Багатство емоційної сфери особистості виражається у різних формах: чуттєвий тон, емоція, афект, стрес, пристрасть, настрій, фрустрація, почуття.

Афекти - це нетривалі й сильні емоції людини, що виникають раптово й виявляються в різких змінах м'язової діяльності та стану внутрішніх органів. Прикладами афектів можуть бути несподівана сильна радість, вибух гніву, напад страху тощо. Для афектів характерним є їхній нестримний вияв, на який вказує побутове вживання висловів на зразок "спалахнув від гніву", "завмер від переляку" тощо.

В основі афективних реакцій лежить передусім безумовно-рефлекторний механізм, що значною мірою звільняється з-під контролю кори. Афективний стан пов'язаний з послабленням кіркового гальмування. Афекти викликаються гострими життєвими ситуаціями, в які потрапляє людина. Деколи афект (скажімо, спалах гніву) виникає як розв'язання конфлікту людини з іншими людьми. Іноді афект людини (жах, лють) є реакцією на загрозу її життю чи життю близьких їй людей. Афект раптово і сильно починається, коли людина несподівано одержує якусь дуже важливу для неї звістку. Іноді афективний спалах є поступовим нагромадженням незадоволення у взаєминах людини з ким-небудь. У такому разі він виникає як наслідок втрати нею терпіння. Виникнення афектів залежить не тільки від життєвих ситуацій, а й від особистості, її темпераменту і характеру, її вміння володіти собою. Схильність деяких людей до афектів, особливо негативних, що спалахують через дрібниці, часто є ознакою їхньої невихованості.

Афекти різко змінюють життєдіяльність людини, вносять глибокі зміни в її психічне життя і часто залишають по собі тривалий слід. Для афективних станів людини характерним є "звуження свідомості", яке виявляється в нерозсудливих вчинках. Людина може, проте, регулювати свої афективні реакції. Вміння їх регулювати виробляється у людини за участю другої сигнальної системи, у процесі роботи над собою. Важливу роль в оволодінні афектами відіграє контроль за їхнім руховим виявом.

Стрес - це стан психічного напруження, що виникає у людини в процесі діяльності за найскладніших, важких умов як у повсякденному житті, так і в особливих ситуаціях. Щоразу, коли людина переносить велике навантаження, вона проходить три стадії: спочатку їй дуже важко, потім вона звикає і з'являється "друге дихання" і, зрештою, втрачає сили і мусить завершити діяльність. Така трифазна реакція є загальним законом. Це загальний адаптаційний синдром, або біологічний стрес.

Первинна реакція, реакція тривоги, може бути соматичним вираженням загальної мобілізації захисних сил організму. Проте реакція тривоги є, власне, лише першою стадією відповідної реакції на загрозливий вплив. За тривалого впливу будь-якого агента, здатного викликати таку реакцію, настає стадія адаптації. Іншими словами, жоден організм не може перебувати в стані реакції тривоги нескінченно. Якщо агент настільки сильний, що тривалий вплив несумісний із життям, то людина або тварина впродовж перших годин або днів гине на стадії реакції тривоги. Якщо ж організм здатний вижити, слідом за первинною реакцією обов'язково настає стадія резистентності.

Вияви другої фази не збігаються з виявами реакції тривоги, а деколи й цілком протилежні їм. Наприклад, якщо в період реакції тривоги спостерігається загальне виснаження тканин, то на стадії резистентності вага тіла повертається до норми. За ще тривалішого впливу така набута адаптація знову втрачається. Настає третя фаза - стадія виснаження, яка, в разі, якщо стресор достатньо сильний, призводить до смерті.

Взаємовплив стресу і хвороб може бути подвійним: хвороба може викликати стрес, стрес - хворобу. Поза як кожний агент, що вимагає адаптації, викликає стрес, то й будь-яка хвороба пов'язана з певними виявами стресу, адже хвороби викликають ті чи інші адаптаційні реакції. Тяжке емоційне потрясіння призводить до захворювань через стресову дію. У цьому разі причиною захворювання є надмірні, або неадекватні адаптивні реакції.

Настрої - це загальний емоційний стан людини, що характеризує її життєвий тонус упродовж певного часу. Він є похідним від тих емоцій, які переважають у людини. Настрій часто виникає як відгомін сильної емоції, пережитої людиною. Перевага певної емоції надає настроєві відповідного забарвлення. Настрій буває радісним, сумним, бадьорим, пригніченим, спокійним тощо. Як і всі емоції, настрої характеризуються полярністю. Характер і стійкість настрою залежать від життєвих обставин, які його породжують, і від індивідуальних особливостей людини. Тимчасові настрої зумовлюються тими враженнями, які людина дістає в конкретний момент, згадками про ті чи інші події минулого. Стійкіші настрої породжуються усвідомленням людиною перебігу її діяльності, результатів, успіхів. Ясність життєвих перспектив, упевненість у їхній реальності допомагає людям переборювати тимчасові погані настрої, зумовлені тими чи іншими життєвими невдачами.

На настрої людини позначається її фізичний стан, стан здоров'я. Настрої людини значною мірою залежать від того, як вона усвідомлює ті чи інші події власного і суспільного життя.

Вона може, наприклад, перебільшувати їхні негативні сторони, неправильно оцінювати наслідки, падати духом, коли немає для цього об'єктивних підстав. Такий настрій демобілізує особистість у боротьбі з труднощами в її діяльності. При цьому має значення і те, наскільки людина може опанувати свій настрій, а не просто піддаватися йому.

Пристрасті - це стійкі й тривалі почуття, пов'язані зі стійким прагненням людини до певного об'єкта. У формі пристрасті часто виявляється любов людини до інших людей, до науки, мистецтва, спорту тощо.

Пристрасть має двоїсту природу. У пристрасті людина, по-перше, страждає, виступає як пасивна істота, а по-друге, є активною істотою, що наполегливо прагне до оволодіння предметом пристрасті. Пристрасть завжди виявляється по-різному залежно від наявності чи відсутності перешкод до її задоволення. Найсильніші пристрасті людини вирують бурхливим потоком тоді, коли натрапляють на численні перешкоди, коли ж людина опиняється за сприятливих обставин, пристрасті її перестають клекотати і, зберігаючи свою силу, втрачають безладність, і руйнівність.

Пристрасть є складною емоційною властивістю людини, тісно поєднаною з її пізнавальними та вольовими якостями.

До основних емоційних станів (за американським психологом Керролом Ізардом (нар. 1923) — «фундаментальних емоцій») відносять інтерес, радість, здивування, страждання, гнів, страх, сором та ін.

Поняття про волю, її фізіологічні основи. Структура вольової дії.

Проблема волі

Найскладнішим питанням у сучасній психології є зміст феномена волі. Коли психологія в середині XIX ст. стала самостійною наукою, то ніхто з психологів не сумнівався, що воля - це реальність психіки людини, джерело специфічної людської активності. Однак природу цього феномена чітко пояснити не вдавалося. Хоч як прикро це констатувати, але ситуація сучасного стану вивчення цього питання залишається досить проблематичною. Про це свідчить зміст деяких підручників із психології, автори яких або остаточно зняли питання поняття волі, або розглядають його як явище діяльності.

Поняття про волю

Сутність і значення волі можна розглядати в такому поєднанні: активність - воля - свідомість. Найбільший ступінь прояву у вольовій діяльності притаманний активності особистості. Воля - свідомо спрямована активність особистості. Воля є внутрішньою активністю психіки, пов'язаною з вибором мотивів, ціле покладанням, прагненням до досягнення мети, зусиллям до подолання перешкод, мобілізацією внутрішньої напруженості, здатністю регулювати спонукання, можливістю приймати рішення, гальмуванням поведінкових реакцій. Усе це - специфічні властивості волі. Важливо підкреслити, що розуміння волі як активності не означає зведення її до активності (не можна підмінити її активністю!). Зв'язок волі з активністю має важливу характеристику -умисність, свідома цілеспрямованість психічних процесів у стані вольової активності.