Історія Криму з найдавніших давен до зародження Кримського ханства



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Історія Криму з найдавніших давен до зародження Кримського ханства



Найдавніші археологічні знахідки на території Криму датуються добою палеоліту (близько 100 тис. років тому) і були виявлені у печерах Каїк-Коба. Вже тоді почали закладатися першооснови духовного світу людини. Неандертальські поховання в печерах Криму свідчать про зародження релігійних уявлень та вірувань, а знайдені на деяких стоянках кістяки, різьблені геометричним орнаментом, з гравійованими на них контурами тварин і людей – про перші кроки образотворчого мистецтва.

Згодом, у період мезоліту, відбувається освоєння територій. Вчені знайшли такі пам'ятки цього часу як: Мурзак-Коба та Фатьма-Коба. Населення стає ще на одну сходинку свого розвитку: були винайдені гачки, сіть з поплавками, плоти зі зв'язаних колод.

Першим відомим за назвою населення Криму були кіммерійці, які з'явилися 1500 до н.е. Про них говорять у своїй «Одіссеї» Гомер та Геродот в «Історії» та античні автори, як Каллімах, Стратон. В «Книзі буття» (одній з найдавніших частин Біблії) та в ассирійських клинописних джерелах згадують про цей народ під назвою «гамірра». Більшість вчених вважає, що кіммерійці є гілкою давньоірландського кочового народу, генетично близького до скіфів. Вони перші, хто перейшов від осілого до кочового скотарства і перші почали виплавляти з болотяної руди залізо. Значні зрушення відбулись в соціальній структурі – все активніше відокремлювалась військова аристократія. На чолі дружини-об'єднань стояли вожді. Провідною галуззю господарства було конярство, яке забезпечувало верховими кіньми воїнів і чабанів, а також давало велику кількість продуктів харчування. Це був войовничий народ, який здійснив походи до країн Передньої та Малої Азії, вів боротьбу з Урарту, Фрігією, Лідією, Ассирією. Розпались військово-політичні об'єднання кіммерійців під тиском іракомовних племен скіфів на початку VII ст. до н.е. [14]

Майже одночасно з Кіммерією на півдні Криму в гірських районах існувала держава таврів – Таврика (IX – I ст. до н.е.). Вона також була рабовласницькою. Владою в Тавриці володіла родова аристократія. Геродот писав, що таври займались скотарством, у долинах річок – землеробством, на узбережжі – рибальством. Крім того, полювали, знали ткацтво, гончарство, бронзове мистецтво. Свої поселення таври оточували могутніми фортифікаційними спорудами. Спільно з сусідами-скіфами вони воювали проти грецького міста-держави Херсонеса і Боспорської держави, які прагнули захопити землі Таврики. Доля Таврики була трагічно: спочатку вона була завойована понтійським царем Мітрідатом VI Євпатором (II ст. до н.е.), а потім – римлянами (I ст. до н.е.). З часом таврів винищили або, за іншою гіпотезою, асимілювали татари. Самобутня культура таврів була втрачена. Згодом кіммерійці біли витіснені скіфськими племенами, так і не змігши утворити справжню державу. [15]

В VII ст. до н.е. Кримський півострів був заселений скіфами, які створили тут державу Земну Скіфію зі столицею у м. Неаполь-Скіфський, що проіснувала до ІІІ ст. н.е. Характерною рисою їхнього суспільства була неоднорідність. На думку деяких вчених, мігруючі племена мали ірландське походження, а осілі – праслов'янське коріння. Поділялись скіфи на дві групи: скіфи-кочівники, основним заняттям яких були кочове господарство і грабіжницькі воєнні походи, та скіфи-орачі, які займались зерновим землеробством. Що до соціально-політичної ситуації можна зазначити ту особливість, що панівне становище належало царським скіфам, які вважали решту населення своїми рабами, в основі системи управління лежала «варварська демократія».[16]

VІІІ-кінець VІІ ст. до н.е відомі в історії як етап «великої грецької колонізації». Досліджуючи причини цього явища, було визначено найголовніші з них - аграрна та торгівельна. Це - нестачі землі в метрополії, постійне збільшення кількості населення, що зумовлювало міграції і торгову експансію.

Перша грецька колонія була збудована на острові Березань у VІ ст. до н.е. Вже на узбережжі виникає ряд селищ, зокрема Тіра (на лимані Дністра), Ольвія (на березі Буга), Феодосія, Керкенітида, Пантікапей – на місці Керчі, Фанагорія – на Тамані. Колонії мали такий самий політичний лад, релігію, побут, як і їхні метрополії. Тут створювали так звані поліси. Полісна модель суспільного устрою, яка об'єднувала місто (як культурний та політичний центр) та хору (прилеглу сільськогосподарську округу), що давало змогу місту-державі бути повністю самостійною. З колоній метрополії отримували хліб, рибу, мед, віск, худобу. В колонії постачалося вино, маслини, металеві знаряддя, посуд. Грецькі поліси за своїм політичним устроєм були рабовласницькими республіками, які мали свою законодавчу (народні збори), виконавчу (колегії та магістрати) і судову влади.

У 480 році до н.е. під впливом монархічних традицій виникає Боспорське царство, в яке ввійшли об'єднані династією Археанхитидів міста Пантікапей, Фанагорія та Германагсу. Утворення цього царства відносять до грецького періоду (друга половина VII –середина I ст. до н.е.). Цей час характерний виникненням нових міст на Кримському півострові, підтриманням зв'язків з материковою Грецією, активною урбанізацією (підвищення ролі міст, планування міських кварталів, побудова оборонних мурів), започаткуванням карбування монет. [17]

Потім починається другий період другий період розвитку античних колоній – римський (середина І ст. до н.е. – ІV ст. н.е.). В цей час відбуваються постійні війни з понтійським царем Мітріадата VI Євпатора, внаслідок чого Греція одне за одним губить свої міста-держави. Як наслідок – переорієнтація на Римську імперію. Міста Тіра, Ольвія та Херсонес входять до складу римської провінції Нижньої Мезії. Характерними рисами даного періоду є варваризація населення полісів, натуралізація господарства, занепад міст-держав внаслідок постійних агресивних вторгнень кочових племен. [18]

Античні колонії мали великий вплив на історію Криму. Грецькі переселенці передали місцевому населенню прогресивні технології землеробства й ремесла, активно залучили його до товарно-грошових відносин. Високий рівень античної культури впливав на духовний світ місцевого населення, значна частина мешканців була грамотною, діти навчалися в гімназіях, ставилися театральні вистави, поширювалась література.

Так, другим початком відліку історії Криму вважається утворення на сході півострова Тмутараканського князівства. Це князівство було відірваним на сотні кілометрів від Русі – Середньої Наддніпрянщини, але зберігало лояльність метрополії Києву і Чернігову, хоча між Тмутараканню і Києвом відбувалися постійно численні мандрівки орд іноетнічних кочовиків.

Деякі історики читають у назві Тмутаракань «тьму кінних таврів». Більш популярним є виведення слова Тмутаракань зі скіфської та сарматської мов як «туман» - загін у десять тисяч чоловік, і «тархан» - вождь. Таматарха згадується у візантійських джерелах по відношенню до території Тмутаракані починаючи вже з VIII століття. Етнічним ґрунтом Тмутараканського князівства, вочевидь, було змішане сармато-слов'янське населення Керченського півострова.

Візантійський історик Лев Диякон, який був учасником війни між Візантією і Києвом у 960-их роках, стверджував, що місцеве кримське населення таври (яких він називав «тавро скіфами» і «скіфами») і вояки князя Святослава є єдиним народом. Тобто, населення Криму і Наддніпрянщини наприкінці X століття є близькими настільки, що безпосередній учасник бойових дій навіть не може їх розрізнити.

Як свідчать стародавні карти, на території Криму було багато власних назв, близьких до назв Київщини: «Рос», «Рософар», «Россо» (Тендрівська коса), «Россгка» (поблизу Євпаторії) та ін. Ці назви набули поширення на півострові дуже рано, в IV-VI століттях, коли жодних варягів у регіоні не могло бути. Власні назви Криму виразно перегукуються з Наддніпрянськими: Рось - Росава - Роставиця - Родня. Сьогодні найбільш поширена версія, що і в Наддніпрянщині, і в Криму ці назви пов'язані з перебуванням там сарматського племені роксолан, яке згодом повністю розчинилося серед слов'ян. [19]

Тмутаракань була поглинута візантійськими колоніями в Криму наприкінці XII століття.

Починаючи з 1024 року, коли Константинополь був завойований хрестоносцями, Візантія втратила свої впливи на півострові. В 1223 році Чингізхан здійснив похід на руські землі. 30-тисячна армія кіннотників на чолі з найбільш досвідченими його воєначальниками Субудаєм і Джебе вторглися в причорноморські степи і захопили Крим. Згодом територія Криму стала об'єктом експансії венеціанців та генуезців. У 1242 році в низинах Волги монголо-татари заснували свою державу – Золота Орда, а на більшості завойованих земель, в тому числі і Крим, встановлювали свою адміністрацію – баскаків з військовими загонами, обумовлювали розмір і збирали велику данину. В 1254 році засновано столицю Золотої Орди – м. Сарай. Завойовники зберегли місцеву владу, а князям видавали ярлики – право княжіння, яке було дістати дуже нелегко. Практикувалося відбирати хлопчиків і потім виховувати з них яничар. Під час правління Узбека Султан Мухамеда в 1313-1342 роках Золота Орда досягла найвищої військової могутності. Щоб не допустити зміцнення Русі, він проводив політику нацьковування руських князів один на одного. Жорстоко придушував анти ординські повстання. З іменем Узбека пов'язане будівництво мечетей та палаців в Криму. [20]

В цей же час в гірській частині Криму після того, як Візантія втратила тут свої впливи, зміцніла держава Феодоро. Її столиця Мангуп мала вигляд гірської фортеці та була центром ремесел і торгівлі. Сусідами Феодоро стали генуезькі купці, що переселилися сюди та заснували свої колонії, які називались Газарія. В цей час сюди почали переселятися вірмени (XIV ст.), а дещо раніше – євреї (XIII ст.). Генуезці намагалися розширити свої володіння за рахунок прибережної зони, що належала Феодоро. Часто протиріччя між феодорцями та генуезцями призводили до збройних конфліктів. [21]

Якщо у давнину Кримський півострів називався Таврікою, то у XIII ст. татари найменували місто Солхат (нині Старий Крим) Кримом. Згодом ця назва поширилась на весь півостів. На початку XIII ст. до кримських міст стали переселятися вірмени й італійці. Останні заснували на Кримському узбережжі факторії – торговельні пункти, найбільшим з яких була Кафа.

В XIII ст., як було зазначено вище, Крим захопили монголо-татари, витіснивши при цьому половців зі степової зони. Крим став улусом (провінцією) Золотої Орди з центром у місті Солжті. Наприкінці XIIIст. Полчища татарського еміра Ногая розорили Судак і Кафу, обклали населення Криму даниною. Татарські намісники в Криму почувалися повноправними володарями півострова. Але після загибелі хана Ногая (близько 1290 р.), татари знову були підкорені золото ординцями.

Середина XIV ст. стала початком розпаду Золотої Орди. Постійні суперечки суттєво ослабили центральні владу і посилили відцентрові тенденції в Орді. Внаслідок чого і відбулося відокремлення в 1449 р. від Золотої Орди кримських татар і утворення ними своєї держави – Кримського ханства з правлячою династією Гіреїв, яке проіснувало до 1783 року. Династія Гіреїв була союзником Литви. Тому в 1443 р. при підтримці великого князя литовського кримським ханом став Хаджі-Гірей. Татарські загони бралди участь у Грюнвальдській битві, а кілька тисяч їх осіли в Литві назавжди. І саме з певною підтримкою Литви Кримське ханство здобуло незалежність. [22]

Кримському ханству підпорядковувались кочові орди Північного Причорномор'я, Приазов'я та Кубані. Столицею держави стало місто Бахчисарай. Уся повнота влади належала хану та беям (багатим сановникам), а також мусульманському духовенству на чолі з муфтієм. Але сама по собі держава була слабкою і в політичному, і в економічному плані. Однією з причин цього була нестабільність в верхівці влади, де постійно йшла боротьба за престол. Другою вагомою причиною було не знання осілого землеробства навіть на початку XVI ст., вівся кочовий спосіб життя. Це було причиною економічної неспроможності конкурувати з іншими країнами. [23]

Наприкінці XIV – на початку XV ст. в основі економіки лежало кочове скотарство і примітивне землеробство, що не забезпечувало ні потреб держави, ні навіть прожиткового мінімуму населення. Кримські правителі мало піклувалися про розвиток господарства та торгівлі в країні, натомість прагнули збагачуватися за рахунок пограбування сусідніх народів. Вони примушували своїх підданих чоловічої статі у загарбницьких походах на сусідні землі. Під час набігів татари влаштовували полювання на знатних людей, за яких можна було отримати великий викуп. Але не завжди їм вдавалося доставити ясир у Крим, оскільки запорожці заздалегідь оповіщали жителів про небезпеку й організовували засідки та погоні за ворогом, рятували захоплених.

Незважаючи на те, що кримські –хани та їх союзники ногаї панували на величезних степових просторах, що простягалися від Кубані до Дністра, та численну армію (на початку XVI ст. вона налічувала 100 тис. озброєних вершників), їм не під силу було підкорити багаті генуезькі та грецькі торговельні міста на Кримському узбережжі. Тому вони шукали допомоги одновірців-мусульман, недавніх завойовників Константинополя – оттоманських турків.

По смерті князя Ягайла його син Казимир для боротьби з Московським князівством уклав союз з Великою Ордою (нова назва Золотої Орди), яка була ворогом Криму. Під впливом московської політики й багатих дарунків кримський хан Менглі-Гірей почав агресію проти України (1474р.). У 1475р. Велика Орда, порушивши договір, напала на Крим, скинула Менглі-Гірея, посадила свого хана. Місцеве населення звернулося по допомогу до Туреччини, яка радо втрутилася в цей конфлікт. У 1478 році ханом знову став Менглі-Гірей, але вже як васал Османської імперії. Але це було навіть на користь Кримському ханству, адже воно могло відчувати підтримку могутнього созерена. [24]

Під владою Османської імперії Крим користувався значною автономією. Кримські татари зберегли багато монгольських традицій. Правителі обиралися на зборах Знаті (курултаях), а турецькі султани лише підтверджували вибір. Гіреї вели незалежну зовнішню політику, збираючи аж до поч. XVIII ст. данину з Московщини та Польщі. Армія кримських татар боролася на боці Османської імперії, але на своїх власних умовах. Територія України була основним об'єктом кримськотатарських набігів. Насамперед це зумовлено розташуванням Кримського ханства, яке було своєрідним плацдармом для воєнних дій. Крім того польсько-литовська держава не мала змоги надійно захистити кордони своєї держави. Прикордонні фортифікаційні споруди були в запустінні, гарнізони укріплених замків слабкими, наймане військо налічувало лише 4 тисячі осіб. [25]

Загалом татарська агресія принесла з собою величезні руйнації, пожежі, пограбування, вбивства. Оскільки вона здійснювалася цілеспрямовано і регулярно, виникла серйозна загроза не тільки суспільному життю, а й самому існуванню українського народу. Особливо спустошливими були татарські набіги на Київщину та Брацлавщину наприкінці XVI - на початку XII ст. Так, за період з 1450 по 1586 р. було документально засвідчено 86 наскоків, а з 1600 по 1647 роки – 70. Середня чисельність захоплених у полон за один раз наближалася до 3 тисяч, хоч часом вона сягала аж 30 тис.

У XVI – на початку XVIIст. у Криму відбувався перехід кримських татар від кочового до осілого способу життя. Зміни у соціальному житті вплинули на реформування адміністративно-територіального устрою ханства. Територія ханства, що складалася з Північного Причорномор'я, частини Північного Кавказу та власне самого Криму, було поділено на 6 бейликів. На чолі бейлика стояли беї, що походили з п'яти найзнатніших татарських родів. На чолі ханства стояв хан, проте його влада була обмежена беями та контролювалася султаном Туреччини. Хан мав численний двір та чиновників, що збирали державні податки та здійснювали судочинство. Великої уваги татари приділяли розвиткові зовнішньої торгівлі з Московським царством, Річчю Посполитою. [26]

Упродовж XVI – XVII ст. Кримське ханство продовжувало здійснювати грабіжницькі наступи на Україну. Головною силою, яка протистояла турецькій та татарській навалі в Україну, були українське козацтво та його могутня фортеця на Дніпрі – Запорізька Січ. А вже з початку XVII ст. почало здійснювати походи на Крим.

Як васал Туреччини також кримський хан мав приймати участь у загарбницьких походах султанської армії. Під час Хотинської (польсько-турецької) війни 1621 р., частих російсько-турецьких війн татари брали участь у воєнних походах турок. Спустошливі наскоки татар приносили їм великі прибутки, але виснажували ханство. Переламним для Кримського ханства став Стамбульський договір 1700 р. між Туреччиною та Росією. З того часу Крим більше не загрожував російським територіям, зокрема Україні. Знесилений та принижений у своєму державному статусі, він був відкритим для закордонного втручання. [27]

З другої половини XVII ст. ханство занепало і остаточно втратило незалежність внаслідок російсько-турецьких воєн. Вперше російські війська змогли вступити у Крим під час кримських походів 1736-1739 рр. Однак турецький протекторат протягом тривалого часу був перешкодою на шляху загарбання півострова Російською імперією. [28]

Під час війни 1768-1774 років російські війська на чолі з князем В. Долгоруким в 1771 р. оволоділи всією територією ханства. За умовами Кючук-Карнайджийського миру, підписаного 12 липня 1774 р., Крим було проголошено незалежним від Туреччини - це був подарунок Росії. Тоді ж з метою економічної основи ханства царський уряд зміг вивести усе християнське населення за кордони Криму. Останній хан Шагин-Гірей для стабілізації почав проводити реформи, що зустріли опір з боку беїв та мусульманського духовенства. Унаслідок цього в 1783 р. Шагин-Гірей втік та відмовився від ханства на користь російської імператриці Катерини II. Крим втратив незалежність та перетворився на провінцію Російської імперії. Спочатку його було приєднано до Новоросійського краю, а в 1802 р. виділено в окрему Таврійську губернію з центром у м. Сімферополі. Використовуючи вигідне стратегічне становище Криму, царський уряд прийняв рішення про заснування м. Севастополя і перетворення його в основну базу Чорноморського флоту.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.227.0.150 (0.006 с.)