![]()
Заглавная страница
Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь ![]() Мы поможем в написании ваших работ! КАТЕГОРИИ: ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() Мы поможем в написании ваших работ! ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву ![]() Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
КІТ, КРІТ, КУРОЧКА ТА ЛИСИЦЯ
Жили собі разом кіт та кріт, та курочка. Кіт та кріт ходили на заробітки, а курочка залишалася дома. Вони як ідуть на заробітки та й наказують: — Не виглядай, курочко, в віконце, а то тебе лисичка украде. Пішли раз кіт та кріт на заробітки, а лисичка прибігла під віконце та й каже:
— Курочко, курочко, Масляна головочко, Одсунь віконечко Та глянь на сонечко: Он бояри йдуть — В красному, в зеленому, голубому Та й на конику вороному.
Курочка одсунула віконце та й виглянула, а лисичка хап її за голівку та й понесла в свою хатку. А курочка дорогою і співає:
— Коте, коте, і ти, кроте! Несе мене лиска На лисому хвості По липовому мості, З гірки на долинку Та й в свою хатинку!
Кіт та кріт почули, прибігли та й одняли курочку: — Ми ж тобі казали, щоб ти не виглядала, а ти не послухала нас! Так дивись, не виглядай же! Ми тепер підем далеко і не почуєм, як ти нас кликатимеш. На другий день кіт та кріт пішли, а лисичка знов прибігла, сіла під віконце та й:
— Курочко, курочко, Масляна головочко, Одсунь віконечко Та глянь на сонечко: Он бояри йдуть — В красному, в зеленому, голубому Та й на конику вороному. А курочка притаїлася та й мовчить. Тоді лисичка каже: — О, яка ж бо ти, курочко, спесива!.. Уже розсердилась… Я тільки пожартувала. Курочка виглянула, а та хап її за голівку та й понесла у свою хатку. А курочка дорогою співає:
— Коте, коте, і ти, кроте! Несе мене лиска На лисому хвості По липовому мості, З гірки на долинку Та й в свою хатинку! Кіт і кріт почули, прибігли і одняли курочку: — Ми ж тобі казали, щоб ти не одчиняла віконця! Тепер ми підем ще далі, так хоч як будеш звати — не почуєм. На третій день вони пішли на заробітки, а лисичка зараз і прибігла, сіла під віконце:
— Курочко, курочко, Масляна головочко, Одсунь віконечко Та глянь на сонечко: Он бояри йдуть — В красному, в зеленому, голубому Та й на конику вороному.
Курочка мовчить. Вона тоді вдруге заспівала та й каже: — О, курочко, яка ж ти сердита! Я тільки пожартувала 3 тобою, а ти і розсердилася!.. Я зовсім не хотіла тебе їсти! Тепер тебе не буду й зачіпать… Курочка виглянула, а вона її хап за голівку та й понесла у свою хатинку. Курочка дорогою і співає: — Коте, коте, і ти, кроте! Несе мене лиска На лисому хвості По липовому мості, З гірки на долинку Та й в свою хатинку! Не чуть. Вона вдруге заспівала:
— Коте, коте, і ти, кроте! Несе мене лиска На лисому хвості По липовому мості, З гірки на долинку Та й в свою хатинку!
Не чуть. Вона втрете заспівала:
— Коте, коте, і ти, кроте! Несе мене лиска На лисому хвості По липовому мості, З гірки на долинку Та й в свою хатинку! Не чуть. Лисичка принесла її додому та й заставила своїх дочок піч топить та воду гріть, а курочку посадила на пічку. Кіт та кріт прийшли додому — аж курочки нема, лисичка вкрала. Вони пішли в ліс, зробили скрипочку і дудочку, пошили шкіряний мішок та й пішли на лисиччин двір, сіли та й грають:
— Ду-ду, ду-ду в дудочку, Скрипу, скрипу в скрипочку! А в лисички новий двір, Чотири дочки на вибір, П’ята вона, вийди сюда!
А лисиччині дочки почули та й кажуть: — Що се, мамо, грає? Ми підем послухаємо. А лисичка каже найменшій: — Піди подивись, та не барись, а то пора курочку різать. Та вийшла. — Музиканти мої, музиканти мої, заграйте мені! А вони питають: — А чи будеш танцювати? — Буду.
— Ду-ду, ду-ду в дудочку, Скрипу, скрипу в скрипочку! А в лисички новий двір, Чотири дочки на вибір, П’ята вона, вийди сюда!
Цок та й в лобок, та й у шкіряний мішок. А лисичка чекає-чекає — не йде дочка. Вона і по-сила другу: — Оце як забарилась!.. Піди поклич. Пора курочку різать. Та вийшла та й каже: — Музиканти мої, музиканти мої, заграйте мені! — А будеш танцювати? — Буду.
— Ду-ду, ду-ду в дудочку, Скрипу, скрипу в скрипочку! А в лисички новий двір, Чотири дочки на вибір, П’ята вона, вийди сюда!
Цок та й в лобок, та й у шкіряний мішок. Лисичка посила третю дочку: — Піди подивись, що вони там так забарились! Нехай ідуть скоріш. Пора курочку різать. Та вийшла та й просить: — Музиканти мої, музиканти мої, заграйте мені! — Будеш танцювати? — Буду.
— Ду-ду, ду-ду в дудочку, Скрипу, скрипу в скрипочку! А в лисички новий двір, Чотири дочки на вибір, П’ята вона, вийди сюда!
Цок та й в лобок, та й у шкіряний мішок. А лисичка, почекавши, бачить, що нема третьої дочки, посила четверту: — Піди поклич їх. Що вони там роблять? Та вийшла та й каже: — Музиканти мої, музиканти мої, заграйте мені! — А будеш танцювати? — Буду.
— Ду-ду, ду-ду в дудочку, Скрипу, скрипу в скрипочку! А в лисички новий двір, Чотири дочки на вибір, П’ята вона, вийди сюда!
Цок та й в лобок, та й у шкіряний мішок. А лисичка чекала-чекала та й каже: — Що це вони там забарились? Піду сама покличу. Вийшла: — Музиканти мої, музиканти мої, заграйте мені! — А ти будеш танцювати? — Буду.
— Ду-ду, ду-ду в дудочку, Скрипу, скрипу в скрипочку! А в лисички новий двір, Чотири дочки на вибір, П’ята вона, вийди сюда!
Цок та й в лобок, та й у шкіряний мішок. Ввійшли у хатку, взяли курочку, принесли додому і тепер разом поживають та добро наживають.
СОЛОМ’ЯНИЙ БИЧОК
Жив собі дід та баба. Дід служив на майдані май-данником, а баба сиділа дома, мички пряла. І такі вони бідні — нічого не мають; що зароблять, то проїдять, та й нема. От баба й напалась на діда: — Зроби та й зроби мені, діду, солом’яного бичка і осмоли його смолою. — Що ти говориш? Навіщо тобі той бичок здався? — Зроби, я вже знаю навіщо. Дід — нічого робити — взяв, зробив солом’яного бичка й осмолив його смолою. Переночували. От на ранок баба набрала мичок і погнала солом'яного бичка пасти; сама сіла під могилою, пряде кужіль і приказує: — Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду! Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду! Доти пряла, поки й задрімала. Коли це з темного лісу, з великого бору біжить ведмідь з обдертим боком. Наскочив на бичка: — Хто ти такий? — питає.— Скажи мені! А бичок йому: — Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений. Ведмідь каже: — Коли ти солом’яний, смолою засмолений, то дай мені смоли обідраний бік залатати! Бичок нічого, — мовчить. Ведмідь тоді його хап за бік, давай смолу віддирати. Віддирав, віддирав та й зав’яз зубами, ніяк і не вирве. Сіпав, сіпав — затяг того бичка хтозна-куди! От баба прокидається — аж бичка нема. «Ох, мені лихо велике! Де це мій бичок дівся? Мабуть, він уже додому пішов". Та мерщій днище та гребінь на плечі та додому. Коли дивиться — ведмідь у бору бичка тягає. Вона до діда: — Діду, діду! Бичок наш ведмедя привів, — іди його вбий! Дід вискочив, віддер ведмедя, взяв і кинув його в догріб. От на другий день, ще ні світ ні зоря, баба вже набрала кужелю і погнала на толоку бичка пасти. Сама сіла під могилою, пряде кужіль і приказує: — Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду! Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду! Доти пряла, поки й задрімала. Коли це з темного лісу, з великого бору вибігає сірий вовк та до бичка: — Хто ти такий? Скажи мені! — Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений! — Коли ти смолою засмолений, — каже вовк, — то дай і мені смоли засмолити бік, а то капосні собаки обідрали! — Бери! Вовк зразу до боку, хотів смоли віддерти. Драв-драв та зубами й зав’яз, що ніяк уже й не віддере: що хоче назад, то ніяк. Вовтузився з тим бичком! Прокидається баба — аж бичка уже й не видко. Вона й подумала: «Мабуть, мій бичок Додому побрів». Та й пішла. Коли дивиться — вовк бичка тягає. Вона побігла, дідові сказала. Дід і вовчика у погріб укинув. Погнала баба і на третій день бичка пасти. Сіла під могилою та й заснула. Аж біжить лисичка: — Хто ти такий? — питає бичка. — Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений. — Дай мені смоли, голубчику, прикласти до боку: капосні хорти трохи шкури не зняли! — Бери! Зав’язла й лисиця зубами в смолі, ніяк не вирветься. Баба дідові сказала — дід укинув у погріб і лисичку. А далі й зайчика-побігайчика отак упіймали. От як назбиралось їх, дід сів над лядою та й давай гострити ножа. Ведмідь його й питає: — Діду, навіщо ти ножа гостриш? — Щоб з тебе шкуру зняти та пошити з тієї шкури і собі й бабі кожухи. — Ой, не ріж мене, дідусю, пусти краще на волю! Я тобі багато меду принесу. — Ну, гляди! Взяв і випустив ведмедика. Сів над лядою, знов ножа гострить. Вовк його й питає: — Діду! Навіщо ти ножа гостриш? — Щоб з тебе шкуру зняти та на зиму теплу шапку пошити. — Ой, не ріж мене, дідусю, я тобі за те цілу отару овечок прижену. — Гляди! І вовка випустив. Сидить та ще ножа гострить. Лисичка виткнула мордочку, питає: — Скажи мені, будь ласкав, дідусю, навіщо ти ножа гостриш? — У лисички, — каже дід, — гарна шкурка на опушку й на комірець, хочу зняти. — Ой, не знімай з мене, дідусю, шкури, я тобі й гусей, і курей принесу! — Ну, гляди! І лисичку пустив. Зостався один зайчик; дід і на того ножа гострить. Зайчик його питає: «Нащо?" А він і каже: — У зайчика шкурка м’якенька, тепленька, — будуть мені на зиму рукавички й капелюх. — Ой, не ріж мене, дідусю, — я тобі стьожок, сережок, намиста доброго нанесу, тільки пусти на волю! Пустив і його. От переночували ту ніч, коли на ранок, ще ні світ ні зоря, аж — дер-дер! — щось до діда в двері. Баба прокинулась: — Діду, діду! Щось до нас у двері шкряботить, — піди подивись! Дід вийшов, коли то ведмідь цілий вулик меду приніс. Дід узяв мед, та тільки ліг, аж у двері знов — дер-дер! — повен двір овець вовк понагонив. А незабаром лисичка принесла курей, гусей — усякої птиці; зайчик понаносив стьожок, сережок, намиста доброго… І дід радий, і баба рада. Взяли попродали овечки, та накупили волів, та став дід тими волами ходити чумакувати, та так забагатіли! А бичок, що не стало вже треба, доти стояв на сонці, поки й не розтанув.
КОЗА-ДЕРЕЗА
Були собі дід та баба. Поїхав дід у ярмарок та й купив собі козу. Привіз її додому, а рано на другий день посилає дід старшого сина ту козу пасти. Пас, пас хлопець її аж до вечора та й став гнати додому. Тільки до воріт став догонити, а дід став на воротях у червоних чоботях та й питається: — Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла? — Ні, дідусю, я й не пила, я й не їла: тільки бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, тільки бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку, — тільки пила, тільки й їла! От дід розсердився на сина, що він погано худоби доглядає, та й прогнав його. На другий день посилає другого сина — меншого. Пас, пас хлопець козу аж до вечора та й став гонити додому. Тільки став до воріт догонити, а дід став на воротях у червоних чоботях та й питається: — Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла? — Ні, дідусю, я не пила, я й не їла: тільки бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку, — тільки пила, тільки й їла! От дід і того сина прогнав. На третій день посилає вже жінку. От вона погнала козу, пасла весь день; ввечері стала догонити до двору, а дід уже стоїть на воротях у червоних чоботях та й питається: — Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла? — Ні, дідусю, я не пила, я й не їла: бігла через місточок, ухопила кленовий листочок, бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку, — тільки пила, тільки й їла! От дід прогнав і бабу. На четвертий день погнав він уже сам козу, пас увесь день, а ввечері погнав додому і тільки надігнав на дорогу, а сам навпростець пішов: став на воротях у червоних чоботях та й питається: — Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла? — Ні, дідусю, я не пила, я й не їла: бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, бігла через гребельку, вхопила водиці крапельку, — тільки пила, тільки й їла! От тоді дід розсердився, пішов до коваля, висталив ніж, став козу різати, а вона вирвалася та й утекла в ліс. У лісі бачить коза зайчнкову хатку, — вона туди вбігла та й заховалась на печі. От прибігає зайчик, коли чує — хтось є в хатці. Зайчик і питається: — А хто, хто в моїй хатці? А коза сидить на печі та й каже:
— Я коза-дереза, За три копи куплена, Півбока луплена! Тупу-тупу ногами, Сколю тебе рогами, Ніжками затопчу, Хвостиком замету,— Тут тобі й смерть!
От зайчик злякавсь, вибіг з хатки, сів під дубком. Сидить та й плаче. Коли йде ведмідь та й питається: — Чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш? — Як же мені, ведмедику, не плакати, коли в моїй хатці звір страшний сидить! А ведмідь: — От я його вижену! Побіг до хатки: — А хто, хто в зайчиковій хатці? А коза з печі:
— Я коза-дереза, За три копи куплена, Півбока луплена! Тупу-тупу ногами, Сколю тебе рогами, Ніжками затопчу, Хвостиком замету,— Тут тобі й смерть!
Ведмідь і злякався. — Ні,— каже, — зайчику-побігайчику, не вижену — боюсь. От ізнов пішов зайчик, сів під дубком та й плаче. Коли йде вовк і питається: — А чого це ти, зайчику-побігайчику, плачеш? — Як же мені, вовчику-братику, не плакати, коли в моїй хатці звір страшний сидить! А вовк: — От я його вижену! — Де тобі його вигнати! Тут і ведмідь гнав, та не вигнав. — Отже, вижену! Побіг вовк до хатки та й питається: — А хто, хто в зайчиковій хатці? А коза з печі:
— Я коза-дереза, За три копи куплена, Півбока луплена! Тупу-тупу ногами, Сколю тебе рогами, Ніжками затопчу, Хвостиком замету,— Тут тобі й смерть!
Вовк і злякався. — Ні,— каже, — зайчику-побігайчику, не вижену — боюсь. Зайчик ізнов пішов, сів під дубком та й плаче. Коли біжить лисичка, побачила зайчика та й питається: — А чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш? — Як же мені, лисичко-сестричко, не плакати, коли в моїй хатці страшний звір сидить! А лисичка: — От я його вижену! — Де тобі, лисичко, його вигнати! Тут і ведмідь гнав — не вигнав, і вовк гнав, та не вигнав, а то ти! — Отже, вижену! Побігла лисичка до хати та: — А хто, хто в зайчиковій хатці? А коза з печі:
— Я коза-дереза, За три копи куплена, Півбока луплена! Тупу-тупу ногами, Сколю тебе рогами, Ніжками затопчу, Хвостиком замету,— Тут тобі й смерть!
От лисичка теж злякалась. — Ні,— каже, — зайчику-побігайчику, не вижену — боюсь. Пішов зайчик, сів під дубком та й знову плаче. Коли це лізе рак-неборак та й питається: — Чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш? — Як же мені не плакати, коли в моїй хатці страшний звір сидить! А рак: — От я його вижену! — Де тобі його вигнати! Тут ведмідь гнав, та не вигнав, і вовк гнав, та не вигнав, і лисиця гнала, та не вигнала, а то ти! — Отже, вижену! От поліз рак у хатку та й питається: — А хто, хто в зайчиковій хатці? А коза з печі:
— Я коза-дереза, За три копи куплена, Півбока луплена! Тупу-тупу ногами, Сколю тебе рогами, Ніжками затопчу, Хвостиком замету,— Тут тобі й смерть!
А рак усе лізе та лізе, виліз на піч та:
— А я рак-неборак, Як ущипну, — буде знак! Та як ущипне козу клешнями!.. Коза як замекає, та з печі, та з хати — побігла, тільки видно! От зайчик радий, прийшов у хатку та так уже ракові дякує! Та й став жити в своїй хатці!
|
||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.239.33.139 (0.038 с.) |