Внутрішня політика Скоропатсько, її здобутки та недоліки

У «Грамоті до всього Українського Народу», проголошеній 29 квітня 1918 p., гетьман заявляв, що він «відкликнувся на поклик трудящих мас Українського народу і взяв на себе тимчасово всю повноту влади». Відповідно до цього документа, Центральну Раду й усі земельні комітети розпускали, міністрів та їх товаришів звільняли з посад, а рядовим державним службовцям належало продовжувати роботу. Було відновлено право приватної власності. Нова держава ґрунтувалася як на республіканських, так і на монархічних засадах. Держава очолювалася гетьманом, державне управління здійснювалося призначуваним ним урядом. Гетьман проголошувався гарантом порядку і законності до виборів представницького органу влади — Українського Сейму. Мали місце розпуски земств і міських дум (Катеринослав, Одеса), кадрові чищення центрального й місцевого апаратів влади. Поліцейські функції виконувала «державна варта» (департамент МВС). Була встановлена стабільна валюта, податкова система, розроблений і виконувався державний бюджет, створені Державний і Земельний банки. Відновлено діяльність залізниць. У промисловості зберігалися кризові тенденції кінця 1917 — початку 1918 рр. У земельному питанні — скасування земельного закону Центральної Ради від 31 січня 1918 р. Створені Земельні комісії, Вища Земельна Комісія під головуванням гетьмана для розв'язання земельних суперечок і розробки проекту земельної реформи. Продовження курсу Столипінської аграрної реформи — підтвердження права власності селян на землю, виділення і продаж общинних земель, заходи до формування широкого класу середніх землевласників. Курс на розділ латифундій до жовтня 1918 р. блокувався польським аристократичним лобі і німецьким командуванням. Зберігалася державна хлібна монополія. Відкриття нових українських гімназій, введення української мови, історії та географії як обов'язкових предметів. Створені Українські державні університети в Києві і Кам'янець-Подільському, Історико-філологічний факультет у Полтаві, Державний український архів, Національна галерея мистецтв, Український Історичний музей, Українська національна бібліотека, Український Театр драми і опери, Українська Державна Капела, Український Симфонічний Оркестр, Українська академія наук. Видавництво.

Гетьман сформував новий уряд - Раду міністрів - з помірно-консервативних чиновників, військових і суспільних діячів. Главою Кабінету міністрів став Ф. Лизогуб; міністром закордонних справ - Д. Дорошенко (член партії соціалістів-федералістів - єдиний соціаліст в уряді); міністром освіти - відомий український політик М. Василенко. Інші міністри були членами російських партій, в основному-партії кадетів. Був налагоджений дієздатний адміністративний апарат (почали діяти старости, земські урядники, професійні чиновники, поліція тощо). Однак зміцнення цього апарату русифікованими представниками старого чиновництва являли погрозу Українській державі. У промисловості було ліквідовано робочий контроль на виробництві, заборонялися страйки, скасовувався 8-годиний робочий день і встановлювався 12-годиний; відновився залізничний рух завдяки відновленню залізничних колій і мостів, ремонту локомотивів.

Відповідно до головного пріоритету у внутрішній політиці - земельного питання - у липні 1918 р. був розроблений «Проект загальних основ земельної реформи», що викликав різкий протест більшості селян і невдоволення великих землевласників. У цілому ж можна констатувати відновлення в державі поміщицького землеволодіння. Гетьманом Павлом Скоропадським була здійснена спроба створення національної армії, чисельність якої повинна була перевищити 300 тис. осіб. Гетьман прагнув також відродити козацтво в Україні. В Український державі була реформована банківська мережа, прийнятий збалансований державний бюджет, вжиті заходи для становлення української грошової системи. При гетьманаті були обмежені демократичні права і свободи. Проводилася політика переслідувань більшовиків, представників інших лівих партій,:і також анархістів. Під жорстку цензуру потрапили газети, заборонялося проведення зборів, мітингів, маніфестацій

У цілому в Україні вдалося досягти стабілізації економіки, дати могутній імпульс розвитку української культури, досягла успіхів у зовнішній політиці. Однак реставрація дореволюційних порядків на селі, однобічна орієнтація гетьманату на великих землевласників і буржуазію відштовхувати від нього селянство, національну інтелігенцію, робітників. Крім того, опора на німецьку військову адміністрацію не виправдала сподівань П. Скоропадського, тому що Німеччина програвала війну й на її території зріла революція. Починаючи з літа 1918 р. опозиція режиму П. Скоропадського підсилилася. Очолив її Український національний союз, головою якого з 18 вересня 1918 р. став В. Винниченко. У боротьбі проти гетьманату українські соціалісти пішли навіть на укладання союзу з більшовиками. 14 грудня 1918 р. П. Скоропадський відрікся від влади. Незабаром війська, що підтримували опозиційний гетьманату Український національний союз, увійшли до Києва.

37.

Порівняльний аналіз політики урядів Центральної ради та гетьманату в контексті розбудови української державності.
На початку 20 ст. більшість українських земель входила до Російської імперії. Національний гніт, русифікація посилилась під час Першої світової війни (1914 рік). З утворенням ЦР пов’язано відновлення української державності. ЦР започаткувала процес формування в української етнополітики, вона визнавала факт поліетнічності українського суспільства і намагалася виробити чітку політику щодо врегулювання етно-національного процесу. Суть полягала в тому щоб виробити право на суверенний розвиток не тільки українського народу але й національних меншин. В Україні кожний 4 мешканець був не українець. На всіх адміністративних посадах були не українці.

Не українські панівні верстви дуже вороже ставилися до українського національного руху. Керівники ЦР намагалися залучити національні меншини до їх діяльності. Український національний конгрес 6-8 квітня 1917 року прийняв рішення: «один з головних принципів української автономії є повне забезпечення прав національних меншостей, які живуть в Україні.» В результаті на захист вимоги автономії України виступили представники єврейської партії, польського соц. Гуртка, грузинських, естонських, латинських організацій. В текстах першого та другого універсалів ЦР закликала українців творити автономний лад в Україні. Після проголошення першого універсалу появилася посада генерального секретаря міжнаціональних справ (Єфремов). Статут автономної України готували представники національних меншин. Представництво нац. меншин в ЦР запроваджувалося за територ., проф., і порт. Принципами, а з середини літа 1917 були доповнені ще й за національними принципами. У структурі виконавчих органів ЦР спочатку у складі генерального секретаріату, а потім у раді народних міністрів було утворено генеральне секретарство, посади трьох міністрів займали польські, російські і єврейські представники. На початку діяльності ЦР, Грушевський підкреслював «Оборонці української національності не будуть націоналістами» (не стануть на шлях помсти). ЦР використала ідеї національно-персональної автономії (розробили соціал. Демократи Австрії). Цей вид автономії передбачав: 1. Добровільність входження індивіда у ту чи іншу спільність. 2. Вона є екстериторіальною (не пов’язана з поділом території) 3. Її компетенція обмежується сферою культури. Успіх українців залежав від розробок концептуальних засад державної етнополітики, провідними діячами якої в Україні були: Грушевський, Винниченко, Єфремов. Гетьманська українська держава успадкувала від ЦР багато невідкладних проблем у стосунках між етносами. Щоб уникнути конфліктів гетьманське міністерство світи за прикладом міністерств ЦР вважало за доцільне заснувати нові гімназії ніж українізувати російські, протягом літа їх було відкрито 54. За гетьманської доби засновано українську академію наук, національну галерею мистецтв, український історичний музей, симфонічний оркестр, український театр драми та опери, українську національну бібліотеку. Гетьманський уряд, зокрема міністри закордонних справ почали активно вирішувати національні питання стосовно українців, які проживали в Росії (Кбань, Курщина, Крим). 07.05.1918 – акт про необхідність приєднання Криму до української держави, врегульовувалися відносини з сусідніми державами для вирішення питань з Австро-Угорщиною, Польщею, Румунією за повернення Галичини, Закарпаття. В липні 1918 року – гетьман анулював закон про національно-персональну автономію.     39. Проаналізуйте діяльність уряду Західноукраїнської Народної Республіки, визначте роль і місце ЗУНР в історії державотворення. 19 жовтн Наддніпрян ською Україною. Комітет по злуці українських земель вирішив направити до Києва своїх представників. Гетьман Скоропадський із задоволен ням сприйняв прого лошення ЗУНР та її прагнення з'єднатися з Наддніпрянською Україною. Але Український національний союз, що готував повстання проти гетьмана, повідомив Львів, що негайна злука Галичини й Буковини з гетьманською державою небажана, бо вона піднесе престиж гетьмана в очах народу і закріпить його режим, який союз мав намір повалити. Керівництво ЗУНР розуміло, що для новоствореної держави потрібні збройні сили, тому першою акцією Української Націона льної Ради було якнайшвидше перебазування до Львова легіону Українських січових стрільців, який перебував тоді в Чернівцях. Січові стрільці підтримали зусилля Української Національної Ради. 24 жовтня 1918 p. збори старшин Українських січових стрільців схвалили від'їзд до Львова. З проголошенням ЗУНР вищу владу захопила Українська Національна Рада. Саме з цього виходив Основний тимчасовий закон, прийнятий 13 листопада 1918 р. на сесії Української Національної Ради. В ньому, зокрема, гово рилось: І) держава, проголошена Українською Національною Ра дою 19 жовтня 1918 p., має назву Західна Українська Народна Республіка; 2) до неї входять всі українські етнографічні території, що знаходяться під управлінням Австрії; 3) ця територія утворює самостійну ЗУНР; 4) її сувереном є увесь народ, що обирає своїх представників до Установчих зборів ЗУНР, а Українська Націона льна Рада і державний Секретаріат здійснюють владу;. Одним з основних завдань діяльності уряду ЗУНР було об'єд нання ЗНР зі Східною Україною. 10 листопада було схвалено резолюцію про те, що Державний Секретаріат має вжити заходів щодо об'єднання усіх українських земель в одній державі. Проте боротьба з Польщею продовжувала ся, але була не під силу галицьким військам, які залишили Львів. 5 листопада 1918 р. до Києва було направлено делегацію, яка мала просити гетьмана подати військову допомогу, а саме — направити під Львів корпус січових стрільців під командуванням полковника Є.Коновальця. Гетьман погодився на це. Український національний союз, що готував повстання проти гетьмана, довідавшись про його плани надіслати до Галичини січових стрільців, усіма засобами впливав на них, щоб вони залишились на місці, бо це була єдина надійна військова частина, на яку могли покластися повстанці. По-друге, без участі січових стрільців Укра їнський національний союз навряд чи наважився розпочати повстання проти гетьмана, а це збільшило б можливість порозумін ня між соціалістичними партіями і гетьманом.