межах першої гряди вони займають верхні частини гір північних і південно-західних схилів. На південному схилі південно-західної частини гір вони підіймаються до висоти 1300 м н. р. м. і мають вигляд вузької стрічки, яка часто переривається сосновими лісами. У східній частині першої гряди бук створює значні масиви буково-грабових і букових лісів. В межах другої гряди бук зустрічається рідко. До складу букових лісів входять клен Стевена, ясен високий, липа, граб звичайний.

Основні масиви лісів сосни кримської знаходяться на південному схилі Головної гряди на висоті 250–900 м н. р. м.. На північних схилах вона поширена серед дубових і букових лісів. Формації сосни кримської характеризуються різноманітністю складу: на південному березі з дубом пухнастим і ялівцем високим. Сосна крючкувата зростає на висоті 800–1300 м н. р. м., сосна піцундська лише біля Балаклави і біля Судака.

Степова рослинність представлена ковилово-різнотравними і типчаково-ковиловими угрупуваннями з ковили найкрасивішої, костриці борознистої, кипцю гребінчастого, осоки низької, півонії тонколистої, асфоделіни кримської.

Лучна рослинність поширена мало. Вона представлена злаковими і злаково-різнотравними угрупуваннями з костриці лучної, стоколосу каппадокійського, куцоніжки пірчастої, райграсу високого, а також різнотрав’я.

Безлісні вершини першої гряди Кримських гір називають яйлами. Тут поширені степи, лучні степи і остепненні луки. Флора лучного степу представлена типчаком, ковилою волосистою, осокою низькою, кострицею овечою.

Рослинність Карпат.

Українські Карпати – центральна, найбільш звужена частина Східних Карпат з максимальною висотою 2000 м н. р. м. Вони знаходяться на заході країни (рис. 94) і складаються з декількох майже паралельних хребтів, які розділені широкими пониженнями. Клімат Карпат відрізняється від клімату рівнинної частини і характеризується значною вологістю – кількість опадів понад 1100 мм на рік (з висотою – збільшується). Середньорічна температура повітря біля підніжжя – понад +6°С, на висоті 1300 м н. р. м. – +3,2°С.

Вертикальна зональність клімату чітко проявляється у зональності рослинності. В Карпатах виділяють наступні вертикальні пояси (рис. 95):

- передгірний (450–550 м н. р. м.);

- гірський лісови (розділяється на нижній – до 1200–1300 м н. р. м. і верхній – до 1500 м н. р. м.);

- субальпійський (до 1800 м н. р. м.);

- альпійський (понад 1800 м н. р. м.).

Природна рослинність передгірного поясу займає невеликі площі, оскільки територія сильно окультурена. Тут переважають діброви з дуба звичайного з домішкою бука лісового, граба звичайного, липи широколистої, береки, в’язу, ільму, ясену звичайного. У підліску зустрічаються ліщина, клен татарський, глід гладенький, бруслина європейська, дерен справжній. Трав’янистий покрив складається з осоки трясучковидної, купини багатоквіткової, маренки пахучої, гадючника оголеного, омега банатського. У Закарпатському передгір’ї існують грабові і букові діброви, судіброви із дуба скельного. У деревостані дуба скельного існує домішка дуба звичайного, граба звичайного, береки, черешні, берези повислої, клена польового. Підлісок складається з ліщини, крушини ламкої, глоду гладенького, дерену справжнього. У північно-західному Прикарпатті крім грабових дібров зустрічаються вологі ялицеві діброви і судіброви. Деревостан у вологих дібровах двоярусний: у першому ростуть дуб звичайний і ялиця, у другому – ялиця з домішкою граба звичайного, клена гостролистого.

Луки у передгірному поясі поширені мало, в основному у заплавах річок та у місцях де були вирубані ліси. У заплавах зустрічаються луки із мітлиці звичайної, костриці червоної, пирію повзучого, конюшини повзучої, конюшини гібридної, а у дещо підвищених місцях костриці борознистої.

У нижньому гірському лісовому поясі Карпат найбільші площі займають букові ліси (рис. 96), які називають бучини. Саме до висоти 1200–1300 м н. р. м. складуються оптимальні екологічні умови для зростання бука лісового, де він і створює найбільш продуктивні ліси –. 600–800 м³ деревини на 1 га. Вище у гору його продуктивність і участь у складі деревного пологу падає і він замінюється хвойними породами. Оптимальними для зростання бука є свіжі та вологі бучини.

Будова букових лісів у всі районах Карпат має загальні риси. Бук утворює дуже високі (до 35 м), з щільним розміщенням дерев деревостани (з домішкою клена гостролистого, явора, ільму гірського), які, в свою чергу, створюють сильне затінення нижніх рослинних горизонтів і грунту. Внаслідок цього суцільного підліску під наметом деревних порід не формується. Підлісок може складатись з одиничних екземплярів жимолості чорної та лісової, смородини альпійської, бузини червоної. У дуже зрідженому трав’янистому горизонті зустрічаються маренка пахуча, осока пальчата і волосиста, фіалка Рейхенбаха, зеленчук жовтий, тонконіг дібровний. З висотою у складі трав’янистих рослин з’являються гірськи види – купена кільчаста, сугайник австрійський, живокість серцевидний, апозеріс смердючий; бореальні види – квасениця звичайна, веснівка дволиста, грушанка круглолиста, плаун-баранець; високогірні види – чистець альпійський, підбілик альпійський. За флористичним складом і будовою букові ліси Карпат відносяться до середньоєвропейських.

У поясі букових лісів великі площі займають монокультури ялини звичайної, які хоча і мають значну продуктивність, виявилися не стійкими до вітровалів (це було відомо і до створення цих культур) і до багатьох хвороб. В теперішній час вини масово гинуть і стоїть проблема їх заміни штучними чи природніми деревостанами.

На межі нижнього і верхнього лісових поясів формуються мішані деревостани з бука, ялини європейської і ялиці білої, які поступово, з висотою заміщуються ялицевими (в теперішній час на невеликих площах) та ялиновими.

Ялина утворює як чисті так і мішані деревостани. Найбільш продуктивними є ялинові ліси квасеничні на багатих буроземних грунтах. Під високим (до 30 м), густим деревним наметом ялини створюється сильне затеніння, внаслідок чого під ним зростають поодинокі екземпляри підліску – смородини карпатської, жимолості чорної, таволги в’язолистої, а також формується зріджений трав’янистий покрив з – квасениці, живокості серцевидної, купени кільчастої, дзвоників ялицевих, цицербіти альпійської, зеленчука жовтого, медунки червоної, журавця Роберта.

На бідніших грунтах зростають ялинники чорничні, ялинові ліси зеленомошні та довгомошні.

Ялиця біла за своєю вибагливостю до екологічних умов близь до бука і, тому, досить часто росте поряд з ним. Але вона не полюбляє карбонатні та надто лужні грунти, тому частіше зростає у нижніх частинах схилів та котловинах. Внаслідок цього ялицеві ліси розташовані у буковому поясі на висоті 300–900 м н. р. м. Чисті деревостани зустрічаються рідко, але вони мають високу продуктивність. У складі трав’янистого покриву таких лісів відмічається висотна зональність: у нижніх частинах схилів переважають квасениця, веснівка дволиста, види роду маренка, а з висотою з’являються чагарничкові-зеленомошні ліси з участю чорниці. У всіх ялицевих лісах поширені неморальні види: маренка пахуча, підлісник європейський, шавлія клейка та інші.

Мішані ліси ялиці з буком і ялиною більш поширені ніж чисті, але вони також не утворюють окремі пояси, а зустрічаються масивами серед букових і штучних ялинових.

У Карпатах на невеликих площах вздовж річок, по долинам зростають ольхові ліси з вільхи сірої, а у передгірному поясі – вільхи чорної. У деревостані вільхи чорної часто відмічається домішка осики, берези повислої. Травянистий покрив досить багатий і складається частіше з розхідника звичайного, розрив-трави, хвоща болотного, підбіла білого і рожевого, таволги в’язолистої. У першому ярусі лісів з переважанням вільхи чорної зустрічаються береза повисла, ясен звичайний.

На межі верхнього лісового поясу і субальпійського знаходяться букове криволісся (на заході), ялинове криволісся (на сході), сланики.

Букове криволісся являє собою густе, низькоросле (2–3 м, іноді до 8 м висотою) насадження, в якому зростають деякі бореальні (чорниця, квасениця, білоус стиснутий, хвощі, плауни) та високогірні лучні види.

Ялинове криволісся – це зріджене, невисоке угрупування з участю ялини, крона якої під впливом вітрів має прапороподібну форму крони. У підліскі зустрічаються бузина червона, жимолость чорна, горобина звичайна. Трав’янистий покрив складається із видів властивих ялиновим лісам, а також видів, що зростають на полонинах.

Сланики утворюються з ялівця сибірського на невеликих площах. Це дуже густі зарості. З трав’янистих рослин зустрічаються чорниця, чебрець альпійський,тонконіг Ше, тимофіївка альпійська, ожика судейська
осока вічнозелена, сольданела угорська, ситник трироздільний.

В субальпійському поясі поширені на великих площах полонини і гірські луки. Полонини являють собою безлісу поверхню вкриту трав’янистими (біловус стиснутий, ситник трироздільний, костриця червона) і кущовими (сосна жереп, вільха зелена, рододендрон східно карпатський) рослинами, мохами і лишайниками. Справжні луки мають вічнозеленоосокові, дернистощучникові, мальованокострицеві, альпійсько тонконогові та інші угрупування. Основу луків складають костриця червона і лучна, мітлиця тонка,гребінник звичайний, пахуча трава звичайна. Крім того на луках поширені гірські види – арніка гірська, нечуйвітер оранжево-червоний, астранція велика, купена кільчаста.

Альпійський пояс зустрічається лише на найбільш високій частині гір. Тут панують альпійські та аркто-альпійські види: осоки вічнозелена і зігнута, ситник три роздільний, костриця лежача.

На скелях і кам’янистих розсипах альпійського поясу зростають низькорослі, слані та подушкоподібні форми рослин: волошка м’яка, котячі лапки карпатські, роговик альпійський, кардамінопсіс занедбаний, едельвейс, тирлич жовтий та без стебловий, первоцвіт карпатський, анемони нарцисоцвітні, дріада восьмипелюсткова, волошка східно карпатська, лінея північна, бартсія альпійська, айстра альпійська.

На невеликих площах у Карпатах зустрічаються різні типи боліт: у лісовому поясі – котловинні оліготрофні або мезотроні сфагнові болота; на межі лісового і субальпійського поясів – завислі або схилові евтрофні болота. Для перших характерний розріджений деревостан ялини іноді сосни. Другі виникли у місцях виходу на поверхню підземних вод і біля струмків. На них переважають осоково-гіпнові угрупування.