К-ра луж. сербів у міжв. роки

У липні 1919р прийнятий тимчасовий шкільний закон. У 1921р – лужицька науково-просвітницька орг. «Матиця Сербська» виступила з вимогами ств середньої школи, видання підручників лужицькою мовою. У 30-х рр.. після приходу до влади у Німеччині фашиського режиму лужицьке духовне життя завмерло.

Наука. Арношт Мука досл. в галузі мовознавства, демографії, літературозн., історії, фольклористики та краєзнавства. «Порівняльна та історична фонетика і граматика нижньолужицької мови», «Статистика лужицьких сербів» та ін.

Вчені філологи: Ф.Резак, Ю.Любш, Ю, Краль, Б.Швеля та ін..Велику роль у культирі відіграла «Матиця Сербська», видавала «Часопис Матиці Сербської».

Л-ра Якуб Лоренц-Залеський (повісті новели «Сербські герої», «Острів забутих», «В путах долі»та ін.), От Вічаз (переклав лужицькоъ мовою російських, чеських, польс, авторыв), Міхал Навка (поетичны та драмовы твори «Перше народження», «Дыти родини Каны», «Выйна та мир», «Сербська баба»). Ян Скала (його новели друкувалися в 20-ты рр. у пресы «Старий Шимко» «Екскурсыя на сынокос», «Додому») Юрій Хежка, Мін Віткойц

Театр. У часи Веймарської республіки і пізніше, у 1919-1933рр., шовіністичні державні установи намагалися чинити перешкоди розвитку лужицької театральної культ. В період 1923 і 1932рр налічувалося щонайменше 35 театральних труп. В 1929 і1932 рр. лужицькою мовою вийшли дві соціально-критичні драми М.Домашкойц, «З бідняцького життя» У кін 20-х рр. обєднання «Радість» в Букецах поставило майже всі придатні для інсцезування п’єси. Керівник обєднання Ю.Веля (його драми «Дракон», «Наш дім») Музика Бяртан Кравц – лужицький композитор., у 1918р. був призначений королівським музичним директором. Його друзі митці, як Паулу Бюттнер, Леош Яначек і Вітезслав Новак. 1926-1928рр. – музичний часопис «Жайворонок з лужицьких нив». Мис-во До молодої генерації лужицькых митців належали Фрицо Латк, Новак-Нехортський, Ганка Кравцец Першою лужицькою маляркою-графіком була Ганка Кравцец., гравюра на деревы «Червона квытка»

1923 р – Обэднання лужицьких митців

ПресаУ 1920р почала виходити щоденна «Сербська газета» Товариство Сокіл» видавало «Сокільські листи». 1937р – заборонено діяльність «Домовіни», ліквідована лужицька друкарня і Сербський дім. До 1939р виходив тільки «Католицький посланець»

 

25. Словацька к-ра 40-80. Розв. к-ри в Сл. після закінч. ІІ. Св. був обумовлений не тільки входж. до скл. Чехосл. Респ., але й ідеологізацією всіх сфер життя (у першу чергу, науки, освіти й к-ри), пов'язаною з установленням у 1948 р. монопольної влади КПЧ. Система освіти в Сл., ств. наприк. 40-х - на поч. 50-х була подібна до тієї, що й у Чехії. У Сл. в сер. 50-х було 12 вищих навч. закладів, у яких навчалося майже 14 тис. студентів. У 1939—54 під назвою Сл. універ. діяв Універ. Коменського в Братиславі.У 1959 ств. Універ. П.Шафарика в Кошицях У 1953 - заснована Сл. академія наук (САН), очол. педагог О. Павлік. Всесвітньо відомим сл. вченим став фізик В. Гайко, який дослідж. вплив низьких температур на речовину.

У літ. та мист-ві в після воєн. період провідне місце займала військ. та антифашистська тематика, а перед діячами к-ри ставилося завдання «оволодівати методом соціалістичного реалізму». У цих умовах певна частина художніх творів була позначена схематизмом, спрощеним відображенням дійсності, а на діячів культури та їхні творчі спілки здійснювався адмін. та ідеологічний тиск. У зв'язку із звинуваченням у «буржуазному націоналізмі» в Словаччині безпідставно постраждав ряд провідних літераторів. Відомими всьому світу стали поети Крчмера, Разус, Рой. Письменники Урбан і Горвата. В живописі відомими були Базовський, Бенка і Галанда. У 1949 Вацлавом Таліхом засн. Сл. філармонічний оркестр. Нового спрямування в Сл. набув р-к театр. мист-ва. Майже в кожному місті діяв драмат. або якийсь інший театр, а в трьох працювали оперні та балетні трупи. Загальна к-сть постійних театральних сцен напри. 80-х досягла 75. Виникло понад 70 музеїв, галерей та постійно діючих виставок. Помітних успіхів досягла сл. кінематографі я. Уже в сер. 50-х тут було створено майже 20 худ. та 200 док. і наук.-поп. фільмів.

До найвідоміших проектів, реалізованих сл. архітекторами, належить будівля аеропорту в Кошице, пам'ятний комплекс у Банській Бистриці, присв. Сл. Нац. повстанню (автори Д. Кузма та Й. Янкович), зимовий спорт. комплекс у Татрах, готель «Форум» у Братиславі, гол. корпус «Матиці словацької» у Св. Мартині (Д. Кузма, А. Цимерман), сталевий підвісний міст через Дунай у Братиславі.

26. Утв. першої об’єднаної Югосл. держ. На засід. скупщини Сербії (вер. 1990р.) була ухвал. нова Конст.яка декларувала поверн. до багатопартійного та демокр. сусп. Сербія прогол."державою всіх громадян, які в ній мешкають". Вона гарант. свободи та права людини, "панув. права та соціал. справедливості".За короткий строк у Сербії виник. понад 40 партій і рухів, які взяли участь у виборах до скупщини у груд. 1990 р. Головн.опонентом Соціаліст. Партії Сербії (СПС) стала Демократична Партія Сербії (ДПС). Під войовничими націоналіст. гаслами діяв Серб.Рух Оновлення (СРО), який очол. письменник В. Драшкович. През. Сербії було обрано лідера СПС С. Мі'югчевича. У 2 турі виборів до скупщини кандидати від СПС отрим. 49%, що дало їм змогу посісти 80% депутат. місць. На виборах до скупщини Чорногорії (грудень 1990 р.) перемогу здобув Союз Комуністів, який отримав 83 з 125 депутатських місць.Лідера комуністів М.Булатовича було обрано головою Президії Чорногорії.На засіданні депутатів скупщин Сербії та Чорногорії 27 квіт. 1992 р. було ухвал. рішен. про континуітет державного, міжнар., правового та політ. статусу СФРЮ в новій спільній державі - Союзній Республіці Югосл. (СРЮ). У прийн.Конст. СРЮ зазнач., що входж. до складу єдиної демокр. держави з єдиним економ. простором не порушує суверенітет та самостійність Сербії та Чорногорії. СРЮ не тільки визн. незалежність колишніх югосл. республік, але й не мала до них будь-яких терит. претензій. Союзний парламент СРЮ (Народна скупщина) скл. з двох палат - Віча громадян (форм. шляхом заг. багатопартінних виборів) та Віча республік (форм. з' рівної к-сті представ. від кожної республіки). Провідну роль у федерації посіла Сербія. Утв. нової федерації вимаг. оновл. структур влади, які були сформ. після виборів (травень 1992 р.) до Віча громадян Народн. скупщини, скупщин автономних країв та місцевих органів влади. Делегати союзної скупщини обрали у черв. 1992 р. президентом СРЮ відомого письмен. Д.Чосича, а прем'єр-міністром - М.Паніч. Обидва керівника СРЮ у своїй діяльності намаг. провод. конструктивну пол.-ку. Однак, заява през.Д.Чосича про готовність СРЮ визн. повну незалежн. колишніх югослав. республік, інші сміливі ініціативи призвели до звільнення його з посади, яке було здійснене президентом Сербії С.Мілошевичем та голосами об'єднаної більшості соціалістів та радикалів в Народній скупщині. Новим президентом СРЮ був обраний запропонов.правлячою СПС З.Лаліч, який фактично був відсторон. від вирішення головн.справ. Ф-ції глави союзної держ. фактично перебрав С.Мілошевич, який проводив усі важливі між нар. переговори, представляв союзну Югославію закордоном, приймав рішення та підписував докум. від імені СРЮ.

 

27. Албанія (1940-80) Невідкл. завд. нового режиму в Албанії(А), який уособл. Тимчас. уряд на чолі з комуністами, були консолідація стан-ща і забезп. легітимності. Комуністи переймен.НВФ на Демокр. Фронт (ДФ) і від його імені сформ. з членів партії та її симпатиків список кандидатів на вибори до Констит. Асамблеї, що відб. 2 гр. 1945 р. За ДФ прогол. 93% виборців і 11 січ.1946 р. новообрана Констит. Асамблея форм. скасув. монархію і прог. А Народ. Респ-кою. Е. Ходжа став провід. особою у респуб..Після XX з'їзду КПРС 1956 р. група делегатів на Тіранській міській партконф- ції у кв. зроб.спробу здоб. підтримку для програми десталінізації в А. Е.Ходжа зміг відстояти свою владу, хоча форм. погод. запров. сис-му колект-ого керів-цтва. Прем'єр-міністром став його соратник М. Шеху. ІУ-й з'їзд АПП (1961 р.) накреслив за кит. зразком програму "ідеолог. та культ-ної революції'.У 1967р. А було офіційно прогол. атеїст-ю країною, а церкви закрито. У 1970-1973 рр. партійний контроль було послабл., розпоч. деякі лібер. перетвор. в екон-ці і кул- рі.Реформи викл. невдовол. у найбільш консерв-них членів політбюро АПП. Як наслідок -репресії сер. 70-х рр. супроводж. численними звільнен. партійних і держ. працівників. З метою унеможливити виникн. опозиції у майб. Е. Ходжа у гр. 1976 р. прог. нову Конст- цію. Країна поч.. назв.- Народна Соціалістична Республіка Албанія. Конст-ція прог. провідну роль партії в усіх сферах сусп. життя, а марксизм-ленінізм -офіційною ідеологією держави. Зовн. пол-ку А за час правл. Е.Ходжи можна поділ. на 4періоди: 1944-1948 - країна була залеж. від Югославії, а осн. зусилля алб. дипл-тії спрямов. на зближ. обох держав; 1949-1960 – підтрим. тісні зв'язки з СРСР та ін. сх. європ. коммун-ними держ-ми; 1961-1978 – орієнт.на Китай. 1978-1980 рр. деяке потепління спостер. в албано-югослав. відн-нах, проте не на довго. Від 1982 р. Е.Ходжа розпоч. процес переказув. влади новому керів-цтву. У січ. А. Царцані став прем'єр-міністром, а в лист. Р.Алія - обран. головою президії Народ. зборів. АПП. Осн. завд.нового албан. кер-цтва була стабіл. екон. Р.Алія спроб. оживити екон. шляхом запров. сис-ми матер. стимул. робітників, надання більшої свободи керівн. підпр-мств у викон. планових директив і заохоч. селян продав. на ринку прод-цію приват. госп-ств. Однак ці заходи були недост-німи. У др. пол. 80-х рр. А. зроб. кроки в напрямку подол. зовнішньопол. ізоляції. Повністю нормаліз. відносини з Грецією, і 1987р. – припин. стан війни між країнами. Цього ж року Тірана відн. диплом. відносини з ФРН і Канадою. Наст. року А. взяла участь у конф-ції міністрів закорд. справ Ватіканського півострова і погод. провести у себе другу таку зустріч у жовт. 1990 р. Т. ч., реформи др. пол. 80-х рр. мали обмеж. хар-тер. Гол. метою Р.Алії було зміц. комуніст. режиму за допом.програми контрольов. адміністр. змін згори.

 

29.Румунія в 60-80рр. У 1958 р. рад. війська виведені з Рум. Ускладн. стосунків з СРСР – привід- спроби запровадити економ. спеціалізацію країн рад. блоку, за якою Рум. відводилася роль постачальника сировини та с/г продукції. Новий курс Рум. на між нар. арені та особливий статус РКП схвал. 1964 р.- опублік. "Заяву про позицію РКП стосовно проблем світового комуніст. та робітничого руху": про право кожної компартії та держ. самостійно розв'язувати завдання соціалістичного будівництва без втручання інших країн і нав'язування готових зразків. Рум. почала розвив. за власним планом.

Ек. ситуація в країні поліпшилася -популярність новому лідерові Ніколае Чаушеску (1965). В серпні 1965 р. Конституція прогол. Рум. Соціаліст. Республікою, Рум. Робітничу партію переймен. на ком. Бухарест 1967 р. встановив відносини з ФРН - загроза для СРСР. У серпні 1968 р. Рум. засудила інтервенцію країн Варшавського Договору у Чехосл. й мобілізувала військ. сили на випадок вторгнення до себе. Стосунки з Москвою збереглися. У 70-х -перехід до будівн. "всебічно розвинутого соціалізму своїм шляхом на основі принципів незалежності та суверенітету". Жорстке зміцнення особист. влади Н.Чаушеску. Від 1974 р. запров. посаду президента – довічно став генсек РКП Н.Чаушеску. Рум. лідер здобув певну дипломатичну підтримку Зх.. Зниження життєвого рівня і терор - зростання соц. напруги. Від кін. 70-х поч.. критика Н.Чаушеску всередині партії, а у 80-х -робітничі виступи і протести інтелігенції, які жорстоко придушувалися. 1983 р. група офіцерів спробувала організувати змову проти Н.Чаушеску, але була викрита і знищена. Від 1977 до 1983 рр. відбулося кілька потужних страйків шахтарів в окрузі Марамуреш. 1989 р. у Рум. відбулась революція. Чаушеску втік з Бухаресту, у Тирговіце його засуджено до страти.

Ек. Рум. занепадала. На зх. позички Румунія побуд. підприємства для переробки сирої нафти, котра повинна була надходити з Бл. Сх. Але нафт. криза обмежила попит й зробила невигідним її транспорт., на поч.. 80-х ціни на неї знизилися. Провалилися програми модернізації, борг Рум. Зх. державам зріс на поч. 80-х до 3,8 млрд. доларів. Прогол. "затягування поясів": Імпорт скорочено до мін. розмірів і посил. експорт за кордон навіть найбільш необхідних товарів і продуктів. Щоб не допустити невдоволення серед насел., було видано наказ реєструвати друк. машинки, запров. нормування подачі електроенергії (до 2-х год. на добу) і розподіл харчів. Задля "систематизації» -ліквід. 7 тис. нас. пунктів, а пересел. їх мешканців до "агропром. центрів" призвело до глибокої кризи у с\г. Для контролю над сус-вом – ств. розгалужена система поліційних інформаторів. До 1989 р. вдалось розрахуватись за усіма кредитами і Р. стала найбідшою державою Сх. блоку, не враховуючи Албанію.

30. Болгарія в 1945-80-х рр.. Курс на прииск. револ-них перетворень був схвал. на пленумі ЦК БРП(к) у жов. 1947 р. Нові політ. реалії відбила " Дшіитровська Конституція ", яка була ухв. Вел. Народ. Зборами 4 гр. 1947 р. Болгарія прогол. Народ. респ- кою; верх. орган влади - Народні Збори - обирали з своїх членів Президію, що поєдн. законод. та вик-чі ф-ції. Голова Президії (В.Коларов) та більшість його членів вход. до керівних органів БРП(к). У новому уряді, утв. Ґ.Димитровим, більшість міністерств нал. комуністам. ІІ-й з'їзд Вітчизн. Фронту у лют. 1948 р. ухв. ріш-ня про своє перетв. на "єдину громадську політ.орган-цію" з індивідуальним членством, що озн. ліквід.останніх елементів коаліції.Відразу після смерті Г.Димитрова у лип. 1949 р., розпоч. пошук "ворогів" всередині БКП. Ряд тогочасних подій розчистили шлях до влади В. Червенкову: за підтр. Москви він обійняв посади прем'єр-міністра, Голови ради ВФ і генер. секретаря БКП. За його вказівкою розпочався наступ проти партійно-державного керівництва, яке звинувач. у пошир. антирадянських настроїв. Згодом прог. "новий курс" –уповіл. темпів індуст-ції та поліп-ня забезп. насел. товарами широк. вжитку і продов-ом. Ліквід. пост генер. секретаря БКП, але В.Червенков залиш. головою Ради міністрів і членом Політбюро. Натомість посаду перш. секретаря ЦК БКП у бер. 1954 р. посів Т.Живкж, згодом він стає новим партійним лідером. Від цього часу політ. компартії, яка отрим. у пропаг-ській літ-рі назву " квітневої лінії', стала більш гнучкою і прагматичною.Вершиною лакейства Т.Живкова було рішення грудн. 1963 р. пленуму ЦК БКП про "найтісніше зближ., а згодом у перспективі об'єдн.НРБ з Радян. Союзом". У 1971 р. Народні Збори ухв. нову Конст. Вона прог. вищим органом держ. упр-ня Держ. Раду. Того ж року Х-й з'їзд БКП ухв. нову програму партії, де знайшла обгрунт. теза про "розвин. соціалізм".Поступово режим став набувати сімейно-кланових рис. На підставі рішень грудн. 1988 р. пленуму ЦК БКП указом Держ. Ради від 11 січ.1989 р. народне госп-ство перевод. на фірмову сис-му орган-ції, що започ. процес трансформації комуніст. номенклатури у новий капіт-чний клас - " червону буржуазію". Не сприяла стабіл. екон. стан-ща й адмініст. реф-ма: у сер. 1987 р.: замість 28 округів утв. 9 областей, а головною тер.-адмініст.одиницею прогол. община. Т.Живков погодж. лише на ''соціаліст. плюралізм", що озн. збереж. ідеолог. та політ. контролю над процесом перебудови. Т. ч. опозиція Т.Живкову вин. і всередині керів-цтва БКП. Голов. фігурами серед них були члени політбюро ЦК БКП міністр закордонних справ П.Младенов та віце-прем'ср АЛуканов. Прагн. подолати кризу сис-ми з мінімальними для БКП втратами і спир. на негласну підтримку Москви, вони "організ." відставку Т.Живкова на листоп. пленумі ЦК БКП 1989 р. Ця подія, на яку давно очікув. сусп.,поклала край тотал- ній добі в історії Болгарії.

31.Болгарія у ІІСВ. Уряд Ґ.Кьосеіванова оголосив про нейтралітет Болгарії. Одночасно Борис ІІІ розпустив Народні Збори. Новий кабінет очол. Б.Філов, який скл. з німецьких прихильників. Цар хотів уникнути вступу країни у війну. У м.Крайова 7 вересня 1940 р. болгаро-румунська угода – Південна Добруджа перейшла до Болгарії. 1.03.1941 р. у Бельведерському палаці Відня Б.Філов підписав угоду про приєднання до Троїстого пакту на умовах, що вона не буде брати безпосередньої участі у воєнних діях. За попередньою домовленістю 19-20 квітня болгарські дивізії зайняли більшу частину Вардарської Македонії та Західної Фракії (Бориса ІІІ почали називати царем-об»єднувачем). Рух Опору. У війні підтримувала стосунки з СРСР, цар відмовився скеровувати на Східний фронт свої війська. 22.06.1941р. ЦК БРП поч. збройну боротьбу проти самого уряду. Зарубіжний центр - 1940-1941рр. Г.Димитров намагався ств. в Болг. антифашист. рух англ.орієнтації – зазнав переслідувань. 12.12.1941р. Софія огол. «символічну війну» ВБ та США і відправила окупаційний корпус до Пд. Сербії. Ще один центр в Москві, очол. Г.Димитров (однофамілець)-генеральний секретар виконкому Комінтерну та лідер БРП – 08-09. 1941 р. Закордонне бюро ЦК БРП закинуло до Болгарії кілька диверсійних груп. В той же час проводились репресії проти членів БРП. 17.07.1942р. радіостанцією «Христо Боєв» передана програма Вітчизняного фронту - завдання не допустити вступу Болгарії у війну з СРСР і розірвати союз з Німеччиною. Партизанський рух – 03-04.1943 р. загони об’єдн в Нац.-Визв. Повст. Армію (поділ на 12 зон). Опозиція - землероби, демократи, СД, радикали, народняки (орієнт на ВБ і США). 28.08.1943р. – цар помер, наступник -Симеон(6р), ств. Регентську раду (принц Кирил Преславський, Б.Філов), уряд очол І.Божилов. 08.1943р.- комуністи ств. Національний комітет Вітчизняного фронту (К. Драмалієв, К.Георгієв. Н.Петков). А 1.09.1942р. – ств. ліберальну опозицію (Н.Мушанов) – за загальну угоди (Декларація). Фашист. опозиція - ств. 22.09.1943р. («легіон», «Ратник», «Отець Паїсій»). Бомбардування Софії 11.1943-04.1944р. англо-америк.авіацією. 12.1943р. – Декларація Вітч. Фронту з макет. питання-за ств. Об’єднаної незал. Македонії. 02.1944р. – уряд офіц. звернувся до США з пропозицією виходу країни з війни, але Ам. хотіла їхньої повної капітуляції, та ще й тиск СРСР – 06.1944р. уряд очол. І.Багрянов, який 24.08 зустрівся із лідерами ВФ(тут вже були комуністи, ліві «землероби», СД, «Звено»), які вимагали передачі влади їм. Уряд відмовився. У такій сит. регенти домов. із ліб. опозицією, і ств. уряд «націон. концентрації» - очол. К. Муравієв – ідея розірвати стосунки з НМ, оголос. про вивед. військ з Югосл. та Гр. Але, 5.09.1944 – СРСР оголос. Болг. війну. ВФ вирішив вступити у переговори із воєн.міністром І. Маріновим, який був готовий сприяти держперевороту. 09.09.- вони захопили важливі об’єкти у Софії – було ств. уряд Вітчизн. фронту на чолі з Кімоном Георгієвим. Регентська рада – її членами стали комуніст Павлов та «незалежні» І. Бобошевський і В. Ганєв. Було огол. війну НМ. 03.09.1944-05.1945р. –болг. армія підпорядк. у оперативному відношенні ІІІ-му Українському фронту, у боях в Югославії, пд.Угорщині, пд.-сх Австрії.

32. Рум. У між воєн. роки 11.1918р. –уряд Р. пред’явив нім. командуванню ультиматум, зажадавши негайного звільнення рум теритї. Держ. повернулась до Антанти і стала країною-переможницею. 11.1918р. – рум. війська окуп. Буковину, тоді ж країна поверн. собі Добруджу. 12.1918 – приєднано Трансільванію. З 4.08 війська Рум. увійшли до Будапешта, де були до сер. 11.1919р. За Сен-Жерм., Тріан., Нейським дог. до Рум. відійшли Трансільванія, Зх. Банат, уся Добруджа і Бук. Празький протокол 1920р – приналежність Бессарабії до Рум. 1918-1922рр. – 7 урядів. 12.1918р. – з аг. виборче право (крім жінок). Зем. реформа - 1921р. Страйки- 26.12.1918р. – у Бухаресті було розстріляно де монстр. робітників. 1921р. – ств Компартію Рум. (з 1924р-поза законом). 20-ті – при владі Націон.-Лібер. партія. 03.1923р. – Конст. (конституц. монархія, джерело влади-народ, глава держави- король, демокр. права). Держ. аграрна(були ще поміщики) – найрозвин. у пром. відношенні Трансільванія. Проблема – багато нац.: 01.1919р. повст. на терит Хотинського і Сороцького повітів Бессарабії – жорст придушене. 09.1924р. – Татарбунаське повст. (Ізмаїльський та Аккерманський повіти). Провод. рум. насел. Весна 1926 р. – Нац.-Цараністська партія (опозиція) (нац.-сел партія). Король Фернанд помер у 1927 р, мав стати королем Кароль, але опозиція домоглась нового короля Міхай(6р.), регентська рада з лібералів. Уряд очолив лідер цараністів Юліу Маніу. Саме цараністи повернули Кароля до країни, якого було корон. Кароль ІІ. Криза -безробіт.-25%, продукція скорот. на 40%. 1931р – ств. профашист. Організація «Залізна гвардія» (очол. К. Кодряну). 1933р. - уряд цараністів пішов у відставку. Нове угрупування «молоді ліберали» (очол. Георге Татареску, який на поч. 1934 р. очолив уряд –до 12.1937р.). 30-ті рр.. – активізація аграрної реформи. Нові вибори – ніхто не набрав більшості, чим вирішив скористатись король, який розпустив парламент і 10.02.1938р. встановив режим «королів. диктатури». 02.1938 – нова Констит.(в руках короля законодавча і викон. влада). 03 – розпущено політ. партії, 10. 1938 – профспілки, створ. «корпорація» на зразок іт. Наприк. 1938р. – ств. єдину політ. організацію – Фронт Нац. Відродж. Зн.пол. – орієнтація на Фр, взяла участь у ств М Антанти, 1921 р – військ. союз з Польщею, 1926р. – військ.-політ. дог. з Іт. та Фр. 1934 – дипломатичністосунки з СРСР, який не визнавав анексії Бессарабії. Сер. 30х рр.. – зближення з НМ ( 03.1939 – економічна угода).

 

33.Югосл. у 2 св. На поч. війни уряд Югославії оголосив нейтралітет, але у вересні 1941р. вона опинилась у оточенні держав-сателітів Нм. Поч. 1941р. – орієнтація на Нм, 25.03.1941р. Югославія приєдналась до Троїстого пакту. На спротив цьому рішенню 27.03 було здійснено держпереворот, королем став Олександр ІІ, уряд очолив Д. Сімович. 5.04.1941р – підписано договір про дружбу та ненапад між СРСР та Югославією. Та 6.04.1941р. – Нм напала на Югославію. 10.04 - захоплено Загреб, 13.04 – італ. війська ввійшли до Бєлграду. 15.04 – король і уряд залишив країну, 17.04 – акт про капітуляцію.

Державу було поділено на 4 окупаційні зони: німецьку, італійську, угорську та болгарську. Демаркаційна лінія між італ і нім зонами – Любляна-Загреб-Сараєво-Скоп’є-Охрідське озеро.

1) Більша частина Словенії до Нм.

2) Італії - пд.-зх Словенії – «Люблянську провінцію», Далмацію і Чорногорію.3)Частина Вардавської Македонії, Косово і Метохія – до «Великої Албанії» і теж дістались Італії. 4)Воєводина – Угорщині. 5)Частина Вардавської Македонії та сх. Сербію – Болгарії. Були створені маріонеткові адміністрації, поч. організація «домобранства» - збройних сил для підтримки порядку (у Боснії та Герцоговині – «баліїсти»). 05.1941р. передали владу Раді Комісарів, невдовзі тут сформовано «уряд національного порятунку» (очол генерал Мілан Недич). 08.1943р. німці ввели до італ зони окупації свої війська, оголосили її «Оперативною зоною Адріатичного Примор’я». Сер.10.1943р. – ств. адміністрація на чолі з генералом Л. Рупніком. «Новий порядок» у Югославії – державу поділено на 9 частин, терор тощо.

 

 

34. Пол. кризи в Польщі у 50х рр. У серпні 1951 р. – заарештований В.Гомулка (" через підготовку держперевороту"). Проводились чистки в ПОРП, заарештовано сотні військовослужбовців. Некомуністичні партії, що залишалися, використовувались владою у власних цілях. В економічній сфері Польща копіювала радянський досвід: перехід до форсованих темпів соціалістичного будівництва(1950-1955) рр., у галузі сільського господарства-кооперування. Ці методи призвели у 1951-1952 рр. до спаду виробництва в аграрному секторі і погіршення матеріального добробуту населення.

Конституція - 22 липня 1952 р. ПНР проголошувалася державою народної демократії, посада президента-скасована і замінена колегіальним органом - Державною Радою. 22 жовтня 1952 р. відбулися парламентські вибори ( всі партії і громадські організації виступали в складі створеного в лютому 1951 р. Національного фронту боротьби за мир). Єпископат катол церкви погодився підписати в квітні 1950 р. угоду з державою-власті брали на себе зобов'язання дотримуватися релігійної свободи, а костел декларував політичну лояльність до режиму. Проте проголошена свобода совісті не дотримувалась- 9.02.1953р. вийшов декрет, згідно з яким зайняття церковних посад перебувало під контролем держави. 6 липня 1950 р. Польща підписала в м. Згожелець договір з НДР про демаркацію польсько-німецького кордону по Одрі-Нисі, проте ФРН його не визнала. Відлига у Польщі. Багато фактів порушення законності стали відомі полякам весною 1954 р. з виступу по радіо "Вільна Європа" підполковника МГБ Ю.Святло. Влада була змушена реагувати на обурення громадськості. У грудні МГБ було розформоване на дві структури - Міністерство внутрішніх справ (МВС) та Комітет Громадської Безпеки при Раді Міністрів ПНР; Спеціальна комісія по боротьбі зі зловживаннями була скасована; штати таємної поліції скоротили, а кілька її вищих офіцерів віддали під суд. 13 грудня 1954 р. був звільнений з-під арешту В.Гомулка.

ПОРП переклало всю відповідальність на апарат держбезпеки. Певна розгубленість у вищих ешелонах влади призвела до послаблення цензури. З осені 1954 р. провідну роль у польській публіцистиці стали відігравати студентський тижневик "Попросту " та газети "Нова культура" і "Пшегльонд культуральни". М.С.Хрущов прибувши до Варшави на поховання Б.Бєрута (12 березня 1956 р.), підтримав обрання першим секретарем ЦК ПОРП Е.Охабу.

У травні 1956 р. уряд пішов на "регулювання заробітків", як насладок поч. страйк на. познанському машинобудівному заводі ім. Сталіна(28 червня) – переросло у повстання, яке придушили 30 червня.

У таких умовах 2 серпня В.Гомулці повернули партійний квиток - його було обрано на вищу партійну посаду. Жовтень 1956 р. (VIII пленум ЦК ПОРП) - прилетів М.С.Хрущов. Тоді ж радянські війська, дислоковані у Силезії, вирушили у напрямі Варшави. До Варшави були стягнуті і деякі частини Війська Польського. Отримавши запевнення, що ПОРП знайде в собі сили для подолання кризи, а ПНР залишиться надійною ланкою Варшавського Договору, Хрущов погодився вирішити низку проблем економічного характеру, які накопичились за повоєнні роки в двосторонніх відносинах. Ситуація розрядилася, війська повернулися до місць своєї дислокації. Пленум проголосив свободу критики всередині партії, підтримувалась ініціатива робітничих колективів щодо створення на підприємствах органів робітничого самоврядування та ін. У галузі аграрної політики-курс на зміцнення "здорових" кооперативів.

ЦК ПОРП і Головний комітет ОСП 9 січня 1957 р. ухвалили спільні Директиви. Значно зросла законодавча функція сейму, в 1957-1961 рр. парламент прийняв 174 закони. Затверджений в липні 1957 р. перший п'ятирічний план на 1956-1960 рр., передбачав деяке підвищення реальних прибутків трудящих, перерозподіл інвестицій на користь сільського господарства і легкої промисловості.

Проте запеклий опір догматичних сил всередині ПОРП і небажання її керівництва надто далеко просуватися шляхом реформ призвели до поступового відновлення позицій ПОРП у державі. Під стягом боротьби з "ревізіонізмом" почалося переслідування інакомислення, яке увінчалось закриттям восени 1957 р. тижневика "Попросту", ліквідацією дискусійних клубів, придушенням студентських і робітничих виступів. Директивні документи зобов'язували членів ПОРП "рішуче протистояти націоналістичному розумінню гасла суверенітету, протиставленого міжнародній солідарності соціалістичних країн і польсько-радянському союзові". ІІІ-й з'їзд ПОРП (березень 1959 р.) повернувся до практики пріоритетного фінансування важкої індустрії. Незважаючи на всі заклики до інтенсифікації, народне господарство розвивалося екстенсивно.

 

 

35.Сл. рух опору в Др. Св. Війні Опозиційні по відношенню до правлячого режиму Сл. респ сили за пол.спрямуванням умовно поділялися на 3 напрями: громад.-демокр. опір, орієнтований на відновлення Чехосл. з широкою автономією Сл. у її складі; комун., який орієнтувався на політику СРСР щодо відновлення Чехосл. на засадах федералізму та лівої ідеології; а також соц.-демокр., який був предст. розрізненими групами соц.-демокр. спрямування, які у своїй дія-сті здебільшого знаходилися під впливом комун. опору. 1942 – форм. у Татрах перших груп партизан-антифашистів, головним чином комун. орієнтованих.

Гром.-демокр. спротив координував свої дії з чехосл. урядом у вигнанні, очол. колишнім презид. Чехосл. Едвардом Бенешем. У той же час діяльність ком. спротиву координувалася з керівництвом СРСР. Тому вирішальним для консолідації зусиль антифашистського підпілля у Словаччині стало укладання 1943 року договору між Бенешем та представниками СРСР, який, зокрема, передбачав спільні дії зі звільнення Сл. від пронім. режиму з подальшим відновленням Чехосл. липень 1943 - з Москви до Сл. для підготовки повстання був перевезений один з керівників КПЧ Карол Шмідке. грудень 1943 – підпис. представниками усіх основних опозиц. політ. сил Сл. Різдвяної угоди, якою ств. Сл. Нац. Рада (СНР) — єдиний керівний орган руху опору у країні. Метою дія-сті СНР були визначені організація заг.нац. повст. та керівництво таким повст. Іншим осередком опору стала сл. армія, опозиційні настрої в якій поч. розвиватися у 1943—44 роках, після низки військових невдач союзників Сл. на Сх. фронті та в Іт.. Під час Сталінград. битви словацька Швидка дивізія потрапила в оточення і була розбита. Саме тому одним з найпотужніших осередків опору армії сформувався навколо штабу Швидкої дивізії. Нач. штабу був Ян Голіан - його навесні 1944 року СНР призначила відповідальним за підготовку заг.нац. повст. Центром підготовки повстання було місто Банська Бистриця, де розташовувалося Командування Сухопутних військ Словаччини, оч. Голіаном. ніч на 25 липня 1944 - в Канторській долині неподалік Ружомберка була десантована партизанська група (11 чол.) під командуванням рад. офіцера Петра Величка, яка мала завдання організувати регулярні партизанські загони. З цієї групи виросла 1-ша Сл. партизанська бригада ім. М. Р. Штефаника. У серпні 1944 року частини Червоної армії вже перебували в районі польського міста Коросно, що у 40 км від сл. кордону. Задля нормального просування рад. військ до Сл. з двох дивізій сл. армії був утв. Східносл. корпус. Він мав завдання захистити Дукельський перевал, головний напрям наступу Червоної армії на тер. Сл. Одночасно у Сх. Сл. активізувалися партизанські з'єднання, сукупна чисельність яких на той час вже сягала 12-14 тисяч осіб. За таких умов уряд Йозефа Тисо 12 серпня 1944 року запровадив у країні надзвичайний стан, а 23 серпня був змешений звернутися до Німеччини по військову допомогу.

25 серпня 1944 – взяття словацькими партизанами м. Мартин28 серпня 1944 – Нім. оголосила окупацію Сл. 29 серпня 1944 – підполковник «Швидкої дивізії» Ян Голіан (організатор підпільного антигітлерівського руху в сл. армії) огол. про початок Сл. нац. Повст. 1 вересня 1944 – Сл. Нац. Рада огол. про взяття у свої руки влади у країні. 18 вересня 1944 – Сл. Нац. Рада провела другий етап мобілізації, довівши до кінця місяця заг. чисельність армії повстанців до 60 тисяч вояків. 6 жовтня 1944 - з Москви до Банської Бистриці прибув член чехосл. уряду у вигнанні генерал Рудольф Вієст, який змінив Яна Голіана на посаді командувача збройними силами повстанців. Вирішальний та фатальний для повст. етап поч. 18 жовтня 1944 широкомаштабним наступом з території Уг. нім. військ. Ця масована атака з нового для повстанців напряму дозволила німцям доволі швидко досягнути центру повстання — Банської Бистриці. 27 жовтня 1944 – взяття німцями м. Банська-Бістріца. 28 жовтня 1944 – придушення німцями Сл. нац. Повст. Після придушення повстання організований спротив на теренах країни повністю перейшов у форму партизанської війни, причому діяльність партизанських загонів і з'єднань повністю контролювалася з СРСР. Тисячі словацьких солдатів та офіцерів, що брали участь у повстанні або підозрювалися у співпраці з повстанцями, були відправлені до концтаборів та знищені. У концтаборі Флоссенбург було страчено військових керівників повстання Яна Голіана та Рудольфа Вієста.

36. Румунія в 1945-60х рр. Після звільнення терит. Рум. від гітлерівців фактична влада в країні опинилася в руках Союзної контрольної комісії, створеної для нагляду за виконанням Рум. умов перемир'я. СКК, яку очолювали радянські представники та радянські військові, надали всіляку підтримку Компартії, поступово просуваючи її до влади. 6 березня 1945 під їхнім тиском король змушений призначити новий уряд, в якому комуністи та їхні прихильники посіли головні пости. Пр.-мін. став голова проком. Землероб. Фронту Петру Гроза. Навесні 1945 проведено зем. реформу: експропрійовано великі землеволодіння й поділено їх між с\г робітниками та малозем. селянами. Окрім цього, вперше в іст. Рум. виборче право отримали жінки.

Король Міхай намагався усіляко саботувати законотв. дія-сть нової влади, навмисно не затверджуючи законопроекти (що вимагала від нього процедура і що надавало всім законам уряду юридичної сили). Однак надалі проком.уряд обходився і без його підпису.

8 листопада 1945 в день королів.іменин, перед палацом Міхая у Бухаресті пройшла масова антиком. демонстрація, придушена з допомогою рад. військ.

19.11.1946 відбулися сфальсифіковані комуністами парлам. вибори, на яких перемогу (84% голосів) здобули К