Розвиток психодіагностики в 1940-і р.

У цей період продовжує збільшуватися кількість діагностичних методик. Уявлення про кількість психологічних тестів у 1940 р. дає «Щорічник психічних вимірів», видаваний Оскаром Бурос (Büros, 1941), у відповідному випуску якого опубліковані огляди по 325 тестам і просто перераховані 200 тестів. Природно, далеко не всі з цих тестів користувалися популярностью серед психологів.

Так само як і Перша світова війна, Друга світова стимулювала разробку нових тестів. На початку Другої світової війни психологи США знову звертаються до розробки групових тестів для потреб армії. Так з'являється Армійський загальний класифікаційний тест (The Army General Classification Test) – груповий тест, проведений приблизно з 10 мільйонами військовослужбовців у ході війни. Були винайдено багато інших тестів для використання, наприклад, при відборі морських офіцерів, пілотів. Відомо безліч «військових» модифікацій раніше застосовуваних тестів (груповий тест Роршаха, скорочений варіант TAT тощо) У той же час значний прогрес був досягнутий у створенні ситуативних тестів, які допускали прямий вплив на обстежуваного потужних стресових факторів. Вони використовувалися для відбору осіб, найбільш придатних для виконання розвідувально-шпигунської діяльності під час Другої світової війни. Навряд чи хто-небудь з дорослих чоловіків, придатних до військової служби, зумів уникнути проходження психологічних тестів. За наявними даними, до 1944 р. було обстежено 20 млн осіб.

У Великобританії основним тестом, проведеним з метою військової класифікації, був тест прогресивних матриць Равена. Цей тест виявився корисним як засіб передбачення успішності в діяльності, пов'язаної з експлуатацією радарних установок.

Незважаючи на офіційну політику, спрямовану проти використання тестів, вони зуміли вижити і в нацистській Німеччині. При формуванні збройних сил рейху, поряд з тестами, що визначали різного роду технічні здібності, використовувалися тести і відбору командного складу. До початку Другої світової війни в Німеччині існувало чимало пунктів визначення психологічної придатності до військової служби, а пізніше – до служби в авіації.

Офіційно тестування було заборонено у 1942 р. Американські історики психології зазвичай вказують на дві причини такої заборони:

1) психологічне тестування – це демократична процедура у тому сенсі, що відбір базується на психологічних особливостях індивідуума, а не на членстві у домінуючій політичної партії або соціальній групі;

2) проявлялося бажання заперечувати існування психологічних проблем у німецьких збройних силах.

Однак психологічне тестування таємно проводилося в рамках німецької програми використання рабської праці народів окупованих країн. Окремі німецькі промисловці санкціонували тестування для найбільш ефективного розподілу робочих ресурсів. Приблизно 425 000 людей, насильно залучених до роботи у Німеччину, були піддані груповим тестам, створеним за зразком тих, які використовувалися у США під час Першої світової війни.

Незважаючи на те що використання тестів в армії приносило безсумнівну користь для вирішення широкого кола завдань, робилися висновки і про те, що роль психології і психологів не була настільки значна, як це могло здатися. Така точка зору «зсередини» належить Дж. Гілфорду, який брав безпосередню участь у психологічних дослідженнях в авіації під час війни. Цей дослідник зазначає, що психологи дійсно вдосконалили процедури навчання пілотів. Тим не менше було виявлено, що багатогранність тестів для діагностики особистісних якостей має невелику цінність для передбачення успішності пілотування. Дані, отримані за допомогою особистісних опитувальників та проективних методик, мали достатньо невисоку достовірність. Найбільш корисною для передбачення того, хто буде хорошим авіатором, була біографічна інформація. Втім, військові психологи, відповідаючи на цю критику, обгрунтовано підкреслювали, що вони не могли передбачити результати навчання пілотів, не отримавши можливості дізнатися особистісні характеристики успішного військового льотчика.

У 1942 р. з'являється друга редакція тесту Векслера, відома як Векслер-Белльвью-ІІ, або «армійський Векслер». У цьому десятилітті шкала Векслера - безсумнівний лідер серед методик для визначення рівня інтелектуального розвитку в США. Її привабливість зросла, коли Векслер вказав на те, що певні типи розкиду показників по окремих субтестам можуть бути корисними для діагностики органічних уражень мозку, шизофренії та деяких інших психічних патологій. У численних дослідженнях була доказана достовірність даних Векслера, хоча багато психіатрів підкреслювали, що ці дані не можуть бути єдиною підставою для діагнозу в кожному окремому випадку.

У 1949 р. Векслером була опублікована шкала для визначення рівня інтелектуального розвитку дітей, побудована за зразком шкали для дорослих. Вона була стандартизована на 200 дітях: 100 хлопчиків і 100 дівчаток кожного вікового рівня від 5 до 15 років. Вибірка стандартизації складалася з дітей білої раси, були пропорційно представлені географічні регіони США, міське і сільське населення, враховувався характер занять батьків. Ця шкала почала поступово витісняти шкалу Стенфорд-Біне, яка все ще користувалася великою популярністю.

Для тестування немовлят (від 2 до 30 місяців) найбільш широко використовувалась шкала П. Кеттелла, дочки Джеймса Кеттелла. Однак залишалось дискусійним питання про валідності та надійність цієї шкали. Серед інших найбільш відомих тестів для діагностики когнітивної сфери особистості, предсавлених в цей період, був проведений у групах Стенфордські тести досягнень (Stanford Achievement Tests, 1940), а також форми R, S і Т Класифікаційного тесту Отіса (Otis Classification Test, 1941).

Опитувальник Кьюдера (Kuder Preference Record, 1942 р.) складався з 168 завдань, обраних таким чином, щоб виміряти інтереси особистості у дев'яти сферах: мистецтво, конторської роботи, математиці, літературі, механіці, музиці, політиці, науці та сфері соціальних послуг. У цьому ж році починають свою роботу Катрін Бріггс і її дочка Ісабель Майерс. Розроблювальний ними опитувальник будується на теорії Юнга. Робота над «Індикатором типу Майєрс-Бріггс» (Myers-Briggs Type Indicator, МВТГ) затягується на довгі роки, і його дослідницька форма буде опублікована тільки у 1962 р.

Все більшу увагу психологів привертає Міннесотський багатоаспектний особистісний опитувальник (The Minnesota Multiphasic Personality Inventory, ММРГ), створений психологом Старком Р. Хатауей і психіатром Мак-Кінлі (Starke Hathaway, JC McKinley, 1940, 1943).

Незважаючи на те, що спочатку MMPI був призначений для сприяння у диференціації психіатричних діагнозів, його шкали, засновані на 550 твердженнях, також починають використовувати при діагностиці непатологічних особистостей.

З нових особистісних опитувальників також необхідно відзначити що з'явився у 1947 р. Моудслейскій медичний опитувальник (Maudsley Medical Questionnaire). Цей тест, призначений для діагностики нейротизму, був першим із серії відомих опитувальників, розроблених англійським психологом Гансом Юргеном Айзенком. Намагаючись виділити основні властивості особистості, а потім розробити відповідні інструменти їх вимірювання, деякі дослідники у кінці 1940-х р. звертаються до факторного аналізу. Вивчення Дж. Гілфорда і його колегами взаємокореляцій між окремими завданнями (питаннями) і їх наступний факторний аналіз привели до створення відомого «Огляду темперамента» (Guilford-Zimmerman Temperament Survey, 1949). Однак пік розвитку цього напрямку досліджень відбудеться пізніше, у другій половині 1940-х.

Подальший розвиток отримує проективний підхід до діагностики особистості. При цьому різко зростає число досліджень, пов'язаних з плямами Роршаха. З 1939-го по 1947 р. відбулося 436 публікацій тільки по одній цій методиці. Значний крок у розвитку тесту Роршаха був зроблений Клопфером і Келлі (Klopfer і Kelley, 1942), які опублікували інструкцію до тесту з низкою інновацій. Запропоновані у цій інструкції ідеї розвитку тесту Роршаха перевершили по популярності раніше прийняту на озброєння клініцистами систему обробки та інтерпретації Самуїла Бека (SJ Beck, 1944, 1945).

Тест Роршаха, що складається з невизначених чорнильних плям, здавався ідеальним інструментом для порівняльних досліджень осіб, що належали до різних культур. Однак незабаром стало очевидно, що тест не є інтактним по відношенню до культури, але навіть якщо б це було так, то все одно необхідно враховувати той факт, що психолог, який проводить та інтерпретує результат, завжди належить до певної культури. Американський антрополог Юліус Генрі у 1941 р. одним з перших робить важливий висновок про те, що достовірні інтерпретації результатів, отриманих за допомогою тесту Роршаха, можуть бути зроблені тільки у тому випадку, якщо психолог має глибокі знання про культуру, в якій передбачається проводити тестування.

Після закінчення війни з'являються нові проективні методики. Тест Саула Розенцвейга (1945) призначався для оцінки реакцій на фрустрацію і складався із 24 малюнків. Кожен малюнок зображував двох людей у ситуації фрустрації. Риси та міміка персонажів у малюнках відсутні. Персонаж, зображений зліва, вимовляє слова, якими описується власна фрустрація, або ті, які фрустрірує інша особа. Над персонажем, що знаходиться праворуч, намальований порожній квадрат, в який необхідно вписати перший-ліпшу відповідь, яка прийшла в голову. На основі цих відповідей оцінювалися напрямок реакції індивідуума у ситуації фрустрації, її тип, а також ступінь соціальної адаптації.

У тесті Шнейдмана (1947) пропонувалося виконати малюнок, а потім розповісти про те, що зображено. Тест на завершення речень Саймондса (1947) пропонував тестованому в якості завдання основу речення, яке необхідно закінчити. Тест Блеккі, створений Блюм у 1949 р., вимагав складання розповіді за малюнками, що зображають життя собачого сімейства. Вважалося, що, скажімо дитина, що розповідає про собак, буде говорити про свої проблеми і проблемах оточуючих її людей. На кожному з малюнків були зображені одна або декілька собак в ситуаціях, що відображають аспекти функціонування особистості, інтерпретовані психоаналітичною теорією (наприклад, комплекс Едіпа, анальний і оральний імпульси тощо).

У США, не без впливу відомого фахівця у сфері психодіагностики Давида Рапапорта, набирає популярність тест Сонді. Бюлетень Szondi, заснований у 1949 р., надав можливість спілкування всім, хто був зацікавлений у цьому тесті.

Подальший розвиток отримала проективна техніка, яка грунтується на аналізі малюнка. Виявилася достатньо продуктивною ідея розглядати малюнок не тільки як відображення рівня інтелектуального розвитку, але і в якості проекції особистості. У тесті Карен Софії Маховер (Karen Machover, 1948) вимагалось намалювати людину, а потім – особу протилежної їй статі. К. Маховер одна з перших прагне використовувати для розробки діагностичного інструменту відомий зв'язок між промальованою фігурою і особистістю того, хто малює. Тест Бука (1948) грунтувався на малюнку будинку, дерева і людини. З'являлися й інші, подібні з названими, проективні техніки-малюнки.

Кольори, яким надавалося різне психологічне значення, давно притягувало увагу дослідників. Тест колірного вибору (1948) був запропонований швейцарським психологом Максом Люшером. Ця проективна методика, неодноразово піддавалася критиці за умоглядність теоретичних побудов автора (найбільш валідне її використання в якості індикатора психічних станів, але не властивостей особистості), тим не менш отримала у 1960-і р. у світовій психодіагностиці значну популярність (за даними деяких опитувань кінця 1990-х р. – лідирує у російських психодіагностичних дослідженнях). Згодом з'явилися й інші колірні методики, наприклад Тест колірних пірамід Пфістера-Хейса (1951), проте жодна з цих методик не могла зрівнятися за своєю популярністю з малюнковими тестами, не кажучи вже про тест Роршаха і ТАТ. Втім, загальною проблемою було практично повна відсутність переконливих для всіх психологів доказів валідності та надійності цих технік.

У кінці 1940-х р. досить активно обговорюється питання про значення ситуаційних змінних стосовно до даних, одержуваних за допомогою проективних технік. Припущення про те, що проективні тести виявляться нечутливі до ситуаційних змінних, не виправдились. Наприклад, коли людина перед обстеженням посварилась з екзаменатором або переглянула фотографії оголених тіл, її відповіді на тест Роршаха відрізнялися від тих, які були дані у разі відсутності впливу цих факторів. Відповідно одержувані дані стали розглядатися як такі, що відображають, поряд зі стійкими параметрами особистості, фактори ситуаційні. Виникала нелегке завдання відокремлення одних від інших. Більше того, серед значної частини психологів росло роздратування від наростаючої кількості сумнівної цінності досліджень, присвячених виявленню передбачувально-діагностичної сили тих чи інших показників проективних тестів (по більшій частині це відносилося до тесту Роршаха).

Незважаючи на критику, дуже багато психологів зберігали свій ентузіазм стосовно проективних методик. Прихильники проективного підходу були переконані у тому, що на противагу традиційним психометрическим тестам, враховуючичи всі їх переваги, проективні методики є своєрідною дорогою, що веде у дивовижний світ неусвідомлюваного. Свідченням тому – перший з'їзд фахівців по тесту Роршаха і іншим проективним методикам, який відбувся у серпні 1949 р. в Цюріху.

У 1949 р. Раймонд Бернард Кеттелл та ін засновують Інститут тестування особистості та здібностей (The Institute for Personality and Ability Testing, IP AT), який був покликаний створювати і розвивати відповідні дослідні інструменти, публікувати присвячені їм роботи. Зоряним часом у діяльності цього інституту була публікація опитувальника 16 особистісних чинників, розробленого Р. Кеттеллом і його співробітниками.

Паралельно створенню нових методик ведеться розробка математико-статистичного апарату психологічного тестування. Цьому присвячені роботи багатьох дослідників. Так, значний внесок у розвиток факторного аналізу був зроблений Кеттеллом і його співробітниками. У 1946 р. учень Терстоуна, один із засновників Американського психометричного товариства (1935 ) Гарольд Галліксен публікує свою, що стала знаменитою роботу «Парні порівняння і логіка вимірювання», присвячену розвитку поглядів свого вчителя на кількісну оцінку установок, переваг і тому подібних феноменів, які довгий час вважались як такі, що не піддаються вимірюванню.