Виробничі ресурси, виробничі фактори, доходи на фактори.

Важливим фактором, від якого залежить обсяг вир-ва, є екон ресурси, якими володіє суспільство. Екон ресурси це основні елементи екон потенціалу, їх поділяють на чотири основні групи:

1. Природні ресурси. Це наявна в природі земля, її надра, земельні угіддя, водні багатства та водна енергія. Вони поділяються на вичерпні і невичерпні або відновлювані і не відновлювані.

2. Матеріальні ресурси створені працею людей. Це всі створені людьми засоби вир-ва (засоби і предмети праці), які є результатом матеріального вир-ва. Вони поділяються на предмети праці і засоби праці. Предмети праці — це все те, на що спрямована діяль ність людини — сировина, матеріал и. До засобів праці відносять усі ті речі, якими людина впливає на предмети праці. Засоби праці поділяються на активні і пасивні. До активних належать машини, обладнання, інструменти, потокові лінії, конвеєри тощо. До пасивних — будівлі, споруди, місткості, внутрішньовиробничі засоби комунікації, склади.

3. Трудові ресурси. До них належить працездатне економічно активне населення країни, яке володіє фізичними і духовними здібностями, необхідними для участі в трудовій діяльності. Чисельність і структура трудових ресурсів відображає потенційну масу "живої праці, якою володіє суспільство. Якість трудових ресурсів залежить від їх структури за статтю, професійно-кваліфікаційним і культурно-освітнім рівнем.

4. Фінансові або інвестиційні ресурси. Фінансові ресурси — це сукупність усіх грошових коштів і фінансових активів, якими володіє держава і може інвестувати їх у вир-во. Фінансові ресурси формуються внаслідок розподілу і перерозподілу грошових коштів підприємств, населення і накопичення їх фінансовими суб'єктами для використання. Значимість окремих видів ресурсів змінюється залежно від зміни технології вир-ва. Так, в умовах ручного вир-ва головна роль належала трудовим ресурсам, в умовах машинного — матеріальним. В умовах НТР, коли відбувається перехід до маловідходних і безвідходних технологій, зростає роль інтелектуальних та інформаційних ресурсів. нашій літературі поряд з поняттям "екон ресурси" вживається поняття "фактори вир-ва". На нашу думку, їх не можна вважати тотожними.

Поняття "ресурси" (від французького ressources) означає кошти, засоби, запаси, джерела коштів, засобів, запасів. їх можна використати у виробництві. Ресурси можуть бути екон, природні, трудові, фінансові, інформаційні, інтелектуальні тощо. Поняття фактор походить від латинського factor, що означає чинник, що робить, виробляє, впливає, рушійна сила процесу або одна з його умов. Спільне між поняттями "ресурси" і "фактори" те, що і одні, й інші можуть бути природні, екон, трудові, фінансові, тобто являти собою одні й ті ж природні й соціальні сили, з допомогою яких здійснюється вир-во. Але до факторів можна віднести законодавство, час, простір, інформацію, погоду, клім ат, тоб то чинники, які безпосередньо у виробництві не використовуються, але на нього впливають.

У марксистській еконй літературі виділяю ть три о сновні фактори вир-ва: працю, предмети праці і засоби праці. їх поділяють також на речові й особисті. Сучасна екон наука до складу факторів вир-ва відносит ь працю, к апітал, землю, підприємницькі здібності, науку, інформацію та екологію. Від наявності ресурсів, рівня їх розвитку і використання великою мірою залежить екон пот енціал країни, тобто сукупна здатність галузей народного господарства вироб ляти певний обсяг валового внутрішнього продукту. Ефективність вир-ва відображає не тільки приріст обсягів вир-ва, а й те, якою ціною, тобто якими затратами досягають цього приросту.

Розрізняють соціальну та екон ефективність вир-ва. Соціальна ефективність вир ажається в тому, наскільки повно задовольняються особисті потреби людей. Вона показує, якою мірою госп діяльність спрямована на задоволення потреб людини, наскільки відповідає її потребам та інтересам. Якщо постійно підвищується добробут народу і забезпечується високий життєвий рівень, то таке суспільне вир-во є ефективним.

 

Сільськогосподарське підприємство.

С/госп-во –специфічна галузь усього народного господарства. Від його розвитку залежить функціональний добробут всього нац.госп-ва держави. Підприємницьку діяльність в аграрному секторі можуть здійснювати як окрема людина, так і група людей. Закон України “Про підприємства в Україні” встановлює, що суб’єктами підприємницької діяльності можуть бути громадяни нашої держави, інших країн, не обмежені законом у право – або дієздатність, та юридичні особи всіх форм власності.

Види відносин:

1. економічні – з приводу привласнення і використання землі;

2. відносини розподілу, обміну і споживання с.г-ї продукції;

3. суб’єктами економічних відносин в аграрному секторі є держава, підприємство різних форм,

Суб’єкти економічних відносин взаємодіють не лише між собою и також з іншими галузями народного господарства. У світовій економіці окрім інших галузей тяжіють до сільського господарства. Процес називається агропромисловою інтеграцією =>формується АПК:

- промисловість, що виробляє засоби виробництва для с/г та його обслуговування;

- безпосередньо с/г;

- переробка і реалізація с/г продукції.

Особливості, що характерні для с/г:

· на відміну від промисловості, де земля є лише умовою функціонування, то в с/г – це основний засіб виробництва і головний об’єкт виробничих відносин.

· незбіг часу виробництва і робочого періоду, що породжує сезонність виробництва

· залежність від кліматичних і погодних умов

· залежність виробництва від біологічних факторів розвитку рослин і тварин

· складність і різноманітність економічних зв’язків породжених залежністю с/г від АПК

· значна частина засобів виробництва, що використовується в с/г, створюється в самому с/г і входить у виробничий оборот минаючи сферу товарного обігу

· певна кількість продукції, створеної в с/г не має форми кінцевого продукту;

· держава є монопольним покупцем на с/г

Особливості обумовлені сезонним характером виробництва, а також участю у виробництві природно – біологічних факторів. Це вимагає вищого, ніж у промисловості рівня капіталу і веде до уповільнення кругообороту і обороту капіталу порівняно з іншими галузями. Оскільки оборот здійснюється протягом року, то реалізація відбувається через рік, а затрати потрібно нести постійно. Все це вимагає довгострокового кредитування.

Земельна рента

Земельна рента як економічна категорія виражає відносини привласнення додаткового продукту власником землі у формі орендної плати за право користування землею. Проте рента не тотожна орендній платі. Крім ренти як плати за користування землею орендна плата містить відсоток на вкладений у землю капітал, а також амортизацію цього капіталу. Земельна рента і орендна плата є загальною економічною основою будь-якого суспільства. Спочатку земельна рента виникла і розвивалася у формі традиційної земельної ренти. Виникнення підприємницьких виробничих відносин стало умовою існування сучасної земельної ренти. Проте земельна рента завжди є економічною основою реалізації власності на землю. Незалежно від форми власності на землю утворюється диференційна рента. Причиною її є монополія на землю як на об'єкт господарювання.
Слід розрізняти дві форми диференційної ренти - першу і другу. Перша диференційна рента є додатковим чистим доходом, який одержують в результаті продуктивнішої праці на кращих за родючістю і місцезнаходженням землях.
Друга диференційна рента виникає в результаті підвищення продуктивності землі на основі використання ефективніших засобів виробництва, тобто додаткових вкладень у землю. Цю ренту одержують не всі господарства, а лише ті, які займаються інтенси-фікацією за сприятливіших умов виробництва (тобто використову-ють кращі землі).
У країнах, де панує приватна власність на землю і діє міжгалузе-ва конкуренція, існує ще й абсолютна рента, яка утворюється на всіх використаних землях, у тому числі на гірших. Причиною її є монополія на приватну власність на землю, яка закріплює високу норму прибутку в сільському господарстві понад середню норму прибутку.

Торгівельне підприємство

Торговельний прибуток.

Торговельний капітал — особливий вид сукупного капіталу, що базується передусім на найманій праці і функціонує у сфері обігу для ведення торгових операцій, власником якого (капіталу) є окрема група капіталістів. Особливості: 1) торг.капітал – оборотний капітал; 2) більш гнучке й чутливе до зміни умов функціонування, ніж вир.капіт; 3) представлено дрібними підприємствами, тож більш відкрите до підпр.діяльн; 4) складається з двох видів торговлі-оптової та роздрібної. Функції: здійснення торгових операцій; забезпечення руху сукупного капіталу та його прискорення; реалізація втіленої у товарі вартості (в тому числі додаткової); формування частини додаткової вартості у формі торговельного прибутку. Зайняті у сфері торгівлі наймані працівники і торговельні функціонуючі капіталісти своєю працею створюють додаткову вартість, що набуває форми торговельного прибутку. Тому торговельний капітал виражає відносини економічної власності між торговельними капіталістами і найманими працівниками здебільшого у сфері обміну з приводу створення, реалізації і привласнення новоствореної вартості. Торговельний прибуток — прибуток, створений працею найманих працівників (у сфері торгівлі) і торговельних функціонуючих капіталістів, а також отриманий внаслідок перерозподілу частини доходів з різних секторів економіки і від різних верств населення, який привласнюється після реалізації товарів і послуг.

Банківський бізнесс

Фінансоаий ринок (ринок позичкових капіталів) – це механізм перерозподілу капіталу між кредиторами та позикуючими за допомогою посередників на основі попиту та пропозиції на капітал. Якщо рух банківського капіталу – це його ринок, то приибуток банку повинен бути більшим за його витрати. Перевищення доходу над витратами забезпечується різністю ставок по його активним та пасивним операціям. Ставки по активним операціям завжди вище ставок по пасивним операціям. Однак різницю між ставками банк визначає не вільно. Висота банківського відсотку також визначається співвідношенням поиту та пропозиції банківського капіталу на ринку. Чим вище попит на банківський капітал, тим вище ставка по активним операціям і навпаки. Чим вище рівень виробничої та комерційної активності в суспільстві, тим вище кредитна та депозитна ставка банківського відсотку і навпаки. Позичковий капітал – це грошовий капітал, що надається в позику його власником іншому власник – підприємцю на певний час, на умовах повернення, за плату у вигляді процента. Позичковий капітал у формі грошового обслуговує промисловий і торгівельний капітал, поповнюючи їх грошові ресурси, яких не вистачає. У процесі використання грошей як ресурсу у формі капіталу він виступає як капітал– функція, що приносить доходи у формі відповідно позичкового процента і підприємницького прибутку. Прибуток на позичковий капітал, який створюється у сфері виробництва, розпадається на 2 частини: 1.на процент, що виступає у формі ціни капіталу, як ресурсу і цю частину отримує капіталіст – вкладник; 2. та на підприємницький прибуток, який отримує капіталіст – функціонер за виробниче використання цього ресурсу. Відмінність позичкового капіталу від промислового та торгівельного: це капітал – власність, а промисловий і торгівельний капітал – функція; позичковий капітал виступає як капітал – товар; у процесі свого руху він перебуває в одній формі.Обчислюється у відсотках до суми кредиту. Рівень % залежить від розміру та забезпечення позики, строків користування, форми кредитування і ступеня кредитних ризиків. Норма процента являє собою відношення річної суми процента до вартості позичкового капіталу. Джерела виникнення позичкового капіталу: 1) Грошові капітали, вивільнені в процесі кругообігу промислового капіталу є основним джерелом позичкового капіталу. 2) Грошові доходи і заощадження населення. 3) Вільні грошові кошти держави, компаній тощо. Позичковий процент – не звичайна ціна товару, а особлива ціна. Процент не відображає вартості (величини) позичкового капіталу, а формується на основі інших факторів. Висота проценту залежить від співвідношення попиту та пропозиції на фінансовому ринку на позичковий капітал.