Найдавніші народи на території України за писемними джерелами.

Найдавніші народи на території України за писемними джерелами.

Кіммерійці (кінець 2 - початок 1 тис. до н. э.) перші племена на території У. Кіммерійці були першими на території України, хто перейшов від осілого до кочового скотарства, а також першими, хто почав на цих землях виплавляти з болотяної руди залізо. Перспективна за нових кліматичних умов кочова форма господарювання та досконаліша за бронзову залізна зброя дали змогу кіммерійцям залишити свій слід в історії.

Скіфи - войовничі ірано-язи­чні племена кочовиків-скотарів, що у 7 сто­річчі до н. э. витіснили кіммерійців зі степу півдня У. У 513-515 рр. до н. э. Скіфи відбили наступ величезного війська персидського царя Дарія I, що нама­гався їх завоювати. Найбільшого розквіту Скіфія досягла в IV ст. до н. е., під час правління царя Атея. Держава стала централізованою, було започатковано карбування скіфської монети. Вдало розпочалося скіфське завоювання Балкан. Спираючись на союз з батьком Олександра Македонського, Філіппом II, Атей розгромив Фракію й поширив свій вплив на задунайські землі. Та союз Скіфії з Македонією виявився недовгочасним, і в 339 р. до н. е. між цими державами спалахнула війна, у якій загинув Атей, а скіфи зазнали поразки. Пік воєнної могутності Скіфії залишився в минулому.

Са­рмати - племена схід­них кочовиків, що в другому сторіччі до н. э. завоювали більшу частину Скіфії, витіс­няючи скіфів до Криму, за Дунай та Дністер. Панування сарматів тривало продовжува­лося до 3 ст. н. э., коли на землі Пів. У напали готи. В підсумку до кі­нця залізного сторіччя встановилася майнова нерівність між членами общини; розпочався перехід частини засобів виробництва у приватну влас­ність верхівки племен; боржники та військо­вополонені перетворю­валися у рабів, що сві­дчить про розкладання первобитного суспільс­тва та формування кла­сового. Сарматське суспільство перебувало на перехідному етапі від родоплемінних відносин до ранньокласових, Але завершити цей перехід створенням власної держави сарматам так і не вдалося. Особливістю сарматського суспільного ладу було існування пережитків матріархату. У стародавніх джерелах є згадки про сарматських цариць — Томи- рис, Амагу та ін. Загалом жінки цього народу відрізнялися войовничим характером, їздили верхи, володіли зброєю, нарівні з чоловіками ходили в походи, не вступали в шлюб доки не вб'ють першого ворога, тобто своєю поведінкою нагадували міфічних амазонок. За легендою, переказаною Геродотом, сармати походять сааме від амазонок і скіфів.

Основні території походження й розселення слов’ян. Східні слов’яни у першому столітті нашої ери.

Перший етап складання слов'янства, так званий передслов'янський, сягає другої половини II - I тис. до н.е.

Передслов'янський період пов'язаний з виникненням на правобережній лісостеповій Наддніпрянщині Зарубинецької культури, яка, на думку більшості вчених, є спільною для всього слов'янства. У той період населення межиріччя Десни, Сейму і Сожа було осілим, жило в основному з землеробства, ремесел і торгівлі.

Уперше слов'яни згадуються у працях Тацита, Птоломея під назвою “венеди”. Розселялися вони у районі Балтійського моря. Перші заселили територію від Дунаю до витоків Дону і Азовського моря.

Основою господарства антів лишалися землеробство і скотарство. Значного розвитку набули і ремесла – ливарне, ковальське, ювелірне, каменярське. Важливе місце у господарському житті антів посідала торгівля з містами - державами Північного Причорномор'я та арабськими країнами. Держава антів проіснувала близько трьох століть (кінець IV - початок VII ст.) і у 602 році загинула під натиском аварів.

Починаючи з VII ст. у літературі трапляється назва "слов'яни" - людність, яка мешкала на правому березі Дніпра. Незабаром формується понад 10 великих племінних об'єднань східних слов'ян: поляни, древляни, дреговичі, дуліби, волиняни, бужани, уличі, тиверці, білі хорвати, сіверяни, в'ятичі, кривичі, радимичі, ільменські словени.

Ранні слов'яни селилися здебільшого по берегах річок і озер. Житла були дерев'яними, обмазані глиною. Жили ранні слов'яни за традиціями родоплемінного ладу. Майном, передусім землею, володіли великі роди - патріархальні об'єднання за кревною спорідненістю.

Життя і праця східних слов'ян були тісно пов'язані зі своєю сім'єю і природою. Це і визначило два основних культи - обожнення сил природи і культу до пращурів. Систему вірувань ранніх слов'ян, коли вклоняються Сонцю, Місяцеві, вогневі, дощеві, називають язичництвом. Поступово формується пантеон богів, серед яких найбільш шанованими були: Дажбог - бог Сонця й добра; Перун - бог грому; Сварог - бог неба; Дана - богиня води; Стрибог - бог вітрів, Велес - бог худоби. Служителями язичницької релігії були жерці, їх називали волхвами. Ці люди володіли, окрім релігійних, ще й медичними, астрономічними знаннями.

Вірили східні слов'яни і в духів – домовиків, водяників, лісовиків, мавок, русалок тощо.

Вже в ті часи, грунтуючись на природних спостереженнях, наші пращури створили календар, який складається з 12 місяців і чотирьох пір року. Новий рік починався у березні - тоді, коли день починав переважати ніч.

Східні слов'яни створили високу культуру, яка поступово стала першоосновою духовного розвитку майбутньої України.

Передумови утворення давньоруської держави.

Кий, Щек, Хорив, Либідь. Vcт. – Київ.. Аскольд і Дір. Олег.

Протягом VIII - IX ст. слов'яни розселилися на території Східної Європи. Найбільшими слов'янськими племенами були: поляни, що жили на Середній Наддніпрянщині, сіверяни - на р. Десна, в'ятичі - на Оці, на заході від полян - дреговичі та древляни. По течії р. Західний Буг лежали землі волинян і дулібів

Поступово племінні спільноти трансформуються у племінні князівства, які властиві перехідному етапові до феодального суспільства. Віче втрачало свою силу. Формуються дружини - групи професійних вояків. Дружина є головним інструментом, за допомогою якого князь збирає данину, завойовує нові землі

Починається формування верстви великих землевласників - бояр, які отримували землю (вотчину) за службу у князя. Тепер земля могла передаватись у спадок. Було соціальне розшарування.

Формування державності у східних слов'ян зумовлювалося низкою соціально-економічних і політичних чинників.

Підвищення продуктивності праці, яке спричинило виникнення додаткового продукту, привело до різких змін у соціальній сфері.

На перший план виходить князівська влада - спочатку виборна, а потім спадкоємна. Зовнішньополітична діяльність сприяла виділенню дружини в особливу привілейовану групу професійних військових, яка поступово стає органом примусу.

Крім внутрішніх факторів, важливу роль у державотворчому процесі відігравали зовнішні - насамперед постійна загроза з боку сусідніх кочових племен.

Аргументи норманістів

1.Розповідь літописця Нестора про закликання варягів

2.Назва «русь»походить від слова «ruotsi»

3.Скандинавські імена князів та дружинників.

4.Згадки про «русів» є в працях ісламських дослідників.

Аргументи антинорманістів

1.Критика літописного оповідання про закликання варягів, показ його суперечливості та недоречностей

2.Назва «русь» місцевого, придніпровського походження. Так могло називатися одне з племен полянського союзу. Про це свідчать назви річок Рось, Росава, Роставиця та ін. Крім того, жодне писемне джерело, крім літопису, не згадує про скандинавський народ «рос».

3.Скандинавські імена свідчать лише про те, що на службі в руських князів було багато варягів.

4.Археологічні дослідження не засвідчили масової присутності варягів у Східній Європі.

Передумови винекнення держави

1) Перехід до ораного землеробства. 2) Відокремлення ремесла від землеробства Політична причина – потреба радоплеменної знатті у захисті своїх правителів і захоплення нових поселень.

Соціальна: 1) Експлуатація людини людиною 2) виникнення нерівності 3) Зміна родової общини сусідською

Характеристика Гетьманщини XVIII ст.

ВЗАЄМИНИ УРЯДІВ УНР І ЗУНР

Об'єднати два уряди було неможливо цьому перешкоджали і ідеологічні і персональні причини. Провід ЗУНР був безпартійний, антисоціялістичний, провід УНР був соціалістичний; провід УНР вважав за можливе переговори й союз з совєтським урядом, щоб спільно подолати «Добровольчу армію» Денікіна, і взагалі з самого початку готовий був прийняти програму большевиків за умовою, що на Україні будуть встановлені ради українські, а не московські; провід ЗУНР ставив подвійну мету: боротьбу з Польщею та советською Росією, і готовий був на спілку з Денікіном.До цього треба додати персональні моменти: Петлюра і ввесь провід УНР вважали обрання Петрушевича на диктатора недемократичним, незаконним; Петрушевич і ввесь провід ЗУНР вважали становище Петлюри на чолі армії за шкідливе для справи, і кожна опозиція проти Петлюри знаходила моральну підтримку серед галицького проводу. Справа закінчилася на визнанні двох проводів і двох армій.

 

Найдавніші народи на території України за писемними джерелами.

Кіммерійці (кінець 2 - початок 1 тис. до н. э.) перші племена на території У. Кіммерійці були першими на території України, хто перейшов від осілого до кочового скотарства, а також першими, хто почав на цих землях виплавляти з болотяної руди залізо. Перспективна за нових кліматичних умов кочова форма господарювання та досконаліша за бронзову залізна зброя дали змогу кіммерійцям залишити свій слід в історії.

Скіфи - войовничі ірано-язи­чні племена кочовиків-скотарів, що у 7 сто­річчі до н. э. витіснили кіммерійців зі степу півдня У. У 513-515 рр. до н. э. Скіфи відбили наступ величезного війська персидського царя Дарія I, що нама­гався їх завоювати. Найбільшого розквіту Скіфія досягла в IV ст. до н. е., під час правління царя Атея. Держава стала централізованою, було започатковано карбування скіфської монети. Вдало розпочалося скіфське завоювання Балкан. Спираючись на союз з батьком Олександра Македонського, Філіппом II, Атей розгромив Фракію й поширив свій вплив на задунайські землі. Та союз Скіфії з Македонією виявився недовгочасним, і в 339 р. до н. е. між цими державами спалахнула війна, у якій загинув Атей, а скіфи зазнали поразки. Пік воєнної могутності Скіфії залишився в минулому.

Са­рмати - племена схід­них кочовиків, що в другому сторіччі до н. э. завоювали більшу частину Скіфії, витіс­няючи скіфів до Криму, за Дунай та Дністер. Панування сарматів тривало продовжува­лося до 3 ст. н. э., коли на землі Пів. У напали готи. В підсумку до кі­нця залізного сторіччя встановилася майнова нерівність між членами общини; розпочався перехід частини засобів виробництва у приватну влас­ність верхівки племен; боржники та військо­вополонені перетворю­валися у рабів, що сві­дчить про розкладання первобитного суспільс­тва та формування кла­сового. Сарматське суспільство перебувало на перехідному етапі від родоплемінних відносин до ранньокласових, Але завершити цей перехід створенням власної держави сарматам так і не вдалося. Особливістю сарматського суспільного ладу було існування пережитків матріархату. У стародавніх джерелах є згадки про сарматських цариць — Томи- рис, Амагу та ін. Загалом жінки цього народу відрізнялися войовничим характером, їздили верхи, володіли зброєю, нарівні з чоловіками ходили в походи, не вступали в шлюб доки не вб'ють першого ворога, тобто своєю поведінкою нагадували міфічних амазонок. За легендою, переказаною Геродотом, сармати походять сааме від амазонок і скіфів.