Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Правове регулювання використання рослинного світу в сільському господарстві

Поиск

Дикорослих рослин використовують у сільському господарстві для випасання худоби, сінокосіння, збирання дикорослих рослин. Дикі рослини можуть бути також бур'янами, з якими провадиться боротьба згідно із Законом України від 14 жовтня 1998 р."Про за­хист рослин".

Важливим законодавчим актом у царині регулювання викорис­тання рослинного світу є Закон України від 9 квітня 1999 р. "Про рослинний світ". Згідно зі ст. З зазначеного Закону рослинний світ становить собою сукупність усіх видів рослин, а також грибів та ут­ворених ними угруповань на певній території, тобто вони мають бути частиною екосистеми, а не вилучені з природного середови­ща. Об'єктами рослинного світу Закон визнає дикорослі та інші несільськогосподарського призначення судинні рослини, мохопо­дібні, водорості, лишайники, а також гриби на всіх стадіях розвит­ку та утворені ними природні угруповання.

Слід відрізняти правовий режим рослин як об'єктів природно-ресурсового права і правовий режим рослин як об'єктів аграрно­го права. Річ у тому, що Закон України "Про рослинний світ" ре­гулює використання тільки несільськогосподарських рослин, які є природними об'єктами і частиною екосистеми. Винятком є рос­лини, занесені до Червоної чи Зеленої книг, — вони лишаються об'єктами природноресурсового права навіть тоді, коли вилучені з екосистеми. Зірвана чи пересаджена в горщик для квітів дико­росла рослина стає об'єктом цивільного права, а дикоросла рос­лина, що вилучена з екосистеми і слугує сільськогосподарським потребам, перестає бути об'єктом природноресурсового права і стає об'єктом аграрного права. Юридичним фактом зміни право­вого режиму такої рослини є вилучення її з екосистеми. Можли­ва й зворотна ситуація: самосіяння сільськогосподарських рос­лин, потрапляння їх до екосистеми. Якщо це відбулося не на по­лі чи іншому агроландшафті, а в екосистемі, то така рослина рос­те і розвивається за законами екосистеми, відтак — стає об'єктом природноресурсового права і перестає бути об'єктом аграрного права.

Стаття 4 Закону "Про рослинний світ" визначає правовий ре­жим рослинних ресурсів загальнодержавного і місцевого значення. До природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення належать об'єкти рослинного світу в межах природних комплексів загальнодержавного значення, а також занесені до Червоної чи Зе­леної книг. Інші рослинні ресурси належать до рослинних ресурсів місцевого значення.

Статті 9 і 10 Закону "Про рослинний світ" визначають фактич­ні ознаки розмежування загального і спеціального використання рослин. Такою ознакою є збирання рослинних ресурсів для підпри­ємницької діяльності. Суб'єкти аграрного права можуть у порядку загального використання об'єктів рослинного світу збирати лікар­ську й технічну сировину, квіти, ягоди, плоди, гриби та інші хар­чові продукти, застосовувати об'єкти рослинного світу для потреб бджільництва. Вони мають право навіть продавати зібрані в поряд­ку загального використання рослини, за винятком лікарської і тех­нічної сировини. Забороняється в порядку загального використан­ня збирати наркотиковмісні рослини та їх частини. Місцеві ради чи органи Мінприроди можуть обмежувати використання рослинних ресурсів у разі виснаження природних ресурсів, різкого зменшення популяційної і ценотичної різноманітності.

Спеціальне використання рослинного світу суб'єкти аграрного права здійснюють у підприємницькій діяльності шляхом збиран­ня лікарських рослин, заготівлі деревини під час рубок головно­го користування, заготівлі живиці, кори, лубу, деревної зелені, деревних соків, квітів, ягід, інших плодів, лісової підстилки, оче­рету, сіна, випасання худоби. Воно потребує дозволу, який вида­ється згідно з Положенням про порядок видачі дозволів на спе­ціальне використання природних ресурсів, затвердженим поста­новою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 р. № 459. Такі дозволи видаються в межах лімітів, які встановлюються Мінприроди для рослинних ресурсів загальнодержавного значен­ня і місцевими радами — для рослинних ресурсів місцевого зна­чення. Положення про порядок установлення лімітів на спеці­альне використання природних ресурсів загальнодержавного зна­чення затверджене вищезазначеною постановою Кабінету Мініс­трів. Ліміти визначаються на підставі нормативів спеціального використання рослинних ресурсів, які встановлюються органами Мінприроди згідно з Інструкцією про порядок установлення нор­мативів спеціального використання природних рослинних ресур­сів, затвердженою наказом Мінекоресурсів від 12 лютого 2002 р. № 61. Дозвіл на спеціальне використання рослинних ресурсів за­гальнодержавного значення видають органи Мінприроди, рос­линних ресурсів місцевого значення — місцеві ради за погоджен­ням з органами Мінприроди на місцях^ Дозвіл на спеціальне ви­користання рослинних ресурсів, занесених до Червоної книги України, видає Мінприроди згідно з Інструкцією про порядок видачі дозволів на добування (збирання) видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України, затвердженою наказом Мінприроди від 1 лютого 1993 р. № 3.

За спеціальне використання природних рослинних ресурсів справляється збір. Але наразі збір справляється тільки за спеціаль­не використання лісових рослинних ресурсів згідно з Порядком справляння збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду, затвердже­ним постановою Кабінету Міністрів України від 6 липня 1998 р. № 1012.

Спеціальне використання природних рослинних ресурсів на праві власності не регулюється Законом "Про рослинний світ", але, згідно з ч. 2 ст. 79 ЗК, право власності на земельну ділянку поширюється і на об'єкти рослинного світу, що на ній знахо­дяться. Тобто суб'єкти аграрного права — власники земельних ді­лянок — є водночас власниками об'єктів рослинного світу в ме­жах своїх земельних ділянок. Закон "Про рослинний світ" перед­бачає, що власники земельних ділянок не сплачують збір за спе­ціальне використання рослинних ресурсів, позаяк сплачують плату за землю. Дозволом на спеціальне використання рослин­них ресурсів у цьому разі буде державний акт про право власнос­ті на землю.

 

42. Правове регулювання лісокористування в сільському господарстві

Досі йшлося про використання окремих видів природних ресурсів у сільському господарстві. Далі розглянемо використання природних комплексів, тобто екосистем. Природноресурсове право знає правове регулювання використання різних природних комплексів: природно-заповідного фонду, водно-болотних угідь, рекреаційних і курортних зон тощо. Але зазначені природні комплекси мають здебільшого природоохоронний характер і їх правовий режим передбачає обмеження сільськогосподарської діяльності. Окремим видом природних комплексів є ліс, оскільки лісове законодавство регулює сільськогосподарську діяльність у лісах. Важливим актом у цій царині є Лісовий кодекс (ЛК) України.

Стаття З ЛК так визначає поняття лісу: це — сукупність землі, рослинності, в якій домінують дерева та чагарники, тварин, мікроорганізмів та інших природних компонентів, що в своєму розвитку біологічно взаємопов'язані, впливають один на одного і на довкілля. Як бачимо, ліс є природним комплексом, який охоплює землі, надра, води, атмосферне повітря, об'єкти рослинного й тваринного світу, інші природні компоненти у їх екологічних взаємозв'язках. Специфіка правового регулювання природних комплексів полягає в тому, що використання природних ресурсів у їх межах окрім відповідно земельного, гірничого, водного, атмосфероохоронного законодавства, законодавства про тваринний і рослинний світ регулюється також спеціальним законодавством про цей природний комплекс: у нашому випадку — лісовим. Ресурси лісу, будучи об'єктом регулювання відповідних галузей природноресурсового законодавства.

Стаття 36 ЛК поділяє ліси України за екологічним і господарським значенням на 2 групи. До першої належать ліси, що виконують переважно природоохоронні функції, зокрема сільськогосподарські протиерозійні, приполонинні, захисні лісосмуги. До другої — ліси, котрі поряд з екологічним мають експлуатаційне значення і для збереження захисних функцій, безперервності та невиснажливості використання яких встановлюється режим обмеженого лісокористування. Правовий режим лісів першої групи суворіший і вимагає обмеження в їх межах господарської діяльності.

Статті 49 і 50 ЛК вирізняють фактичні ознаки розмежування загального і спеціального використання лісових ресурсів. Критерієм такого розмежування є обсяги використання лісових ресурсів. У порядку загального використання лісових ресурсів, суб'єкти аграрного права мають право вільно перебувати в лісах, безкоштовно збирати для власного споживання дикорослі трав'яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, інші плоди, гриби. Оскільки ліс є природним комплексом, в розмежуванні загального і спеціального використання лісових ресурсів користуються також положенням законодавчих актів про окремі види природних ресурсів, що входять до лісової екосистеми.

Умовою спеціального використання лісових ресурсів є отримання земельної ділянки лісового фонду в користування чи у власність. Така ділянка лісового фонду може надаватися одночасно кільком лісокористувачам. На праві спеціального використання лісових ресурсів можна: заготовляти деревину під час рубок головного лісокористування, заготовляти живицю, другорядні лісові матеріали (пень, луб, кора, деревна зелень тощо). Правовий режим спеціального лісокористування є похідним від правового режиму спеціального землекористування.

Щодо спеціального використання лісу на праві власності, то ЛК у ст. 6 проголосив всі ліси виключно власністю держави. Водночас, положення ЛК суперечить положенням ст. ст. 56 і 79 ЗК, за якими земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 га держава може передавати у приватну власність фізичним та юридичним особам у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Оскільки право власності на земельну ділянку поширюється і на ліси, що на ній розташовані, суб'єкти аграрного права, які отримали від держави у приватну власність ділянку лісу площею 5 га, можуть докупити у суб'єктів права приватної власності необмежену кількість земель лісового фонду. Це положення хоч і суперечить ЛК, але діє, тому що ЗК має переважну правову силу. Отже, ліси в необмеженій кількості можуть перебувати у приватній власності суб'єктів аграрного права. Власність на ліси дає цим суб'єктам можливість здійснювати лісокористування, не отримуючи спеціальних дозволів за ЛК.

Якщо земельні ділянки лісового фонду передаються не у власність, а на праві постійного чи тимчасового землекористування (в тому числі оренди), то, окрім документів, що посвідчують право спеціального використання земельної ділянки лісового фонду (державний акт чи договір), треба отримати також і дозвіл на спеціальне використання лісових ресурсів. Відповідно до ст. 51 Л К розрізняються 2 види таких дозволів: лісорубний квиток (ордер) і лісовий квиток. На відведених земельних ділянках лісового фонду можна використовувати лише ті ресурси, на які видано спеціальний дозвіл.
Згідно з Правилами відпуску деревини на пні в лісах України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1999 р. № 1378, лісорубний квиток видається на рубку деревини і заготівлю живиці. Лісорубний квиток на рубки головного користування та заготівлю живиці видається на підставі встановлених лімітів лісокористування органами Державного комітету лісового господарства України. На інші рубки лісові квитки видаються державними лісогосподарськими підприємствами, що є постійними лісокористувачами. Населення одержує від зазначених органів ордер на дрібний (до 10 куб. м) відпуск деревини на пні. Лісовий квиток видають державні лісогосподарські підприємства за рішенням місцевих рад для здійснення інших видів лісокористування.

На сільськогосподарські угіддя, передані для потреб лісового господарства, не поширюється дія лісового законодавства — вони використовуються відповідно до загальних норм аграрного права. Побічна сільськогосподарська діяльність у лісах регулюється Порядком заготівлі другорядних лісових матеріалів і здійснення побічних лісових користувань в лісах України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1996 р. № 449. Зокрема, місця розміщення вуликів і пасік для бджільництва визначаються для суб'єктів аграрного права постійними лісокористувачами з урахуванням умов ведення лісового господарства та спеціального використання лісових ресурсів. На ділянках для розміщення вуликів і пасік дозволяється спорудження тимчасових (не капітальних) будівель без права вирубування дерев і чагарників, розчищення та розорювання земельних ділянок лісового фонду. Розміщення пасік у місцях масового відпочинку людей забороняється.

Для сінокосіння можна використовувати незаліснені зруби, галявини та інші не вкриті лісовою рослинністю землі, на яких не очікується природне лісовідновлення. В окремих випадках для заготівлі сіна можна користуватися міжряддями лісових культур, плантацій, зрідженими лісонасадженнями. Початком заготівлі сіна на природних злакових травостоях є фаза колосіння, а бобових трав — фаза бутонізації — початок цвітіння. У разі наявності у травостої видів рослин, занесених до Червоної книги України, термін заготівлі сіна визначається за погодженням з органом Мінприроди; термін сінокосіння — в лісовому квитку.

Випасання худоби, за винятком кіз, дозволяється на вкритих і не вкритих лісовою рослинністю землях лісового фонду, якщо це не завдає цим землям шкоди. Місця та термін випасання худоби визначаються в лісовому квитку. Випасання худоби в лісах з використанням собак або без пастуха (крім огороджених ділянок чи на прив'язі) забороняється. Власники худоби зобов'язані дотримуватися вказівок постійних лісокористувачів щодо порядку її випасання.

Збирання лісової підстилки допускається в окремих випадках у лісах другої групи, при чому на одній і тій самій площі — не частіше одного разу на 5 років. Збирання лісової підстилки забороняється на лісових ділянках, розташованих у бідних лісорослинних умовах, на ділянках, де грунти піддаються ерозії, та в місцях масового розмноження грибів. Терміни збирання лісової підстилки і заготівлі очерету визначаються в лісовому квитку.

Спеціальне використання лісових ресурсів для сільськогосподарської діяльності, крім розміщення пасік, передбачає сплату збору за спеціальне використання лісових ресурсів. Розмір збору визначається відповідно до встановлених лімітів і такс на деревину. Порядок його сплати регулюється Порядком справляння збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 6 липня 1998 р. № 1012.

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-08-26; просмотров: 270; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.116.49.143 (0.01 с.)