Розкажіть про особливості нтр в срср і урср в 60-ті – 80-ті рр

Вперше згадана в Радянському Союзі НТР вже змінювала уявлення про світ, робила його менше, посилювала взаємозалежність країн і континентів, створювала нові відносини вчорашніх рівновеликих держав. Разом з тим, перехід до НТР не був одномоментним. При здійсненні ракетно-космічних програм були створені нові спеціальні види палива, жароміцні конструкційні матеріали, виключно надійні прилади управління, засоби радіозв'язку і телевимірювань, мініатюрні радіодеталі, сонячні батареї.

Лише на початку 1970-х років вперше була поставлена ​​задача переходу від окремих, нехай навіть блискучих завоювань науки і техніки до широкого освоєння новинок НТР у народному господарстві і виходу радянської індустрії на якісно новий технічний рівень, «поєднати досягнення НТР з перевагами соціалізму». Нові знаряддя та засоби праці, нові джерела енергії ознаменували повномасштабне вступ до НТР тоді, коли відбувся перехід до стадії їх технічно і економічно доцільною еволюції. Так, введення в промислову експлуатацію атомних енергоблоків і міцне положення АЕС в енергетиці відноситься до кінця семирічки. У 1963-1964 рр.. були пущені Белоярська АЕС ім. Курчатова та Ново-Воронезька АЕС. Потужність кожної з них у порівнянні з Обнінської станцією зросла в 20 разів і досягла 100 тис. кВт. Пуск АЕС на Уралі і в центрі Росії доводив велике значення атомних електростанцій як промислових енергетичних підприємств. Якщо первісток атомної енергетики 1954 називався експериментальної АЕС Академії наук, то Белоярська і Ново-Воронезька АЕС увійшли до складу Міністерства енергетики і електрифікації СРСР. Період створення та освоєння промислових АЕС - відправна точка революційних змін в індустріальній енергетиці. Аналогічні етапні оцінки у розвитку інших галузей і напрямків (освоєння космосу, електронно-обчислювальна техніка і т.д.). Перші штучні супутники Землі прикладного призначення були виведені на орбіту вже в середині та другій половині 60-х років: «Блискавка», «Метеор», супутники серії «Космос». Космічні дослідження сприяли розвитку різних напрямків науки і техніки, поступово набуваючи прикладне значення. З початку 70-х років кошти на космонавтику стали виділятися тим же порядком, що й на розвиток інших народногосподарських галузей.

Навіть на прикладі космонавтики, здавалося б далекою від безпосередніх потреб економіки сфери науково-технічного прогресу, видно, як поступово - і радикально - зростала зв'язок науки з практикою. НТР викликала прискорений розвиток галузей науки, безпосередньо пов'язаних з народним господарством. Впровадження у виробництво нових технологій і більш досконалої техніки приносило великий економічний ефект.

Зміни охопили різні напрямки НТР. Через 13 років після появи першої радянської цифрової обчислювальної машини в СРСР починається серійний випуск транзисторних обчислювальних машин, а ще через два роки (1964) лампові моделі знімаються з виробництва. Справжній переворот у виробництві ЕОМ відбувся на рубежі 60-70-х років на основі нової елементної бази, появи мікропроцесорів і складних інтегральних схем - обчислювальна техніка третього-четвертого поколінь вперше поєднала в собі компактність, швидкодія, відносну дешевизну, стала доступною значному колу установ, підприємств, організацій. Це була подія виняткового значення. Не випадково створення виробничих АСУ починається через 20-30 років після появи перших дослідних і серійних зразків обчислювальної техніки в 1948-1953 рр..

У сучасних умовах електронна техніка перетворює так званий м'який товар, або ж предмет праці - інформацію і, таким чином, ЕОМ також може розглядатися як робоча машина. Отже, ЕОМ також може внести революційні зміни, особливо на першому етапі НТР. У цілому ж мікропроцесорна революція створила передумови для появи нової нематеріальної галузі суспільного виробництва (программостроеніе, накопичення «ноу-хау» і т.д.). Під впливом НТР кордону народного господарства все більше розходяться з межами традиційного поняття «суспільне виробництво». Повністю відповідають тезі «відкриття без застосування не дає революційного зсуву» подання про глобальність НТР. Подальший розвиток носило сліди різночасності і виявило нову сторону НТР як глобального процесу: набравши силу «у них», вона зробила невідворотними зміни в соціально-економічних структурах у нас. Однак опосередкований вплив НТР може цілком виявитися лише після того, як революційні зміни в науці, техніці, виробництві сталися в найбільш індустріально розвинених країнах. Так як це мало місце в 60-х роках, то і в СРСР опосередкування не могло виникнути раніше 60-70-х років, виключаючи військово-технічну область. Досягнувши успіху в запуску штучного супутника Землі, наша країна поступилася в галузі телебачення, транзисторів, комп'ютерів, радарів, полімерів, лазерів, верстатів з ЧПК, роботів і т.д. Рахунок промисловим АЕС також відкрила зарубіжна індустрія.

Доповнення критеріїв розгортання науково-технічної революції вимогами масового освоєння в народному господарстві новинок НТР, відносного і абсолютного здешевлення наукомісткої продукції дозволяє віднести початковий етап НТР в СРСР до 60-х - початку 70-х років.

У початковій, нерозвиненою фазі, НТР виявляє перш за все свої технічні та економічні складові (наукові ж формуються як їх передумови й органічно входять в основу НТР). На більш зрілої щаблі еволюції науково-технічної революції на перший план входить ще один, мабуть, корінний критерій НТР - соціальний. Сучасна науково-технічна революція - не тільки і не стільки зміни в науці або технічної оснащеності, скільки найглибше соціальне перетворення, так як будь-яка революція є такою лише в тій мірі, в якій вона змінює суспільство. Поза людини і суспільства термін «революція» позбавлений сенсу. У зв'язку з цим не можна не відзначити порочність методологічного прийому, що закріпився в суспільствознавство при вивченні НТР - виокремлення проблеми соціальних наслідків науково-технічної революції, що веде до втрати комплексності поняття «НТР», позбавляє її однією з сутнісних коштів.

НТР у військовій сфері відразу ж заявила про свій глобальний характер. Нова зброя масового знищення й невідомі досі унікальні засоби її доставки перетворили науку в планетарну силу, що об'єднала різні країни і континенти. Всі стали сусідами, особливо гостро проявилася взаємозалежність світу. Разом з тим поява атомної зброї та його застосування різко погіршило геополітичне становище Радянського Союзу. Дорожнеча нововведень обмежувала розвиток НТР в широкому обсязі, тому дуже швидко склався вузьке коло держав з особливо вагомим голосом у світовому співтоваристві.

Були досягнуті великі успіхи в розвитку кібернетики, ядерної фізики, астрофізики, в дослідженні космосу, у вивченні земної кори і морських глибин. Кількість нобелівських лауреатів було обернено пропорційно ступеня секретності вивчались проблем.

У роки «холодної війни» в Росії створювалися цілі наукові містечка, які працювали майже виключно на оборону, наприклад, Арзамас-16, який носив в різний час імена Кремлев, Арзамас-75, хиткі-1, Москва Центр-300, а колишній глибинним російським містом Саров (ВНІІЕФ), Челябінськ-70 (ВНІІТФ). Сім'я номерних міст-супутників швидко розросталася: Красноярськ-26 (Желєзногорськ), Пенза-19, Томськ-7 (Сіверськ), Челябінськ-65 (Озерськ), Свердловськ-45 (Лісовий), Златоуст-36 (Трьохгорний), Зарічний, Зеленогорськ, Ново-Уральський, Снежинск і т.д. (4, с.342)

У 1960. на місці окской села Пущино з'явився перший підмосковний наукоград. Зусиллями видатних вітчизняних учених-академіків Несмеянова, Єрусалимського, Білозерцева в короткі терміни створено потужний біологічний центр з 8 НДІ та інформаційно-обчислювальним комплексом. Пущинський вчені були удостоєні багатьох найвищих відзнак, в тому числі двох Ленінських, 12 державних та інших премій. З 1966 р. в Пущине розгорнули роботи з радіоастрономії. Через деякий час Пущино стало одним із 30 наукоградів Підмосков'я (Троицк, Черноголовка, Дзержинськ і ін.) На відміну від Новосибірська ці та інші наукові центри не мали виробничих потужностей прикладного призначення і безпосереднього виходу наукових вишукувань у практику.

У 70-ті роки СРСР став втрачати раніше завойовані позиції у сфері освоєння космосу (США здійснили престижний проект висадки на Місяць, а в 80-ті - першими створили повертається на Землю космічний корабель багаторазового використання), у літакобудуванні, ряді інших галузей науки і техніки. Далеко позаду СРСР опинився в області комп'ютеризації. Навіть традиційна політика випереджаючого розвитку військових галузей з максимальною концентрацією в них матеріальних і кадрових ресурсів у нових історичних умовах стала давати збої, тому що ці галузі все більше залежали від загального технологічного рівня народного господарства, від неефективності економічних механізмів.

Розвиток НТР і навіть елементів науково-технічного прогресу більш ранніх стадій стримувалося діяли економічним механізмом, що мало дуже негативні наслідки і для розвитку продуктивних сил суспільства, і для соціальної сфери. У середині 1980-х рр.. понад 50 млн. чол. у промисловості, будівництві та на транспорті були зайняті ручною працею, характерним для доіндустріальних технологій. Тривав кількісне зростання працівників матеріального виробництва відбивав низький рівень продуктивних сил, що не відповідає сучасним вимогам.

Вплив науки на розвиток людської цивілізації у 60-80-ті рр, значно посилився. В Україні визначні здобутки були зроблені передусім у точних та природничих науках:

• світової слави набув Інститут електрозварювання Академії наук УРСР на чолі з академіком Б.Патоном. Зварювальні апарати цього інституту зварювали алюміній, титан, нержавіючу сталь у воді, космосі;

• світовим лідером у сфері порошкової металургії став Інститут проблем матеріалознавства на чолі з академіком І.Францевичем;

• певних зрушень досягнуто в сільськогосподарських науках - колектив Миронівського науково-дослідного інституту під керівництвом академіка В.Ремесла вивів нові сорти пшениці; в Україні виведені сорти цукрових буряків, що давали врожай на 50-55 центнерів вищий, ніж звичайно.

Провідним явищем у суспільних науках став вихід у світ 26-томної «Історії міст і сіл України» та багатотомної «Історії Української РСР».

Найбільшого розвитку зазнали точні науки, оскільки саме вони працюють на обороноздатність країни. Гуманітарні дисципліни повністю були перетворені на «служницю» партії, метою яких було оспівування «досягнень» країни

59.

Адміністративно-командна система управління, що домінувала в СРСР у період неосталінізму, в цілому згубно впливала на економічним розвиток країни.

Разом з тим не можна заперечувати, що в умовах існування цієї системи все ж робилися окремі спорадичні спроби розв'язати складні економічні проблеми, зробити економіку більш дієздатною і ефективною. Однак ці спроби були приреченими на невдачу, оскільки в СРСР, в тому числі і в Україні, традиційно на перше місце ставилися проблеми політики та ідеології, а не економіки. Економіка розвивалася переважно на екстенсивній основі.

Екстенсивна система господарювання – система господарювання, при якій збільшення валового обсягу виробництва досягається за рахунок розширення виробничих потужностей, а не за рахунок підвищення його ефективності.

У 1965 р. (за ініціативою Голови Ради Міністрів СРСР О.Косигіна га групи економістів під керівництвом О.Лібермана розпочалася економічна реформа.

Зміст і програма її були досить суперечливими.

З одного боку, вона створювала можливості для розширення господарської самостійності підприємств, сприяла розвитку місцевої ініціативи, посилювала економічні стимули праці. Паралельно із збереженням валових показників виробництва були введені нові: вартість реалізованої продукції, загальний фонд заробітної плати, загальна сума централізованих капіталовкладень.

Щоб стимулювати ініціативу підприємств, частину прибутків залишали в їх розпорядженні. Передбачалося значно підвищити роль господарського розрахунку та скоротити число показників діяльності підприємств, що затверджувалися зверху. В ході реформи місцевим органам влади дозволялося навіть вносити зміни до «святої святих» радянського економічної о розвитку – п'ятирічного плану

З іншого боку, за задумом економістів, реформа повинна була зміцнити позиції союзних органів управління. Зокрема, ліквідовувались створені М.Хрущовим раднаргоспи і відновлювалась діяльність понад 40 союзних міністерств і відомств. Це суттєво обмежувало економічну самостійність союзних республік. Крім союзних міністерств, в країні почали діяти такі впливові відомчі органи, як державні комітети з питань ціноутворення, постачання та ін. На ділі косигінська реформа була новим етапом надцентралізації економіки, адже відтепер 90% підприємств республіки безпосередньо підпорядковувались союзному центру.

Жовтневий (1965 р.) пленум ЦК Компартії України, розглянувши план економічних реформ, схвалив його, при цьому зазначивши, що ліквідація раднаргоспів має винятково важливе політичне і народно­господарське значення (цікаво, що в квітні 1957 р. пленум ЦК КПУ, навпаки, відзначав велику роль в житті України саме раднаргоспів).

Наслідки косигінської реформи були неоднозначними.

До безсумнівних здобутків реформи слід віднести активний і поступальний розвиток промисловості республіки в 1966-1970 рр., який виявився одним із найрезультативніших за всю історію радянської України.

За цей період, зокрема, виробництво промислової продукції в республіці зросло на 50%, продуктивність праці в цій галузі – на 28%, національний доход – на 38%. Ці показники засвідчили перевагу госпрозрахункової системи господарювання, на яку перейшла переважна більшість промислових підприємств республіки. Саме вони давали понад 90% прибутку і загального виробництва промислової продукції.

У ході економічної реформи прискорився розвиток паливно-енергетичною комплексу республіки. Зокрема, мочали діяти Запорізька, Вуглегірська, Криворізька та інші потужні теплові електростанції. У 1980 р. були введені в експлуатацію два останні агрегати Дніпрогесу-2 у Запоріжжі.

Помітних успіхів у цей період досягли українські нафтовики та газовики. У середині 70-х років па території України розпочалася екс­плуатація 26 нових нафтових і газових родовищ, що значно збільшило видобуток нафти і газу в республіці.

Позитивні зрушення спостерігалися також і у розвитку гірничорудної, вугільної та металургійної промисловості. Здійснювалося прискорене будівництво шахт, рудників, домен, мартенів, прокатних станів.

Швидкими темпами розвивалися галузі, що визначали технічний прогрес промисловості – машинобудівна, металообробна, хімічна та нафтохімічна.

Фактично виникла і сформувалася нова галузь – мікробіологічна промисловість. Помітно зросло постачання сільського господарства концентрованими добривами, засобами захисту рослин.

Зусиллями вчених в Україні було налагоджено конструювання і виробництво електронно-обчислювальної техніки, новітніх приладів і засобів автоматизації. Зокрема, вчені Інституту кібернетики АН УРСР завершили розробку електронно-обчислювальних машин нового покоління «Мир-2», «Дніпро-2», а науковці Інституту електрозварювання ім. Є.Патона впровадили у виробництво понад 280 винаходів з економічним ефектом у 200 млн. крб.

Важливою ознакою тогочасного вітчизняного машинобудування стало створення систем машин, автоматичних і потокових ліній, впровадження нових наукових технологій. На 1975 р., наприклад, у промисловості України комплексна механізація й автоматизація були запроваджені на 100 підприємствах, у 6 тис. цехів, дільниць і виробництв почали діяти механізовані потокові й автоматизовані лінії.

На Дніпропетровському металургійному заводі було введено в дію створений вітчизняними конструкторами унікальний стан для прокату вагонних осей. Цей агрегат був вдвічі легший і вчетверо продуктивніший, ніж аналогічний закордонний зразок. На Харківському турбінному заводі було освоєно серійне виробництво турбін потужністю 500 тис. кіловат.

У республіці розпочалося виробництво більш досконалих тепловозів, потужних тракторів Т-150, бурякозбиральних і кукурудзозбиральних комбайнів, новітніх літаків і морських суден, які не поступалися найкращим зарубіжним аналогам 60-70-х рр.

Разом з тим, економіці України не вдалося уникнути й негативних наслідків економічної реформи 60-70-х рр., що врешті-решт привели економіку до глобальної кризи.

Зокрема, в ході реалізації реформи порушувалися відпрацьовані у попередній період господарські зв’язки, з кожним роком помітно зростала собівартість виробленої продукції, різко впала дисципліна постачання.

Фактичне усунення республіканських органів від керівництва підприємствами на власній території, посилення адміністративно-командних методів управління з боку загальносоюзних органів, надмірна централізація економічних процесів позбавляли косигінську економічну реформу реальних перспектив і кінцевих позитивних результатів.

У 70-80-і рр., після припинення реформаційних процесів і переведення господарства Радянською Союзу на екстенсивний шлях розвитку, економіку республіки охопила криза.

Криза характеризувалася прямою залежністю від центральних органів керівництва, неприхованим ігноруванням національних інтересів України.

Яскравими прикладами такої економічної політики була концентрація сил для. За порівняно короткий термін здійснення гігантських, але економічно необґрунтованих та неефективних проектів. За порівняно короткий термін були споруджені «рукотворні» моря на Дніпрі, найбільші в Європі Придніпровська, Зміївська, Бурштинська теплові електростанції та інші гігантські новобудови. Вони нерідко були шкідливими і небезпечними для навколишнього середовища і, в першу чергу, – для жити людини.

На території України з ініціативи центрального керівництва розміщувалися техногенно шкідливі виробництва, у тому числі близько 1 тис. хімічних заводів, причому лише кілька відсотків продукції, що на них вироблялася, республіка використовувала у своїх інтересах.

60.

Післяхрущовський період (1964-1984) у житті народів СРСР, в т. ч. й України як період “застою”, що проявився в економіці, суспільно-політичному та культурному житті країни. Він характеризувався надмірною ідеологізацією суспільної свідомості, посиленням тоталітарних тенденцій в адміністративно-державному управлінні, боротьбою з інакомисленням. Було припинено хрущовські реформи, які незважаючи на непослідовність, все ж вели до лібералізації та гуманізації суспільства. Почався тотальний наступ на шістдесятників, практично припинився процес реабілітації репресованих сталінським режимом, пройшла хвиля арештів і судових процесів, посилилася русифікація України. Десталінізація поступилася місцем неосталінізму.

Тому з 1965 р. почалося здійснення економічної реформи з метою прискорення науково-технічного прогресу, інтенсифікації розвитку народного господарства СРСР. Оскільки цю реформу часто ототожнювали з іменем тогочасного голови Ради міністрів СРСР О. Косигіна, то вона ще отримала назву “косигінської. Зокрема, в галузі сільського господарства реформа передбачала:

підвищення закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію; встановлення твердих планів закупівлі сільськогосподарської продукції. За здану продукцію понад план встановлювалася надбавка 50% закупівельної ціни;перерозподіл національного доходу на користь сільського господарства; заходи, що сприятимуть розвитку соціальної сфери села.Проте істотних змін в аграрній політиці не відбулося – реформа лише дещо “обновила” колгоспну систему. Посилилися безгосподарність і безвідповідальність, усе більше заявляли про себе корупція, організована злочинність і “тіньова” економіка.В Україні все помітніше виявлялася притаманна колонії структура економіки, що характеризувалася перевагою паливних і сировинних галузей. На споживчий ринок працювало менше 30% потужностей української промисловості (тоді як у розвинутих країнах цей показник досягав 50-60% і більше). Економічний потенціал України нарощувався без урахування екологічних факторів. Застарілі технології підприємств завдавали великої шкоди природі. В 70-х роках в Україні розпочалося будівництво атомних електростанцій із використанням недосконалих реакторів. У суспільно-політичному житті посилювалися деформації. Сподівання прогресивної громадськості на продовження процесу десталінізації не виправдалися. Звуження демократії, бюрократичне засилля, порушення законності, нехтування прав і свобод людини, вихваляння Л. Брежнєва – ці та інші неосталіністські тенденції ставали дедалі виразнішими. партійно-державне керівництво України взяло курс на зміцнення тоталітарної системи.7 жовтня 1977 р було прийнято нову Конституцію СРСР, а 20 квітня 1978 р. – новий Основний Закон УРСР. Політичне життя в СРСР у цілому і в республіці зокрема дедалі більше набувало закритого характеру, наростав диктат. У самій партії посилювалася прірва, що відділяла партійну верхівку від основної маси комуністів. У цих умовах, як протест проти антинародних дій партійно-державного апарату, проти обмеження національного життя в Україні набирає силу дисидентський рух. Ідеологізація і русифікація культурного життя в 70-80-ті роки. Політичний курс на «злиття націй».Русифікація - система заходів радянського керівництва в національних республіках, спрямована на масове вивчення російської мови з відносним звуженням вивчення національних мов. В Україні русифікація здійснювалася партійним і державним керівництвом СРСР і УРСР. Ідеологізація національної політики передбачала пропаганду та реалізацію ідеї зближення і злиття всіх націй СРСР у єдину спільноту - радянський народ.. Зменшувалася кількість україномовних шкіл (особливо в Криму, Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Харківській областях). У 1979 р. в Ташкенті (Узбекистан) відбулася науково-практична конференція «Російська мова - мова дружби і співробітництва народів СРСР», на якій було рекомендовано вивчати російську мову в дошкільних закладах з 5 років. Незважаючи на плідну діяльність педагогів-новаторів - В. Сухомлинського, В. Шаталова, М. Щетиніна, процес навчання і виховання був уніфікований. Творчий розвиток особистості обмежувався.Наприкінці 60-х - на початку 70-х рр., після цькування О. Гончара за роман «Собор», починається відкритий перехід до «закручування гайок» в ідеологічній і культурній сферах. Створювалися відповідні громадські організації - спілки письменників, художників, композиторів, що натискали на «неслухняних» митців, спираючись на партійні постанови і рішення. Передбачалося, що основними постулатами творчості мають бути ідеї соціалістичного реалізму, партійності й народності, боротьби радянської людини за побудову соціалізму й комунізму.Ідеологічного розгрому в Україні зазнали твори М. Вінграновського, В. Шевчука, Ю. Щербака, Р. Андріяшика, В. Дрозда, В. Маняка, І. Чендея. Ідеологізація та русифікація 70-80-х рр. негативно позначилися на розвиткові культури України. Незважаючи на певні успіхи й досягнення, українська культура перебувала в стадії «застою», як і все радянське суспільство в цілому. Курс на «злиття націй» виявився безперспективним і викликав негативне ставлення у певної частини творчої інтелігенції. Дисидентський рух. виникає нова форма духовної опозиції - дисидентство, яке висувало реальну альтернативу наростаючим кризовим явищам у духовному житті суспільства - соціальній апатії, дегуманізації культури, бездуховності. Його ідеологія, зароджена як сумнів у доцільності окремих ланок існуючої системи, поступово викристалізувалася у тверде переконання необхідності докорінних змін у суспільстві. Дисиденти (у перекладі з лат. «незгодні») - люди, які дотримуються відмінних від державної ідеології поглядів на найважливіші суспільно-політичні. економічні й культурні проблеми держави. Течії 1. Правозахисне, або демократичне, дисидентство, репрезентоване в Росії А. Сахаровим, О Солженщиним та їхніми однодумцями, а в нашій республіці - Українською Гельсінською Групою (УГГ), тобто групою сприяння виконанню Хельсінських угод щодо прав людини. УГГ визначила собі широке коло завдань: ознайомлювати українське суспільство з Декларацією прав людини ООН, збирати докази порушення владою прав людини, -національних прав в Україні, застосування політики етно- і лінгвоциду та насильницького насаджування русифікації домагатися безпосереднього контакту України з іншими країнами, акредитації в республіці представників закордонної преси, вільного обміну інформацією та ідеями. 2. Релігійне дисидентство, що мало на меті боротьбу за фактичне, а не декларативне визнання свободи совісті. В Україні, зокрема, воно вело боротьбу за відновлення українських греко-католицької та автокефальної православної церков. 3. Національно орієнтоване дисидентство, яке рішуче засуджувало шовінізм, імперську політику центру, форсовану русифікацію, виступало на захист прав і свобод усіх народів та їхню співпрацю в боротьбі за умови життя, гідні цивілізованого світу. Характерною рисою усіх трьох напрямів дисидентства була боротьба за національні інтереси українського народу, тобто органічне залучення до сфери своєї діяльності національного чинника. Дисиденти видавали «самвидав» - незалежну від офіційних структур пресу. Її гаслом стали слова: «Сам пишу, сам рецензую, сам видаю й поширюю, і тоді сам за це відсиджую строк у в'язниці».

Національно-визвольний рух особливо активізувався в другій половині 70-х рр., коли у відповідь на утиски офіційної влади привселюдно стали гнати протести проти нехтування правами людини. Всім інакодумцям інкримінувалася антирадянська націоналістична діяльність.Зусилля й жертви дисидентів не були марними. Ці люди несли народові України правду, відкрили Україну світу, їхні принципи стали базою для сучасного державного будівництва в незалежній Україні.

61.Перебудова в Україні.
1. Головні чинники, що зумовили процес перебудови її головні суперечності

На початку 80-х років дедалі очевиднішою ставала неможливість збереження без істотних змін існуючих у СРСР порядків, що висувало на передній план необхідність реформ у всіх сферах суспільного життя. Поява на посту Генерального секретаря ЦК КПРС Михайла Горбачова зародила в масах ілюзорну надію на реальність позитивних зрушень у країні. Розпочатий ним процес оновлення одержав назву «перебудова». Цей процес був зумовлений багатьма чинниками. Одні з них (симптоми системної кризи) підштовхували до радикальних змін у суспільстві, інші — уможливлювали ці зміни, створювали сприятливі засади для суспільних модифікацій.

До таких чинників належали:

У міжнародній сфері:

— реальна загроза стадіального відставання: на той час світ вступав у постіндустріальну стадію розвитку, а СРСР ще не подолав індустріальної;

— загострення міжблокового протистояння, ескалація гонки озброєнь, що підривали економіку та посилювали соціальне напруження в державі;

— участь СРСР у безперспективній війні в Афганістані, яка вела до міжнародної ізоляції Радянського Союзу, значних матеріальних, демографічних та моральних втрат.

У політичній сфері:

— підміна справжнього народовладдя формальним представництвом трудящих у Радах, обмеження їх реальної влади, що зумовлювало відчудження народу від владних структур, формування атмосфери пасивності, утриманства, абсолютного пріоритету державних інтересів щодо особистісних;

— ігнорування принципу розподілу влад, що призвело до невиправданої концентрації влади, зловживання нею, обмеження демократичних засад;

— узурпація значної частини законодавчих функцій виконавчою владою;

— максимальне обмеження самостійності, одержав-лення громадських організацій, що блокувало розбудову та розвиток громадянського суспільства;

— обмеження гласності й інформованості суспільства, що не давало змоги громадянам об'єктивно оцінювати суспільні процеси, здійснювати діалог з владою, гальмувало формування політичної свідомості;

— зміцнення політичного монополізму КПРС, що посилювало недовіру до влади, подвійну мораль, У соціально-економічній сфері:

— затухаючий економічний розвиток, падіння основних економічних показників, що призвело до прогресуючої втрати економічних позицій СРСР на міжнародній арені та загострення соціально-економічних проблем всередині держави (уповільнення темпів зростання реальних доходів населення; загострення житлової проблеми; падіння рівня охорони здоров'я тощо);

— розростання бюрократичного апарату, яке вело до посилення відомчої роз'єднаності та збільшення витратності виробництва;

— деформування структури розміщення продуктивних сил, що ускладнювало економічне управління, погіршувало екологічну ситуацію, загострювало протиріччя між регіонами;

— зрівнялівка в оплаті праці;

— поглиблення кризи організації праці, яке мало наслідком необґрунтовані фінансові витрати, розбазарювання сировини, нераціональне використання робочої сили тощо;

— фізичне і моральне старіння основних виробничих фондів, що унеможливлювало технологічний процес, зумовлювало низький рівень продуктивності праці, погіршення якості та конкурентоспроможності продукції на світових ринках;

— загострення екологічних проблем, яке призвело до стрімкого зростання техногенного навантаження на природу;

— спрощений підхід до вирішення національного питання, що накопичувало міжетнічні протиріччя;

— ускладнення демографічної ситуації, що знаходило свій вияв у процесах депопуляції (зниженні природного приросту), старінні населення, деформованій структурі робочої сили.

У духовній сфері:

— встановлення ідеологічного диктату в гуманітарній сфері, що деформував духовний розвиток суспільства, обмежував доступ до надбань світової культури;

— блокування розвитку релігії, яке було суттєвим порушенням прав людини;

— посилення процесу русифікації, що гальмувало розвиток мов народів СРСР, пригнічувало національні культури та національну свідомість[5, c. 325-327].

Широкомасштабні суспільно-політичні зміни уможливлювали такі чинники:

— міжнародна розрядка 70-х років, Гельсінський процес надали імпульсу міждержавним контактам, започаткували обмін ідеями, що ставили під сумнів засади комуністичного будівництва, чим суттєво підривали ідейну монолітність радянського суспільства;

— прихід до влади в Радянському Союзі нової політичної команди на чолі з М. Горбачовим, що створило потенційну можливість розпочати реформи «згори»;

— накопичення суспільством певного досвіду реформ (реформи М. Хрущова, О. Косигіна тощо), що озброювало правлячу еліту навичками масштабного суспільного реформування;

— дисидентський рух, який концентрував та організовував опозиційні сили, зберігав прогресивні суспільні ідеали, був стрижнем широкої народної опозиції, що в перспективі могла стати гарантом незворотності реформаційного курсу, каталізатором радикальних суспільних змін;

— наростання в країні невдоволення існуючими порядками, моральна готовність частини суспільства до реформ[3, c. 337-338].

2. Етапи перебудови та її наслідки для України

І етап (квітень 1985 — січень 1987 р.) — визрівання політичного курсу перебудови. Трансформація радянського суспільства розпочалася як типова революція «згори». У квітні 1985 р. на Пленумі ЦК КПРС було проголошено курс на прискорення соціально-економічного розвитку країни. Провідними його елементами було визначено інтенсифікацію економіки, прискорення науково-технічного прогресу, активізацію «людського фактора», перебудову управління та планування, удосконалення структурної та інвестиційної політики, підвищення організованості й дисципліни, поліпшення стилю діяльності, обґрунтовані кадрові зміни (термін «перебудова» вживався тоді лише в контексті поліпшення управління господарським механізмом). Перетворення на початковому етапі не були системними і стосувалися передусім економіки (наведення елементарного порядку, зміцнення трудової та технологічної дисципліни, підвищення відповідальності кадрів тощо).Прогресуюче звільнення слова, переважання емоцій над аргументами спричинили значну політизацію громадян, наростаючу ідеологічну поляризацію суспільства.

Початок перебудови надзвичайно суперечливий. З одного боку, це був час втрачених можливостей, адже за сильної влади можна проводити радикальні реформи, проте відсутність узгодженої чіткої концепції реформування, слабкість реформаційного ядра в партії не дали змоги піти цим шляхом. З іншого боку, навіть тоді перебудова мала позитивні наслідки: рішучі зміни в зовнішній політиці, розгортання і зміцнення гласності. Найхарактерніші риси першого періоду:

1) джерелом реформаторських імпульсів є політичний Центр держави;

2) вичікувальна позиція апарату партійно-державних органів;

3) визрівання потреби в політичних узагальненнях та Чіткій програмі перебудови;

4) законсервованість, інертність, зорієнтованість на Політичний центр суспільної думки.

У другій половині 1986 р. назріла потреба поглиблення, розширення та радикалізації концепції перебудови.

II етап (січень 1987 — літо 1988 р.) — кристалізація та усвідомлення основних завдань перебудови, формування та розширення її соціальної бази. Поступово до горбачовського керівництва приходить розуміння того, що економічні реформи не будуть реалізовані без політичних реформ й ослаблення соціального напруження в суспільстві. Тому на січневому (1987) Пленумі ЦК КПРС, який поклав початок новому етапові перебудови, постало питання про консерватизм, гальмування реформ, на перший план було висунуто завдання демократизації суспільного життя. Воно мало на меті пом'якшення режиму, забезпечення під контролем партії доступу народу до важелів влади, посилення їх суспільної активності, розширення соціальної бази перебудови. Першочерговими були відновлення ролі Рад як органів політичної влади; розвиток внутріпартійної демократії; демократизація економічного управління; забезпечення міцної законності, захист суспільства від зловживань влади; підвищення соціальної активності народу та рівня участі громадян у житті суспільства; перетворення профспілок на захисників інтересів трудящих та ін.

На цьому етапі відбувається активне оновлення кадрів.

На цьому етапі перебудови відбулося два докорінних зрушення:

1) політичний центр сформулював, а згодом і обнародував стратегічну тріаду перебудови: нове політичне мислення; радикальна економічна реформа (червневий (1987) Пленум ЦК КПРС); демократизація політичної системи.

2) розпочалося активне формування соціальної бази перебудови. Передусім це виявилося в діяльності й розвитку неформальних організацій. В Україні у 1987 р. було створено Український культурологічний клуб (Київ), «Товариство Лева» (Львів), «Народний союз сприяння перебудові» (Одеса), «Комітет підтримки перебудови» (Ворошиловоград) та ін. Більшість з них рішуче засуджували існуючий режим, критикували безгосподарність, створювали позацензурну пресу, організовували мітинги, збори, демонстрації.

III етап (літо 1988 — травень 1989 р.) — зміщення Центру рушійних сил перебудови зверху вниз. На XIX Всесоюзній конференції КПРС (червень—липень 1988 р.) вперше за роки радянської влади було порушено питання про необхідність глибокого реформування політичної системи. Тоді було офіційно проголошено курс на створення правової держави, парламентаризму, розподілу влади.

Загалом діяльність тодішніх об'єднань характеризували такі особливості:

1) стихійний процес формування;

2) розбудова структур «знизу» під впливом народної ініціативи;

3) об'єднання громадян на основі спільних інтересів та особистих стосунків;