Воля людини виявляється в тому, наскільки вона здатна долати перешкоди і труднощі на шляху до мети, наскільки вона вміє керувати своєю поведінкою.

Слід відзначити, що не будь-яка дія, спрямована на подолання перешкоди, є вольовою. Наприклад, людина, яка втікає від собаки, може подолати дуже складні перешкоди і навіть залізти на високе дерево, однак ці дії не є вольовими, оскільки вони спричинені перш за все зовнішніми причинами, а не внутрішніми установками людини. Отже, важливою особливістю вольових дій, спрямованих на подолання перешкод, є усвідомлення значення визначеної мети, за яку слід боротися, усвідомлення необхідності її досягнення.

Воля -це психічний процес свідомої та цілеспрямованої регуляції людиною своєї діяльності та поведінки з метою досягнення поставлених цілей

Воля має самостійне значення в житті людини:

- воля забезпечує виконання дій, позбавлених прагнення до мети (коли домінує мотив "треба", а відсутній мотив "хочу";

- воля необхідна в ситуації вибору дій, коли недостатньо однієї домінуючої підстави (є декілька альтернативних більш-менш рівнозначних варіантів і треба зважитись на один з них);

- регуляція волею діяльності, коли необхідно утриматись від небажаної активності. Воля тісно пов'язана з іншими проявами психіки. Так, для формулювання мети і усвідомлення перешкоди працює інтелект людини, стимулювати вольові зусилля можуть певні емоції та

За вольовою регуляцією стоїть спільне системне функціонування багатьох психічних процесів, тому волю можна розуміти тільки як вищу психічну функцію почуття.

Воля виявляє себе у двох взаємопов'язаних функціях - спонукальній та гальмівній.

Спонукальна функція забезпечується активністю людини.

Гальмівна функція виявляється у стримуванні небажаних проявів активності. Ця функція найчастіше виступає в єдності зі спонукальною. Людина здатна гальмувати виникнення небажаних мотивів, виконання дій, поведінку, які суперечать уявленням про зразок, еталон і здійснення яких може поставити під сумнів або зашкодити авторитету особистості.

Фази вольової дії.

У традиційній психології вольовими діями називають дії, скеровані на досягнення свідомо поставленої мети і пов'язані з подоланням труднощів.

У вольовій дії, пов'язаній з подоланням перешкод для досягнення мети, виділяють такі етапи (фази) її розвитку:

— вибір мети;

— прийняття рішення і формування наміру;

— виконання.

Вольові дії

Загальні характеристики вольових дій такі:

1) вольові дії є усвідомленими, цілеспрямованими, умисними, здійсненими за власним свідомим рішенням;

2) вольовими діями є дії, зумовлені як зовнішніми (соціальними), так і внутрішніми (власними) чинниками, тобто завжди є підстави для виконання дій;

3) вольові дії можуть мати дефіцит спонукання чи гальмування або з самого початку, або в процесі їхнього здійснення;

4) вольові дії можуть забезпечуватися допоміжним спонуканням чи гальмуванням за рахунок зміни смислу дії і закінчуватися досягненням мети.

Недостатність спонукання до дії може виникати при конкуренції слабкого соціального мотиву з емоційно привабливим особистісним мотивом, при конфлікті двох рівноцінних мотивів; дефіцит спонукання може виникати в діях без актуальної потреби, або коли постає необхідність подолання перешкоди без урахування психічних, фізичних та операційних наслідків дії тощо.

Реалізаційну мотивацію дії забезпечує спонукальна функція волі. Фактично "спонукання мотивами" - це необхідний аспект вольового акту при недостатності (дефіциті) реалізаційної мотивації дії, прийнятої людиною для обов'язкового виконання. Таким чином, усі ситуації (наявність внутрішніх чи зовнішніх перешкод, конкурувальних цілей, актуальної потреби), що з необхідністю пов'язані з вольовими діями, об'єднуються дефіцитом реалізаційної мотивації дії, яку необхідно, на думку самої людини, виконати. В чому ж полягає механізм поповнення дефіциту реалізаційної мотивації або спонукання до обов'язкової для людини дії (прийнятої нею усвідомлено)? Формування спонукання до вольової дії досягають або через зміну, або через створення допоміжного смислу дії.

Умовою, що породжує вольові дії, є умисна зміна смислу дії. Так, небажане завдання набуває смислу через отримання бажаного предмета (вивчиш уроки, тоді підеш у кіно; вимиєш вікна, будеш грати на комп'ютері; закінчиш добре чверть - отримаєш велосипед; станеш переможцем олімпіади - будеш зарахований студентом інституту тощо). У вольових діях новий допоміжний мотив (предмет нового спонукання) може діяти тільки своєю смислоутворювального функцією, а не спонукальною. Інакше новий мотив може зруйнувати задану дію, спонукаючи людину діяти за новим мотивом. Отже, умисна зміна смислу дії передбачає активну роботу практично всіх психічних Процесів: мислення, уяви, сприймання, пам'яті, емоцій, мотивації. За вольовим регулюванням поведінки приховане функціонування багатьох психічних процесів, тому волю можна розуміти як вищу психічну функцію, що забезпечує допоміжне спонукання до дії. В такому разі власне вольові дії визначають як дії усвідомлені й умисні, вчинювані людиною за власним рішенням на основі зовнішньої та внутрішньої необхідності, на основі допоміжного спонукання до них.

Зміни смислу дії досягають, по-перше, завдяки самостійному переоціненню значущості мотиву або за допомогою оцінювання і думок інших людей. По-друге, зміна смислу дії можлива шляхом зміни ролі, позиції людини. Яскравими прикладами є дослідження, в яких неуспішним старшим школярам доручали опікуватися учнями молодших класів, допомагати їм у навчанні. Зміна позиції старших учнів привела до того, що навчання отримало для них новий смисл і вони наполегливіше почали працювати над усуненням недоліків у своїх знаннях. По-третє, смисл дії змінюється через передбачення та переживання наслідків дій. Наприклад, радість батьків від вчинку сина, уявлення про майбутні вітання від друзів, передбачення наслідків від невиконаного, але обов'язкового завдання.

Допоміжний смисл дії створюється через постановку більш конкретної мети при включенні запропонованого завдання в іншу умову, що поєднується з наявним у людини бажанням, коли результати дії стають засобом для реалізації іншої дії, тобто коли одна дія починає виступати як частина іншої, ширшої.

Отже, волю розглядають як психічну реальність, що має свідомо-регулятивну природу. Іншими словами, воля - це єдиний, комплексний процес психічного регулювання поведінки (дій, вчинків) людини. Вольове регулювання поведінки як регуляція спонукання до дії відбувається на основі довільної форми мотивації, коли людина умисно й усвідомлено створює допоміжні спонукання (гальмування) до дії через зміну смислу дії. Вольову регуляцію при самодетермінації розуміють як останню стадію оволодіння людиною власними процесами, яка полягає в опануванні власного мотиваційного процесу через формування нової вищої психічної функції - волі.

Класифікація вольових якостей особистості

Своєрідність активності особистості втілюється в її вольових якостях. Вольові якості - це відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої саморегуляції поведінки, її влади над собою.

Вольові якості розглядають як індивідуальні особливості волі, властиві окремим людям. До позитивних якостей належать такі, як наполегливість, цілеспрямованість, витримка тощо. Якості, що характеризують слабкість волі особистості, визначають такі поняття: безпринципність, безініціативність, нестриманість, боязкість, упертість тощо.

Базальні вольові якості

Перелік позитивних і негативних вольових якостей дуже великий, тому розглянемо основні з них. Найчіткішу класифікацію вольових якостей зробив В.К. Калін. Такі вольові якості, як енергійність, терплячість, витримку та сміливість, відносять до базальних (первинних) якостей особистості. Функціональні прояви цих якостей є односпрямованими регуляторними діями свідомості, що набирають форми вольового зусилля.

Під енергійністю розуміють здатність вольовим зусиллям швидко піднімати активність до необхідного рівня.

Терплячість визначають як уміння підтримувати шляхом допоміжного вольового зусилля інтенсивність роботи на заданому рівні за умов виникнення внутрішніх перешкод (наприклад, при втомі, поганому настрої, при незначних хворобливих проявах).

Витримка - це здатність вольовим зусиллям швидко гальмувати (послаблювати, уповільнювати) дії, почуття та думки, що заважають здійсненню прийнятого рішення.

Сміливість - це здатність при виникненні небезпеки (для життя, здоров'я чи престижу) зберегти стійкість організації психічних функцій і не знизити якість діяльності. Іншими словами, сміливість пов'язана з умінням протистояти страху і йти на виправданий ризик задля визначеної мети.

Системні вольові якості

Решта проявів вольового регулювання особистості складніші. Це певні сполучення односпрямованих проявів свідомості. Системність вольових якостей пов'язана з широким спектром функціональних проявів різних сфер (вольової, емоційної, інтелектуальної). Такі вольові якості є вторинними, системними. Так, хоробрість включає в себе як складові сміливість, витримку, енергійність; рішучість - витримку та сміливість.

Ціла низка вольових якостей особистості є системними - наполегливість, дисциплінованість, самостійність, цілеспрямованість, ініціативність, організованість. При цьому важливо знати, що базальні (первинні) вольові якості становлять підґрунтя системних (вторинних) якостей, їхнє ядро. Низький рівень якихось базальних якостей дуже ускладнює утворення більш складних, системних вольових якостей.

Цілеспрямованість полягає в умінні людини керуватися в своїх діях і вчинках загальними і стійкими цілями, зумовленими її твердими переконаннями. Цілеспрямована особистість завжди спирається на загальну, часто віддалену мету і підпорядковує їй свою конкретну мету. Така особистість добре знає, чого хоче досягти і що їй робити. Ясність мети - в цьому полягає її гідність.

Наполегливість - це вміння постійно і тривало добиватися мети, не знижуючи енергії в боротьбі з труднощами. Наполеглива особистість правильно оцінює обставини, знаходить у них те, що допомагає досягненню мети. Така особистість здатна до тривалого і неослабного напруження енергії, неухильного руху до наміченої мети.

Протилежними до наполегливості проявами є впертість і негативізм, які свідчать про недоліки волі. Вперта людина відстоює свої хибні позиції, незважаючи на розумні докази.

Принциповість - це вміння особистості керуватись у своїх вчинках стійкими принципами, переконаннями в доцільності певних моральних норм поведінки, які регулюють взаємини між людьми. Принциповість виявляється в стійкій дисциплінованості поведінки, в правдивих, чуйних вчинках. Протилежні до цих якості має людина безпринципна.

До вольових якостей, які найбільш характеризують силу волі особистості, належать самостійність та ініціативність.

Сила волі. До вольових якостей, які найбільш характеризують силу волі особистості, належать самостійність та ініціативність.

Самостійність — це вміння обходитись у своїх діях без чужої до­помоги, а також уміння критично ставитися до чужих впливів, оці­нюючи їх відповідно до своїх поглядів і переконань. Самостійність особистості виявляється в здатності за власним почином організо­вувати діяльність, ставити мету, в разі необхідності вносити в поведінку зміни. Самостійна особистість не чекає підказок, вказівок від інших людей, активно відстоює власні погляди, може бути організатором, повести за собою до реалізації мети.

І ніціативність — це вміння знаходити нові, нешаблонні рішен­ня і засоби їх здійснення.

Протилежними якостями є безініціативність та залежність. Безініціативна людина легко піддається впливу інших людей, їх дій, вчинків, власні рішення ставить під сумнів, не впевнена в їх пра­вильності та необхідності. Особливо виразно ці якості виступають у формі навіювання.

Однією з важливих вольових якостей людини є її рішучість. Рішучість — це вміння приймати обдумані рішення, послідовно втілювати їх у життя. Нерішучість є виявом слабкості волі. Нерішу­ча людина схильна або відкидати остаточне прийняття рішення, або без кінця його переглядати.

Воля особистості характеризується також її організованістю, яка полягає в умінні людини керуватись у своїй поведінці твердо намі­ченим планом. Ця якість вимагає вміння не тільки неухильно втілювати в життя свій план, а й виявляти необхідну гнучкість при зміні обставин.

Отже, сукупність виявів позитивних (базальних і системних) вольо­вих якостей утворює силу волі особистості.

Встановлено, що людям із сильною волею властивий високий рівень мотивації досягнення. Мотивація досягнення — це наполег­ливість у досягненні своєї мети, прагнення до поліпшення резуль­татів, незадоволеність досягнутим, намагання добитися успіху. Так, люди з високою потребою в досягненні завжди в пошуках ситуацій, де вони могли б перевірити свої можливості, вони впев­нені в успішному завершенні справи, готові взяти на себе від­повідальність, рішучі в екстремальних ситуаціях, не втрачають Рівноваги в умовах змагання, виявляють велику наполегливість ^при подоланні зовнішніх чи внутрішніх перешкод.

Розлади складної вольової дії. Висвітлені вище негативні якості характеризують вольову слабкість людини. Крайній ступінь слабо­вілля людини перебуває за межами норм. До значних розладів складної вольової дії призводять абулія та апраксія.

Абулія п ов'язана з нездатністю прийняти необхідне рішення, діяти. Причини полягають у порушенні динамічного співвідношен­ня між корою великих півкуль і підкіркою. Нормальний вольовий акт передбачає оптимальну (не слабку і не сильну) імпульсивність. Якщо інтенсивність імпульсів низька, то вольовий акт неможливий. Так само і при завищеній імпульсивності, коли бажання дає миттєву розрядку в дію (як у стані афекту), тобто відсутні свідоме врахуван­ня наслідків, обмірковування мети, унеможливлюється врівнова­ження мотивів — дія втрачає характер свідомої, вибіркової, вольо­вої. Розуміючи необхідність виконувати розпорядження, хворий на абулію не може примусити себе це зробити. Для нього характерне підпорядкування в поведінці випадковим стимулам, що з'являють­ся в полі його зору. Наприклад, така людина, побачивши клумбу квітів, починає їх зривати, хоча ніяких намірів щодо створення бу­кета в неї не було і вона не знає, що робити з цими квітами.

Апраксія — складне порушення цілеспрямованості дій, яке вик­ликається локальними розладами лобових ділянок мозку. Вияв­ляється в порушенні довільної регуляції рухів, дій і поведінки в цілому. Дії не підпорядковуються заданій програмі (наприклад, програмі, яка йде від лікаря до хворого), хоч у звичній, конкретній ситуації такі дії можливі. Так, хворий міг висунути язика, щоб змо­чити губи, коли вони в нього пересохли, але не міг виконати такої дії на прохання лікаря, інший хворий міг користуватися ложкою та склянкою під час їжі, але без конкретної ситуації він ці дії не здат­ний виконувати, не може заплющити очі на прохання лікаря, хоча коли йому пропонують лягти спати, він це робить. Усі дії хворих на апраксію прикуті до конкретних, безпосередньо даних ситуацій, з яких вони не в змозі звільнитися.