Розвиток психодіагностики в 1990-і р.

Чим ближче та точка в історії психодіагностики, яка називається «сьогодні», тим важче говорити про події, що відбуваються у цій сфері психологічного знання, виділити найбільш значні з них. І в цьому немає нічого дивного. Історія – це, як добре відомо, розповідь про минуле, відоме. Коли ж події, про які потрібно було б писати, у силу їх близькості до сьогодення авторові невідомі, а відомі ще не отримали належної оцінки і розуміння, що можливо тільки після закінчення деякого часу, складається достатньо своєрідна ситуація, що дає можливість переосмислення цієї історії. Цю можливість ми і залишаємо за собою на майбутнє.

Опублікований у 1992 р. Одинадцятий випуск Щорічника психічних вимірювань містив відомості про 477 комерційних тестів (тести, які, на відміну від дослідницьких, видані і призначені для продажу фахівцям). Найбільша частина цих тестів призначалася для діагностики особистості (28,3%), тоді як на дослідження інтелекту були орієнтовані всього 4,6% від загального числа нових тестів.

Серед тестів для діагностики інтелекту як і раніше перші за популярністю місця займають призначені для різних вікових груп шкали Векслера. Ці шкали удосконалюються: так в 1991 р. виходить третя редакція шкали для дітей, а у 1998 р. – третя редакція шкали для дорослих.

Продовжують розробку нових тестів для вимірювання інтелекту А. Кауфман і Н. Кауфман. Відмінною рисою тесту є безліч незвичайних і цікавих завдань, що привертають увагу обстежуваних.

Не залишаються забутими і тести для оцінки пізнавальної діяльності немовлят. Серед найбільш цікавих, що викликали увагу дослідників можна назвати «Фегена тест інтелекту немовлят» (1992) та «Оцінка вікового розвитку немовлят і дітей раннього віку» (1995).

Виходить у світ книга американських психологів Річарда Хернстайна і Чарльза Мюррея «Крива дзвону». Інтелект і класова структура американського суспільства» (1994). Констатуючи відмінності в IQ між різними етнічними групами, що населяють США, автори, вважаючи успадкованість інтелекту дуже високою, вказують на негативні суспільні явища, пов'язані з появою замкнутих еліт і нижчих каст. Книга ця не тільки зачепила расові почуття багатьох американців, але й послужила, як пише Анастазі, ще більшому зміцненню різноманітних стереотипів і помилок, що стосуються етнічних і гендерних відмінностей у виконанні тестів інтелекту, додала плутанини та розбіжностей у цій складній проблемі.

Процеси розвитку і використання особистісних тестів не були настільки дискусійними у цей період.

У 1992 р. публікується варіант MMPI, призначений для обстеження підлітків. Цей опитувальник, який почали розробляти у 1989 р., був стандартизований на вибірці, що складається з 805 юнаків і 815 дівчат у віці від 14 до 18 років. В опитувальник були включені нові шкали: чотири шкали валідності і шість додаткових шкал.

У 1990-і р. у психодіагностиці продовжується вивчення ролі ситуацій у поведінці індивідуума. Природно, що більшою мірою це відноситься не до звичайних життєвих ситуацій – основна увага приділяється аналізу поведінки людини у складних, стресових умовах. Розробляються і відповідні діагностичні інструменти. Все більше значення надається разробці інструментів, що дозволяють оцінити особливості реагування на складну ситуацію (захисні механізми, впоратися, справитись з поведінкою тощо).

Не втрачають свого авторитету серед психологів проективні тести. Поряд з появою нових, йде розвиток вже відомих. Переважною схемою інтерпретації результатів по тесту Роршаха стає та, яка розвивається в роботах Дж. Екснера. У 1993 р. Екснер публікує нормативні дані, що спираються на обстеження 700 нормальних дорослих і 1390 дітей у віці від 5 до 16 років. Ірвінг Вейнер, відомий фахівець по тесту Роршаха, відзначає, що за останні два десятиліття ця популярна методика перетворилася на стандартний і надійний з точки зору психометрії інструмент оцінки особистості, застосування якого дозволяє зробити безліч обгрунтованих висновків. Сказане відноситься до розробок Екснера, що носять, як уже зазначалося раніше, чітку психометричну спрямованість. У той же час залишаються і прихильники якісного аналізу результатів по тесту Роршаха, хоча їх стає все менше і менше. Проходять чергові міжнародні конгреси, присвячені тесту Роршаха і проективним методикам (у 1990-му, XV - у 1996-му, XVI конгрес, відбувся у 1999 р. в Амстердамі). Виходить у світ 23-й том і користується великою популярністю серед фахівців з проективним методиками «Роршахіани» (1999).

Порівняльний аналіз популярності проективних тестів і особистісних опитувальників показує, що і за рамками клінічної психології проективна техніка не втратила свого значення. Проведений у США у 1990 р. опитування 64 керівників консультаційних психологічних програм з питання виконання тренінгу особистісної оцінки при підготовці психологів-консультантів показав, що 45% опитаних використовують в своїх програмах так звану «об'єктивну» особистісну оцінку, а 32% - проективну. Для проведення «об'єкективної» особової оцінки найчастіше використовують ММР1, Каліфорнійський психологічний опитувальник і опитувальники Кеттелла. Для проективної особистісної оцінки застосовують тест Роршаха, ТАТ і методики незакінчених речень.

Початок 1990-х р. відзначено значним зростанням числа тестів, використання яких передбачає наявність комп'ютера. Інститут психічних вимірювань Буроса повідомляв про те, що кількість таких тестів зросла від 4 - у 1965 р. до 400 - у 1990 р. В той же час у більшості своїй це компьютеризовані вже відомі тести, а не тести, спеціально розроблені з урахуванням можливостей комп'ютера (комп'ютерні тести). До кінця 1990-х р. можна констатувати певний спад інтересу до комп'ютеризованих тестів, і не тільки тому, що найчастіше виникають проблеми з їх надійністю та валідністю. Багато психологів, насамперед працюючи у клініці, не задоволені запропонованими програмами інтерпретації отриманих результатів, цілком обгрунтовано вважаючи, що дана робота – завдання діагноста.

Не можна не згадати і унікальне 6-томне видання (1995), присвячене некомерційним тестам (тести, які не вийшли за рамки наукових досліджень і не призначені для продажу іншим користувачам), здійснене Американською психологічною асоціацією.

Все зростаюча зацікавленість урядових органів США у застосуванні психологічних тестів призводить у 1993 р. до утворення Ради з тестування та оцінки. Головне завдання цієї Ради полягає у роз'ясненні різним урядовим службам значення психологічних тестів як знарядь державної політики. Опубліковані Радою звіти свідчать про те, що найбільше значення американський уряд надає тестуванню у галузі освіти, а також вдосконаленню наявних тестів.

Отже, «1990-ті р. свідчили про неухильне підвищення і розширення інтересу до психологічного тестування. На це вказує як розробка нових тестів, частина яких відображає принципово нові підходи, так і безперевні дослідження існуючих тестів поряд з систематичним переглядом їх більш ранніх версій». Додамо також, що по завершенню цього десятиліття закінчився більш ніж столітній період розвитку психодіагностики. За цей час значний прогрес був досягнутий у розробці методик, за допомогою яких намагалися вимірювати чи не всі можливі прояви індивідуальності. Психодіагностика пройшла як через піки популярності і визнання, так і по низинах лютої критики і навіть забуття в окремих країнах світу. У нове тисячоліття ця наука, як і вся психологія, увійшла з безліччю невирішених проблем, але з обгрунтованою впевненістю у можливості їх вирішенні.

Тестування в освіті

Відразу обмовимося, що власне до психологічних тести освітні (або тести досягнень) не відносяться, оскільки спрямовані насамперед на оцінку ступеня засвоєння того чи іншого навчального матеріалу. Тим не менш розробка психологічних тестів багато в чому впливала і на розвиток інструментів оцінки знань, ці дослідження йшли рука об руку, в них брали участь психологи, а тому в історії психодіагностики не можна обійти увагою тестування у сфері освіти, яка була і залишається основним споживачем психологічних тестів. А. Анастазі справедливо зауважує, що в тестах досягнень основний інтерес зосереджений на тому, що індивід може робити до дійсного часу. Ці тести, на відміну від тестів інтелекту і здібностей, в основному оцінюються у термінах валідності за змістом.

Найбільш ранні відомості про перевірку успішності у європейській школі датуються приблизно 1200р. У цей час університет Болоньї проводив перший усний іспит на отримання ступеня доктора філософії. Це був єдиний іспит, який у той час здавали студенти, і звичайно тривав він близько тижня. Цікаво, що іспит цей проходив у таверні, і студенти швидко встановили традицію пригощати їжею і напоями як своїх колег, так і викладачів. Природно, що іспит нерідко переходив у п'яні сварки та бійки. Майже 500 років такий усний іспит залишався єдиним видом «тесту» на академічну успішність. У 1700 р. у Кембріджському університеті усний іспит був введений і для отримання більш низького ступеня магістра. На початку XIX ст. письмові іспити стають у Європі загальноприйнятими. У США перші письмові іспити були введені в Массачусетсі у 1845 р.

Вважається, що піонером у сфері педагогічного вимірювання був Реверенд Джордж Фішер, директор школи в Англії. Ще на початку 1860-х рр. цей педагог зрозумів необхідність встановлення стандартів успішності у навчанні. Для використання у своїй школі Фішер розробив так звані «книги шкал». Він привласнював значення одиниці для вираження вищого показника, який можливо досягти, і значення п'яти для позначення найменших досягнень у таких предметах, як правопис, математика, навігація, біблія, французька мова, загальна історія, малювання тощо.

Американський лікар і психолог Дж. М. Райс (1857-1934) заслуговує визнання як перший з тих, хто почав масове тестування у школі. Він винайшов три різних тести на правопис, які використовував для перевірки приблизно 33 000 учнів 4-8-х класів, розташованих у 21 місті США. Звіт про результати цього дослідження був виданий у 1897 р.

Цей звіт справив фурор серед американських викладачів. Одним з висновків дослідження було те, що кількість часу, проведеного у щоденному тренуванні з правопису, не має безпосереднього зв'язку з успіхами у ньому (багато пізніше за оригінальними даними Райса був розрахований коефіцієнт кореляції рівний -0,12) З цього випливав висновок про те, що дітей варто не стільки навчати правопису, скільки розвивати їх розум. Згодом Райс спрямував свою увагу на пошук інструментів, що дозволяють оцінити рівень оволодіння арифметикою. У 1902 р. він склав серію арифметичних тестів для 4-8-х класів та провів їх приблизно з 6000 учнями з 18 шкіл, розташованих у 7 містах. На наступний рік був підготовлений мовний тест у формі презентації розповіді, по якій учні повинні були писати твір. Більш ніж 8000 учнів з 9 різних міст писали такі твори. Вони були оцінені Райсом за винайденої ним п'ятибальною шкалою, якій, як відомо, належало велике майбутнє. Однак роботи Райса, незважаючи на їх новаторський характер, не були гідно оцінені його сучасниками. Батьком виміру в освіті у США був визнаний Е. Торндайк.

Проявляючи інтерес до статистики, Торндайк спільно з Фоксом у 1903 р. опублікував дослідження, в якому були розроблені і використані декілька тестів, пов'язаних з арифметичними операціями. Метою їх дослідження було вивчення взаємовідносин між різними арифметичними операціями. У тому ж році Торндайк видає книжку під назвою «Освітня психологія». У ній описувалися ті види тестів, які вважались найкращими для визначення успіху у навчанні.

Публікація цієї книги ознаменувала появу нової галузі – освітньої психології, в якій знайшлося місце і проблемам виміру. Розробці цих проблем присвячена робота Торндайка «Введення у теорію розумових і соціальних вимірів», яка стала класичною (1904). Крім статистичних методів у цій книзі обговорювались принципи побудови тестів.

У грудні 1909 Торндайк представив науковій громадськості свою широко відому «Шкалу почерку». Ця шкала, по суті справи, була першим інструмен том для вимірювання продукту освіти. Торндайк зібрав зразки почерків, котрі класифікувалися експертами як різні за якістю. Для того щоб утворити шкалу, він розташував ці зразки у порядку зростання їх якості. Шкала почерку Торндайка поклала початок етапу стрімкого розвитку тестів по багатьом освітнім предметам. Цьому в чималій мірі сприяв приплив у США іммігрантів, що зумовило збільшення набору учнів. Також зростала необхідність у кваліфікованих робітниках, що вимагало їх навчання і, звичайно, розвитку інструментів для оцінки його ефективності. До цього часу відноситься розробка арифметичних тестів С. Стоуном, одним з послідовників та учнів Торндайка. Широко відомі «Стандартні тести Стоуна», вони внесли вклад в освітній вимір і стали основою для досліджень іншого учня Торндайка – Куртіса. Результатом зусиль Куртіса стала «Серія арифметичних тестів А» (1909). Пізніше з'являється значно вдосконалена серія В (1914).

При перевірці безкоштовних шкіл Нью-Йорка у 1910-1911 р. вперше були використані тести для вимірювання успішності учнів як засіб оцінки ефективності шкільної системи. Серед використовуваних у ході цієї перевірки тестів (було обстежено більше 30 000 учнів) були і тести Куртіса. Вони були задіяні і у подальших широкомасштабних дослідженнях в Бостоні, Клівленді, інших великих містах США.

Серед інших підготовлених Торндайком дослідників, які зробили свій внесок у розвиток освітнього виміру, був Б.Букінгем. У 1913 р. він розробив шкалу правопису, яка представляла новий тип вимірювального інструменту. Рівні складності 50 слів, відібраних для шкали, були визначені на підставі відсотка правильних відповідей учнів різних класів. Після цього слова були розставлені у шкалі у відповідності з їх рівнем складності. У шкалу увійшли також 125 допоміжних слів. Теоретичною основою тесту Букінгема було положення про те, що здатність до правопису може бути виміряна тим рівнем труднощів, яку може досягти учень по цій шкалі. Принцип побудови шкали Букінгема був використаний Л. Айресом в його «Шкалі правопису», а також іншими фахівцями з освітнього вимірювання при створенні тестів для різних предметних областей: С. Вуді – для тестів на математичні операції; X. Г. – для алгебри; В. А. С. Хенмоном і X. А. Брауном – для латині, М. Р. Трабі – для мовознавства, а також М. Дж. Ван-Вагененом – для тестів з історії.

Результати тестових досліджень у крупних містах спонукають керівництво шкіл до відповідних нововведень. У «Дванадцятому щорічнику Національного товариства з дослідження освіти» (1913) вперше були дані офіційні рекомендації з використання тестів у школі. Керівництво шкіл починає активно використовувати статистичні методи. В університетах були розроблені спеціальні курси для навчання статистичним методам майбутніх адміністраторів і технічних фахівців у галузі освіти. Основним підручником служило перероблене Торндайком «Введення у теорію розумових і соціальних вимірів» (1913).

Для сприяння вивченню роботи шкіл незалежними організаціями, міськими і окружними шкільними департаментами, державними відділами громадського навчання, а також університетськими центрами були створені «Бюро освітніх досліджень» під керівництвом видатних спеціалістів у розвитку виміру. Це забезпечило прогрес в області шкільних вимірювань. Цими Бюро надавалися послуги із забезпечення тестами персоналу шкіл, проводилась стандартизація наявних тестів, створювалися нові. Адміністрація і вчителі шкіл знайомилися з тестами і технікою їх проведення. Продаж і використання тестів, на думку Ашбо (1918), зросли до беспрецедентних розмірів. Цей автор повідомляв про те, що у 1916 р. було реалізовано близько 900 000 копій одного з популярних тестів, а щорічний продаж деяких інших перевалював за 100 000 примірників. Використання тестів не обмежувалося межами США. Вони розсилалися в багато країн світу. До 1918р. В. Монро представив список 109 стандартизованих тестів на вимірювання успішності, які вже були на ринку, включаючи 84 тести, створених для молодших класів (до 8-го класу включно), а також 25 тестів – для старших класів. Більшість тестів для початкової школи складали тести на вимірювання успіхів у математиці і тільки один тест оцінював ефективність навчання малюванню. Тести з іноземної мови лідирували серед тих, які призначалися для старшокласників.

Напередодні Першої світової війни тести для вимірювання інтелекту були визнані як найбільш важливі інструменти освітньої психології. Інтелект став особливою сферою дослідження в освітній психології і лідером цього напрямку також був Торндайк. У 1918 р. Торндайк формулює принцип, на якому має базуватися тестування в освіті. Суть цього принципу полягає в тому, що якщо щось існує, то воно існує у визначеній кількості. Навчання пов'язане зі змінами у людині; зміна полягає у відмінності між двома ситуаціями; кожна з цих ситуацій відома нам тільки по виготовленому продукту – виготовленим речам, за виконаною промовою, виконаним діям тощо. Вимірювання будь-якого з цих продуктів означає визначення його кількості таким чином, що в результаті ми будемо знати його величину краще, ніж до вимірювання.

Протягом 10 років, що передують Першій світовій війні, а також якийсь час після неї Торндайк був свого роду оракулом освітньої психології США, його погляди на тести і інтелект представлялися непорушними і не підлягали обговоренню.

Сьогодні освітні тести зазвичай підрозділяються на батареї спільних досягнень і тести з конкретних навчальних предметів. Батареї тестів загальних досягнень дозволяють отримати профіль показників успішності по основним сферам шкільних знань. Основна перевага цих тестів у тому, що дослідник має можливість порівняти основні результати учня, яких він досягнув у різних галузях знань. Іноді таке порівняння можливо і на досить тривалих відрізках навчання, при переході з класу в клас. Тести з конкретних навчальних предметів дозволяють більш глибоко проникнути у структуру успішності засвоєння певної галузі знання, що особливо важливо при спеціалі зації учнів у будь-якій науці. На сьогоднішній день, у всякому разі в США, напевно, дуже важко знайти навчальну дисципліну, з якої не існувало б стандартизованого тесту досягнень. Крім згаданих тестів, в освіті використовуються близькі один одному діагностичні та критеріально-орієнтовані методики. Перші використовуються для виявлення причин і аналізу труднощів, що виникають у навчанні, за допомогою других ведеться постійна оцінка ступеня оволодіння відповідними навичками.