Особистість у теорії С. Л. Рубінштейна



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Особистість у теорії С. Л. Рубінштейна



Діяльність - один з рівнів (найважливіших рівнів!) Спочатку практичного і завжди безперервного взаємодії людини зі світом. Якщо для Л. С. Виготського головним моментом, визначальним розвиток, є знак (згадайте розрізнення натуральних і вищих психічних функцій), то для С. Л. Рубінштейна - діяльність;

Відомий вітчизняний психолог С. Л. Рубінштейн (1889-1960) розглядав особистість у контексті розроблюваних ним принципів детермінізму і єдності свідомості та діяльності. На його думку, особистість уз'ясуванні психічних процесіввиступає як взаємопов'язана сукупність внутрішніх умов, через які заломлюються усі зовнішні діяння.До цих внутрішніх умов належать і психічні явища - психічні властивості та стани особистості

Особистість зумовлена історично - еволюцією живих істот, історією становлення людства і особистою історією розвитку людини. Тому в структурі особистості можна виявляти компоненти різного рівня узагальнення й стійкості, які змінюються різними темпами.

Особистість є тим більш значущою, чим більше в індивідуальному заломленні в ній представлене загальне, суспільне. Як власне особистісні серед усього розмаїття властивостей С. Л. Рубінштейн виділяє ті, що спричиняють суспільно значущу поведінку або діяльність людини. Тому основне місце серед них мають займатисистема мотивів і завдань,які людина ставить перед собою, а такожвластивості характеру, що зумовлюють вчинки людини, здібності, роблять її здатною до виконання історично сформованих видів суспільно корисної діяльності

Особистість визначається своїм ставленням до навколишнього світу, до суспільного оточення, до інших людей. Це відношення реалізується в діяльності людини. Завдяки діяльності люди пізнають і змінюють світ, природу, суспільство. Не можна відокремити особистість від тієї реальної ролі, яку вона відіграє в житті. Однак значущість особистості зумовлена не лише самими її властивостями, а й значущістю тих суспільно-історичних сил, які вона представляє.

Особистість виявляється і формується у взаємодії з навколишнім середовищем, тому таке велике значення для розуміння особистості маєдіяльність.Особистість - це реальний індивід, жива, діюча людина, яка є носієм суспільних стосунків. Особистість неможлива без психіки, без свідомості. Усі психічні явища і процеси органічно вплітаються в цілісне життя особистості, оскільки основна їхня життєва функція полягає в регуляції діяльності людей. Обумовлені зовнішніми впливами, психічні процеси особистості самі опосередковують поведінку і діяльність, залежність суб'єкта від об'єктивних умов.

Фундаментальне значення мас положення С. Л. Рубінштейна про багатоплановість психічного, багаторівневість перебігу психічних процесів. Структура особистості складається з різноманітних компонентів.

Будь-яка особистість включає в себе "Я" як суб'єкт довільної діяльності, якому властиві мотиви свідомої поведінки. Поняття особистості у психології не зводиться до поняття суб'єкта у вузькому розумінні. Психічний зміст людської особистості не вичерпується лише мотивами свідомої діяльності - існує також розмаїття інших, зокрема неусвідомлених, тенденцій.

Характеристика особистості включає також її ідеї, принципи,на основі яких здійснюється оцінка власних та чужих учинків.До структури особистості звичайно входять і пізнавальні процеси,без яких неможливі діяльність і поведінка людини. Багатоплановість, цілісність психічного устрою особистості зберігаються завдяки взаємозв'язку всіх його властивостей і тенденцій

С.Л. Рубінштейн (1889-1960) - видатний філософ і психолог, який займався проблемами психології мислення і заклав методологічні основи психології, автор одного з найпопулярніших підручників, на якому виросло не одне покоління психологів - "Основи загальної психології", дослідник, енциклопедист. Методологічні основи психології ув'язувалися С.Л. Рубінштейном з ідеями К. Маркса. У статті "Принцип творчої самодіяльності" він розглядає пізнання не як споглядання, а як активну діяльність. На основі цієї ідеї він формулює принцип єдності свідомості і діяльності. З метою вирішення ситуації, яка склалася в психології внаслідок переважного впливу двох напрямків - інтроспективної психології і біхевіоризму. "Затвердження єдності свідомості і діяльності означало, що треба зрозуміти свідомість, психіку не як щось лише пасивне, споглядальне, рецептивне, а як процес, як діяльність суб'єкта, реального індивіда, і в самій людській діяльності, у поведінці людини розкрити його психологічний склад і зробити таким чином саму діяльність людини предметом психологічного дослідження Рубінштейн спеціально відзначає, що не тільки діяльність впливає на особистість, а й особистість, маючи право на вибір, займає активну й ініціативну позицію.На перших етапах розвитку вітчизняної психології введення поняття особистісного принципу було пов'язано з подоланням ідей функціоналізму, подолання відриву особистості від свідомості і діяльності. На цьому етапі основний акцент робився на ролі діяльності у розвитку особистості. Щоб перейти від уявлення про особистість як накопичувачі окремих функцій до дослідження особистості як такої, потрібно було визначити структуру особистості. Особистість як ціле, згідно Рубінштейну, виражається через триєдність: чого хоче людина (потреби, установки), що може (здібності, обдарування), що є він сам (потреби і мотиви, закріплені в характері)

. Якщо раніше (у 30-40-ті р.)В роботах "Буття і свідомість", "Принципи і шляхи розвитку психології" воно співвідноситься з поняттям детермінізму. За допомогою цього принципу потрібно було показати специфіку психічної діяльності, не відриваючи від зв'язків з іншими явищами матеріального світу. Сутність детермінізму визначається Рубінштейном через діалектику зовнішнього і внутрішнього. Особистість розглядалася як вищий рівень організації матерії, як регулятор свідомості по відношенню до діяльності. Особистість і її психічні властивості є одночасно і результатом, і передумовою діяльності. Важливим моментом у дослідженні особистості, по Рубінштейну, є особливості її включення в більш широкий контекст - не тільки в діяльність, але і в життєдіяльність. "Сутність людської особистості, - говорить Рубінштейн, - знаходить своє завершальне вираження в тому, що вона має свою історію.

Особистість як суб'єкт життя має три рівні організації.( За Рубінштейном) 1) психічний склад - індивідуальні особливості протікання психічних процесів; 2) особистісний склад - якості характеру і здібності; 3) життєвий склад - моральність, розум, вміння ставити життєві завдання, світогляд, активність, життєвий досвід. Особливе місце в його концепції займає проблема свідомості і самосвідомості. Рубінштейн протиставляє своє розуміння самосвідомості ідеалістичному, де воно замкнуто на собі. Не свідомість виростає з самосвідомості, а, навпаки, самосвідомість проявляється через активність суб'єкта у відношенні до світу.

Спрямованість особистості

Спрямованість - одна з найістотніших сторін особистості, які характеризують її мотиваційну сферу. Провідною характеристикою особистості більшість дослідників вважають її спрямованість, хоча тлумачать її сутність по-різному. Так, для С.Л.Рубінштейна спрямованість — це „динамічна тенденція", для О.М.Леонтьєва — „системотвірний мотив", для В.М.М'ясищева — „домінуюче відношення", для Б.Г. Ананьева - „основна життєва спрямованість", для А.С.Прангішвілі — „динамічна організація сутнісних сил людини". Дослідження спрямованості особистості здійснюється шляхом вивчення всієї системи психічних властивостей і станів особистості: потреб, інтересів, схильностей, мотиваційної сфери, ідеалів, ціннісних орієнтацій, переконань тощо. Таким чином, спрямованість є системотворчою властивістю особистості, яка визначає її психічний склад.

Спрямованість особистості — це сукупність стійких мотивів, які орієнтують діяльність особистості,і відносно незалежних від конкретних ситуацій.

Спрямованість особистості є соціально зумовленою і формується шляхом виховання. Вона включає ієрархічно пов'язані між собою форми:

— потяг - найпростіша біологічна форма спрямованості;

— бажання — усвідомлена потреба і потяг до чогось певного;

— прагнення — це бажання при включенні вольового компонента;

— інтерес — пізнавальна форма спрямованості на певний предмет;

— схильність — це інтерес при включенні вольового компонента;

— ідеал — предметна мета, конкретизована в образі чи уявленні;

— світогляд — це система філософських, етичних, естетичних, природничо-наукових та інших поглядів на навколишній світ;

— переконання — вища форма спрямованості, яка розуміється як система мотивів особистості, які спонукають її чинити відповідно до своїх поглядів, принципів, світогляду.

Як відзначалося вище, мотиви можуть бути усвідомлюваними і неусвідомлюваними. У спрямованості особистості провідна роль належить усвідомлюваним мотивам. Потребнісно-мотиваційна сфера лише частково характеризує спрямованість особистості, є фундаментом, на якому формуються життєві цілі особистості.

Слід розрізняти цілі діяльності і життєві цілі. Протягом життя людина виконує велику кількість діяльностей, реалізуючи в кожній з них певну мету. Життєва мета виступає інтегратором окремих цілей, пов'язаних з певними діяльностями. Реалізація окремих цілей є разом з тим окремою реалізацією загальної життєвої мети особистості. З життєвими цілями пов'язаний і рівень домагань особистості. У життєвих цілях виявляється усвідомлена „концепція власного майбутнього". Усвідомлення особистістю не тільки мети, але й реальності її здійснення розглядається як перспектива особистості.

Самосвідомість та "Я-концепція" особистості



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.239.33.139 (0.008 с.)