Лейтенант запасу Пазюк Макар Леонтійович



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Лейтенант запасу Пазюк Макар Леонтійович



Я, Пазюк Макар Леонтійович, народився 26. 09. 1919 року в с. Вільшана Слобідка Бабанського району, Київської області, в сімї селянина. Батько, Пазюк Леонтій Якимович, Мати, Пазюк Анна Макарівна. Батьки за національністю українці. На сьогоднішній час батьку 62 роки, матері 55роки. До жовтневої революції батьки займались хліборобством, за майновим станом належали до середняків, після жовтневої революції працювали в колгоспі «Ленінський шлях» с. Вільшана Слобідка Бабанського району, Київської області, і до сьогодні працюють в цьому колгоспі, батько прцює ковалем, мати виконує різні роботи. До жовтневої революції батьки проживали на колишні території Царської Росії – батько жив в с. Вільшана Слобідка Бабанського району, Київської області, мати проживала в с. Коржслобідка Ладиженського району Київської області.

Я в 1934 році закінчив Дубівську семирічну школу, в цьому ж році поступив навчатися в Уманський педагогічний технікум, який закінчив в 1937 році, цього ж року при Уманському педтехнікумі закінчив 3-х місячні курси викладачів української та російської мови. В 1948 році поступив на навчання до Уманського педагогічного інституту (заочне відділення) на історичний факультет, який закінчив 1950 року. Іноземними мовами не володію, читаю і пишу по німецьки.

Самостійно почав працювати в 1937 році з жовтня місяця. Працював викладачем української мови в 5-7 класах с. Синиця Ладижинського району до призиву в збройні сили, тобто по 25 вересня 1939 року.

Ніяких старих арміях не служив. 25. 09. 1939 року Ладижинським РВК призваний в Збройні сили, з січня 1940 року по 10. 06. 1941 року був курсантом Ярославського піхотного училища. Наказом НКО від 10. 06. 1941 року №00271 було присвоєно військове звання Лейтенант-кулеметник і був направлений на посаду командира кулеметного взводу в 62сп., 10сд.8 армії в м. Крекінгу Литовська ССР. В складі 62 сп. приймав участь в боях проти німецько-фашиських загарбників з 22.06.41р. по 30.06.41р. 30.06.41р. разом з відступаючими частинами Радянської Армії підійшов до м. Рига, але воно було вже зайнято німцями. Вийшовши з бою отримали наказ старшого командування виходити з оточення невеликими групами. З групою бійців 7.07.1941р. вирішив переправитись через р. Західна Двина біля м. Янялгава (Латвійська РСР). Переправа була помічена німцями і латвійськими айсаргами (поліцаями) і мені з декількома бійцями довелось вступити в нерівний бій. В рукопашному бою мені було завдано в голову і був захоплений німцями в непритомному стані. Так 7.07.1941 р. я опинився в полоні і був направлений в Римський табір військовополонених.

В кінці 1941 р. був направлений на роботу до кулаку біля Риги, від якого в 1942 р. втік 10.05.1942 р. Але 22.05.1942 р. вночі неподалеку від

м. Валга (Естонська РСР)потрапив на поліцейський пост і був схоплений і посаджений у в’язницю в м. Валга, де протягом 3-ох місяців піддавався катуванню. Не отримавши від мене нічого, німці посадили мене на 21 добув карцер у таборі військовополонених у м. Валга.

Через 2 місяці потрапив до робочої команди військовополонених і працював на лісозаготівлі, в 1943 р. був переведений в район Вільно і працював на завантаженні лісу, на різних станціях. Дізнавшись про дії партизан, я вирішив знову здійснити втечу, але вже з групою військовополонених. Через робітника залізної дороги станції Орани Савіцкого Мартіяна, я зміг зв’язатись з радянськими партизанами і з групою військовополонених (7чол.) 28.12.1943 р. здійснив втечу зі ст. Орани і був Савіцким Мартіяном проведений до партизан загону «Особливого призначення», яким командував капітан Давидов. Штаб загону знаходився в Лепеховській пущі, де діяло і знаходилось з’єднання партизан Генерала Капусти Ф. (Шучинський район, Белостоцкой обл.). В загоні я був командиром групи підривників партизанського загону «Особливого призначення» з 28.12.1943 по 13.07.1944 р. разом зіі своєю групою зірвав і пустив під відкіс три німецьких ешелона, які рухались на фронт, один з них з живою силою.

12.07.1944 р. в Поречському р-ні Греднівської обл. (Русская пуща) зєднались з наступаючими військами Радянської Армії. 14 липня 1944р. загін капітана Давидова був розформований і перейшов у розпорядження загону ім. Суворова, бригади ім. Олександра Невського, з’єднання генерал-майора Капусти. 20 липня 1944 р. загін ім. Суворова був розформований. Я на чолі групи партизан потрапив до розпорядження Сопоцкінського РО МВД, працював на ліквідації окремих бандитських груп. Виконавши завдання я перейшов на роботу інспектора Сопоцкінського РАЙОНО Гродненської області.

1.09.1944р. повинен був знову повернутись до діючої армії за призивом Сопоцкінського Рай воєнкомату і був зарахований в штат воєнкомату на посаду начальника АХЧ Сопоцкінського РВК Гродненської області. На цій посаді працював з .109.1944р. до 16.12.1946 р. цього дня був звільнений з роботи за власним бажанням і перейшов на педагогічну роботу на посаду зам. Сопоцкінського методичного кабінету, де працював до 15.08.1947. з серпня 1947 р. по даний час працюю завідуючим навчальною частиною Текучанської семирічної школи Ладиженського району Київської обл.

За перебування в армії і партизанському загоні був нагороджений медаллю «За победу над Германией» - вручена Сопоцкінським РВК. З 1935 р. до 07.1947 був членом ВЛКСМ, вибув з причини полону. Членом ВКП б не був.

В жодних інших групах і опозиціях не брав участі і ніколи не коливався в проведенні генеральної лінії партії. Засуджений органами радянської влади не був. В цивільних частинах не був. 13.06.1945 р. вступив у шлюб з Бузаль Ольгою Антонівною за національність білоруска, 1921 р. народження. Родина складається з 5 членів: Володимир 1940 р. н., Галина 1946 р. н., Валентина 1949 р. н. За кордоном ніколи не був і родичів за кордоном не маю.

5.08.1952 року. Лейтинант запасу Пазюк

(25 листопада 2012 року помер.)

 

 

Ярига Василь Семенович

Ярига Василь Семенович народився 22 березня 1923 року в с.Псярівка Ладижинського району Київської області (тепер с.Ятранівка Уманського району Черкаської області) в сім’ї селян.

В 1930 році пішов в перший клас та закінчив Ятранівську восьмирічну школу (1938 р.), а потім вступив Новочолінського гірничопромислового училища, яке закінчив в січні 1941 року. Після повернення додому працював радіомонтером при Ладижинському радіовузлі.

В серпні 1941 року був вивезений до Німеччини, там працював на промислових роботах, а потім на фабриці в Австрії.

Після закінчення війни в 1945 році був призваний до служби

в Армії, служив в Австрії, Югославії, Болгарії, закінчив

службу єфрейтором в 1948 році.

Повернувшись додому в період з 1948 року по 1953 рік, працював кіномеханіком, водієм, інспектором відділу культури в Ладижинському районі. Одружився в 1949 році з вчителькою початкових класів Громівської середньої школи. В 1953 році закінчив екстернатом Ладижинську середню школу, був прийнятий на роботу лаборантом, вчителем фізичного виховання в Громівську середню школу.

В 1961 році поступив до Уманського державного педінституту, який закінчив в 1966 роціпо спеціальності: «Педагогіка та методика початкової освіти».

Працював в Громівській середній школі вчителем малювання, креслення, трудового навчання.

Працював до 1986 року, звільнений в зв’язку з виходом на пенсію.

 

Конфета Семен Максимович

Конфета Семен Максимович народився 15 лютого 1920 року в селі Антонівка Уманського району Черкаської області.

Після закінчення школи поступив до Київського медичного училища, де здобув професію «фельдшер».

Початок війни застав Семена Максимовича в місті Лієпая Прибалтійської республіки. 20-річним юнаком він розпочав свій військовий шлях. Воював Семен Максимович в 19-ій танковій бригаді, яка звільняла рідні українські міста та села від гітлерівських окупантів.

Перемога СРСР у Великій Вітчизняній війні – великий подвиг радянського народу. Понад 11500 воїнів стали Героями Радянського Союзу, більш ніж 7 млн. нагороджено бойовими орденами та медалями.

Конфета Семен Максимович приймав участь у звільненні Криму, обороні Києва, Корсунь-Шевченківського, Севастополя та багатьох інших українських міст та сіл.

За мужність, відвагу Семен Максимович нагороджений багатьма орденами та медалями:

- Орденом Великої Вітчизняної війни;

- Орденом Червоної Зірки;

- Двома медалями «За бойові заслуги»;

- Двома медалями «За Победу над Германией» та багатьма іншими.

Семен Максимович являвся Відмінником Санітарної Оборони СРСР, Ветеран праці, депутатом сільської Ради (неодноразово).

В мирний час Семен Максимович понад 45 років працював

завідувачем фельдшерсько-акушерським пунктом с.Громи.

в дощ і холод, вночі і вдень, зимою і літом, в любий час він безвідказно спішив на допомогу хворим людям. Багато разів статті про нього виходили в районних та обласних газетах. Він стояв на варті зоров’я жителів с.Громи багато років. За подвиг в мирний час, за порятунок громівчан після роботи в полі, яке було оброблено ядохімікатами, Семен Максимович був удостоєний високої нагороди – Ордена Леніна.

Семена Максимовича немає в живих, але до цього часу громів чани пам’ятають його. Дуже часто діти Семена Максимовича чують слова вдячності за його віддану працю на благо людей, за добре серце та порятунки від багатьох хвороб.

В с.Громах вулицю, на якій проживав Семен Максимович, (згідно постанови сесії сільської Ради) названо в його честь – вулицею С.М. Конфета.

 

 

Автобіографія

Полянчука Петра Лукича

Народився я не в домі

в старій хаті на соломі

доля пильно доглядала

ганчірками сповивала

щоб як виб’юсь я на волю

не забув селянську долю

Я, Полянчук Петро Лукич (Лукашович) народився 16 жовтня 1923 року в селі Громах Уманського району Черкаської області колись в 1923 р. Уманського повіту Київської області.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.231.61 (0.012 с.)