ТОП 10:

Визначення мети і завдань курсової роботи.



На основі опрацьованої наукової літератури з обраної проблеми здійснюється обґрунтування визначеної мети і завдань.

 

Розробка методики дослідження і збирання фактичного матеріалу.

Виходячи із завдання дослідження, студент опрацьовує власну методику яка, на його думку, сприятиме реалізації поставленої мети. Потім перевіряється вона з точки зору її теоретичної або практичної виваженості. Фактичний матеріал збирається при проведенні експериментальної роботи, узагальненню досвіду, персоналізованої творчої діяльності видатного діяча культури і мистецтва.

 

Висновки.

На основі аналізу здобутих даних (теоретичних, практичних) у відповідності завдань дослідження формуються висновки.

 

Оформлення курсової роботи.

Має бути титульна сторінка. Робота повинна включати план, теоретичну (експериментальну) частину, список використаних джерел, додатки Пункти повинні бути чітко виділені у тексті роботи. Оформлення списку використаних джерел повинно бути відповідним сучасним вимогам бібліографічного описового стандарту.

 

Обсяг курсової роботи.

Основний зміст курсової (матеріал розділів без урахування вступу та літератури) має становити один друкований аркуш (25 друкованих сторінок 14 кегель, 1,5 міжсточний абзац).

Вступ

У “Вступі” насамперед слід розкрити сутність і стан дослідження наукової проблематики роботи, після чого навести її загальну характеристику (нижченаведене червоним - стосується курсових робіт, чорним - дипломних робіт).

  • Актуальність теми. Шляхом критичного аналізу та порівняння з уже існуючими підходами до розв’язання проблеми чітко, аргументовано обґрунтовують актуальність і доцільність роботи для розвитку відповідної галузі науки чи виробництва.
  • Мета і завдання дослідження. Формулюють головну мету роботи, яка може мати кілька складових, і завдання, які необхідно вирішити для її досягнення. Не слід починати формулювання мети зі слів “Дослідження…”, “Вивчення…”, оскільки вони вказують на засіб досягнення мети, а не на неї саму. Мета роботи зазвичай тісно узгоджується з назвою роботи і повинна чітко вказувати, що саме прагне вирішити автор.
  • Методи дослідження. Наводять перелік використаних методів дослідження або досягнення поставленої в роботі мети. Вказані методи повинні мати тісний зв’язок зі змістом роботи, тобто слід коротко, але по суті, визначити, які саме проблеми досліджувались за допомогою того чи іншого методу.
  • Наукова новизна отриманих результатів. Коротко викладають нові наукові положення (рішення), запропоновані автором особисто. Необхідно показати, у чому полягає відмінність отриманих результатів від уже відомих, охарактеризувати ступінь новизни (“вперше отримано”, “удосконалено”, “дістало подальший розвиток” тощо).

Кожне наукове положення чітко формулюють, виокремлюючи його основну сутність і зосереджуючи особливу увагу на рівні досягнутої при цьому новизни. Сформульоване наукове положення повинно читатися і сприйматися легко й однозначно (без надмірної деталізації, що може затінити його сутність, а то й спотворити її). Ні в якому разі не можна робити виклад наукового положення у вигляді анотації, коли просто констатують, що в роботі зроблено те й те, а сутність і новизна фактично залишаються незрозумілими. Це одна з найбільш розповсюджених помилок авторів при викладенні загальної характеристики роботи і її слід уникати.

Усі наукові положення з урахуванням рівня їх новизни є теоретичною основою (фундаментом) розв’язання в роботі наукових завдань і проблем.

При формулюванні наукової новизни можна, зокрема, вживати такі вирази: “вперше формалізовано..”, “розроблено метод…, який відрізняється від…”, “доведена залежність між…”, “досліджена поведінка… і показано…”, “доопрацьовано (відомий) метод… в частині… і розповсюджено на новий клас систем…”, “створена концепція, що узагальнює… і розвиває…”, “досліджено новий ефект…”, “розроблено нову систему… з використанням відомого принципу…”.

  • Обґрунтованість і достовірність положень, висновків і рекомендацій. Тут необхідно конкретно довести, що положення, висновки і рекомендації, наведені в роботі, є обґрунтованими і достовірними, тобто реально (об'єктивно) існуючими в теоретичній і (або) практичній галузях. Тільки вагомі докази дають підставу довіряти дослідженням автора, можуть підтвердити правильність сформульованих ним висновків.

Достовірність, тобто доведена правильність, це доказ того, що якийсь результат (закон, закономірність, сукупність фактів, можливість і т.ін.) досягається завжди для названого класу об'єктів за певних умов. Достовірність підтверджується верифікацією (від лат. verus - істинний, facio - роблю), тобто повторюваністю результату при тих самих умовах під час багатьох перевірок на різних об'єктах.
Методи доведення достовірності можна об'єднати у три групи:

  • аналітичні;
  • експериментальні;
  • підтвердження практикою.

Аналітичні методи є найбільш результативними. Їх сутність - доведення результату (теореми, формули, закону) через математичні перетворення. Ці методи використовуються тоді, коли автору вдалося побудувати математичну модель досліджуваного явища, наприклад, описати плин рідини, нагрів тіла, зміну міцності, ринковий механізм, соціальний конфлікт і т.ін.
Сутність експериментальних методів перевірки достовірності полягає у відтворенні на фізичній, цифровій або аналоговій моделі досліджуваного явища і порівнянні теоретичних та експериментальних результатів.
При підтвердженні наукового результату практикою необхідно, щоб виведені теоретичні положення збігалися з явищами, що спостерігаються у практичних ситуаціях.

  • Наукове значення роботи. У цьому пункті загальної характеристики роботи автори здебільшого роблять одну й ту саму помилку: вдаються до простого перераховування отриманих ними наукових положень. Насправді ж, якщо в дипломній (курсовій) роботі дійсно отримано нові наукові результати, підтверджено їх обґрунтованість і достовірність, то автору слід великим планом показати й оцінити те значення, яке ці наукові положення мають з точки зору розвитку (доповнення) наукових знань, для вирішення того чи іншого наукового завдання або проблеми.
  • Практичне значення отриманих результатів. У дипломній (курсовій) роботі, котра має теоретичний характер, подають відомості про наукове використання результатів досліджень або рекомендації щодо їх використання, а в дипломній (курсовій) роботі з прикладним значенням - висвітлюють результати практичного застосування отриманих результатів або рекомендації щодо їх використання.

Необхідно коротко повідомити про впровадження результатів досліджень, назвавши структури, де здійснена їх реалізація, та її форми, реквізити документів, у яких це підтверджується. Зазвичай впровадження оформлюється актом, підписаним керівником чи іншою відповідальною особою установи, де таке впровадження здійснено.

  • Апробація результатів дипломної (курсової) роботи. Зазначається, на яких наукових конференціях чи в інших формах висвітлено результати досліджень, включених до дипломної (курсової) роботи.

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Абдуллаева З. Живая натура. Картины Романа Балаяна. – М.: Киноцентр, 1989.

2. Александров Г. Эпоха и кино. – М.: 1976.

3. Андрей Миронов глазами друзей. – М.: 2000

4. Антониони об Антониони. – М.: Радуга, 1986.

5. Аристарко Г. История теорий кино. – М.: Искусство, 1966

6. Базен А. Что такое кино?. – М.: 1972.

7. Безклубенко С. Телевизионное кино. – К.: Мистецтво, 1975

8. Бергман о Бергмане. – М.: Радуга. 1985

9. Білий птах з чорною ознакою. Іван Миколайчик: спогади, інтерв’ю, сценарії. – К.: Мистецтво, 1991.

10. Богомолов Ю. Михаил Калатозов. – М.: Искусство, 1989.

11. Брюховецька Л. Поетична хвиля українського кіно. – К.: Мистецтво, 1989.

12. Брюховецька Л. Леонід Осика. – К.: Академія, 1999.

13. «Будем жить!». Воспоминания о Леониде Быкове – режиссере, актере, друге. – К.: Український письменник, 1996.

14. Бутовский Я. Андрей Москвин, кинооператор. – СПб.: 2000.

15. Генс И. Бросившие вызов. Японские кинорежиссеры 60-70-гг. – М.: 1988.

16. Гинзбург С. Кинематография дореволюционной России. – М.: Искусство, 1963.

17. Гиш Л. Кино, Гриффит и я. – М.: 2000.

18. Даль О. Дневники, письма, воспоминания. – М.: 2001.

19. Гурченко Л. Аплодисменты.- М.: 2000.

20. Дитрих М. Азбука моей жизни. – М.: 1983.

21. Годар Ж.-Л. Страсть между черным и белым. - М.: 1992.

22. Григорян Л. Три цвета одной страсти. Триптих Сергея Параджанова. – М.: Киноцентр. 1991.

23. Грошев А., Гинзбург С., Долинский И., Лебедев Н., Смирнов Е., Туманов. Краткая история советского кино. – М.: Искусство, 1969.

24. Довженко О. Твори в п’яти томах. – К.: Дніпро, 1964-1966.

25. Довженко О. Україна в огні.Кіноповість. Щоденник. – К.: Радянський письменник, 1990.

26. Жанкола Ж.-П. Кино Франции (1958-1978). – М.: 1984.

27. Жанры кино. – М.: 1979.

28. Звезды Голливуда (80-е-90-е годы). – М.: Искусство, 1995.

29. Зоркая Н. На рубеже столетий. – М.: 1976.

30. Зоркая Н. Портреты: Лев Кулешов, Сергей Эйзенштейн, Яков Протазанов, Юлий Райзман, Михаил Ромм, Григорий Чухрай, Марлен Хуциев. – М.: 1966.

31. История советского кино. 1917-1967. В четырех томах. – М.: Искусство, 1969-1972.

32. Історія українського радянського кіно, тт..1,2. – К.: Наукова думка, 1987-1988.

33. Карцева Е. Вестерн. Эволюция жанра. – М.: 1976.

34. Карцева Е. Голливуд: контрасты 70-х. – М.: 1987.

35. Кинематограф оттепели. – М.: Материк, 1996.

36. Кино Италии. Неореализм. – М.: Искусство, 1989.

37. Кино. Энциклопедический словарь. – М.: «Советская энциклопедия», 1987.

38. Клер Р. Размышления о киноискусстве. – М.: 1958.

39. Клер Рене. Сценарии и комментарии. – М.: Искусство, 1969.

40. Колодяжная В., Трутко И. История зарубежного кино, т.2. – М.: Искусство, 1965.

41. Комаров С. История зарубежного кино, т.1. – М.: Искусство, 1965.

42. Комаров С., Трутко И., Утилов В. История зарубежного кино, т.3, Кино стран социализма. – М.: Искусство, 1981.

43. Кракауэр З. Психологическая история немецкого кино. – М.: 1977.

44. Краснова Г. Кино ФРГ. – М.: 1987.

45. Крижанівський Б., Новиков Ю. Віктор Івченко. – К.: Мистецтво, 1977.

46. Кушниров М. Светлый путь, или Чарли и Спенсер. (Г.Александров и Л.Орлова). – М.: 1998.

47. Левин Е. О художественном единстве фильма. – М.: Искусство, 1977.

48. Лемешева Л. Украинское кино: проблемы одного поколения. – М.: Союз кинематографистов СССР, 1987.

49. Макгиллиган П. Джек Николсон. – М.: 1999.

50. Марьямов А. Довженко. – М.: Молодая гвардия, 1968.

51. Мачерет А. О поэтике киноискусства. – М.: Искусство, 1981.

52. Мащенко І. Телебачення України. – К.: 1998.

53. Мащенко Н., Морозов Ю. Диалоги о многосерийном телефильме. – К.: Мистецтво, 1986.

54. Мир и фильмы Андрея Тарковського. – М.: Искусство, 1991.

55. Миславский В. Кино в Украине 1896-1921. Факты. Фильмы. Имена. – Харьков: Издательство «Торсинг», 2005.

56. Михалков Н. Сборник. – М.: 1989.

57. Мусієнко Н., Мусієнко О., Слободян В. Світло далеких зірок. – К.: Мистецтво, 1995.

58. Мусский И. Сто великих актеров. – М.: «Вече», 2002.

59. Мусский И. Сто великих отечественных фильмов. – М.: «Вече», 2006.

60. Мусієнко О. «Нова хвиля» у французькому кінематографі: джерела, теоретичний грунт, майстри. Навчальний посібник. – К.: 1995.

61. Немое кино. Из истории французской киномысли. – М.: Искусство, 1988.

62. Островский Г. Одесса.Море.Кино. Страницы истории далекой и близкой. – Одесса: Маяк, 1989.

63. Паркинсон Дэвид. Кино. – М.: Росмэн, 1996.

64. Плахов А. Всего 33. Звезды мировой кинорежиссуры. – Винница: Аквилон, 1999.

65. Плахов А. Всего 33.Звезды крупным планом. – Винница: ГЛОБУС-ПРЕСС, 2002.

66. Ренуар Ж. Моя жизнь и мои фильмы. – М.: Искусство, 1981.

67. Савченко И. Сборник статей и воспоминаний. – К.: Мистецтво, 1980.

68. Садуль Ж. Всемирная история кино, тт. 1-4. – М.: Искусство, 1958-1982.

69. Садуль Ж. Чарли Чаплин. – М.: Искусство, 1981.

70. Саппак В. Телевидение и мы. – М.: искусство, 1963.

71. Сато Т. Кино Японии. – М.: 1988.

72. Скуратівський В. Екранні мистецтва в соціокультурних процесах ХХ століття. Генеза. Структура. Функція. У двох книгах. – К.: КМЦ «Поезія», 1997.

73. Соболев Р. Люди и фильмы русского дореволюционного кино. – М.: Искусство, 1961.

74. Сто фільмів українського кіно. Анотований каталог. – К.: Спалах, 1996.

75. Сто великих режиссеров. Автор-составитель И. Мусский. – М.: «Вече», 2004.

76. Теплиц Е. История киноискусства, тт. 1-5. – М.: Искусство, 1968-1974.

77. Трауберг Л. Мир наизнанку. – М.: 1984.

78. Тысяча и один фильм, который вы должны посмотреть. – М.: ООО «Магма», 2006.

79. Тысяча фильмов за 100 лет. Краткий справочник – путеводитель по истории мирового кино. – М.: Госфильмофонд России, Русина, 1997.

80. Уитфилд А. Мэри Пикфорд. – Смоленск: 1999.

81. Уэллс об Уэллсе. – М.: Радуга, 1990.

82. Феллини о Феллини. – М.: Радуга, 1988.

83. Флаэрти Р. Статьи, свидетельства, сценарии. – М.: Искусство, 1976.

84. Фрейлих С. Теория кино: от Эйзенштейна до Тарковского. – М.: Искусство, 1992.

85. Фурманова З. Шаги за горизонт. Фильмы о науке Феликса Соболева. – М.: Союз кинематографистов СССР, 1987.

86. Парамонова К.К. Фильм и дети. М.,1976.

87. Чаплин Ч. Моя биография. – М.: 2000.

88. Чехова О. Мои часы идут иначе. – М.: 1998.

89. Шуб Э. Жизнь моя – кинематограф.- М.: 1972.

90. Беляев И. Спектакль без актера. М., 1982.

91. Эйзенштейн С.М. Избранные произведения в 6 томах. – М.: 1964-1971.

92. Эйзенштейн в воспоминаниях современников. – М.: 1974

93. Кабо Л.Р. Кино и дети. М., 1974.

94. Режиссёры детского советского кино. Творческие портреты. М., 1982.

95. Пажитнова Л. Кадр... и вся жизнь. М., 1988.

96. Раззаков Ф.И. Гибель советского кино. Тайны закулисной войны. 1973-1991. М., 2008.

97. Садуль Ж. История киноискусства от его зарождения. М., 1957
98. Knight A. The Liveliest Art. N.Y., 1957.
99. Садуль Ж. Всеобщая история кино. М., 1958–1982, тт. 1–4, 6 История зарубіжного

кино (в 3 тт.). М., 1965–1981.
100. Теплиц Е. История киноискусства (в 4 тт.). М., 1968–1974.
101. Mitry J. Histoire du Cinema (5 vols.). P., 1968–1980.
102. Mast G. A Short History of the Movies. Chi., 1971.
103. Robinson D. The History of World Cinema. N.Y., 1973.
104. Rhode E. A History of the Cinema from Its Origins to 1970. L., 1976.

105. Ellis J. A History of Film. Englewood Cliffs (N.J.), 1979.
106. Cook D. A History of Narrative Film. N.Y., 1981.

107. Gerald Mast (ed.), The Movies in our Midst: Documents in the Cultural History of Film in

America, The University of Chicago Press, Chicago, 1982.
108. Thompson K., Bordwell D. Film History: An Introduction, 1994.
109. Паркинсон Д. Кино (в серии «Оксфордская библиотека»). М., 1996.
110. The Oxford History of World Cinema (ed. by Nowell Smith G.), Oxford etc., 1996.
111. Sklar R. A World History of Film, N.Y., 2002.

112. Цвіркунов В. Проблеми стилю в кіномистецтві. – К.: Мистецтво 1988.

113. Голдовская М. Женщина с киноаппаратом. М, 2002.

114. Ф.И. Наше любимое кино. Тайны становятся явным. М., 2004.

115. Аркус Л., Васильева И., Марголит Е. Новейшая история отечественного

кино. 1986-2000. / Кино и контекст. Т. IV. СПб, 2002.

116. Smith, Sarah, Children, Cinema and Censorship: From Dracula to the Dead End Kids,

Wiley-Blackwell 2005.

117. Нефедова М. Внимание: детское кино / «Нескучный сад», 2007.

118. Українське німе. К.: Державне агентство України з питань кіно, 2011.

 

 

Додаток 2







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.173.234.237 (0.021 с.)