Предмет дослідження психології



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Предмет дослідження психології



Життєві психологічні відомості, джерелом яких є суспільний та особистий досвід, утворюють донаукові психологічні знання. Вони можуть бути досить широкими, можуть певною мірою сприяти орієнтуванню в навколишньому середовищі та розумінню поведінки людей, відповідати дійсності.

Проте ці знання позбавлені систематичності, глибини і доказовості, а тому не можуть бути підставою для справжньої роботи з людьми.

Предмет наукової психології складають конкретні факти психічного життя, що характеризуються якісно та кількісно. Наприклад, під час сприйняття образ предмета зберігає свою відносну сталість навіть за змінених умов сприйняття (книжкова сторінка буде білою і в напівтемряві, і в сонячному світлі). Або ж тривалість часу реакції різних людей на один і той самий подразник буде різною (звук, спалах тощо).

Однак наукова психологія не може обмежуватися самим лише описанням психологічних фактів, хоч би якими цікавими вони були. Їх треба пояснювати.

Ось чому слід відкривати закони, за якими відбуваються ці явища, тобто психологічні закони. Якщо виникнення психологічних фактів спостерігається кожного разу, коли для цього виникають відповідні умови, то кажуть про закономірний характер психічного явища.

Завданням психології, нарівні з вивченням психологічних фактів і закономірностей, є встановлення механізмів психологічної діяльності. Це означає вивчення роботи конкретних анатомо-фізіологічних апаратів, які здійснюють той чи інший психічний процес. Тут психологія стикається з рядом наук: медициною, фізіологією, біофізикою, біохімією, кібернетикою та ін.

Отже, психологія як наука вивчає факти, закономірності та механізми психіки. Наведемо кілька визначень науки психології.

Психологія — наука про факти, закономірності й механізми психіки, як створюваного в мозку образу дійсності, на основі та з допомогою якого здійснюється керування поведінкою і діяльністю, що мають у людини особистісний характер.

Психологія — наука про закономірності виникнення і діяльність психіки у людини і вищих тварин, про психічні_процеси, які є складовими діяльності та спілкування людей, поведінки тварин.

Система явищ, які вивчає психологія: внутрішній світ людини, закономірності й механізми взаємодії індивіда як суб’єкта, враховуючи як діяльність, так і етико-естетичні критерії, тобто саморозвиток й подальше самовдосконалення (починаючи від психофізіологічних функцій і закінчуючи високими сферами духовності).

В межах визначених проблем психологія вивчає психічні процеси явища та стани.

Психічні процеси це складні утворення, в яких беруть участь різні психофізіологічні функції та різні сторони свідомості. Психічні процеси мають свій специфічний зміст (пізнавальні, емоційні, вольові) і розвиваються через розвиток цього змісту. В процесі реального освоєння світу, виділяючи себе з нього, людина формується як особистість. Перший етап такого виділення пов'язаний з оволодінням власним тілом, з виникненням довільних рухів, переміщенням, ходінням, що проявляється у вигляді елементарних психічних процесів – відчуття і сприймання. Усвідомлюючи себе як самостійного суб’єкта, реально виділяючись із оточуючого середовища, людина підвищує свій вплив на нього, що виражається в увазі, пам’яті, мисленні. Це породжує зміни в свідомості, змінюється роль регуляторних впливів – емоцій та волі. Психічні процеси не залишаються процесами, які характеризуються самоплинністю, а перетворюються на свідомо регульовані дії, якими особистість оволодіває і спрямовує на вирішення завдань.

Психічні_властивості це ті риси, які визначаючи спрямованість особистості, її здібності та характер, входять до основної характеристики особистості і складають її психологічне обличчя (вразливість, здібності, емоції, воля). Всі властивості взаємопов’язані між собою, сплетені в одне у конкретній діяльності. Психічні властивості повторюючись і закріплюючись, можуть переходити в психічні стани.

Психічні_стани відображають певну статичність психічних проявів. Об’єкт чи явище, як сукупність властивостей реалізується через стан (настрій, радість, тривожність) і не може без нього розглядатися. Тимчасові переживання у певний час стають панівними, забарвлюють всю поведінку людини, проявляючись у її настрої як емоційному стані.

Єдність загального психічного складу людини завжди має виражений індивідуальний характер, що дає змогу забезпечити людині найбільш повний розвиток і застосування її творчих можливостей.

Вихідною категорією психології є відображення. Вищою, хоча й не єдиною формою відображення у людини є її свідомість.

Свідомість — властива людині функція головного мозку, яка полягає у відображенні об'єктивних властивостей предметів і явищ навколишнього світу, процесів, що відбуваються в ньому, своїх дій у попередньому мисленому накресленні їх і передбаченні наслідків, у регулюванні взаємовідносин людини з природою і соціальною дійсністю.

Свідомість склалася як властивість високоорганізованої матерії — мозку.

Вона є відображенням дійсності з допомогою відчуттів і абстрактного мислення.

Структурними елементами свідомості є також емоції, воля, самосвідомість.

Свідомість є вищою, інтегральною формою психіки, результатом суспільно-історичних умов формування людини в процесі трудової діяльності за постійного спілкування (за допомогою мови) з іншими людьми.

Які ж найважливіші психологічні характеристики свідомості?

Перша її характеристика полягає в здатності акумулювати знання про навколишній світ. Це відбувається на основі пізнавальних процесів таких як відчуття, самосвідомість, пам'ять, мислення, уява.

Друга характеристика свідомості — чітко закріплене в ній розрізнення суб'єкта і об'єкта, тобто розрізнення «Я» і «Не-Я» людини. Людина є єдиною з живих істот, яка здатна здійснювати і самопізнання, вивчати й досліджувати саму себе.

Третя характеристика свідомості — забезпечення цілеспрямованої діяльності людини. До функцій свідомості належить формування мети діяльності. При цьому зважуються її мотиви, приймаються вольові рішення, береться до уваги перебіг дій, вносяться корективи тощо.

Четверта характеристика свідомості — наявність у її складі певного ставлення до когось чи чогось. Ставлення проявляється у почуттях, що їх можна назвати індикаторами міжособистісних стосунків. Наприклад, під час захворювань із порушенням свідомості відбувається розлад саме у сфері почуттів і ставлення - хворий може зненавидіти свою матір, яку доти гаряче любив.

Обов'язковою умовою формування і прояву всіх зазначених вище специфічних якостей свідомості є мова.

Свідомість — це вищий рівень функціонування психіки.

Нижчий рівень психіки утворює несвідоме.

Залишаючись психічним, несвідоме являє собою таку форму відображення дійсності, за якої втрачається повнота орієнтування в часі та місці дії, порушується мовленнєве регулювання поведінки.

У несвідомому стані, на відміну від свідомого, неможливі цілеспрямований контроль людиною здійснюваних нею дій та оцінка наслідків цих дій.

До сфери несвідомого належать:

· психічні явища, які виникають під час сну (сновидіння);

· реакції-відповіді, спричинювані невідчутними, але реально діючими подразниками;

· рухи, які були в минулому усвідомлюваними, але з повторюванням стали автоматичними і тому більше не усвідомлюються;

· деякі спонукання до діяльності, в яких відсутнє усвідомлення мети.

Несвідоме — таке саме специфічно людське явище, як і свідомість, і не протиставляється йому. Його (несвідоме) пояснюють як недостатньо адекватне відображення навколишньої дійсності в мозку людини.

Вирізняють чотири класи прояву несвідомого:

1. Надсвідомі явища (надсвідоме).

2. Неусвідомлювані спонукання до діяльності (неусвідомлювані мотиви і смислові установки), коли витіснені в підсвідоме (несвідоме) бажання мотивують реальну поведінку (3. Фрейд).

3. Неусвідомлювані регулятори способів виконання діяльності (установки і стереотипи автоматизованої поведінки), зумовлені образами неусвідомлено передбачуваних подій і способів діяння, що спираються на минулий досвід поведінки.

4. Прояви субсенсорного сприйняття.

Підсвідоме — психічні процеси, які відбуваються під порогом свідомості. У філософській та психологічній літературі підсвідоме нерідко ототожнюють із несвідомим. Проте ці поняття слід розрізняти. Термін «несвідоме» — ширший. Він охоплює всі психічні явища, що не усвідомлюються людиною (інстинкти, інтуїцію, автоматизми, лунатизм, гіпноз, гарячку та інші хворобливі стани нестямності). Поняттям «підсвідоме» позначають лише ті феномени психіки, які на даний момент перебувають поза фокусом свідомості, проте щільно з нею пов'язані, впливають на її перебіг і з відповідною зміною умов порівняно легко переходять у її сферу.

К. С. Станіславський першим запропонував розглядати надсвідоме як вищий етап творчого процесу, що відрізняється як від свідомих, так і від несвідомих компонентів.

Надалі П. В. Сімонов інтерпретував надсвідомість як механізм творчої інтуїції, за якої відбувається рекомбінація колишніх вражень, але на вищому психічному рівні.

Результатом взаємодії вражень є художні образи, наукові відкриття, які не усвідомлюються суб'єктом (творцем), але мають об'єктивно (реально) значущий зміст.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.239.33.139 (0.008 с.)