Білорусь у складі СРСР (1945-89)

У Білорусі у повоєнні роки діяла Констит. СРСР 1936 р та Констит. 1937р, які визначали засади державно-політ. та громадського порядку. У рамка планової системи, що панувала в СРСР, відбудову народного господарства БРСР передбачалося завершити в роки четвертої п’ятирічки (1946-1950). Наголос було зроблено на виробництві засобів виробництва. Створювалися нові галузі промисловості: автомобілебудув, тракторобуд та ін.. У стані занепаду опинилися легка та харчова галузі. Післявоєнна індустріалізація проводилася за рахунок с∕г, була відновлена колгоспно-радгоспна си-ма. Суттєво погіршила ситуацію в с∕г масова колективізація в зах. областях Білорусі, яка поч..у 1949 і заверш. за два роки→ця акція викликала опір населення села та різке зниження всіх показників с∕г виробництва.

Освіта. Підвищенню освітнього рівня населення слугував перехід у 50-х рр. на загальну 7-річну освіту,а в 70-х рр. – загальну середню освіту. На серед 80-хрр 66% населення республ. мало вищу та середню осв. Проте політика «радянізації» освіти та куль-ри спричинила поступовий занепад їх націон. рис, нехтування рідної мови,Є історії, куль-ри.

Зовнішня пол. − БРСР мала виступала невід′ємною частиною політики СРСР. У роки ІІ св. війни Білорусь підписала кі-ка угод з Польщею→ у вересні 1944р − угода з ПКНВ про обмін населенням між сусідніми державами визначала примусове переселення білорусів з Польщі і поляків з Білорусі. У серпні 1945 −підписаний договір про радянсько-польський кордон без участі Білорусі. За його умовами Польщі передавалися 17 районів Білостоцької обл. разом з центром м. Білосток.

Керівництво БРСР у 80-х –поч. 90-х рр. виступало проти радикальни реформ, за обмеження їх рамками внутрішньосоюзних перетворень→ передумовою такої позиції було відносно краще економ. становище республіки в ті часи.

Під впливом проголошеної М. Горбачовим «перебудови» почали виникати неформальні «патріотичні» групи різних напрямків – лінгвістичного, куль-ного, історич-го, економ-го.. Найвідоміші серед них – «Толока», «Тутейший»→ прагнули сприяти відродженню білоруської мови, літера-ри, боролися за екологію середовища. Вони складалися переважно з молоді та інтелігенції, справляли значний вплив на сусп..-політ. життя республіки.

Найвполивовішим і найчисел політ. рухом у республіці став Білоруський Народний фронт «Відродження»→ у червні 1989р- відбулася його установча конференція у Вільносі через блокування білорус. урядовими колами спроби провести її в Мінську. З виникненням БНФ «Відродження» на чолі з З. Пазняком рух за націон. відродження Білорусі набрав організаційних форм, згодом поч.. діяти Об′єднана Демократична Партія Білорусі, яка виступала в опозиції до влади КПБ.

 

51. Хорватія 1996-2011. Унаслідок тривалого збройного хорв.-серб. конфлікту (1991 - 1998) та масової міграції насел., Хорв. - моноетнічна держ., в якій нац. меншини - не більше 4 %. У середині січня 1998 р. зі Сх. Славонії були виведені останні військ. підрозділи 00Н. - відновлено терит. цілісність Хорв. Респ. В умовах внутр. миру хорв. президент і правлячий ХДС поч. демокр. реформи в усіх сферах сусп. життя. На парлам. виборах 15.06.1997. найбільшу к-сть голосів зібрали представники ХДС, а на президентських Ф. Туджман отримав 61,4 % голосів і був переобр. на 2-ий 5річний термін. У Загребі в лютому 1998р. відбулася майже 30-тис. демонстрація. Учасники протест. проти зубожіння сус-ва й урядової екон. політики. У др. пол.90-х хорв. екон. функціонувала приблизно на 50 % своєї потужності. У 1999 р. зовн. борг - більше 10 млрд дол. (майже 50 % національного доходу), безробіття досягло 21 %, а ВВП становив усього 82 % від рівня 1990 р. Ф. Туджман був одним із найбагатших лідерів посткомун. держав. Заслуги нової влади: зміна порядку форм. уряду, здійснення принципів рівності всіх громадян перед законом, прийн. осн. Законів і стратегії реформ, встановл. контролю над спецслужбами, вихід зі зовнполіт. ізоляції. Парлам. вибори в січні 2000 р. Новий кабінет мін. сформ. з представників 6 партій, лідер соціал-демократів І. Рачан. Дочасні президент. вибори (11.12.1999 р. Ф. Туджман помер) у лютому 2000 р. принесли перемогу Стіпе Месичу (понад 56%). Прихід до влади нових пол. сил дозволив розпочати конституц. реформу- ств. парлам. республіки. Презид. вибори 2.01.2005 р. - перемога С. Месича. На листопадових парлам. виборах 2007 р. провідна пол. сила - ХДС - зберегла свої позиції і отримала 66 мандатів (43,1 %). У структурі ВВП: пром.– 20%, с\г -10%, решта на сферу послуг, з 2000р.-пожвавлення турист. бізнесу. Осн. експорт – продукція суднобудування, товари хім.пром., металргії, буд.матер., текстиль, одяг. Зовн. пол.. Х. є членом ООН (1992), Ради Європи (1996), СОТ (2000). Останнім часом посилено прагне інтегр. до європ. і трансатлантичних структур. У червні 2004 р. ЄС визначив її як офіційного кандидата на вступ до цього об'єднання. Х. бере участь у програмі НАТО "Партнерство заради миру". з 1 квітня 2009 - член НАТО. У 2005 подала заявку на вступ до ЄС, яку після тривалих залагодження необхідних питань і моніторингів задовольнили у червні 2011; до 1 липня 2013 країна має стати 28-м чл.ЄС.

 

52. Історія Македонії 1991-2011рр. Після смерті Тіто в Македонії посилився рух за самостійність, однак вже в 1982 р. виник рух за самостійну албанську республіку Іліриду; в Швейцарії і Приштині (Косово) створювалися комітети сприяння албанській республіці.

На перших багатопартійних виборах 20 березня 1991 р. більшість місць у парламенті здобула Внутрішня революційна організація - Демократична партія македонської національної єдності (ВМРО - ДПМНЄ). У січні 1991 р. була прийнята Декларація про суверенітет країни і Македонія, наслідуючи приклад Хорватії і Словенії, відокремилася від Югославії. На референдумі, що відбувся 8 вересня 1991 р., за незалежність проголосувала більшість населення. 17 вересня парламент оголосив про утворення незалежної держави, президентом якої став Кіро Глігоров.

Стимулом до відокремлення частково був страх перед домаганнями Сербії. Переговори про взаєморозуміння між Грецією і Македонією принесли успіх в квітні 1993 р., коли обидві країни погодилися на тимчасову назву країни: "Колишня Югославська Республіка Македонія" (КЮРМ).

У грудні 1993 р., з метою підтримання незалежної Македонії в її збройному конфлікті з СРЮ, до країни були введені миротворчі сили ООН.

Перші парламентські і президентські вибори в незалежній Македонії відбулися в жовтні-листопаді 1994 р. здобув "Союз за Македонію"; до парламенту увійшли Ліберальна і Соціалістична партії, а також національні албанські партії. Коаліційний уряд на чолі з Б. Црвенковським складали представники "Союзу за Македонію" і Партії за демократичне процвітання (ПДП). Президентом Македонії знову став К. Глігоров.

У 1996 р. через розбіжності між СДСМ і Ліберальною партією стався розкол правлячої коаліції "Союз за Македонію", і місце соціал-демократів, які покинули блок, зайняла ПДП на чолі з А. Аліті. Влітку 1998 р. ООН прийняла рішення збільшити кількість своїх миротворців у Македонії. 18 жовтня і 1 листопада 1998 р. в Македонії пройшли два тури виборів, на яких Соціал-демократичний союз Македонії (СДСМ), що перебував при владі з 1992 р., зазнав поразки. Опозиційна коаліція "За зміни!", до складу якої увійшли ВМРО - ДПМНЄ і Демократична альтернатива (ДА), отримала 66 місць. Крім того, на початку 1999 р. парламент Македонії оголосив амністію колишнім мерам Гостівара й інших міст, засудженим у липні 1997 р. за наказ підняти прапори Албанії, що призвело до сутичок і людських жертв. ПДП виступила також за надання албанській мові статусу другої офіційної мови Македонії. У парламенті країни представлені також Ліберально-демократична партія (4 депутатських мандата), Соціалістична партія Македонії (2) і нова етнічна партія Союз циган (1 мандат). Головою Зборів обраний Стоян Андов (н. у 1935). У сформ. 30 листопада 1998 р. кабінеті міністрів члени правлячої коаліції з двох партій, що перемогли, зайняли 14 місць із 27. Главою коаліційного кабінету (ВМРО - ДПМНЄ, Ліберально-демократичної партії і ДПА) став голова ВМРО - ДПМНЄ Любчо Георгієвський (н. у 1966), який виступав за співпрацю з європейськими партіями консервативного напряму та активне входження до європейських структур - ЄС і НАТО, а також за конструктивний діалог Македонії з усіма сусідніми країнами. Внутрішньоурядові суперечності призвели до відставки уряду 23 грудня. У самому кінці 1999 р. був сформований і затверджений новий кабінет міністрів (ВМРО - ДПМНЄ - 13 міністерських посад, ДА - 7, ПДП - 4) на чолі з колишнім прем'єром Л. Георгієвським.

Термін повноважень президента Глігорова закінчився в 1999 р., і на 31 жовтня були призначені президентські вибори.

Перемога Трайковського була забезпечена за підтримки виборців-албанців.

19 листопада Глігоров склав з себе президентські повноваження, але посада глави держави залишалася вакантною до 5 грудня 1999 р., доки в 21-му "албанському" окрузі не відбулися повторні вибори. СДСМ звинувачувала ВМРО - ДПМНЄ та її коаліційного партнера Демократичну партію албанців у потуранні албанським націоналістам.

Події 1999 р. в Косово стали детонатором нового витка сепаратистського руху албанців у Македонії. З 2000 р. Македонія стала ареною протистояння македонської більшості та албанських меншин. У березні 2001 р. на північному заході країни почалися збройні сутички між урядовими військами та албанцями, що виступали за пропорційну участь у всіх державних структурах, за албанську автономію з центром у місті Тетово в Західній Македонії і навіть за об'єднання всіх албанців (Албанії, Косова, Тетова, Північної Греції) в єдину Велику Албанію. Албанські сепаратисти сформували так звану Армію національного звільнення (АНЗ). Екстремістські елементи албанської етнічної меншини здійснили наступ на Скоп'є за участі сил Армії звільнення Косова.

14 травня 2001 р. в Македонії було сформовано уряд національної єдності за участі основних македонських і двох албанських партій на чолі з прем'єр-міністром Любчо Георгієвським. Після переговорів в місті Охрід 13 серпня 2001 р. лідери основних політичних партій (Георгієвський, Црвенковський, Джафері та Імері), а також президент Трайковський у присутності західних посередників підписали угоду про політичне розв'язання кризи.

16 листопада 2001 р. парламент Македонії ухвалив 15 поправок до діючої Конституції. Зрівняні в правах з православ'ям всі релігії, у тому числі іслам. Офіційною мовою залишається македонська, але другою офіційною мовою у районах проживання не менше 20% албанців визнається албанська.

53. Суч. Молдова (здобуття власної державності, форма правління, політичні партії, економіка, зв’язки з Укр.). Тенденції до незал-ності у Молдавській РСР з'явил. після започат. в СРСР політ. реформ М.Горбачова. В умовах "політ. казана" остан. років радян. періоду в республіці виник і здобув вел. попул-ність Народний Фронт Молдови (НФ), а з ним зросли настрої самоствердження серед більшості насел.У чер. 1990 щойно обрана Верх. Рада прийн. Декларацію про держ. суверенітет РСР Молдови в складі оновл. СРСР. Голова парламенту колиш. секретар ЦК КПМ Мірча Снєгур не форсував події, тож після серпн. путчу 1991 р. Молдова однією з ост. серед республік СРСР - 27 серпня –прог. повну незалеж. У 1994 р відбулись вибори до парламенту. Впевнену перемогу на них здоб. Демокр.-Аграрна Партія. Друге місце посіла Соціалістична Партія. Новообраний парламент 29 липня 1994 р. прийн. Конст-цію, яка прог. Молдову президентсько-парламентською респуб-кою. Парламент одер.право форм. уряд. Він міг огол. президенту імпічмент,але останній не володів механізмом розпуску парламенту. У гр. 1996 в резул-ті двох турів презид. виборів Петру Лучинські переміг діючого президента М.Снєгура. У вищому законод. органі країни сформ. три центри сили: лівий (Комуніст. Партія Молдови), правий (Христ.-демокр. Нар. Союз) і центристський (Партія "За демокр. та процвітаючу Молдову"). Першим кроком коаліції лівих і правих партій стала відставка реформатор. уряду Іона Стурзи, далі розпоч. атака на президента. 5 лип. 2000 р. парламент більшістю голосів (90 зі 101) прог. за перетвор. Молдови з презид.-парламент. на парлам-ку республіку. У лют. 2001 р. на парлам. виборах перемогу здоб. комуністи, які пропон. поступові ринкові реф-ми і перенес. зовнішньополіт. вектора із Заходу на Схід. Особливістю зовн.політ. курсу сув-ної Молдови э подолання залежн. від Москви і вступ до євроатлантичних та європ. структур.Одним із партнерів на міжнар. арені для Кишинова є Україна. Відносини між обома країнами були врегул. на поч. серп.1998 коли Київ і Кишинів досяг. домовл. щодо невел. частини тер., де зближ. річки Прут та Дністер.Ще одним прикладом диверсифікації зовн. пол-ки Молдови стало утв. на пострадян. просторі т.зв. групи ГУУАМ, що об'єдн. Грузію, Укр., Азербайджан та Молдову (згодом приєд.Узбекистан). Спільне комюніке жовт. 1997 р. засід. цих країн прогол.однією з цілей групи "інтеграцію в транс атлант. та європ. структури" як засіб проти загроз суверенітету, демократії та стаб-ності.

 

54.Суспільно- політичні проблеми розвитку Польщі в 70-80 -их рр..ХХст.

Погіршення економічного становища в кін. 1970 вилилось у чергову суспільно-політичну кризу і грудневі події у містах Балтійського узбережжя, де дійшло до кривавих сутичок робітників з міліцією й армією. Рятуючи ситуацію, керівництво ПОРП вдалось до нової зміни керівних осіб. ПОРП очолив Едвард Герек, уряд — Петро Ярошевич. Нова керівна верхівка роздавала обіцянки розширення демократії і проведення реформ. Але замість цього вдалась до величезних позичок у західних країн, які дозволили тимчасово піднести рівень життя суспільства. Зовнішній борг ліг тягарем на господарство і суспільство. Економічна ситуація постійно погіршувалась. Виникли опозиційні організації (Комітет Захисту Робітників, Конфедерація Незалежної Польщі та ін), які вимагали запровадження демократичного устрою.

Улітку 1980 криза досягла кульмінації і вилилась у численні робітничі страйки, в ході яких було створено опозиційне профспілкове об'єднання «Солідарність» на чолі з Лехом Валенсою. Спроби ПОРП змінити керівництво партії і держави не принесли заспокоєння. Діяльність «Солідарності» набула політичного характеру. Намагаючись втримати владу, керівник ПОРП і уряду Войцех Ярузельський 13.12.1981 оголосив про запровадження воєнного стану. Влада у країні перейшла під контроль Військової Ради Національного Порятунку. Діяльність опозиції була заборонена, а її активісти — інтерновані.

Керівництво ПОРП намагалось провести реформи економіки і суспільного життя, які не мали успіху внаслідок панування ідеологічних догм, підтримуваних з Москви. Після початку перебудови в СРСР (1985) було послаблено політичний контроль за країнами соціалістичного табору і склались умови для початку реальних демократичних перетворень. Наприкінці 1980-х рр. реформаторські сили здобули поважні впливи всередині ПОРП. Згуртованіше виступила політична опозиція режиму.

55. Сучасна Білорусь 27.07.1990 р. Верховна Рада БРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет. 25.08. 1991 р. Верховна Рада (ВР) Білорусі проголосила незалежність країни від СРСР. 10.09.1991 р. Білоруську Радянську Соціалістичну Республіку перейменовано в Республіку Білорусь. 15.03.1994 р. ВР прийняла Конституцію Республіки Білорусь, згідно з якою вона оголошувалась унітарною демократичною соціальною правовою державою. Відповідно до Конституції Республіка Білорусь є президентською республікою. У липні 1994 року відбулися вибори Президента. Першим Президентом Республіки Білорусь був обраний О. Лукашенко. З його обранням Білорусь пішла більш соціалістичним шляхом розвитку,.У вересні 2001 відбулися другі президентські вибори, О. Лукашенко був обраний Президентом Республіки Білорусь на другий термін. У жовтні 2004 року на референдумі було зняте обмеження у два терміни на перебування на пост президента.

19.03. 2006 в Білорусі президентські вибори, на яких переміг Олександр Лукашенко. 10.04 2006 Європейський Союз заборонив в'їзд на територію країн ЄС президенту Білорусі О. Лукашенку і 30 білоруським чиновникам: міністрам, прокурорам і представникам регіональних виборчих комісій.

19.12.2010 року відбулися вибори президента Білорусі, на яких вчетверте переміг Лукашенко. Ввечері того ж дня в центрі Мінська зібралося близько 20 тисяч осіб, аби висловити протест проти фальсифікації виборів. Загони спецназу розігнали натовп. США та деякі країни Європи відмовилися визнати вибори легітимними. Державна влада Білорусь — презид. республіка. Президент Республіки Білорусь є главою держави, гарантом Конституції, прав і волі людини й громадянина. Згідно з Конституцією законодавчим органом влади Республіки Білорусь є Парламент, що складається з двох палат. Виконавчу владу в республіці здійснює Уряд — Рада Міністрів, яка є центральним органом державного управління. Економіка. Восени 1993 р. назріла кризова ситуація в економіці. У січні 1996 р. уряд прийняв п'ятирічний план "Ос­новних напрямів соціально-економічного розвитку Республіки Білорусь на 1996—2000 роки". До кін 1996р було ліквідовано половину недержавних підприэмст, а у 1997- третину. У 2004 р. ухвалено створити в країні "Парк високих технологій"

Зн.пол. З поч президентства О. Лукашенка, Білорусь рухалась у російському напрямку, з офіційною метою

побудови єдиного союзу двох держав. Відносини з країнами — членами ЄС і НАТО є складними. Євросоюз і США заборонили в'їзд в свої країни членам білоруського уряду. Після енергетичного конфлікту з Російською Федерацією наприкінці 2006 року, Мінськ активізував спроби диверсифікувати свою зовнішню політику. Сучасна зовнішня політика Білорусі спрямована на активізацію та поліпшення відносин з такими країнами як Індія, Членство в міжнародних організаціях Білорусь є членом ООН, ЮНЕСКО, ЮНІДО, МОП, ВООЗ, СНД, ОБСЄ.

 

 

56.Угорщина в 40-80рр. Угорська Нар. Респ. (1949-89). 20.01.1945 Уг. Тимчасовий уряд з комуністами на чолі підпис.угоду про припинення вогню. 1946 – 1953- уряд Матяша Ракоші ств. в країні комун. режим на кшталт сталінського. Нова конституція (1949), напис. за Радянськ., сліпе копіювання рад. "досвіду" 30-х: націон. пром., колективізація в с\г, всі форми опозиції були пригнічені терором і репресіями. У 1953—1955 пр.-мін. Імре Надь, зробив кроки з лібералізації екон. Після відставки рад. пр.-мін. Маленкова в 1955, Імре Надь був відсторонений від посади. У липні 1956, після смерті Сталіна (1953), позбавл. влади і депорт. в СРСР Ракоші, на чолі партії - Ерне Гері, комуністи втратили залишки соціальної довіри. У жовтні 1956, поч. масові демонстрації (привід - процес Райка). 23 жовтня 1956 - угорське повстання. Після втручання Рад. військ повст. зазнало поразки, Комун. партія (з кін.жовтня 1956 р. — Угорська соціаліст. робітнича партія, (УСРП)) взяла владу, на чолі з Яношем Кадарем. Після 1960 уряд Кадара - лібералізація в екон. сфері. Усвідомлюючи необхідність переходу до інтенсивних методів розвитку гос-ва, уг. керівництво опрацювало програму екон. реформи, почала здійсн. з 1968 р: впровадження елементів ринкових відносин, відмова від директивного планування, надання підприємствам більшої самостійності та ініціативи. На зламі 60-70-х темпи госп. зростання прискорилися, збільш. продуктивність праці й доходи насел. У 1973 Москва зажадала від Я.Кадара припинення екон. перетворень. З 1974 р. поч. несприятливі для Угорщини зміни на світ. ринку. пов'язані з енергетичною кризою на Заході. 70-80-х стабільність набирала рис застою. У країні назрівала глибока суспільна криза. У 1988, повстав в опозицію Уг. Демократ. форум, вимагаючи зміни політ. та екон. системи. У 1989, в результаті переговорів з опозицією., УСРП та громад. організаціями (так званий «Трикутний стіл»), Уг. - перетворена на держ. парлам. демократії, відбулася реорганізація УСРП на Угорську соціалістичну партію. Назву держ. змінено на "Уг. Респ.". Зовн. пол. Уг. була членом ОВД і Ради Екон. Взаємодопомоги, а в пол., військ.та екон. відношенні була тісно пов'яз. з СРСР.1955 - член ООН. 1973 - приєдналася до Генеральної угоди з тарифів і торгівлі. 1982 – встан. відносини зі Світовим банком і МВФ.