Чеський рух опору в І св.. війні.

Прагнення окупантів та їхніх поплічників підпорядкувати Чехію потребам нацистської Німеччини відразу наштовхнулося на протидію з боку патріотично налаштованої молоді, інтелігенції, діячів культури. Вже влітку 1939 р. розпочався процес формування чеського руху Опору. У ньому передусім слід відзначити організацію «Захист нації», кістяк якої складався з колишніх військових. Вона займалася здебільшого збиранням розвідувальної інформації. Інше угрупування - «Петиційний комітет - залишаємося вірними» - складалося переважно з представників інтелігенції соціал-демократичної орієнтації. Ці та інші організації виступали за відновлення ЧС та підтримували зв'язок з емігрантськими силами. 28 жовтня 1939 р. у день національної незалежності у Празі відбулася грандіозна маніфестація, яка перетворилася на акцію протесту проти окупантів.Період з листопада 1939 р. по лютий 1940 р. відзначався посиленням терору, в результаті якого рух Опору зазнав великих утрат.

У 1940 р. окрім центру чеської еміграції в Лондоні, який гуртувався навколо голови ЧС національного комітету Е. Бенеша, сформувався ще один еміграційний центр у Москві, де перебувало «закордонне бюро КПЧ», яке очолював К. Готвальд. «Лондонський табір» у своїх діях тривалий час виходив з того, що війна невдовзі має закінчитися. У зв'язку з цим орієнтовані на Е. Бенеша угруповання руху Опору готувалися не тільки до збройної боротьби, а й до взяття влади на завершальному етапі війни. Разом з тим, уже навесні 1940 р. між КПЧ та емігрантським урядом було налагоджено координацію, чому сприяло утворення «Центрального керівництва внутрішнього опору» (ЦКВО). В основу програми ЦКВО «За свободу — до нової ЧСР!» були покладені масариковські ідеї та довоєнна платформа лівих соціал-демократів.

Емігрантський уряд Е. Бенеша увійшов до складу антигітлерівської коаліції. 18 липня 1941 р. було підписано радянсько-чс договір про взаємодопомогу в боротьбі проти Німеччини. Цим самим радянське керівництво визнало ЧС національний комітет та емігрантський уряд за свого союзника. У договорі було також зафіксовано згоду на формування в СРСР чехословацьких військових підрозділів. Активізації чеського руху Опору сприяв створений з ініціативи КПЧ восени 1941 р. Національно-революційний комітет інтелігенції (НРКІ). У свою чергу емігрантський уряд розпочав підготовку й засилання до Чехії груп парашутистів для виконання розвідувальних та диверсійних завдань. Невдовзі гестапо вдалося вистежити й розгромити НРКІ, а його лідерів - Ю. Фучика, В. Ванчуру, Ю. і В. Фелберів - було страчено. Наприкінці 1941 р. на території СРСР розпочалося формування чс військових підрозділів на чолі з підполковником Л. Свободою. У березні 1943 р. відбулося їх перше бойове хрещення в бою під Харковом. Невдовзі чисельність Чс бригади досягла 3 тис. бійців.

Швидке наближення Червоної армії до кордонів Чехії спонукало окупаційний режим у січні 1944 р. створити «Антибільшовицьку лігу» й розпочати нову хвилю репресій проти чеського руху Опору. Так, влітку 1944 р. гестапо ліквідувало третій склад підпільного керівництва КПЧ. У грудні 1944 р. на базі празького підпілля було створено четверте нелегальне керівництво КПЧ, яке очолили Й. Смрковський та Й. Гаєк. Невдовзі була сформована Чеська національна рада (ЧНР), яка вперше зібралася в лютому 1945 р. під головуванням професора А. Пражака. Комуністи взяли курс на підготовку збройного повстання, початком якого мав стати страйк. Навесні 1945 р. в Чехії діяло майже 120 партизанських загонів (7,5 тис. бійців), проте діяльність їх мала локальний характер. Наприк. квітня завершилося формування ЧНР, до якої ввійшли представники КПЧ, Національно-соціалістичної, Народної та інших партій. 30 квітня Рада ухвалила звернення, у якому підтримувала створення у квітні в Кошице чс коаліційного уряду. У документі містилися вимоги «швидкого й суворого покарання зрадників і колабораціоністів»; установлення «екон. демокр.» (націон. земних надр, лісів, пром. підприємств, транспорту, торгівлі); здійснення земельної реформи на основі принципу «землю тому, хто її обробляє».

На початку травня 1948 р. в багатьох невеличких чеських містах відбулися стихійні виступи проти окупантів. Проте керівництва КПЧ і ЧНР утрималися від закликів до повстання та зайняли очікувальну позицію. Тим часом війська США вже знаходилися західніше Праги.

5 травня 1945 р. у Празі розпоч. чеське Нац. повст. У його підготовці брали участь представники різних політичних партій, що входили до ЧНР, а також військові. Повстанці захопили радіостанцію та закликали населення до опору. У цих умовах ЧНР заявила, що бере на себе функції законодавчої й виконавчої влади в Чехії.

Незважаючи на героїзм 30тис. загону празьких повстанців, сили були нерівними. Німецькі війська 6 травня оволоділи значною частиною Праги. У цій критичній для повсталих ситуації на їхній бік перейшли підрозділи власівської «Російської визвольної армії» (РВА). За допомогою «власівців» уже до кінця дня 6 травня від окупантів була звільнена більша частина столиці. Вранці 9 травня 1945 р. в Прагу увірвалися радянські війська, які звільнили її від залишків гітлерівських військ. Понад 860 тис. німецьких солдатів та офіцерів потрапили у полон. У чеському Національному повстанні 1945 р. брали участь понад 100 тис. осіб, з яких 8 тис. загинуло, у тому числі 3,7 тис. -у Празі. Понад півтисячі радянських солдатів і офіцерів віддали своє життя, допомагаючи чеським повстанцям звільнитися від окупантів.

 

 

40.ЧСР в 1945-60х рр..
Після зак. ІІ св. війни Чехослов. респ. була відновлена як незал. демократ держава. Основне її населення:чехи і словаки.

1945р. -ліквідована Чеська Народна Рада − керівництво взяв на себе уряд ЧСР. У Чехословаччині існували свої органи влади: СНР і Колегія Уповноважених, угода 2.06.1924 р- розмежувала повноваження між урядом республіки і СНР→ передбачала, що загальнодержавні декрети і постанови приймаються за згодою СНР.

За положенням програми (Кошицька) першого уряду Національного фронту в країні здійснено ряд політ. та економ. реформ: відмінено більшість законів часів Протекторату і Словацької республ., ств. національні суди. Націон. фронт − координуючий орган діяльності політ. партій; усі профспілки увійшли до організації Революційний Профспілковий Рух; владу на місцях здійснювали обрані національні комітети.

Економ. галузь: на основі декретів президента від травня і червня 1945 р здійснена конфіскація земель німців, угорців і розподіл. її серед селян за незначний викуп. Встановлено націонал управління над важкою промислов. і банками. 24.10.1945 президент Бенеш підписав 4-ри декрети про націоналізацію ключових галузей промисловості, банків, страхових компаній.

На 26.05.1945 були признач. перші вибори до центральних та місц. органів влади →кожна партія виступала з власною програмою і виборчим списком. Ліберальні партії - декларували відданість парламентській демократії, вимагали прип-ня реформ. Комуністи - пропагували шлях до соціалізму без диктатури пролетаріату. На виборах комуністи здобули 38% голосів; разом із соціал-демократами, комуністи отримали в парламенті більшість мандатів, їх лідер К. Готвальд очолив уряд.

У Словаччині перемогла Демократ Партія(62%). Було переглянуто угоду між урядом республіки і СНР. СНР - мала право видавати постанови після погодження з урядом; празькі міністри отримали право контролю діяльності словацьких уповноважених→ посилюється вплив комуністів та лібералів,які покладали надії на майбутні вибори, що мали відбутися через 2 р.

Літом 1947 р Чехословаччина під тиском Й. Сталіна відмовилася від «плану Маршала», що спричинило її ізоляцію від світового ринку. У вер. 1947р. створено Комінфром → вимагав від КПЧ прискорити її диктатуру і перейти до радянської моделі соціалізму→ підтверджено рішенням листопадового пленуму ЦК КПРЧ 1947р.

У лютому 1948р Створено «комітети дій» Національного ф→ почали чистку міністерств, націон комітетів, та інших установ. Бенеш під тиском змушений був погодитися на відставку міністрів від демократичних партій. Національний ф. перестав існувати. 9.05.1948 парламент ухвалив Конст-я ЧСР,яка затвердила курс на будівництво соціалізму – перзид Е.Бенеш відмовився підпис. її і подав у відставку. Новим презид. обрано К. Готвальда.

1948-49 рр → здійснене кооперування с∕г. Відбул. зміни у структурі зайнятості нас.;збільшена чисельність робітничого класу, зросла к-сть некваліфікованих робітн. На керівні посади в господарстві були висунуті представники робітництва, більшість не мали середньої освіти→ негативно впливало на розвиток економіки.

Політ. життя – встановлено тоталіт режим, що супроводжувався репресіями, контралем сусп-го та ку-ного життя. У 1956 р- схвалений закон про розширення повноважень Словац. Нац. Ради і Колегії уповноважених, які отримали обмежені права у керівництві. 1960 р – керівники КПЧ оголос. про «побудову основ соціалізму», у зв’язку з цим була схвлена нова Конст-я, яка перейменувала країну на Чехослов. Соціаліст. Респ. У ній закріплювалася керівна роль КПЧ, проголош.- демократ. свободи, рівноправн. чехів і словаків, ліквідов. словац. уряд, обмеж-ся повноваження СНР. У 1963р - ств. комісія з підготовки і проведення економ реформ→ підготувала пропозиції щодо змін планування і управління госп-вом.

На пленумі ЦК КПЧ напри. жовтня 1967 була прогол. критика методів управління А. Новотного, та поставлено вимога замінити його на посаді керівника партії. На пленумі ЦК КПЧ у січні 1968р. замість нього секретарем було обрано лідера словац. комуніст. А. Дубчека. У березні пішов з посади президента А. Новотний, подали у відставку лідери Національного ф.,відбулися зміни у керівництві КПЧ. 5.04.1968 р. затверджено «Програму дій КПЧ»→ у ній визнані помилки минулого і декларувалося проведення політ. реформ. Квітень-червень 1968р пройшли під гаслом оновлення сусп.. в дусі демократії і соціалізму, («Празька весн»). 27.06.1968р опубліковано маніфест «200 слів»− заклик до громадськості добиватися відставки противників реформ,маніфест підтримало населення, та викликав тривогу у керівництва КПЧ, внаслідок чого 21.08.1968 введено війська п’яти держав ОВД→ 22.08.відбувся з’їзд ХIV КПЧ, який засудив інтервенцію військ ОВД. 26.08 був підписаний радянсько-чеський протокол, який стверджував обґрунтованість введення військ ОВД. Військова акція ОВД загальмувала, а згодом припинила процес реформування комуністичного режиму.

 

41. Болгарія в роки тоталітарної системи У 1946 році прогол. Народна Республіка Болгарія, першим прем'єром соціалістичної Болгарії став Георгій Димитров- друг Тіто, прихильник створення єдиного південнослов'янського держави у складі Югославії та Болгарії, Георгій Димитров помер в 1949 році в СРСР при нез'ясованих обставинах. У 1950 році прем'єр-міністром стає сталініст Вилко Червенков- завершує колективізацію сільського господарства, придушуються виступи селян, прискорює індустріалізацію, здійснював репресії щодо своїх противників. Після смерті Сталіна поступово поступився впливом Тодора Живкову, який очолив Болгарську компартію в 1954 р. Живков керував Болгарією протягом 33 років. У Болгарії починається відлига, відновлюються відносини з Югославією і Грецією, закриваються трудові табори, припиняються переслідування церкви. Залишаючись політиком, лояльним Радянському Союзу, Живков підтримав придушення Угорського повстання в 1956 році і направив війська для допомоги в придушенні «Празької весни» у 1968 році. Болгарія при ньому залишалася найбільш лояльним союзником Радянського Союзу у Східній Європі. Він був проти горбачовської перебудови в СРСР і активізував відносини з іншими соціалістичними країнами. 10 листопада 1989 в результаті найбіль безкровного перевороту серед колишніх соціалістичних республік Живков був відсторонений від влади.

 

42.Суспільно-політичний розвиток Польщі в 1945-60х рр.. Бо-ба за владу в післявоєнній Польщі точилася між про соціаліст. силами, об’єднаними в Днмократ. блок та людовцями. В серпні 1945р. − С. Миколайчук заснував партію Польське стронніцтво людове (ПСЛ) − сюди вступали селяни, міська середня та дрібна буржуазії, інтелігенція. ПСЛ − виступало за розвиток сусп.-ва, за співіснування державної, кооперативної та приватної власності.

Грудень 1945 р. − 1-й з’їзд ППР→ на ньому більшість делегатів вважали не обхід. првед. на селі соціально-економ реформ, з’їзд висловився за завершення реформи, юридичне оформлення націоналізації основних засобів виробництва, банків, транспорту, схвалив трирічний план відбудови та розвитку народного го-ства на 1947-49 рр.

Січень 1946 р −КРН прийняла законопроект про націоналізаці: націо-лися підприємства з кількістю більш ніж 50 робітників, всім громадянам надавалося право створити нове промислове або торговельне підпри-тво, гарантувалося збереження приватної власност, яка не підлягала націоналізації.

2 черв. 1946 р –сейм прийняв закон, який наділяв урад повноваженнями для бо-би проти спекуляції. Спец. комісія отримала право контролю над цінами,були збільш. розміри податку. Держ органи закривали за зловживання приватні крамниці.

Липень 1947 р. − ПСЛ вистурила за пріоритетний роз-ток с∕г.

Листоп. 1949 р. − на конгресі єднання людовського руху з СЛ та ПСЛ була утворена Об′єднана селянська партія (ОСП).

Згідно з дерективами щодо шестирічного плану (1950-55 рр) – с∕г продукція на 63%. Був підтриманий курс на колективізацію. Створювалися с∕г кооперативи та державні машинні центри→ це вело до ліквідації заможних селянських господарств. У першій пол. 1950-х рр кі-сть державних та кооперативних с∕г зросла.

У 1951-52 рр – була проведена си-ма примусового здавання державі продуктів с∕г виробництва.

Навесні 1952 р − уряд відновив карткову сис-му розподілу продовольчих та деяких промислових товарі. Цю сис-му скасовано – січні 1953р → викликало підвищення цін, заробітна плата населення порівняно з післявоєнн. роками знизилася.

Жовт. 1953 р. – пленум ЦК ПОРП → обговорювалося пит. про підвищення життєвого рівня населення→ вирішено зберегти курс кооперування села та припинити економ. тиск на індивідуал. господарства→ кік-сть господ. кооперат. збільшилася на 8 тис. На другому зїзді ПОРП – березень 1954р. – вирішено збільшити витрати на с∕г на 8 %.

Літом 1956 р. – загострилася політ. атмосфера → спалахнув соціальний конфлік→ відбувалися масові демонстрації (Познань). Внаслідок подій у Познані→ на липневому пленумі 1956р. рекомендувалося здійснити заходи щодо підвищ. рівня життя робітничого класу.

19-21 жовтня 1956 р − пленум ЦК ПОРП→важливим кроком було рішення про розпуск силоміць створених с∕г кооперативів. Відбулися зрушення у суспільно-політ житті країни: змінилося ставлення до питання про свободу віросповід., здійснено реформи в галузі куль-ри, прийнято нові закони про сейм, народові ради, армію та громад. організації.

19 листоп. 1956р – закон про становище робітничих рад., 1958 р − прийнятий закон,який обмежував права робітничих рад→ тепер створювалися конференції робіт. рад,але до їх складу з робітниками входили і представники дирекції.

1961р - конфлікт влади з єпископом римо-кат церки→ припинення викладання релігійних догмат в церкві.

Липень 1963 р −пленум ЦК ПОРП→ прийнято рішення про посилення бо-би з буржуазними поглядами в галузі науки, ку-ри, мистецтва→ призвело до поглибл. конфлікту між вдалою і інтелігенцією.

Січень-березень 1968р. - студентські маніфестації, виступали проти партійного диктату в галузі ку-ри. – 25 тис. заарештовано.

 

43. Держав. Балтії у ІІ. св. війн. 22 червня 1941 р. Німеч. напала на СРСР. У півн-сх. напрям. просув. гітлер. група армій "Північ". На сер. серп. нею була окупов. тер. Естонії. У вер. 1941р. за сприянн. нім. військ було створ. Естонське самоуправлін., яке очол. опозиц. до режиму К. Пятса - Хіялмар Мяе. Ще в лист. 1940 р. в Берліні був створ. Фронт Активістів Литви (ФАЛ), очол. полков. К. Шкірпа. Ненависть насел. 22 червня у всезагальне повстаня(100 тис.осіб),ніч на 24 черв. повст. захоп. Каунас. По радіо було прогол. відновл. незалежн. Литви, створ. Тимчас. уряду. Викон. обов'язки прем'єр-міністра - Юозас Амбразявічюс. 28 черв. група латвійс. націон. діячів розп. повст. в Ризі. На момент вступу нім. у Ригу були створ. дві орган., які претенд. на роль уряду: Центральн. Організ. Комітет за Звільнену Латвію та Тимчасова Державна Рада. 17 лип. 1941 р. А. Гітлер огол. про форм. нового адміністративного об'єднан. - "Осітанд " з центром у Ризі, яке включало терит. Литви, Латвії та Естонії. Нім. закони, державн. прогол. нім. мова,Райху метою нім. політ. було встанов. протект. над цими терит., а потім віднес. "Великого нім. райху" шляхом онімеч. та колоніз.У перші місяці окуп. понад 125 тис. громадян були вис. з терит. Балтії. У Литві та Латвії вжив. заходи для винищ. євреїв., концтаб. тер. Естонії найбіль. були табори в Тарту та Ягала. За роки війни загин. близь. 10 тис. естон, 190 ти.с. литов. та 75 тис. латв. Насел. Балт. країн неоднознач. постав. до нім. окупації: з одного боку, воно чинило актив. опір, з іншого – співробіт. Партиз. борот. під керівниц. коммун. сил не набрала в цьому регіоні великого пошир. та підтримки місцев. насел. У серед. верес. 1944 р. Червона Армія силами трьох Прибалтійських та Ленінградського фронтів перейшли в наступ у Балтії. 13 лип. 1944 р. рад. війс. ввійшли до стол. Литви, 22 вер. - Таллінна (після вигнання нім. військ з материкової Естонії поч. підготовка до десанту Червоної Армії на острови, бої за які завершилися в листопаді ), 13 жовт -Риги.

44. Польський рух опору в Другій світовій війні. Польський уряд з Рум. перебрався до Франції, відбулося переформування і на чолі уряду став В.Сікорський (30.09.1939р). Польс емігр уряд діяв у тісному порозумінні з урядами Фр., Великоб та США. Програма уряду передбач спільні дії з зах країнами проти Нім за відбудову д-ви у кордонах 1939р, розвиток руху опору на окупованих теренах. Водночас почалося створ Польської армії на Заході. На окупов землях розбудовувалися підпільні структури Союзу Збройної Боротьби. (1942р перейменований в Армію Крайову (АК). 30.06.1941р. в Лондоні представники СРСР і еміграцыйного уряду підписали «Угоду про відновлення дипломатичних відносин і створеня польської армії на теренах СРСР». У квітні 1943р. СРСР розірвав дипломатичні стосунки з польс еміграційним урядом

Еміграцыйний уряд у 1941-1943рр. активно розбудовував підпілля в окупованих землях, була вст. «підпільна держава». Кожна впливова партія мала свої підпільні структури і збройні формування. Широкого масштабу набули у 1942-1943рр. цивільні форми Руху Опору. На весні 1942р вона приступила до створення партизанських загонів Гвардії Людової (ГЛ). У ніч з 31.12.1943 на 1.01.1944р. у Варшаві ПРП скликала збори 19 невеликих організацій і утворила Крайову Раду Народову (КРН), як представництво «демократичних сил» польського народу. Декрет КРН створював Армію Людову (АЛ)., яка повинна була обэднати усі польські збройні формування. На чолі АЛ став Міхал Роля-Жимерський.

Влітку 1943р визначився перелом в ході Другій світовії війни. Держави фашистського блоку зазнали поразки на всіх фронтах. Нап 1943р. На конфр в Тегерані західні керівники погодились з розширенням сфер впливу СРСР на країни Центрально-Східної Європи. На поч. 1944р Червона Армія перейшла кордони Польoщі і почала визволення земель від гітлерівців. Влітку 1943р помер В.Сікорський, його місце посів С.Миколайчик. 22.07.1944р у першому визволеному місті за лінією Керзона було оголошено «Маніфест ПКНР до польського народу», підготовлений у Москві. 27.07.1944р. Е. Осубка-Моравський від імені ПКНВ підписав у Москві таємну угоду про кордон між СРСР і Польщею по лінії Керзона.

Нап липня 1944р на нараді керівників Делегатури і АК було вирішено розпочати повстання і захопити Варшаву до вступу у місто Червоної Армії. 1.08.1944р розпочалося Варшавське повстання. Термін повстання був вибраний невдало. Німці зосередили в ройоні Варшави великі сили.Сталін не квапився прийти на допомогу повсталій Варшаві, гітлерівці поступово відвоювували більшість районів міста. 2 жовтня після 73 днів боїв повстанці капітулювали.

6.09.1944р ПКНВ опублікував декрет про проведення земельної реформи.

9.09 ПКНВ підписав угоду з урядом Білоруської. РСР і Укрїънської РСР про евакуацію польського населення з теренів цих республік до Пол, а біл і укр до відповідних республік.

У січні 1945р поч визволення решти польських земель.

21.04.1945 підписано Договір про дружбу, взаємодопомогу і післявоєнне співробітництво між ТУ Польщі І СРСР строком 20 років. На зайнятих теренах ЧА раніше на схід від Вісли у 1945р все активніше виступало збройне підпілля, яке не визнавало «нових окупантів» і готувалося до збройної б-би з ними.

28.06. 1945. Оголошено склад Тимчасового Уряду Національної Єдності (ТУНЄ).

1.07.1945 еміграційна РНЄ ухвалила 2Декларацію

 

45. Зовн. пол. Югославії 1929-1941. З 1919 і по поч.. 30-х р. у зн. пол. Югосл. орієнт. на Фр. Для зміцн. співробітництва всі члени Малої Антанти в лютому 1933 р. підпис. «Організаційний акт». Фр. була головним гарантом незмінності кордонів югосл. держ., визначених договорами 1919 і 1920 рр. та покровителем системи договорів, укладених між Югосл., Рум. та Чехосл., що одержали назву Малої Антанти. Для протидії експансіоністським планам Італії на Балк. Югосл. разом з Гр., Рум. й Туреч. в лютому 1934 р. ств. Балканський союз, ініціаторами якого стали Фр. І Анг.. Італія вважала Югос. -головним суперником на Балк. і метою її пол. у відношенні Югос. було розчленовування країни на слабкі й залежні від Іт. держави. Рим допомагав у становленні руху хорват. фашистів. Викор. протиріччя у відносинах Югос. з Болг., Угор. й Гр., а у 1926 – підпис. Іт.-алб. договір(Албанія залежна від Іт.) Іт. ускладнила зн.пол. становище Югосл. У відповідь на Балк. союз Іт. пішла на зближення з Австрією й Угорщ. Лише25 березня 1937 р. за сприян. Нім. в Белграді - іт.-югосл. угоди про дружбу, нейтралітет, торгівлю й мореплавання.

В березні 1934 р. Югос. одна з перших країн Євр.уклала торг договір з Нім. В той же час Фр. активно шукає зближення з Іт. У Белграді це викликало паніку: «за союз із Римом французи можуть розплатитися югосл. територіями». У січні 1937 р. при активній участі герм. дипломатії був укл. дог. про вічну дружбу між Болг. і Югосл. У жовтні 1937 р. пр.-мін. Стоядинович відвідав Париж і Лондон -угоди про продовж. договорів про дружбу, але відмовився підпис. із Фр. пакт про взаємну допомогу у випадку агресії Нім. Послаблення впливу Фр. на Балк. привело до переорієнтації Югосл. на Вел. Брит. Події в Цн. Європі - «аншлюс» Австрії та наслідки Мюнхен. змови - спричинили розпад Малої Антанти, погіршили міжнар. становище Югос.: відтепер керівництво країною мусило проводити пол.. лавірування між Нім. та Італ. Ю. на поч. ІІ св. війни (1939) проголосила нейтралітет. Капітуляція Фр. в червні 1940 р. ускладнила становище Югосл.- уряд Д. Цветковича установив дипломат. відносини із СРСР. Після нападу Італ. на Гр. в жовтні 1940 р. Югосл. потрапила в центр брит.-нім. протиборства за вплив на Балк. Затиснута з усіх боків країнами фашистського блоку, Югос. 25 березня 1941 р. у Відні підпис. протокол про приєднання до Троїстого союзу, що сприч. 27.03.1941 держ переворот. Цього ж дня Гітлер віддав наказ про окупац. країни. 17 квітня 1941 Югосл. окуп. нацистська Нім., фашистська Італ., Угорщ. та Болг., які й поділили між собою значну частину терит. королівства.

 

46. Греція у 1945 – поч.80. Політ. р-к. У громад. війні 1946 компартія Гр. зазнала поразки. 1949 - відновлено монархію, яка була остаточно скас. 21 квітня 1967 після військ. перевороту «чорних полковників» (військ. хунта), підтримуваних США. 25.11.1973 після кривавого придушення повст. студентів Афінської Політехніки, прихильник жорсткого курсу, Д.Іоаннідіс намагався скинути Пападопулоса та зміцнити режим диктатури, незважаючи на народні хвилювання. Спроба Іонідіса в липні 1974 відсторонити від влади архієпископа Макаріоса, який обіймав посаду Президент Кіпру, поставила Гр. на межу війни із Туреч., яка захопила Кіпр і окупувала частину о-ва, з якої виселелось понад 180 тис. греків. Втім режим полковників за таких обставин виявився абсолютно безпорадним. Вже 23 липня під загрозою наближення до Афін армійського корпусу війск. хунта була вимушена передати управління держ. цивільному уряду. 19.06.1975 - нова Конституція Гр., в країну з Парижа поверн. попередній пр.-мін. К. Караманліс, за результатами все нар. референдуму монархію скасов. Парламент Гр обрав Президентом К. Цацоса – парлам. республіка. У травні 1980 мін. К.Караманліс змінив Цасова на посту, новим пр.-мін. обраний Г.Ралліс. На парлам. виборах 1981 Гр. вперше надала перевагу соціалістам- Всегрецький соціалістичний рух (ПАСОК), очол. А.Папандреу, засн.Противагу пол..силі Новій демократії.

Зовн пол.. у 70-х конфлікт з Туреч. за держ. приналежність Кіпру, де на півн. була прогол.Турец. респуб. Пн. Кіпр – осн. причина виходу Гр. з НАТО. 1 січня 1981 Гр. стала 10-м членом Європ. співтовариства (нині ЄС).

Економ. Після ІІ св. В. Гр. пережила Гр. економ. диво(50-60): розв. хім., буд. промисловості, сфери послуг. Темпи приросту ВВП на 7% в період між 1950 і 1973 р. Пром. в-во зростало щорічно на 10% ому в 1960-х. З тих пір Гр. здійснила ряд структурних та фін. реформ, отрим. при цьому значну фінанс. підтримку ЄС. Туризм в Гр. - одне з осн. джерел валютних надходжень, понад 15% ВВП і приносить роботу 16,5% від заг. к-сті зайнятого насел.