ТОП 10:

Історія психодіагностики. Психодіагностика ХХ ст.



Історія психодіагностики. Психодіагностика ХХ ст.

Криза

Розвиток психодіагностики з 1930-го по 1939 рр.

У 1930-і рр. з'явилося багато нових тестів. Більшість з них були розроблені у Сполучених Штатах. Так, у 1936 р. за кількістю присвячених їм публікацій лідирували наступні п'ять тестів: Стенфорд-Біне – 141, тест Роршаха – 68 публікацій, Особистісний опитувальник Бернрейтера, Вимірювальники музичного таланту Сішора і Бланк професійних інтересів Стронга.

Дві добре розроблені невербальні шкали з'явилися на початку десятиріччя. У 1930 р. Грейс Артур опублікувала шкалу, призначену для обстеження дітей віком від 6 до 16 років та складену з уже відомих тестів, таких, наприклад, як лабіринти Портеуса і кубики Коса. Ця шкала спочатку планувалася як значимо корельована зі шкалою Стенфорд-Біне, однак бажана кореляція виявлялася тільки при обстеженні 12-річних. Етель Корнелл і В. Коксом була запропонована інша невербальна шкала, сконструйована таким чином, щоб мати незначну кореляцію зі шкалою Стенфорд-Біне. Ці дві шкали були спроектовані для різних цілей: перша – як невербальна версія Біне, друга – як додаток до неї.

Найбільш популярна шкала Стенфорд-Біне вийшла у новій редакції у 1937 р. Були надані тести для вікових рівнів від 2 років до старшого дорослого віку, включаючи завдання для тих вікових груп, які були відсутні у редакції 1916 р.: 11 і 13 років. Тоді ж були створені дві еквівалентні форми шкали, L і М (від перших букв імен авторів: Льюїс Термен і Мауд Мерілл). Ця версія шкали стандартизованих приблизно на 3000 народжених в Америці дітей білої раси у віці від півтора до 18 років, при цьому автори намагалися контролювати такі фактори, як географія проживання та соціоекономічний статус обстеження.

Критика версії шкали 1937 р. була аналогічною критиці шкали, опублікованої у 1916 р.: багато вербальних завдань; сумнівна цінність для оцінки дорослих, не завжди коректний підбір завдань тощо. Тим не менше всі були згідні з тим, що ця версія була набагато досконалішою своєї попередниці. Шкала була прийнята більшістю психологів.

Крім М. Меррі у роботі над версією шкали Стенфорд-Біне 1937 р. приймав участь і відомий американський психолог Кьюін Мак-Німар, пізніше опублікував разом з Терменом нову шкалу – Тест розумових здібностей Термена-Мак-Німара.

У перші два десятиліття XX ст. тести, завоювавши загальне визнання у вирішенні практичних завдань, в той же час існували як би осторонь від офіційної психологічної науки. Для традиційної психології тих років тести були чужорідним явищем, можливості вимірювання у психології піддавалися сумніву. Психологічне тестування залишалося прерогативою прикладних напрямків досліджень. У психології цей напрямок відомий як психотехніка, у педагогіці – педологія. Психотехніка прагнула задовольнити ті потреби у вимірі індивідуальних відмінностей, які випробовували промисловість, армію, а педологія намагалася зробити це в освіті (сказане, звичайно, не означає, що психотехніка і педологія були спрямовані виключно на вимірювання індивідуальних відмінностей).

До кінця 1920-х р. існувало близько 1300 тестів, за допомогою яких на протязі року отримували приблизно 30 мільйонів показників (Галліксен, 1949). Здавалося, склалася вельми сприятлива ситуація, що сприятиме у подальшому переможній ході психологічного тестування, його проникнення буквально у всі сфери людської життєдіяльності. Однак у психологічній науці тих років виникає криза, причина якої, на думку Виготського (1982, т. 1), полягає у розвитку прикладної психології, що привела до перебудови всієї методології науки на основі принципу практики, що неминуче вело до «розриву» психології на дві науки.

Ця криза не могла не торкнутися і психологічного тестування, яка пройшла «великий, але передчасний підйом».

Тестологія, натхненна перемогами у сфері вимірювання людської поведінки і прагне кількісно визначити всі і вся у психології, відірвавшись від академічної науки, яка її не задовільняла – не змогла створити власної теорії. Своєрідність кризи у тестуванні пов'язана як із закономірною заглибленістю спеціалізацією тестів, так і з тим, що тести пропонували обмежене, фрагментарне знання про особистість. Первісне припущення про те, що використання декількох тестів врятує положення і дозволить достатньо повно, цілісно охарактеризувати особистість, не виправдалося, втім, як і очікування появи якогось універсального тесту. Все зростаючі запитання практики виявилися незадоволеними. А. Анастазі наступним чином характеризує ситуацію, що склалася у результаті найширшого поширення тестів в освіті, армії, промисловості: «Застосування групових тестів інтелекту значно обігнало їх методичні можливості. У гонитві за показниками і практичними результатами частенько забувалося, що тести залишалися досить грубим інструментом. Коли ж тести не виправдовували необгрунтованих очікувань, то часто це призводило до скептицизму і ворожого ставлення до всякого тестування.

Таким чином, тестовий бум 1920-х р., що призвів до нерозбірливого застосування тестів, не тільки затримав, але і сприяв прогресу психологічного тестування» (Анастазі, 1982, с. 25).

Хоча у А. Анастазі мова йде про групове тестування інтелекту, тестовий бум, зрозуміло, не був пов'язаний виключно з вимірюванням здібностей. З нашого огляду досліджень 1920-х р. добре видно, що за допомогою тестів намагались вимірювати чи не всі відомі прояви індивідуальності.

Р. Хейс наводить переконливі приклади безпорадності спеціалізованих тестів у вирішенні практичних завдань того часу. Так, в армійській психології, після триденного обстеження придатності випробуваного до виконання обов'язків офіцера, дослідник-психолог опинявся абсолютно беззбройним перед безліччю приватних (одиничних) результатів. При цьому він, природно, не володів ніякими методичними вказівками по узагальненню отриманих приватних даних (для цього знадобилася б теорія!). Критичний оборот брала ситуація, коли отримували результати, які суперечать один одному: «... дослідження ставало неконтрольованим, методично необгрунтованим». Р. Хейс пише про можливість виникнення подібних ситуацій і сьогодні.

Тестування в освіті

Відразу обмовимося, що власне до психологічних тести освітні (або тести досягнень) не відносяться, оскільки спрямовані насамперед на оцінку ступеня засвоєння того чи іншого навчального матеріалу. Тим не менш розробка психологічних тестів багато в чому впливала і на розвиток інструментів оцінки знань, ці дослідження йшли рука об руку, в них брали участь психологи, а тому в історії психодіагностики не можна обійти увагою тестування у сфері освіти, яка була і залишається основним споживачем психологічних тестів. А. Анастазі справедливо зауважує, що в тестах досягнень основний інтерес зосереджений на тому, що індивід може робити до дійсного часу. Ці тести, на відміну від тестів інтелекту і здібностей, в основному оцінюються у термінах валідності за змістом.

Найбільш ранні відомості про перевірку успішності у європейській школі датуються приблизно 1200р. У цей час університет Болоньї проводив перший усний іспит на отримання ступеня доктора філософії. Це був єдиний іспит, який у той час здавали студенти, і звичайно тривав він близько тижня. Цікаво, що іспит цей проходив у таверні, і студенти швидко встановили традицію пригощати їжею і напоями як своїх колег, так і викладачів. Природно, що іспит нерідко переходив у п'яні сварки та бійки. Майже 500 років такий усний іспит залишався єдиним видом «тесту» на академічну успішність. У 1700 р. у Кембріджському університеті усний іспит був введений і для отримання більш низького ступеня магістра. На початку XIX ст. письмові іспити стають у Європі загальноприйнятими. У США перші письмові іспити були введені в Массачусетсі у 1845 р.

Вважається, що піонером у сфері педагогічного вимірювання був Реверенд Джордж Фішер, директор школи в Англії. Ще на початку 1860-х рр. цей педагог зрозумів необхідність встановлення стандартів успішності у навчанні. Для використання у своїй школі Фішер розробив так звані «книги шкал». Він привласнював значення одиниці для вираження вищого показника, який можливо досягти, і значення п'яти для позначення найменших досягнень у таких предметах, як правопис, математика, навігація, біблія, французька мова, загальна історія, малювання тощо.

Американський лікар і психолог Дж. М. Райс (1857-1934) заслуговує визнання як перший з тих, хто почав масове тестування у школі. Він винайшов три різних тести на правопис, які використовував для перевірки приблизно 33 000 учнів 4-8-х класів, розташованих у 21 місті США. Звіт про результати цього дослідження був виданий у 1897 р.

Цей звіт справив фурор серед американських викладачів. Одним з висновків дослідження було те, що кількість часу, проведеного у щоденному тренуванні з правопису, не має безпосереднього зв'язку з успіхами у ньому (багато пізніше за оригінальними даними Райса був розрахований коефіцієнт кореляції рівний -0,12) З цього випливав висновок про те, що дітей варто не стільки навчати правопису, скільки розвивати їх розум. Згодом Райс спрямував свою увагу на пошук інструментів, що дозволяють оцінити рівень оволодіння арифметикою. У 1902 р. він склав серію арифметичних тестів для 4-8-х класів та провів їх приблизно з 6000 учнями з 18 шкіл, розташованих у 7 містах. На наступний рік був підготовлений мовний тест у формі презентації розповіді, по якій учні повинні були писати твір. Більш ніж 8000 учнів з 9 різних міст писали такі твори. Вони були оцінені Райсом за винайденої ним п'ятибальною шкалою, якій, як відомо, належало велике майбутнє. Однак роботи Райса, незважаючи на їх новаторський характер, не були гідно оцінені його сучасниками. Батьком виміру в освіті у США був визнаний Е. Торндайк.

Проявляючи інтерес до статистики, Торндайк спільно з Фоксом у 1903 р. опублікував дослідження, в якому були розроблені і використані декілька тестів, пов'язаних з арифметичними операціями. Метою їх дослідження було вивчення взаємовідносин між різними арифметичними операціями. У тому ж році Торндайк видає книжку під назвою «Освітня психологія». У ній описувалися ті види тестів, які вважались найкращими для визначення успіху у навчанні.

Публікація цієї книги ознаменувала появу нової галузі – освітньої психології, в якій знайшлося місце і проблемам виміру. Розробці цих проблем присвячена робота Торндайка «Введення у теорію розумових і соціальних вимірів», яка стала класичною (1904). Крім статистичних методів у цій книзі обговорювались принципи побудови тестів.

У грудні 1909 Торндайк представив науковій громадськості свою широко відому «Шкалу почерку». Ця шкала, по суті справи, була першим інструмен том для вимірювання продукту освіти. Торндайк зібрав зразки почерків, котрі класифікувалися експертами як різні за якістю. Для того щоб утворити шкалу, він розташував ці зразки у порядку зростання їх якості. Шкала почерку Торндайка поклала початок етапу стрімкого розвитку тестів по багатьом освітнім предметам. Цьому в чималій мірі сприяв приплив у США іммігрантів, що зумовило збільшення набору учнів. Також зростала необхідність у кваліфікованих робітниках, що вимагало їх навчання і, звичайно, розвитку інструментів для оцінки його ефективності. До цього часу відноситься розробка арифметичних тестів С. Стоуном, одним з послідовників та учнів Торндайка. Широко відомі «Стандартні тести Стоуна», вони внесли вклад в освітній вимір і стали основою для досліджень іншого учня Торндайка – Куртіса. Результатом зусиль Куртісастала «Серія арифметичних тестів А» (1909). Пізніше з'являється значно вдосконалена серія В (1914).

При перевірці безкоштовних шкіл Нью-Йорка у 1910-1911 р. вперше були використані тести для вимірювання успішності учнів як засіб оцінки ефективності шкільної системи. Серед використовуваних у ході цієї перевірки тестів (було обстежено більше 30 000 учнів) були і тести Куртіса. Вони були задіяні і у подальших широкомасштабних дослідженнях в Бостоні, Клівленді, інших великих містах США.

Серед інших підготовлених Торндайком дослідників, які зробили свій внесок у розвиток освітнього виміру, був Б.Букінгем. У 1913 р. він розробив шкалу правопису, яка представляла новий тип вимірювального інструменту. Рівні складності 50 слів, відібраних для шкали, були визначені на підставі відсотка правильних відповідей учнів різних класів. Після цього слова були розставлені у шкалі у відповідності з їх рівнем складності. У шкалу увійшли також 125 допоміжних слів. Теоретичною основою тесту Букінгема було положення про те, що здатність до правопису може бути виміряна тим рівнем труднощів, яку може досягти учень по цій шкалі. Принцип побудови шкали Букінгема був використаний Л. Айресом в його «Шкалі правопису»,а також іншими фахівцями з освітнього вимірювання при створенні тестів для різних предметних областей: С. Вуді – для тестів на математичні операції; X. Г. – для алгебри; В. А. С. Хенмоном і X. А. Брауном – для латині, М. Р. Трабі – для мовознавства, а також М. Дж. Ван-Вагененом – для тестів з історії.

Результати тестових досліджень у крупних містах спонукають керівництво шкіл до відповідних нововведень. У «Дванадцятому щорічнику Національного товариства з дослідження освіти» (1913) вперше були дані офіційні рекомендації з використання тестів у школі. Керівництво шкіл починає активно використовувати статистичні методи. В університетах були розроблені спеціальні курси для навчання статистичним методам майбутніх адміністраторів і технічних фахівців у галузі освіти. Основним підручником служило перероблене Торндайком «Введення у теорію розумових і соціальних вимірів» (1913).

Для сприяння вивченню роботи шкіл незалежними організаціями, міськими і окружними шкільними департаментами, державними відділами громадського навчання, а також університетськими центрами були створені «Бюро освітніх досліджень» під керівництвом видатних спеціалістів у розвитку виміру. Це забезпечило прогрес в області шкільних вимірювань. Цими Бюро надавалися послуги із забезпечення тестами персоналу шкіл, проводилась стандартизація наявних тестів, створювалися нові. Адміністрація і вчителі шкіл знайомилися з тестами і технікою їх проведення. Продаж і використання тестів, на думку Ашбо (1918), зросли до беспрецедентних розмірів. Цей автор повідомляв про те, що у 1916 р. було реалізовано близько 900 000 копій одного з популярних тестів, а щорічний продаж деяких інших перевалював за 100 000 примірників. Використання тестів не обмежувалося межами США. Вони розсилалися в багато країн світу. До 1918р. В. Монро представив список 109 стандартизованих тестів на вимірювання успішності, які вже були на ринку, включаючи 84 тести, створених для молодших класів (до 8-го класу включно), а також 25 тестів – для старших класів. Більшість тестів для початкової школи складали тести на вимірювання успіхів у математиці і тільки один тест оцінював ефективність навчання малюванню. Тести з іноземної мови лідирували серед тих, які призначалися для старшокласників.

Напередодні Першої світової війни тести для вимірювання інтелекту були визнані як найбільш важливі інструменти освітньої психології. Інтелект став особливою сферою дослідження в освітній психології і лідером цього напрямку також був Торндайк. У 1918 р. Торндайк формулює принцип, на якому має базуватися тестування в освіті. Суть цього принципу полягає в тому, що якщо щось існує, то воно існує у визначеній кількості. Навчання пов'язане зі змінами у людині; зміна полягає у відмінності між двома ситуаціями; кожна з цих ситуацій відома нам тільки по виготовленому продукту – виготовленим речам, за виконаною промовою, виконаним діям тощо. Вимірювання будь-якого з цих продуктів означає визначення його кількості таким чином, що в результаті ми будемо знати його величину краще, ніж до вимірювання.

Протягом 10 років, що передують Першій світовій війні, а також якийсь час після неї Торндайк був свого роду оракулом освітньої психології США, його погляди на тести і інтелект представлялися непорушними і не підлягали обговоренню.

Сьогодні освітні тести зазвичай підрозділяються на батареї спільних досягнень і тести з конкретних навчальних предметів. Батареї тестів загальних досягнень дозволяють отримати профіль показників успішності по основним сферам шкільних знань. Основна перевага цих тестів у тому, що дослідник має можливість порівняти основні результати учня, яких він досягнув у різних галузях знань. Іноді таке порівняння можливо і на досить тривалих відрізках навчання, при переході з класу в клас. Тести з конкретних навчальних предметів дозволяють більш глибоко проникнути у структуру успішності засвоєння певної галузі знання, що особливо важливо при спеціалі зації учнів у будь-якій науці. На сьогоднішній день, у всякому разі в США, напевно, дуже важко знайти навчальну дисципліну, з якої не існувало б стандартизованого тесту досягнень. Крім згаданих тестів, в освіті використовуються близькі один одному діагностичні та критеріально-орієнтовані методики. Перші використовуються для виявлення причин і аналізу труднощів, що виникають у навчанні, за допомогою других ведеться постійна оцінка ступеня оволодіння відповідними навичками.

 

Висновок

Витоки психологічної діагностики губляться у віках, оскільки потреба в обліку індивідуальних відмінностей, виявляти і вимірювати які прагне ця наука, виникає у людини ще з глибокої давнини. До психодіагностики доречно віднести відомий вислів Г. Еббінгауза, що характеризує психологію в цілому: «У неї довге минуле, але коротка історія». Становлення психодіагностики як науки обумовлено розвитком експериментальної психології, вимірюванням психічних явищ. Початок психодіагностичних досліджень було покладено роботами Ф. Гальтона, Дж. Кеттелла, А. Біне та інших вчених у кінці XIX-початку XX ст., які створили перші методики «вимірювання розуму».

У XXст. психологічне тестування здобуває широку популярність і популярність, забезпечуючи вирішення багатьох практичних завдань у промисловості, освіті, охороні здоров'я, армії. Однак, не підкріплене розвитком теорії, психологічне тестування проходить через кризу кінця 1920-х – початку 1930-х р. Під впливом кризи починається більш активна взаємодія тестування з диференційно-психологічним напрямком. Наступна інтеграція цих напрямків має вирішальне значення для розвитку науки про індивідуально-психологічні відмінності.

Як сказано у вступі, вирішальний внесок у становленні та розвитку психодіагностики був внесений американськими психологами. Багато з них були видатними психологами свого часу, багато в чому визначили обличчя психології XX ст. За час, що минув з перших дослідів Френсіса Гальтона, у психодіагностиці було розроблено величезну кількість різноманітних тестів, заслуга постійної систематизації яких також належить американським психологам. Відзначаючи внесок американських психологів у розвиток психодіагностики, не слід забувати і про те, що неможливе існування науки про виміри індивідуально-психологічних відмінностей поза європейською психологічною думкою, яка достатньо багато зробила для виникнення цієї галузі психології.

Перша комп'ютерна психологічна програма була використана на початку 1960-х р.у клініці Мейо (Міннесота), в якій було багато пацієнтів, але дуже мало психологів.

Не дивлячись величезну кількість різноманітних методик, психологи у своїй повсякденній діяльності використовують не більше десяти., які відносяться до найбільш відомих та вдосконалених на потязі багатьох років. Кожний із цих тестів – це своєрідна віха в історії розвитку психодіагностики.

У дореволюційній Росії з поч. ХХ ст. психологічні тести використовувались і розроблялись насамперед для потреб у освіті. У радянській психології розквіт тестування у педології і психотехніці під впливом ідеологічних установок замінюється у 1936 році забороною на застосування тестів, у післявоєнні роки оголошені у якості зброї «психологів-расистів». Відродження досліджень відбувається у кін.1960-х років. Проте «дозвіл на тести» не знаходить будь-якої підтримки зі сторони офіційної психології. Тим не менше за двадцятилітній період розвитку психодіагностики у радянській психології були досягнуті певні успіхи.

Варто підкреслити, що історія психодіагностики – це не історія тестів, як може видатись на перший погляд. Історія психодіагностики – це історія теорій і тестів, які розроблені на основі цих теорій. Тому і не варто сьогодні говорити про переважно вимірювальний напрямок психодіагностики і розробку теорії індивідуальних відмінностей у диференціальній психології. Одне не може існувати без іншого.

 

 

Історія психодіагностики. Психодіагностика ХХ ст.

Криза







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.239.156 (0.01 с.)