Та туреччиною особливо кримськими татарами

 

Після референдуму в Автономній Республіці Крим, на якому, за даними Комісії АРК з проведення загальнокримського референдуму, 96,77 відсотків виборців, що взяли участь у волевиявленні, підтримали приєднання півострова до Російської Федерації (2,51 відсотків підтримали статус Криму як частини України), 17 березня 2014 року Верховна Рада АРК проголосила Крим незалежною суверенною державою – Республікою Крим і звернулася до Росії з проханням прийняти нове державне утворення до свого складу. Російська Федерація в найкоротші строки, протягом кількох днів задовольнила це прохання. Сторони уклали Договір про прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим та утворення в складі Російської Федерації нових суб'єктів, який закріпив перехід Автономної Республіки Крим зі складу України до складу Росії. В складі РФ з’явилися два нові суб'єкти – Республіка Крим та місто федерального значення Севастополь.

Міжетнічний конфлікт в Криму не завжди вдавалося тримати в латентній фазі. Зауважимо, що мається на увазі міжетнічний конфлікт в найширшому розумінні терміна. Саме так визначає його В. Євтух: як специфічну ситуацію в стосунках між етнічними спільнотами, змістом якої є змагання за відповідні ніші в суспільному житті поліетнічної країни, в ході якого окреслюється протилежність інтересів та застосовуються будь-які засоби для їх реалізації та утвердження своєї етнічності в етнонаціональній структурі країни проживання.[81]

У випадку Криму етнічність стала причиною перепідпорядкування території. Україна не визнала ні референдуму, ні проголошення незалежності Криму, ні його входження до складу Російської Федерації. Одразу розпочалася підготовка законодавчої бази з надання півострову статусу тимчасово окупованої території. Ст. 4 прийнятого Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» покладає відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав людини, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної на цій території, на Російську Федерацію.

Слід зауважити, що за офіційними даними перепису 2001 року, представницькі органи кримськотатарського народу стверджують, що кількість його представників становить близько 15 % (300 тис. осіб) від населення Криму.

Окрім Кримського півострова, кримські татари не мають етнічної батьківщини. Тим більше, що від самого початку відкритої фази етнополітичного конфлікту за приналежність Криму між Україною та Росією позиція кримських татар була амбівалентною, зосередженою навколо однієї мети – виживання за будь-яку ціну в нових етнополітичних реаліях.

З одного боку, кримськотатарська еліта та представницькі органи народу засудили ідею зміни держави приналежності Криму та всі заходи, пов’язані з її реалізацією. І хоча Україна раніше не задовольняла вимоги кримських татар у повному обсязі – за 22 роки вони як депортований народ не отримали повної реабілітації, статусу корінного народу, легалізації кримськотатарської мови як офіційної на півострові – в цьому конфлікті вони спочатку стали на бік України. Причин такої політичної позиції вбачаємо декілька.

По-перше, Російська Федерація як наступниця СРСР асоціюється у кримських татар з трагічним періодом історії народу. Саме СРСР в 1944 році депортував близько 200 тис. кримських татар з Криму до Узбекистану, Казахстану і Таджикистану. Офіційною причиною депортації зазначалася співпраця кримських татар з нацистською Німеччиною під час Другої світової війни. На той час частка кримських татар на півострові сягала близько 20 відсотків населення – майже всі вони були депортовані. Лідер Меджлісу кримськотатарського народу підтвердив побоювання нових депортацій, наголосивши, що кримським татарам немає куди піти, окрім Криму. [82] Україна, хоч і не вживала заходів посиленої підтримки щодо кримськотатарського народу, але й не утискала права його представників на самозбереження та розвиток. Однак В. Котигоренко наголошує, що досвід боротьби за свої права підтвердив важливість для кримських татар питання про політичний і правовий статус народу. [83]

По-друге, кримські татари побоюються жорстко централізованих методів етнонаціональної політики Російської Федерації щодо суб’єктів РФ та народів, що їх населяють. Попри федеративний устрій, Росія – держава з централізованим управлінням, що гальмує будь-які відцентрові тенденції. Культурний розвиток національних меншин та народів заохочується доти, доки вони не починають висувати політичних вимог. Процеси політизації етнічності блокуються ефективними, але вразливими, з точки зору демократичності та захисту прав людини, механізмами етнополітичного менеджменту. Тому кримські татари виявили небажання жити в складі Росії. Меджліс заявив про невизнання референдуму про статус АРК та закликав кримських татар не брати участі у ньому. За підрахунками колишнього лідера Меджлісу М. Джемілєва, 99 відсотків кримськотатарського населення проігнорувало референдум. Результат волевиявлення кримськотатарський народ не визнав. [84] Його представники почали залишати територію півострова і виїжджати до континентальної України.

Натомість Меджліс звернувся до Верховної Ради України та народу України з вимогою забезпечити вільне волевиявлення на здійснення кримськотатарським народом права на самовизначення на своїй історичній території. Посилаючись на Статут ООН, що гарантує право на самовизначення, Декларацію про національний суверенітет кримськотатарського народу 1991 року, Декларацію ООН «Про права корінних народів» 2007 року (що передбачає, зокрема: а) право корінного народу на самовизначення (ст. 3), б) право корінного народу на автономію та самоврядування (ст. 4), в) право корінного народу на повноцінну участь у політичному, економічному, соціальному та культурному житті держави проживання (ст. 5), г) право корінного народу на врегулювання конфліктів і суперечок з державами та іншими сторонами в рамках справедливих процедур (ст. 40), д) що положення Декларації не можуть бути використані на шкоду територіальній цілісності або політичній єдності суверенної і незалежної держави (ст. 46), кримські татари наголосили, що Україна не зробила все від неї залежне для відновлення прав кримськотатарського народу та визначення статусу кримських татар як корінного народу в Криму, в результаті чого вони зазнавали дискримінації з боку офіційної влади.[85]

У своєму зверненні Меджліс категорично відкинув будь-які спроби визначати майбутнє Криму без вільного волевиявлення кримськотатарського народу – корінного народу Криму та підкреслив, що відновлення прав кримськотатарського народу і реалізація права на самовизначення на історичній Батьківщині повинні здійснюватися у складі суверенної і незалежної Української держави. Тому Меджліс звернувся із закликом до Верховної Ради України визнати і закріпити статус кримськотатарського народу як корінного народу Криму та забезпечити здійснення ним невід'ємного права на самовизначення.

Попри перестороги щодо надання кримським татарам статусу корінного народу протягом усіх попередніх років цього разу українська влада, в умовах етнополітичного конфлікту з Росією, пішла на поступки. Серед аргументів проти надання кримським татарам статусу корінного народу головним було створення особливих привілеїв серед національних меншин України, всі представники яких є рівними перед законом та користуються захистом держави на рівних умовах. І як наслідок – поширення процесів політизації етнічності в середовищі інших національних меншин, які також вимагають посилених заходів захисту своїх прав.

Незважаючи на це, 20 березня 2014 року Верховна Рада України визнала кримськотатарський народ корінним народом у Криму з усіма правовими і соціальними наслідками цього статусу, прийнявши постанову «Про Заяву Верховної Ради України щодо гарантії прав кримськотатарського народу у складі Української держави». Цим документом Україна гарантує збереження і розвиток етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності кримських татар як корінного народу і всіх національних меншин України; забезпечує захист і реалізацію права на самовизначення кримськотатарського народу в складі країни; визнає Меджліс – виконавчий орган Курултаю – вищим представницьким органом народу. Цією постановою парламент ініціював початок процесу приєднання України до Декларації ООН про права корінних народів. Верховна Рада України доручила уряду терміново підготувати законопроекти та інші нормативно-правові акти, які визначають і закріплюють статус кримськотатарського народу як корінного народу України.[86]

Наскільки легітимним є надання статусу корінного народу постановою парламенту – питання залишається відкритим. Адже цей документ прямо суперечить Конституції України. Згідно зі ст. 92 Основного Закону права корінних народів та національних меншин України визначаються виключно законами України. Це свідчить про те, що постанова «Про Заяву Верховної Ради України щодо гарантії прав кримськотатарського народу у складі Української Держави» в будь-який момент може бути визнана неконституційною Конституційним Судом України, і кримські татари будуть позбавлені цього статусу.

Визнання кримських татар корінним народом постановою в неконституційний спосіб викликає наступні міркування. По-перше, Україна використовує кримських татар у етнополітичному конфлікті навколо Криму як тимчасових союзників, залишаючи за собою шлях до відступу. У випадку повернення півострова до складу України постанову можна буде скасувати в судовому порядку. По-друге, Україна хоче закласти підвалини для конфлікту в уже російському Криму, сприяючи в такий спосіб політизації та радикалізації вимог кримських татар. По-третє, прийняття подібного документа може свідчити про банальний поспіх та відсутність готового на момент прийняття постанови законопроекту про надання кримським татарам статусу корінного народу. Е. Зіятдінова підкреслює важливість чіткого визначення проекту національного розвитку та статусу кримськотатарського народу, які були б прийнятними як для нього, так і для Української держави.[87]

На користь другої версії свідчить радикалізація кримськотатарських позицій. 29 березня 2014 року в Бахчисараї відбулася позачергова сесія Курултаю кримськотатарського народу, на якій було ініційовано створення в Криму національно-територіальної автономії кримськотатарського народу на його історичній території. Курултай закликав ООН, Раду Європи, ЄС, ОБСЄ та уряди інших країн підтримати право кримськотатарського народу на самовизначення.[88] Лідер кримськотатарського народу висловив сподівання, що парламент України відгукнеться і підтримає це рішення. Однак жодної офіційної реакції України на рішення сформувати національно-територіальну автономію в Криму не було.

Слід зазначити, що національно-територіальна автономія передбачає набагато вищий рівень самостійності суб’єкта, ніж адміністративно-територіальний аналог, адже до підстав її формування, окрім соціально-економічних або історично обумовлених відмінностей, додається й етнічний чинник. Національно-територіальна автономія означає надання певній частині (частинам) унітарної держави, населеної в переважній більшості представниками одного етносу (не менше 50 відсотків), самостійності у вирішенні не лише адміністративних, а й культурно-мовних питань. На території національно-територіальної автономії поряд із загальнодержавною офіційно використовується мова національної меншини. Це не перша заява Меджлісу щодо надання кримським татарам національно-територіальної автономії в Криму – такі вимоги вони вже озвучували в середині 2000-х років.

Жодні, окрім виняткових, політичні обставини у вигляді втрати Україною Криму не виправдовують надання кримським татарам національно-територіальної автономії, адже вони не становлять більшості населення регіону. Очевидно, виходячи із цих міркувань, влада України взагалі не відреагувала на намір Меджлісу сформувати національно-територіальну автономію в Криму.

Кримські татари розцінили це як відмову України захищати їх. Тому Меджліс прийняв рішення розпочати співпрацю з Російською Федерацією, до складу якої тепер належить Крим, та делегував своїх представників до кримського уряду з метою вирішення практичних питань, пов'язаних з облаштуванням кримськотатарського народу.

Один з лідерів кримськотатарського руху пояснив зміну вектора співпраці тим, що кримським татарам потрібно залишатися жити в Криму. За словами М. Джемілєва, перебування Криму в складі Росії, можливо, протриває довгі роки, а кримськотатарському народу потрібно вирішувати свої проблеми, а це без співпраці з владою неможливо. Втім Р. Чубаров підкреслив, що делегування представників кримськотатарського народу до влади Криму не означає, що кримські татари визнали її законною. [89] Внаслідок зміни офіційної позиції в середовищі кримськотатарського руху намітився розкол. Релігійна громада «Селям» запропонувала почати збір підписів за розпуск Меджлісу кримськотатарського народу й позачергові вибори

Курултаю за співпрацю з нелегітимною владою. Є небезпека, що кримські татари у випадку незадоволення своїх вимог та суттєвого погіршення становища можуть вдатися і до радикальних засобів політичної боротьби. Я. Ломова, вивчаючи екстремістські ісламські кримськотатарські організації в Криму, вказує на ймовірність загрози тероризму з їх боку.[90]

Тим часом Росія та місцева влада демонстрували, що враховуватимуть позицію кримських татар під час вирішення питань, пов’язаних з долею півострова. Кримська влада пообіцяла 20 відсотків квот кримським татарам на представництво в органах влади. Президент РФ підкреслив, що Російська Федерація гарантує дотримання прав та свобод кримськотатарського народу.[91] Під час телефонної розмови з М. Джемілєвим він пообіцяв кримським татарам безпеку, подальше проживання на історичній батьківщині та сприяння у вирішенні тих кримськотатарських проблем, які протягом багатьох років не змогла вирішити Україна.

Президент Татарстану звернувся до Президента Росії з проханням поширити на кримських татар дію Закону РФ «Про реабілітацію репресованих народів». Цей закон визнає репресованими ті народи, щодо яких за ознаками національної належності проводилася на державному рівні політика геноциду, що супроводжувалася їх насильницьким переселенням, ліквідацією національно-державних утворень, перекроюванням національно-територіальних кордонів, встановленням режиму терору та насильства в місцях спецпоселень. Реабілітація передбачає повернення народів до місць традиційного проживання, визнання та здійснення права на відновлення територіальної цілісності національно-державних утворень, на відшкодування збитків з боку держави.[92] Відповідний указ про реабілітацію кримськотатарського та інших народів Криму, які постраждали від репресій, підписав Президент РФ.

Але чи будуть права кримських татар забезпечені в повному задекларованому обсязі? За словами першого віце-спікера кримського парламенту, нова Конституція Криму не містить норми про квоти для кримських татар, оскільки російське законодавство не передбачає квотування за етнічним принципом. Текст Конституції Республіки Крим було розроблено кримськими і московськими експертами та прийнято 11 квітня. В документі зазначається, що територія республіки є єдиною, неподільною і становить невід'ємну частину території Російської Федерації. Статус офіційних у Криму отримали три мови – російська, українська і кримськотатарська. Однак кримські татари вже заявили про неприйнятність Конституції. Лідер Меджлісу пояснив, що вона готувалася поспіхом, без обговорення та врахування побажань Меджлісу, адже в Конституції немає жодної норми, яка б гарантувала збереження і розвиток кримськотатарського народу як корінного народу півострова.[93] Йдеться про необхідність представництва кримських татар у структурах влади Криму, офіційного визнання Курултаю і Меджлісу кримськотатарського народу органами національного самоврядування кримських татар. Утім, приймаючи Конституцію, депутати Верховної Ради РК підкреслили, що Основний Закон буде вдосконалюватися, щоб урахувати всі побажання та вимоги населення півострова.

Окрім місцевого законодавства Республіки Крим, кримськотатарський народ може скористатися федеральною законодавчою базою РФ для захисту своїх прав. Але одразу необхідно зауважити, що перспективи здобуття статусу корінного народу Російської Федерації у кримських татар незначні. У Росії напрацьована законодавча база, що гарантує захист таких етноспільнот, але вона стосується лише мало чисельних корінних народів. Зокрема, Конституція РФ статтею 69 гарантує права корінних малочисельних народів відповідно до загальновизнаних принципів та норм міжнародного права, статтею 72 стверджує, що захист споконвічного середовища проживання і традиційного способу життя малочисельних етнічних спільнот перебуває в спільному віданні Російської Федерації та її суб’єктів.

З 1999 року діє Федеральний Закон РФ «Про гарантії прав корінних малочисельних народів РФ». Згідно з ним корінними народами вважаються народи, що проживають на територіях традиційного розселення своїх предків, зберігають традиційний спосіб життя, господарювання й промисли, усвідомлюють себе самостійними етнічними спільнотами, але не перевищують кількість – 50 тис. осіб у Російській Федерації.[94] Єдиний перелік корінних малочисельних народів затверджується урядом за поданням суб’єктів РФ, на території яких проживають такі етноспільноти. Враховуючи те, що кількість кримських татар на території півострова у 4-6 разів перевищує вказану, отримати цей статус вони не зможуть.

Тим часом Верховна Рада України ухвалила Закон «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою», який визначає статус депортованих осіб, встановлює гарантії держави щодо відновлення їх прав. Цей статус надається представникам кримськотатарського народу та інших етносів, що мають громадянство України, які були насильницьки переселені за національною ознакою у спецпоселення згідно з рішенням органів державної влади колишнього СРСР або союзних республік з місць постійного проживання, що є територією сучасної України. Характерно, що лише втрата Криму сприяла пришвидшенню в Україні законодавчого процесу щодо вирішення проблем кримських татар та врегулювання їх статусу.

Проаналізувавши основні кроки кримськотатарського народу, заяви про наміри та дії у нових етнополітичних умовах після переходу Автономної Республіки Крим до Російської Федерації, можна констатувати амбівалентну позицію кримських татар, які, з одного боку, не визнають приєднання Криму до Росії, а з іншого – співпрацюють з її органами влади. Це свідчить про те, що рівень захисту прав для кримських татар важливіший, ніж країна проживання.

 

ВИСНОВКИ

 

Отже, розкриваючи тему впливу кримських татар на політику Турецької республіки, не дарма я почала досліджувати з історії, адже сама історія визначає приналежність одної нації до іншої. Опрацювавши безліч підручників, можна побачити, що Туреччина відноситься до нащадків колишньої Османської імперії, натомість Крим відноситься до Кримського ханства, дані держави співпрацювали між собою, адже були релігійно близькими, але сказати, що – це дуже схоже чи майже одне і те саме – неможливо. Власне з історичного дослідження випливає те, що кримські татари і турки – це абсолютно дві різні національності, ці нації мають різну культуру, різну історію, різні традиції. Все, що їх об’єднує – це спільна релігія; близьке місцерозташувння; велика діаспора кримських татар в Туреччині, що зумовлено історично, через завоювання Російською імперією Кримського ханства, внаслідок чого, надзвичайно велика кількість кримських татар втекла до Османської імперії.

Наслідки депортації кримських татар

Римські татари здійснюють свого роду певний політичний вплив на Туреччину, адже Турецька республіка є країною-донором у справі інтеграції кримських татар в українське суспільство. Турецька Республіка неодноразово наголошувала на об’єднавчій ролі кримськотатарського фактору, зацікавленості у стабільному Криму в складі України і високій оцінці внеску нашої держави у справу надання допомоги кримським татарам.

Власне, фактором зближення між країнами є прагнення Туреччини надати допомогу Україні в облаштуванні кримських татар. Туреччина підтвердила, що профінансує придбання тисячі квартир для кримських татар-репатріантів, які повернулися в Україну. Значний внесок у справу адаптації кримських татар в українське суспільство робить Турецьке агентство із співробітництва та розвитку. Також відбувається співробітництво у науковій сфері. Першими заходами, спрямованими на наукову співпрацю було відкриття спеціальностей «Тюркологія» і «Українознавство» у навчальних закладах обох країн, відкриття всеукраїнського центру тюркологічних досліджень із питань археології, археографії, історії, етнографії з метою об’єктивного наукового вивчення контактів між двома народами. Організаторами заходу виступили Посольство Туреччини в Україні, Інститут археографії та джерелознавства імені Михайла Грушевського, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Стамбульський міжнародний університет. За допомогою посольства Туреччини в Україні створено бібліотечний фонд у якому знаходиться чимало енциклопедичних видань з історії, етнографії, літератури, культури, економіки тощо. Тобто, як бачимо Турецька республіка проводить, як економічну так і культурну політику по відношенню до кримських татар.

Враховуючи те, що сьогодні Крим знаходиться у складі Російської Федерації, найбільше жаль кримських татар, вони, як ніхто інший опирався російській армії, яка анексувала Крим говорячи: «Що Крим – це Росія!», хоча детально дослідивши історію Криму – це зовсім не так.

Україна на теперішньому етапі й надалі підтримує та знаходиться у хороших взаємовідносинах із кримськими татарами та Туреччиною, однак нічого із окупантом в Криму – зробити не може. Важливим моментом є також те, що після анексії Криму Росією, значна кількість кримських татар залишили домівки Криму, та переїхали жити в Україну. Багато кримських татар на сьогоднішній момент відчувають утиски збоку Російської Федерації, татари просять допомоги у Турецької республіки.

И, думается, каждый крымский татарин – вне зависимости от того, где он живет – будет солидарен с этими словами выдающегося писателя и патриота Дженгиза Дагджи: «Для нас Крым стал в полном смысле слова источником духовной силы. Без Крыма для нас не было смысла жизни. Силу и горечь этих слов мы почувствовали, долгие годы живя без Крыма». Дженгиз Дагджи

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Андреев О.Р. История Крыма. – М.: 1997. – 355 с.

2. Бойко, О. Д. Історія України [Текст]: посібник / О. Д. Бойко. - К.: Академвидав, 2004. - 656 с.

3. Вітман К. М. Кримські татари у новій етнополітичній системі координат / К. М. Вітман // Актуальні проблеми політики. - 2014. - Вип. 52. - С. 153-163. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/appol_2014_52_19.pdf

4. Вожді-правителі України / уклад.: П. П. Михайленко, В. П. Михайленко. - Житомир: Полісся, 2001. - 407 c.

5. Вятич А. Турки в географии хаоса. – М., 2001, с.10-21.

6. Габриелян О., Ефимов С., и др. Крымские репатрианты: депортация, возвращение и обустройство.- Симферополь. - 1998, 199 с.

7. Григорьянц В. Геополитика Украины и «турецкий фактор» / [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.perspektivy.info/print.php?ID=36192

8. Гудзь В. Історія України: підручник / В. Гудзь. - 2-ге вид., доповн. і переробл. - К.: Слово, 2008. - 672 c.

9. Гулевич В. П. Кримське ханство й Північне Причорномор'я в період правління Гаджи Гірея (1442 - 1466 рр.) / В. П. Гулевич // Укр. іст. журн.. - 2014. - № 6. - С. 4-28.

10. Євтух В. Міжетнічний конфлікт в суспільному розвитку полі етнічних країн / В. Євтух // Сприяння поширенню толерантності в полі етнічному суспільстві. – К.: Фонд Європа ХХІ, 2002. – 406 c.

11. Зіятдінова Е. Націотворчі процеси в кримськотатарській спільноті/ Е. Зіятдінова // Вопросы развития Крыма [научно-практический дискуссионно-аналитический сборник]. – Симферополь: СОНАТ, 2012. – Вып. 16. – С. 59-64.

12. Кондараки В.Х. История и археология Крыма. – М.: тип. Чичерина, 1883. – 569 с.

13. Котигоренко В. Етнічні протиріччя і конфлікти в сучасній Україні: політологічний концепт / В. Котигоренко. – К.: Світогляд, 2004. – 398 c.

14. Краткая хроника деятельности Меджлиса крымскотатарского народа // Авдет. – 1993. - 11 марта.

15. Крим. Нариси історичної, природничої і суспільної географії: навч. посіб. / А. Л. Байцар; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. - Л., 2007. - 224 c.

16. Крим: шлях крізь віки [Текст]: історія у запитаннях і відповідях / [О. Бажан та ін.; відп. ред. В. Смолій; упоряд. Г. Боряк]; НАН України, Ін-т історії України. – Київ: Ін-т історії України НАН України, 2014. – 454 с.

17. Кримські татари в історії України / [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://mestectvo.com/istoriya-ukraini/zbirkist/214-krimtat.html

18. Кримські татари хочуть отримати статус корінного народу в АРК, щоб відстоювати українську державність / УНІАН / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.unian.ua/politics/897511

19. Кримські татари шукають підтримки Туреччини / [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.dw.com/uk

20. Кримські татари шукають підтримки Туреччини / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.dw.com/uk

21. Крисаченко В.С. Історія Криму. Кримське ханство [Текст]: навч. посіб. / В. С. Крисаченко. - К.: Твім інтер, 2000. - 336 с.

22. Крымские татары считают неприемлемым проект Конституции Крыма – Чубаров / УНІАН / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.unian.net/politics/906594-kryimskie-tataryi-schitayutnepriemlemyim-proekt-konstitutsii-kryima-chubarov.html.

23. Лахманюк Т. Україна і Турецька Республіка: шляхи співробітництва / Т. Лахманюк // Україна-Європа-Світ. Міжнародний збірник наукових праць. Серія:: Історія, міжнародні відносини. - 2012. - Вип. 9. - С. 140-145. / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/jpdf/Ues_2012_9_18.pdf

24. Ломова Я. Террористическая угроза в Крыму / Я. Ломова // Противодействие ксенофобии, экстремизму и терроризму в современном обществе. – Симферополь: Крымучпедгиз, 2012. – С. 209-212.

25. Макарчук В.С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн [Текст]: навч. посіб. / В.С. Макарчук. - К.: Атіка, 2001. - 592 с.

26. Мальгин А.В. Крымский узел. – Симферополь. - 2000, 140 с.

27. Меджліс делегував своїх представників у самопроголошений кримський уряд / Радіо Свобода / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.radiosvoboda.org/content/25317274.html.

28. Міщенко О. Політико-правова характеристика утворення Турецької Республіки / О. Міщенко // Право України. - 1999. - № 2. - С. 113-114.

29. Міщенко О.П. Політико-правова система Туреччини в період 1918 - 1945 років: автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.01 / О.П. Міщенко; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. - К., 2002. - 23 c

30. Мустафа Джемилев: «Крымские татары проведут свой референдум по определению будущего Крыма» /Офіційний сайт Меджлісу кримськотатарського народу / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// qtmm.org/новости/4393/

31. На кримських татар може бути поширений закон про реабілітацію репресованих народів – Путін / УНІАН / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.unian.ua/politics/902746-na-krimskihtatar-moje-buti-poshireniy-zakon-pro-reabilitatsiyu-represovanihnarodiv-putin.html.

32. Никитина М.Г. Турция: Формирование геоэкономического пространства: монография / М.Г. Никитина, К.А. Гриваков; Тавр. нац. ун-т им. В.И. Вернадского. - Симф.: ДиАйПи, 2008. - 168 c.

33. Новікова Л. Історія держави чи історія народу: до питання щодо концепцій історії Криму у працях дослідників ХІХ ст. / Л. Новікова // Чорноморська минувшина. - 2013. - Вип. 8. - С. 76-85. / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Chormyn_2013_8_9.pdf

34. О гарантиях прав коренных малочисленных народов Российской Федерации: Федеральный Закон РФ N 82-ФЗ /Министерство национальной политики Удмуртской Республики/ [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.minnac.ru/minnac/info/13883.html.

35. Полянский А.И. Крымские татары: возможен ли конфликт на полуострове? / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:www.edrus.org/content/vievi/95/71

36. Про Заяву Верховної Ради України щодо гарантії прав кримськотатарського народу у складі Української Держави: Постанова Верховної Ради України [Електронний ресурс] / Офіційний сайт Верховної Ради України. – Режим доступу: http://rada.gov.ua/news/Novyny/Povidomlennya/89891.html.

37. Пророченко Н.О. Туреччина: історія, культура, географія: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Н.О. Пророченко. - К.: Світ знань, 2005. - 230 c.

38. Путин по телефону обсудил с Джемилевым ситуацию в Крыму / Подробности / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://podrobnosti.ua/podrobnosti/2014/03/12/964175.html.

39. Рефат Чубаров: Крим повинен трансформуватися в національно-територіальну автономію / Офіційний сайт Меджлісу кримськотатарського народу/ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://qtmm.org/ua/uaновини/1596/

40. Скороход Ю. С. Украина и Ближний Восток / Ю. С. Скороход, Л. И. Скороход // Ближний Восток и современность: Сб. науч. ст. – М.: Институт изучения Израиля и Ближнего Востока, 2001. – Вып. 11. – С. 233–251.

41. Сошніков А. О. Кримськотатарський націоналізм і міжетнічні сутички в Криму як сучасні геополітичні реалії / А. О. Сошніков // Вісник Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди. Філософія. - 2012. - Вип. 38. - С. 64-70. / [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://nbuv.gov.ua/j-pdf/VKhnpu_filos_2012_38_9.pdf

42. Тогрул Ісмаїл Політика по відношенню до Криму: міст дружби між Туреччиною та Україною (1991 – 2011 рр.) / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.academia.edu/2031071/

43. Українсько-турецькі відносини / МЗС Туреччини / [Електронний ресурс]. – Режим доступу:www.mfa.gov.tr/MFA/ForeignPolicy/Regions/EasternEurope/

44. Чубаров: кримські татари бояться нової депортації / [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.bbc.co.uk/ukrainian/politics/2014/03/140317_chubarov_int_yg.shtml.

45. Шишкіна В. Історико-політичні підстави українсько-турецького партнерства / В. Шишкіна // Політика і час. – 2005. – № 5. – С.84–94.

46. «Темпо». – Стамбул. – N 26, 1991, с. 16.

47. Aydemir Ş.Süreyya. tek adam Mustafa Kemal (1922-1938) c.1. Remzi Kitabevi. İstanbul. 1965, 78 s.

48. Hakan Kirimli, Turko-Ukrainian Relations and the Crimean Tatars. Tatarii in istorie si in lume, edited by Tahsin Gemil. Bucuresti: Editura kirterion, 2003, pp. 313-321.

49. Hasan Kanbolat. Crimean Tatars: Turkish-Ukrainian relations on the 20th anniversary of Ukrainian independence / [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.unpo.org/article/13249

50. Henryk Jankowski «Crimean Tatars and Noghais in Turkey» (International Committee for Crimea) / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.iccrimea.org/scholarly/jankowski.html

51. Ilber Ortayli Türkiye'nin Yakin Tarihi [Text]. - Istanbul: [s. n.], 2015. - 240 s.

52. Mükrimin Türkiye tarihi Selçuklular devri [Text] / Mükrimin Halil Yinanç. - ISBN 978-975-16-2533-5. I. Cilt. - Ankara: [s. n.], 2013. - XI, 428 s.

53. Türkiyedeki Qırımtatar milliy areketiniñ seyri // Bahçesaray dergisi. – Mayıs. – 2009.

 

[1] Пророченко Н.О. Туреччина: історія, культура, географія: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Н.О. Пророченко. - К.: Світ знань, 2005. - 112 c.

[2] Aydemir Ş.Süreyya. tek adam Mustafa Kemal (1922-1938) c.1. Remzi Kitabevi. İstanbul. 1965, 38-39 s.

[3] Міщенко О. Політико-правова характеристика утворення Турецької Республіки / О. Міщенко // Право України. - 1999. - № 2. - С. 113-114.

[4] Ilber Ortayli Türkiye'nin Yakin Tarihi [Text]. - Istanbul: [s. n.], 2015. - 142 s.

[5] Міщенко О.П. Політико-правова система Туреччини в період 1918 - 1945 років: автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.01 / О.П. Міщенко; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. - К., 2002. – 16-17 c.

[6] Никитина М.Г. Турция: Формирование геоэкономического пространства: монография / М.Г. Никитина, К.А. Гриваков; Тавр. нац. ун-т им. В.И. Вернадского. - Симф.: ДиАйПи, 2008. – 64-65 c.

 

[7] Mükrimin Türkiye tarihi Selçuklular devri [Text] / Mükrimin Halil Yinanç. - I. Cilt. - Ankara: [s. n.], 2013. - XI, 326 s. Пророченко Н.О. Туреччина: історія, культура, географія: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Н.О. Пророченко. - К.: Світ знань, 2005. - 119 c.

[8] Міщенко О.П. Політико-правова система Туреччини в період 1918 - 1945 років: автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.01 / О.П. Міщенко; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. - К., 2002. – 19 c.

[9] Никитина М.Г. Турция: Формирование геоэкономического пространства: монография / М.Г. Никитина, К.А. Гриваков; Тавр. нац. ун-т им. В.И. Вернадского. - Симф.: ДиАйПи, 2008. - 81 c.

[10] Mükrimin Türkiye tarihi Selçuklular devri [Text] / Mükrimin Halil Yinanç. - I. Cilt. - Ankara: [s. n.], 2013. - XI, 329 s.

[11] Aydemir Ş.Süreyya. tek adam Mustafa Kemal (1922-1938) c.1. Remzi Kitabevi. İstanbul. 1965, 47 s.

[12] Ilber Ortayli Türkiye'nin Yakin Tarihi [Text]. - Istanbul: [s. n.], 2015. - 153 s.

[13] Mükrimin Türkiye tarihi Selçuklular devri [Text] / Mükrimin Halil Yinanç. - I. Cilt. - Ankara: [s. n.], 2013. - XI, 343 s.

[14] Крим: шлях крізь віки [Текст]: історія у запитаннях і відповідях / [О. Бажан та ін.; відп. ред. В. Смолій; упоряд. Г. Боряк]; НАН України, Ін-т історії України. – Київ: Ін-т історії України НАН України, 2014. – 32 с.

[15] Крисаченко В.С. Історія Криму. Кримське ханство [Текст]: навч. посіб. / В. С. Крисаченко. - К.: Твім інтер, 2000. – 59-60 с.

[16] Бойко, О. Д. Історія України [Текст]: посібник / О. Д. Бойко. - К.: Академвидав, 2004. – 56-57 с.

[17] Крим: шлях крізь віки [Текст]: історія у запитаннях і відповідях / [О. Бажан та ін.; відп. ред. В. Смолій; упоряд. Г. Боряк]; НАН України, Ін-т історії України. – Київ: Ін-т історії України НАН України, 2014. – 67 с.

[18] Андреев О.Р. История Крыма. – М.: 1997. – 41 с.

[19] Крим: шлях крізь віки [Текст]: історія у запитаннях і відповідях / [О. Бажан та ін.; відп. ред. В. Смолій; упоряд. Г. Боряк]; НАН України, Ін-т історії України. – Київ: Ін-т історії України НАН України, 2014. – 99 с.

[20] Вожді-правителі України / уклад.: П. П. Михайленко, В. П. Михайленко. - Житомир: Полісся, 2001. - 257 c.

[21] Андреев О.Р. История Крыма. – М.: 1997. – 93 с.

[22] Гулевич В. П. Кримське ханство й Північне Причорномор'я в період правління Гаджи Гірея (1442 - 1466 рр.) / В. П. Гулевич // Укр. іст. журн.. - 2014. - № 6. - С. 8-9.

[23] Крисаченко В.С. Історія Криму. Кримське ханство [Текст]: навч. посіб. / В. С. Крисаченко. - К.: Твім інтер, 2000. - 221 с.

[24] Крим: шлях крізь віки [Текст]: історія у запитаннях і відповідях / [О. Бажан та ін.; відп. ред. В. Смолій; упоряд. Г. Боряк]; НАН України, Ін-т історії України. – Київ: Ін-т історії України НАН України, 2014. – 187-188 с.

[25] Бойко, О. Д. Історія України [Текст]: посібник / О. Д. Бойко. - К.: Академвидав, 2004. – 309 с.

[26] Новікова Л. Історія держави чи історія народу: до питання щодо концепцій історії Криму у працях дослідників ХІХ ст. / Л. Новікова // Чорноморська минувшина. - 2013. - Вип. 8. - С. 80. / [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Chormyn_2013_8_9.pdf

[27] Крисаченко В.С. Історія Криму. Кримське ханство [Текст]: навч. посіб. / В. С. Крисаченко. - К.: Твім інтер, 2000. – 243-244 с.

[28] Гудзь В. Історія України: підручник / В. Гудзь. - 2-ге вид., доповн. і переробл. - К.: Слово, 2008. - 343 c.

 

[29] Крим: шлях крізь віки [Текст]: історія у запитаннях і відповідях / [О. Бажан та ін.; відп. ред. В. Смолій; упоряд. Г. Боряк]; НАН України, Ін-т історії України. – Київ: Ін-т історії України НАН України, 2014. – 302 с.

[30] Андреев О.Р. История Крыма. – М.: 1997. – 221 с.

[31] Крисаченко В.С. Історія Криму. Кримське ханство [Текст]: навч. посіб. / В. С. Крисаченко. - К.: Твім інтер, 2000. – 261-262 с.

[32] Новікова Л. Історія держави чи історія народу: до питання щодо концепцій історії Криму у працях дослідників ХІХ ст. / Л. Новікова // Чорноморська минувшина. - 2013. - Вип. 8. - С. 83. / [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Chormyn_2013_8_9.pdf

[33] Бойко, О. Д. Історія України [Текст]: посібник / О. Д. Бойко. - К.: Академвидав, 2004. – 374-375 с.

[34] Андреев О.Р. История Крыма. – М.: 1997. – 258 с.

[35] Крим: шлях крізь віки [Текст]: історія у запитаннях і відповідях / [О. Бажан та ін.; відп. ред. В. Смолій; упоряд. Г. Боряк]; НАН України, Ін-т історії України. – Київ: Ін-т історії України НАН України, 2014. – 384-385 с.

[36] Гудзь В. Історія України: підручник / В. Гудзь. - 2-ге вид., доповн. і переробл. - К.: Слово, 2008. – 528-529 c.

[37] Крисаченко В.С. Історія Криму. Кр