Заглавная страница
Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ:  Археология Биология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия ЭкологияТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву 
Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
КІТ, КРІТ, КУРОЧКА ТА ЛИСИЦЯ
Жили собі разом кіт та кріт, та курочка. Кіт та кріт ходили на заробітки, а курочка залишалася дома. Вони як ідуть на заробітки та й наказують: — Не виглядай, курочко, в віконце, а то тебе лисичка украде. Пішли раз кіт та кріт на заробітки, а лисичка прибігла під віконце та й каже:
— Курочко, курочко, Масляна головочко, Одсунь віконечко Та глянь на сонечко: Он бояри йдуть — В красному, в зеленому, голубому Та й на конику вороному.
Курочка одсунула віконце та й виглянула, а лисичка хап її за голівку та й понесла в свою хатку. А курочка дорогою і співає:
— Коте, коте, і ти, кроте! Несе мене лиска На лисому хвості По липовому мості, З гірки на долинку Та й в свою хатинку!
Кіт та кріт почули, прибігли та й одняли курочку: — Ми ж тобі казали, щоб ти не виглядала, а ти не послухала нас! Так дивись, не виглядай же! Ми тепер підем далеко і не почуєм, як ти нас кликатимеш. На другий день кіт та кріт пішли, а лисичка знов прибігла, сіла під віконце та й:
— Курочко, курочко, Масляна головочко, Одсунь віконечко Та глянь на сонечко: Он бояри йдуть — В красному, в зеленому, голубому Та й на конику вороному. А курочка притаїлася та й мовчить. Тоді лисичка каже: — О, яка ж бо ти, курочко, спесива!.. Уже розсердилась… Я тільки пожартувала. Курочка виглянула, а та хап її за голівку та й понесла у свою хатку. А курочка дорогою співає:
— Коте, коте, і ти, кроте! Несе мене лиска На лисому хвості По липовому мості, З гірки на долинку Та й в свою хатинку! Кіт і кріт почули, прибігли і одняли курочку: — Ми ж тобі казали, щоб ти не одчиняла віконця! Тепер ми підем ще далі, так хоч як будеш звати — не почуєм. На третій день вони пішли на заробітки, а лисичка зараз і прибігла, сіла під віконце:
— Курочко, курочко, Масляна головочко, Одсунь віконечко Та глянь на сонечко: Он бояри йдуть — В красному, в зеленому, голубому Та й на конику вороному.
Курочка мовчить. Вона тоді вдруге заспівала та й каже: — О, курочко, яка ж ти сердита! Я тільки пожартувала 3 тобою, а ти і розсердилася!.. Я зовсім не хотіла тебе їсти! Тепер тебе не буду й зачіпать… Курочка виглянула, а вона її хап за голівку та й понесла у свою хатинку. Курочка дорогою і співає: — Коте, коте, і ти, кроте! Несе мене лиска На лисому хвості По липовому мості, З гірки на долинку Та й в свою хатинку! Не чуть. Вона вдруге заспівала:
— Коте, коте, і ти, кроте! Несе мене лиска На лисому хвості По липовому мості, З гірки на долинку Та й в свою хатинку!
Не чуть. Вона втрете заспівала:
— Коте, коте, і ти, кроте! Несе мене лиска На лисому хвості По липовому мості, З гірки на долинку Та й в свою хатинку! Не чуть. Лисичка принесла її додому та й заставила своїх дочок піч топить та воду гріть, а курочку посадила на пічку. Кіт та кріт прийшли додому — аж курочки нема, лисичка вкрала. Вони пішли в ліс, зробили скрипочку і дудочку, пошили шкіряний мішок та й пішли на лисиччин двір, сіли та й грають:
— Ду-ду, ду-ду в дудочку, Скрипу, скрипу в скрипочку! А в лисички новий двір, Чотири дочки на вибір, П’ята вона, вийди сюда!
А лисиччині дочки почули та й кажуть: — Що се, мамо, грає? Ми підем послухаємо. А лисичка каже найменшій: — Піди подивись, та не барись, а то пора курочку різать. Та вийшла. — Музиканти мої, музиканти мої, заграйте мені! А вони питають: — А чи будеш танцювати? — Буду.
— Ду-ду, ду-ду в дудочку, Скрипу, скрипу в скрипочку! А в лисички новий двір, Чотири дочки на вибір, П’ята вона, вийди сюда!
Цок та й в лобок, та й у шкіряний мішок. А лисичка чекає-чекає — не йде дочка. Вона і по-сила другу: — Оце як забарилась!.. Піди поклич. Пора курочку різать. Та вийшла та й каже: — Музиканти мої, музиканти мої, заграйте мені! — А будеш танцювати? — Буду.
— Ду-ду, ду-ду в дудочку, Скрипу, скрипу в скрипочку! А в лисички новий двір, Чотири дочки на вибір, П’ята вона, вийди сюда!
Цок та й в лобок, та й у шкіряний мішок. Лисичка посила третю дочку: — Піди подивись, що вони там так забарились! Нехай ідуть скоріш. Пора курочку різать. Та вийшла та й просить: — Музиканти мої, музиканти мої, заграйте мені! — Будеш танцювати? — Буду.
— Ду-ду, ду-ду в дудочку, Скрипу, скрипу в скрипочку! А в лисички новий двір, Чотири дочки на вибір, П’ята вона, вийди сюда!
Цок та й в лобок, та й у шкіряний мішок. А лисичка, почекавши, бачить, що нема третьої дочки, посила четверту: — Піди поклич їх. Що вони там роблять? Та вийшла та й каже: — Музиканти мої, музиканти мої, заграйте мені! — А будеш танцювати? — Буду.
— Ду-ду, ду-ду в дудочку, Скрипу, скрипу в скрипочку! А в лисички новий двір, Чотири дочки на вибір, П’ята вона, вийди сюда!
Цок та й в лобок, та й у шкіряний мішок. А лисичка чекала-чекала та й каже: — Що це вони там забарились? Піду сама покличу. Вийшла: — Музиканти мої, музиканти мої, заграйте мені! — А ти будеш танцювати? — Буду.
— Ду-ду, ду-ду в дудочку, Скрипу, скрипу в скрипочку! А в лисички новий двір, Чотири дочки на вибір, П’ята вона, вийди сюда!
Цок та й в лобок, та й у шкіряний мішок. Ввійшли у хатку, взяли курочку, принесли додому і тепер разом поживають та добро наживають.
СОЛОМ’ЯНИЙ БИЧОК
Жив собі дід та баба. Дід служив на майдані май-данником, а баба сиділа дома, мички пряла. І такі вони бідні — нічого не мають; що зароблять, то проїдять, та й нема. От баба й напалась на діда: — Зроби та й зроби мені, діду, солом’яного бичка і осмоли його смолою. — Що ти говориш? Навіщо тобі той бичок здався? — Зроби, я вже знаю навіщо. Дід — нічого робити — взяв, зробив солом’яного бичка й осмолив його смолою. Переночували. От на ранок баба набрала мичок і погнала солом'яного бичка пасти; сама сіла під могилою, пряде кужіль і приказує: — Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду! Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду! Доти пряла, поки й задрімала. Коли це з темного лісу, з великого бору біжить ведмідь з обдертим боком. Наскочив на бичка: — Хто ти такий? — питає.— Скажи мені! А бичок йому: — Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений. Ведмідь каже: — Коли ти солом’яний, смолою засмолений, то дай мені смоли обідраний бік залатати! Бичок нічого, — мовчить. Ведмідь тоді його хап за бік, давай смолу віддирати. Віддирав, віддирав та й зав’яз зубами, ніяк і не вирве. Сіпав, сіпав — затяг того бичка хтозна-куди! От баба прокидається — аж бичка нема. «Ох, мені лихо велике! Де це мій бичок дівся? Мабуть, він уже додому пішов". Та мерщій днище та гребінь на плечі та додому. Коли дивиться — ведмідь у бору бичка тягає. Вона до діда: — Діду, діду! Бичок наш ведмедя привів, — іди його вбий! Дід вискочив, віддер ведмедя, взяв і кинув його в догріб. От на другий день, ще ні світ ні зоря, баба вже набрала кужелю і погнала на толоку бичка пасти. Сама сіла під могилою, пряде кужіль і приказує: — Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду! Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду! Доти пряла, поки й задрімала. Коли це з темного лісу, з великого бору вибігає сірий вовк та до бичка: — Хто ти такий? Скажи мені! — Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений! — Коли ти смолою засмолений, — каже вовк, — то дай і мені смоли засмолити бік, а то капосні собаки обідрали! — Бери! Вовк зразу до боку, хотів смоли віддерти. Драв-драв та зубами й зав’яз, що ніяк уже й не віддере: що хоче назад, то ніяк. Вовтузився з тим бичком! Прокидається баба — аж бичка уже й не видко. Вона й подумала: «Мабуть, мій бичок Додому побрів». Та й пішла. Коли дивиться — вовк бичка тягає. Вона побігла, дідові сказала. Дід і вовчика у погріб укинув. Погнала баба і на третій день бичка пасти. Сіла під могилою та й заснула. Аж біжить лисичка: — Хто ти такий? — питає бичка. — Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений. — Дай мені смоли, голубчику, прикласти до боку: капосні хорти трохи шкури не зняли! — Бери! Зав’язла й лисиця зубами в смолі, ніяк не вирветься. Баба дідові сказала — дід укинув у погріб і лисичку. А далі й зайчика-побігайчика отак упіймали. От як назбиралось їх, дід сів над лядою та й давай гострити ножа. Ведмідь його й питає: — Діду, навіщо ти ножа гостриш? — Щоб з тебе шкуру зняти та пошити з тієї шкури і собі й бабі кожухи. — Ой, не ріж мене, дідусю, пусти краще на волю! Я тобі багато меду принесу. — Ну, гляди! Взяв і випустив ведмедика. Сів над лядою, знов ножа гострить. Вовк його й питає: — Діду! Навіщо ти ножа гостриш? — Щоб з тебе шкуру зняти та на зиму теплу шапку пошити. — Ой, не ріж мене, дідусю, я тобі за те цілу отару овечок прижену. — Гляди! І вовка випустив. Сидить та ще ножа гострить. Лисичка виткнула мордочку, питає: — Скажи мені, будь ласкав, дідусю, навіщо ти ножа гостриш? — У лисички, — каже дід, — гарна шкурка на опушку й на комірець, хочу зняти. — Ой, не знімай з мене, дідусю, шкури, я тобі й гусей, і курей принесу! — Ну, гляди! І лисичку пустив. Зостався один зайчик; дід і на того ножа гострить. Зайчик його питає: «Нащо?" А він і каже: — У зайчика шкурка м’якенька, тепленька, — будуть мені на зиму рукавички й капелюх. — Ой, не ріж мене, дідусю, — я тобі стьожок, сережок, намиста доброго нанесу, тільки пусти на волю! Пустив і його. От переночували ту ніч, коли на ранок, ще ні світ ні зоря, аж — дер-дер! — щось до діда в двері. Баба прокинулась: — Діду, діду! Щось до нас у двері шкряботить, — піди подивись! Дід вийшов, коли то ведмідь цілий вулик меду приніс. Дід узяв мед, та тільки ліг, аж у двері знов — дер-дер! — повен двір овець вовк понагонив. А незабаром лисичка принесла курей, гусей — усякої птиці; зайчик понаносив стьожок, сережок, намиста доброго… І дід радий, і баба рада. Взяли попродали овечки, та накупили волів, та став дід тими волами ходити чумакувати, та так забагатіли! А бичок, що не стало вже треба, доти стояв на сонці, поки й не розтанув.
КОЗА-ДЕРЕЗА
Були собі дід та баба. Поїхав дід у ярмарок та й купив собі козу. Привіз її додому, а рано на другий день посилає дід старшого сина ту козу пасти. Пас, пас хлопець її аж до вечора та й став гнати додому. Тільки до воріт став догонити, а дід став на воротях у червоних чоботях та й питається: — Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла? — Ні, дідусю, я й не пила, я й не їла: тільки бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, тільки бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку, — тільки пила, тільки й їла! От дід розсердився на сина, що він погано худоби доглядає, та й прогнав його. На другий день посилає другого сина — меншого. Пас, пас хлопець козу аж до вечора та й став гонити додому. Тільки став до воріт догонити, а дід став на воротях у червоних чоботях та й питається: — Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла? — Ні, дідусю, я не пила, я й не їла: тільки бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку, — тільки пила, тільки й їла! От дід і того сина прогнав. На третій день посилає вже жінку. От вона погнала козу, пасла весь день; ввечері стала догонити до двору, а дід уже стоїть на воротях у червоних чоботях та й питається: — Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла? — Ні, дідусю, я не пила, я й не їла: бігла через місточок, ухопила кленовий листочок, бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку, — тільки пила, тільки й їла! От дід прогнав і бабу. На четвертий день погнав він уже сам козу, пас увесь день, а ввечері погнав додому і тільки надігнав на дорогу, а сам навпростець пішов: став на воротях у червоних чоботях та й питається: — Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла? — Ні, дідусю, я не пила, я й не їла: бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, бігла через гребельку, вхопила водиці крапельку, — тільки пила, тільки й їла! От тоді дід розсердився, пішов до коваля, висталив ніж, став козу різати, а вона вирвалася та й утекла в ліс. У лісі бачить коза зайчнкову хатку, — вона туди вбігла та й заховалась на печі. От прибігає зайчик, коли чує — хтось є в хатці. Зайчик і питається: — А хто, хто в моїй хатці? А коза сидить на печі та й каже:
— Я коза-дереза, За три копи куплена, Півбока луплена! Тупу-тупу ногами, Сколю тебе рогами, Ніжками затопчу, Хвостиком замету,— Тут тобі й смерть!
От зайчик злякавсь, вибіг з хатки, сів під дубком. Сидить та й плаче. Коли йде ведмідь та й питається: — Чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш? — Як же мені, ведмедику, не плакати, коли в моїй хатці звір страшний сидить! А ведмідь: — От я його вижену! Побіг до хатки: — А хто, хто в зайчиковій хатці? А коза з печі:
— Я коза-дереза, За три копи куплена, Півбока луплена! Тупу-тупу ногами, Сколю тебе рогами, Ніжками затопчу, Хвостиком замету,— Тут тобі й смерть!
Ведмідь і злякався. — Ні,— каже, — зайчику-побігайчику, не вижену — боюсь. От ізнов пішов зайчик, сів під дубком та й плаче. Коли йде вовк і питається: — А чого це ти, зайчику-побігайчику, плачеш? — Як же мені, вовчику-братику, не плакати, коли в моїй хатці звір страшний сидить! А вовк: — От я його вижену! — Де тобі його вигнати! Тут і ведмідь гнав, та не вигнав. — Отже, вижену! Побіг вовк до хатки та й питається: — А хто, хто в зайчиковій хатці? А коза з печі:
— Я коза-дереза, За три копи куплена, Півбока луплена! Тупу-тупу ногами, Сколю тебе рогами, Ніжками затопчу, Хвостиком замету,— Тут тобі й смерть!
Вовк і злякався. — Ні,— каже, — зайчику-побігайчику, не вижену — боюсь. Зайчик ізнов пішов, сів під дубком та й плаче. Коли біжить лисичка, побачила зайчика та й питається: — А чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш? — Як же мені, лисичко-сестричко, не плакати, коли в моїй хатці страшний звір сидить! А лисичка: — От я його вижену! — Де тобі, лисичко, його вигнати! Тут і ведмідь гнав — не вигнав, і вовк гнав, та не вигнав, а то ти! — Отже, вижену! Побігла лисичка до хати та: — А хто, хто в зайчиковій хатці? А коза з печі:
— Я коза-дереза, За три копи куплена, Півбока луплена! Тупу-тупу ногами, Сколю тебе рогами, Ніжками затопчу, Хвостиком замету,— Тут тобі й смерть!
От лисичка теж злякалась. — Ні,— каже, — зайчику-побігайчику, не вижену — боюсь. Пішов зайчик, сів під дубком та й знову плаче. Коли це лізе рак-неборак та й питається: — Чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш? — Як же мені не плакати, коли в моїй хатці страшний звір сидить! А рак: — От я його вижену! — Де тобі його вигнати! Тут ведмідь гнав, та не вигнав, і вовк гнав, та не вигнав, і лисиця гнала, та не вигнала, а то ти! — Отже, вижену! От поліз рак у хатку та й питається: — А хто, хто в зайчиковій хатці? А коза з печі:
— Я коза-дереза, За три копи куплена, Півбока луплена! Тупу-тупу ногами, Сколю тебе рогами, Ніжками затопчу, Хвостиком замету,— Тут тобі й смерть!
А рак усе лізе та лізе, виліз на піч та:
— А я рак-неборак, Як ущипну, — буде знак! Та як ущипне козу клешнями!.. Коза як замекає, та з печі, та з хати — побігла, тільки видно! От зайчик радий, прийшов у хатку та так уже ракові дякує! Та й став жити в своїй хатці!
Поможем в ✍️ написании учебной работы
|
||
|
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; просмотров: 340; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.192.25.113 (0.042 с.) |
