Історичні етапи становлення та проголошення Турецької республіки, як правонаступниці Османської імперії



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Історичні етапи становлення та проголошення Турецької республіки, як правонаступниці Османської імперії



Перш за все слід зазначити, що Османська Імперія була яскравим прикладом вкрай мілітаризованої держави. Вдалі військові походи та монополія на торгівельні шляхи між Сходом і Заходом дали можливість туркам розбудувати велику імперію. Достоїнством її стала одна з наймогутніших армій в Євразії, яка визначалась своєю жорстокістю та фанатизмом. Військово-деспотичний характер влади виховав в турках войовничість та стійкість у боях. Однак постійні перемоги у військових походах привчили турків жити чужою працею. Етнічні турки майже перестали працювати. Саме це, а також неспроможність влади пристосуватись до змін в світі призвели до занепаду Османської Імперії. Держава, яка була однією з головних фігур на міжнародній арені, стала другорядною і перестала впливати на хід справ у світі. Османську імперію чекав розпад . Її армія була розбита, а 19 травня 1919 р. у Самсун, в якості військового інспектора прибув Мустафа Кемаль, який поклав початок чотирирічній Національно-визвольній війні. [1]

Країни Антанти 16 березня 1920 року фактично окупували Стамбул. Більша частина території була окупована Антантою. Південні провінції поділили між собою Великобританія і Франція, схід Малої Азії мав відійти курдам та Вірменії, а захід – Греції.

У 1919 р. турки почали партизанську війну проти окупантів. Лідером національного руху став генерал Мустафа Кемаль. Мустафа Кемаль виданим 19 березня розпорядженням оголосив, що Османська імперія, яка існувала протягом 600 років, припиняє існування, а 23 квітня 1920 року в Анкарі зберуться Великі національні збори. З того часу вся влада в країні і право представляти народ перейде виключно до парламенту.

Закріпившись при владі, Кемаль встановив диктатуру, розгромив демократичні та комуністичні організації і приступив до реформ. Туреччина була проголошена республікою, секуляризованому церковні землі. Ісламські норми права, алфавіт і навіть традиційний одяг примусово були замінені європейськими. В економіці проводилася політика етатизму, тобто одержавлення. Але приватна торгівля зберігалася. Влада заборонила багатоженство, надали виборче право жінкам, створили систему світської освіти. Так були закладені основи сучасного Турецької держави. [2]

Перше засідання Великих національних зборів Туреччини (ВНЗТ) відкрилося в Анкарі 23 квітня 1920 року Головою ВНЗТ був обраний Мустафа Кемаль. З цього часу Національно-визвольною боротьбою від імені народу керував парламент (меджліс). Після затвердження меджлісом Мустафи Кемаля на посаду Верховного головнокомандувача, війна проти імперіалістичних держав почалася на всіх фронтах.

Так, 12 серпня 1920 року султанський уряд підписав Севрський мирний договір, відрізав від Туреччини значну частину Малої Азії. Даний мирний договір, ставив перед турками вкрай жорсткі умови і передбачав, що їхня влада буде поширюватися лише на невелику частину території країни, але під економічним і військовим контролем зарубіжних держав. Однак Мустафа Кемаль і уряд в Анкарі не збиралися дотримуватися умов Севрського мирного договору. Спочатку вони поставили крапку в боротьбі із вірменами, які бажали створити в Східній Анатолії незалежну державу, а 18 листопада 1920 року підписали угоду із Росією - перший міжнародно-правовий акт. На західному фронті у великій битві в серпні-вересні 1922 року грецькі війська були повністю розгромлені, а Ізмір 9 вересня звільнено. Ця перемога прискорила процес створення нової турецької держави. [3]

Слід зазначити, що 11 жовтня 1922 року між урядом Анкари і країнами Антанти в Мудан’ї було підписано угоду про перемир'я та прийнято рішення про проведення Лозаннської конференції з метою обговорення умов укладання мирної угоди. [4]

Підготовка до Лозаннської конференції значно активізувала політичне життя і прискорила розвиток подій у Туреччині. Участь представників султанської влади в конференції призвела б до падіння престижу анкарського уряду як в середині країни, так і за її межами. Мустафа Кемаль і його прибічники вбачали необхідним скасувати султанат. Це питання стало причиною гострих конфліктів між різними угрупуваннями анкарського меджлісу. За переконанням більшості депутатів ВНЗТ скасування султанату-халіфату суперечило законам шаріату. Вони вважали, що меджліс немає повноважень для здійснення подібної акції. Створилася загроза розколу сил в меджлісі, що могло привести до серйозної поразки кемалістів. Ця обставина змусила Мустафу Кемаля діяти більш рішуче по відношенню до існування султанату-халіфату в цілому. У своїй діяльності, скерованій на скасування влади султана, Мустафа Кемаль використовував усі методи від переконання до залякування опозиційних депутатів. [5]

Рішення про припинення існування Османської імперії було прийнято депутатами 1 листопада 1922 року у вигляді постанови № 308, в якій зазначалося, що вся повнота влади в державі дійсно належить ВНЗТ. Після того, як було скасовано султанат, не залишилося підстав для існування стамбульського уряду.

Скасування султанату було важливою і необхідною передумовою для наступного проголошення республіки як форми державного устрою нової турецької держави. Одночасно цей факт значно сприяв міжнародному визнанню кемалістського уряду, який один без конкурентів представляв Туреччину на Лозаннській мирній конференції і домігся остаточного скасування підписаного султаном (але не ратифікованого) грабіжницького Севрського договору, режиму капітуляцій та міжнародного фінансового контролю.

Наприкінці березня 1923 року ситуація в парламенті набула найбільшого загострення. Як і в період обговорення питання щодо скасування султанату, кемалісти почали говорити про можливість «позбавлення голів» деяких депутатів. Після інтенсивних консультацій Мустафи Кемаля зі своїми однодумцями, на засіданні ВНЗТ 1 квітня 1923 року було прийнято рішення про доцільність завершення повноважень депутатів парламенту першого скликання і необхідність проведення нових виборів меджлісу. Влітку, в період червня-липня 1923 року, відбулись вибори у меджліс другого скликання.

Рішення Лозаннської конференції, які юридично визначили незалежність Туреччини, суттєво зміцнили позиції кемалістів. Настав час прийняти рішення щодо визначення політичного режиму в державі. [6]

Фактором, який став своєрідним каталізатором для прийняття рішення про проголошення республіки, стало затвердження парламентом статусу Анкари як столиці нової Туреччини. Так, 13 жовтня 1923 року був прийнятий закон про нову столицю турецької держави м. Анкару.

29 жовтня 1923 року фракцією кемалістів було винесено на розгляд парламенту законопроект про внесення змін і доповнень до Конституції 1921 року. Закон № 364 «Про внесення змін і доповнень до деяких статей Конституційного закону 1921 року» в основному вирішив такі питання:

- визначив форму правління в державі;

- заснував посаду Глави держави - Президента Турецької республіки;

- визначив основи формування Кабінету Міністрів.

Власне проголошення республіки мало надзвичайно важливе значення в контексті створення на уламках імперії нової турецької держави з республіканською формою правління.

Слід зазначити, що з березня 1924 року в результаті тривалих дискусій, перемагаючи опір опозиції, рішенням ВНЗТ було прийнято три важливих закони. Закон № 429 «Про скасування міністерства в справах шаріату і вакуфів» передбачав створення при Кабінеті Міністрів управління з питань релігії замість міністерства в справах шаріату і вакуфів. Закону № 430 «Про уніфікацію освіти», всі навчальні заклади, а також духовні школи (медресе) передавалися у відання міністерства освіти.

Законом № 431 «Про скасування халіфату і вислання за межі Турецької республіки нащадків османської династії» передбачалося, що халіф, а також всі представники османської династії жіночої та чоловічої статі назавжди позбавляються права проживати на території Турецької республіки. Це рішення стосувалося також осіб, які були народжені жінками-членами династії Османів. Усі зазначені в законі особи позбавлялися турецького громадянства. Вони повинні були залишити Туреччину не пізніше, ніж через 10 днів після прийняття цього закону.

Скасування халіфату було важливим кроком на шляху віддалення Туреччини від інших держав ісламського світу. Внаслідок відміни султанату, проголошення республіки та скасування халіфату було завершено політичний переворот і фактично вся влада в державі перейшла в руки націоналістів на чолі з Мустафою Кемалем.

Після проголошення 29 жовтня 1923 року Турецької республіки, тимчасова Конституція 1921 року як конституція перехідного періоду вже не відповідала змінам, які відбулися в політичному та соціально-економічному житті нової турецької держави. [7]

Нова конституція була затверджена Законом № 491, прийнятим сесією ВНЗТ 20 квітня 1924 року. Одночасно скасовувались Конституційний закон № 85 від 20 січня 1921 року та Конституція Османської імперії 1876 року. Конституція 1924 року складалася із шести розділів, 105 статей, а також із особливих положень, які відносилися до тексту конституції.

Аналіз положень Конституції 1924 року дає підстави зробити висновок: головним її досягненням, яке мало вирішальний вплив на подальший розвиток історії держави і права сучасної Туреччини, стало те, що вперше в конституції турецької держави було юридично закріплено положення про республіканську форму правління. Це безперечно означало великий крок вперед у розвитку країни в напрямку європеїзації.

На підставі аналізу політичної ситуації в країні, прийнятих законодавчих актів, можна відмітити про суттєвий вплив однопартійного режиму на формування і подальший розвиток державно-правових інститутів турецької держави. [8]

Особливу небезпеку для кемалістів мав відхід від Мустафи Кемаля найбільш впливових лідерів національного руху опору, більшість з яких були лібералами та модерністами, а не реакціонерами, що суттєво відрізняло їх від опозиції старого режиму. Члени опозиції наголошували на тому, що боролися проти режиму абсолютної монархії не для того, щоб власними руками встановлювати режим «абсолютної республіки» під одноосібним керівництвом Мустафи Кемаля. [9]

В результаті розкол в лавах Народної партії в меджлісі був неминучим. З часом сформувалися два опозиційних табори, які представляли партійні інтереси Народно-республіканської партії (НРП) та Прогресивно-республіканської партії (ПРП). Головною метою Прогресивно-республіканської партії (ПРП) партії було забезпечення демократичного розвитку Турецької республіки та гарантія прав і свобод її населення. Народна партія, мала більш ліберальну спрямованість. Після створення ПРП, Народна партія стала називатися Народно-республіканська партія (НРП).

Радикально налаштовані члени НРП вимагали від Мустафи Кемаля запровадження більш жорстких заходів боротьби з опозицією. Загострення політичної боротьби в меджлісі в кінці 1924 та на початку 1925 року співпало з цілою низкою повстань курдів в Східній Анатолії. Найбільш вагомий слід в історії залишило повстання на чолі з шейхом Саїдом, оскільки внаслідок цього заколоту рішенням ВНЗТ 4 березня 1925 року було прийнято Закон № 578 «Про забезпечення порядку», положення якого негативно вплинули на весь наступний розвиток демократії в Туреччині.

Політика насильства продовжувалася і після придушення повстання курдів на чолі з шейхом Саїдом. Головний удар кемалістів був направлений на ліквідацію Прогресивно-республіканської партії. [10]

Іншим фактором, який спричинив новий витік політичного напруження в державі, було запровадження реформи в сфері вбрання. За невиконання положень Закону № 671 «Про капелюхи» судами незалежності було винесено 70 смертних вироків особам, які виступали проти носіння капелюхів замість традиційних фесок, що викликало локальне повстання та прояви непокори навіть з боку місцевих органів влади на Сході Анатолії.

Нова хвиля репресій з боку органів влади почалася після розкриття замаху на життя Мустафи Кемаля в червні 1926 року. [11] На початок 1927 року опозиція кемалістському режиму - військова, релігійна та політична - була знищена. Закон № 578 «Про забезпечення порядку» дав кемалістам змогу боротися не тільки з курдськими повстанцями на Сході Анатолії, але й з політичною опозицією по всій країні. В результаті, в період з 1925 по 1929 роки судами незалежності було засуджено до смертної кари понад 500 осіб.

Нові парламентські вибори в серпні-вересні 1927 року відбулися під повним контролем кемалістів. До виборів були допущені лише кандидати від Народно-республіканської партії. З цього часу Мустафа Кемаль стає одноосібним лідером держави з майже диктаторськими повноваженнями. Будь-яка політична активність поза межами правлячої Народно-республіканської партії стає неможливою. [12]

Слід зазначити, що вихід Туреччини з мусульманського правового режиму продовжився реформуванням її законодавчої бази, що відбувалося шляхом запозичення окремих положень правової системи Європейського континенту. За короткий період часу було підготовлено і прийнято парламентом Туреччини найважливіші законодавчі акти: Цивільний кодекс (17 лютого 1926 року), Кримінальний кодекс (13 березня 1926 року), Закон про борги (21 квітня 1926 року), Торговий закон (28 червня 1926 року), Морський торговий закон (1 липня 1926 року). За основу зазначених законів були взяті аналогічні закони та кодекси Швейцарії, Італії, Німеччини та Франції. Особливе місце в програмі реформування правової системи Туреччини приділялося прирівненню прав жінок до прав чоловіків. З прийняттям Цивільного кодексу полігамія (багатоженство) була заборонена. Запроваджувалася процедура розлучення через суд. При цьому стосовно припинення шлюбу жінкам уперше надавалися рівні з чоловіками права. [13]



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.210.184.142 (0.011 с.)