Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Лисичка-сестричка і вовк-панібрат↑ Стр 1 из 7Следующая ⇒ Содержание книги Поиск на нашем сайте
Були собі дід та баба. От раз у неділю баба спекла пиріжків з маком, повибирала їх, поскладала в миску та й поставила на віконці, щоб прохололи. А лисичка бігла повз хатку та так нюхає носом; коли чує — пиріжки пахнуть. Підкралась до вікна тихенько, вхопила пиріжок моторненько та й подалась. Вибігла на поле, сіла, виїла мачок із пиріжка, а туди напхала сміттячка, стулила його та й біжить. От біжить, а хлопці товар женуть. — Здорові були, хлопці! — Здорова, здорова, лисичко-сестричко! — Проміняйте мені бичка-третячка за маковий пиріжок! — Де ж таки — бичка за пиріжок! — Та він такий солодкий, що аж-аж-аж!.. Таки найшла одного, — проміняв. — Глядіть же, — каже, — хлопці, не їжте пиріжка, аж поки я зайду в ліс! Та й побігла і бичка гоном погнала. Ті підождали, поки вона сховалась у лісі, тоді до пиріжка, — аж там сміттячко… А лисичка тим часом пригнала бичка у ліс, прив’язала його до дуба, а сама пішла рубати дерево на саночки. Рубає та й приказує: — Рубайся, деревце, криве й праве! Рубайся, деревце, криве й праве! Нарубала дерева, зробила саночки, запрягла бичка, сіла та й їде. Аж біжить вовк-панібрат. — Здорова була, лисичко-сестричко! — Здоров, вовчику-братику! — А де це ти взяла бичка-третячка та саночки? — Бичка заробила, саночки зробила та й їду. — Ну то підвези ж і мене! — Куди я тебе візьму? Ти мені саночки поламаєш! — Ні, не поламаю, я тільки одну лапку покладу. — Та клади вже, ніде тебе діти. От вовк і поклав лапку. Від’їхали трохи, вовк і каже: — Покладу я, лисичко-сестричко, і другу лапку. — Е, вовчику-братику, ти мені санки поламаєш! — Ні, не поламаю! — Ну, клади! Вовк і поклав. їдуть, їдуть, коли це — трісь! — Ой, лишенько, — каже лисичка, — санки тріщать! — Та ні, лисичко-сестричко, то в мене кісточка хруснула. Ну, дарма, — їдуть… А вовчик знову: — Покладу я, лисичко-сестричко, і третю лапку. — Та де ти її кластимеш? Та ти мені зовсім санки поламаєш! — Та ні, чого б вони ламалися? — Та вже клади! Тільки поклав, а саночки знову — трісь-трісь! — Ей, вовчику, саночки тріщать! Злазь, бо поламаєш! — Та де там вони тріщать! Що ж бо ти, лисичко-сестричко, вигадуєш? То я орішок розкусив. — Дай же й мені! — Так останній. Проїхали ще трохи. — Ой, лисичко-сестричко, сяду я й увесь! — Та куди ти сядеш? Тут ніде тобі й сідати! — Та я зібгаюсь так, що поміщусь. — Та ти мені санки зовсім поламаєш! Чим же я тоді дровець привезу? — От-таки, чого я поламаю? Я легенький. Сяду я, лисичко-сестричко, бо притомивсь. Я помаленьку. — Та вже сідай. От він вліз зовсім у саночки, та тільки сів, а санки — трісь-трісь-трісь! Так і розсипались. Давай тоді його лисичка лаяти: — А щоб тобі добра не було, капосний вовцюгане! Що це ти мені наробив! Лаяла його, лаяла, а тоді: — Іди ж тепер та рубай дерево на санчата! — Як же його рубати, лисичко-сестричко, коли я не вмію і не знаю, якого треба дерева? — А, капосний вовцюгане! Як санчата ламати, так знав, а як дерево рубати, то й ні! Кажи: «Рубайся, деревце, криве й праве! Рубайся, деревце, криве й праве!" Пішов вовк. От увійшов він у ліс та й почав: — Рубайся, дерево, криве й криве! Рубайся, дерево, криве й криве! Нарубав, тягне до лисички. Глянула та, аж воно таке корячкувате, що й на полицю в плуг не вибереш, не то на полозок. Давай вона його знову лаяти: — Нащо ж ти такого нарубав! — Коли воно таке рубається! — А чом же ти не казав так, як я тобі веліла? — Ні, я так саме й казав: «Рубайся, дерево, криве й криве!» — Ну й дурний же ти який і до того недотепний! Сиди ж тут, бичка погляди, а я сама піду нарубаю! Пішла вона. А вовк сидить сам собі, та так йому хочеться їсти! Почав він перекидати, що було в санчатах, — ні, нема ніде нічого. Думав, думав та й надумав: «З’їм бичка та й утечу!» Проїв дірку в бичка, зсередини все виїв, туди горобців напустив і соломою заткнув, а бичка під тином поставив і палкою підпер. Приходить лисичка… — Ну стривай же ти, вовцюгане! Я ж тобі це згадаю! Та й побігла шляхом. Біжить, коли це іде валка запізнілих чумаків з рибою. Вона впала серед шляху і ноги відкинула — притаїлась, мов нежива. Чумаки зараз її й побачили: — Дивіться, хлопці, яка здорова лисиця лежить! Обступили її, перевертають. Треба взяти — дітям шапочки будуть. Кинули її на задній віз і знову рушили. Їдуть попереду, а лисичка-сестричка бачить, що вони не дивляться, і давай кидати рибу з воза. Кидає та й кидає по рибці на шлях, усе кидає… Накидала багато та нишком і зіскочила з воза. Чумаки поїхали собі далі, а вона позбирала ту рибу, сіла та й їсть. Зирк — аж і вовк-панібрат біжить. — Здорова була, лисичко-сестричко! — Здоров! — А що це ти робиш, лисичко-сестричко? — Рибку їм. — Дай же й мені! — Отак! Я стільки морочилась, ловила та й віддай! Піди сам собі налови! — Та як же я наловлю, коли не вмію? Хоч навчи, як її ловити! — Та як же ловити? Піди до ополонки, встроми хвоста в ополонку і сиди тихенько та й приказуй: «Ловися, рибко, велика й маленька!» То вона й наловиться. — Спасибі за науку! Побіг вовк мерщій на річку та до ополонки, та хвіст в ополонку… — Ловись, — каже, — рибко, велика та все велика! Ловись, рибко, велика та все велика! Не хочеться йому малої. А мороз надворі такий, що аж шкварчить! Лисичка ж бігає по березі та все: — Мерзни, мерзни, вовчий хвосте! Мерзни, мерзни, вовчий хвосте! А вовк: — Що ти, лисичко-сестричко, кажеш? — Та то ж і я кажу: ловися, рибко, велика й мала! — Ану й я так: ловися, рибко, велика та все велика! Ворухнув вовк хвостом — важко вже. А лисичка: — Ото вже рибка почала чіплятися. Трохи згодом: — Ану, вовчику, тягни! Вовк як потяг, а хвіст уже прикипів до ополонки, — не витягне. А вона його ще й лає: — А, капосний вовцюгане, що ти наробив?! Бач, казав: «Ловися, рибко, велика та все велика», — от велика начіплялася, тепер і не витягнеш. Треба ж тобі помочі дати, — побіжу покличу людей. Та й майнула на село. Біжить селом та й гукає: — Ідіть, люди, вовка бить! Ідіть, люди, вовка бить! Як назбігалося людей!.. Хто з сокирою, хто з вилами, з ціпами, а баби з рогачами, з кочергами! Як почали вони того бідолаху вовка періщити! А лисичка тим часом ускочила в одну хату, — нікого нема, хазяйка побігла на річку вовка бити і діжу немішену покинула. Вона взяла вимазала голову в тісто — та в поле… Коли дивиться — вовк насилу лізе, — добре дали йому, сердешному. Вона зараз-таки прикинулась хворою, тільки стогне. А вовк побачив її: — А, — каже, — така ти! Наробила ти мені добра, що й хвоста збувся! А вона: — Ой вовчику-братику, хіба ж то я? Хіба ж ти не бачиш, що з мене й мозок тече, — так мене побили, що й голову провалили мені. Вовчику-братику, підвези мене! — Та я й сам нездужаю!.. — Та в тебе ж тільки півхвоста нема, а мені й голову провалили. Ой-ой-ой, не дійду додому!.. — То сідай уже, що з тобою робити… Вона злазить йому на спину, вмощується та так стогне. Повіз її вовк. От вона їде та все приказує: — Битий небиту везе! Битий небиту везе! — Що ти там, лисичко-сестричко, кажеш? — Та то я кажу: битий биту везе. А сама знов нищечком: — Битий небиту везе! От довіз він її до хатки: — Уставай, лисичко, доїхали! Вона тоді плиг з вовка та: — Битий небиту привіз! Битий небиту привіз! Вовк до неї, хотів її зубами, а вона в хатку та й зачинилася. Не влізе вовк. А вона ще визирає у вікно та й дражнить: — Битий небиту привіз! Тупцявся вовк, тупцявся коло лисиччиної хатки — не влізе. — Не клята ж лисичка?.. Отак піддурила! Та й потяг додому. А лисичка живе та курей ловить.
ПАН КОЦЬКИЙ
В одного чоловіка був кіт старий, що вже не здужав і мишей ловити. От хазяїн його взяв та й вивіз у ліс, думає: «Навіщо він мені здався? Тільки дурно буду годувати. Нехай лучче в лісі ходить". Покинув його, а сам поїхав. Коли це приходить до кота лисичка та й питає його: — Що ти таке? А він каже: — Я — пан Коцький. Лисичка каже: — Будь ти мені за чоловіка, а я тобі за жінку буду. Він і згодився. Веде його лисичка до своєї хати, — так уже йому годить: уловить де курочку, то сама не їсть, а йому принесе. От якось зайчик побачив лисичку та й каже їй: — Лисичко-сестричко, прийду я до тебе на досвітки. А вона йому: — Є у мене тепер пан Коцький, то він тебе розірве! Заєць розказав за пака Коцьісого вовкові, ведмедеві, дикому кабанові. Зійшлись вони докупи, стали думати: як би побачити пана Коцького, — та й кажуть: — А зготуймо обід! І взялись міркувати, кому по що йти. Вовк каже: — Я піду по м’ясо, щоб було що в борщ. Дикий кабан каже: — А я піду по буряки і картоплю. Ведмідь: — А я меду принесу на закуску. Заєць: — А я капусти. От роздобули всього, почали обід варити. Як зварили, стали радитись: кому йти кликати на обід пана Коцького. Ведмідь каже: — Я не підбіжу, як доведеться тікати. Кабан: — А я теж неповороткий. Вовк: — Я старий уже і трохи недобачаю. Тільки зайчикові й приходиться. Прибіг заєць до лисиччиної нори; коли це лисичка вибігає, дивиться, що зайчик стоїть на двох лапках біля хати, та й питає його: — А чого ти прийшов? Він і каже: — Просили вовк, ведмідь, дикий кабан і я прошу, щоб ти прийшла з своїм паном Коцьким до нас на обід! А вона йому: — Я з ним прийду, але ви поховайтесь, бо він вас розірве. Прибігає зайчик назад та й хвалиться: — Ховайтеся, казала лисичка, бо він як прийде, то розірве нас! Вони й почали ховатися: ведмідь лізе на дерево, вовк сідає за кущем, кабан заривається у хмиз, а зайчик лізе в кущ. Коли це веде лисичка свого пана Коцького. Доводить до стола, він побачив, що на столі м’яса багато, та й каже: — Ма-у!.. ма-у!.. ма-у!.. А ті думають: «От, вражого батька син, ще йому мало! Це він і нас поїсть!» Ізліз пан Коцький на стіл та й почав їсти, аж за ушима лящить. А як наївсь, то так і простягсь на столі. А кабан лежав близько стола у хмизі, та якось комар і вкусив за хвіст, а він так хвостом і крутнув; кіт же думав, що то миша, та туди, та кабана за хвіст! Кабан як схопиться, та навтіки! Пан Коцький злякався кабана, скочив на дерево та й подерся туди, де ведмідь сидів. Ведмідь як побачив, що кіт лізе до нього, почав вище лізти по дереву, та до такого доліз, що й дерево не здержало — так він додолу впав — гуп! та просто на вовка, — мало не роздавив сердешного. Як схопляться вони, як дременуть, то тільки видко; а заєць і собі за ними — забіг не знать куди… А потім посходились та й кажуть: — От який малий, а тільки-тільки нас усіх не поїв!
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; просмотров: 449; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.207.160.209 (0.012 с.) |