Поняття про основні фонди підприємства і їх класифікація

Виготовлення продукції і надання послуг здійснюється в процесі взаємодії людини та засобів виробництва.

Засоби виробництва за своїм матеріально - речовим складом становлять виробничі фонди підприємства, які поділяються на основні фонди та оборотні фонди.

Засоби виробництва не можна повністю ототожнювати з виробничими фондами:

1. Засоби виробництва стають виробничими фондами лише з моменту їх безпосереднього використання у робочому процесі;

2. Виробничі фонди це виключено вартісна економічна категорія.

Основні фонди – це засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробничому процесі тривалий час (понад 1 рік), при цьому не змінюють свій натурально-речовий стан, а свою вартість переносять конкретною працею на виготовлену продукцію поступово (частинами), по мірі зносу, шляхом амортизаційних відрахувань.

До основних фондів (ОФ) відносять виробничій інструмент і інвентар понад 500 грн.

Оборотні фонди – це частина засобів виробництва, які функціонують як предмети праці, які цілком споживаються у кожному виробничому циклі і переносять всю свою вартість на продукцію, що виробляється (або платні послуги).До ОФ належать предмети праці вартістю до 500грн. і терміном використання до 1р.

ОФ поділяють на:

- виробничі;

- невиробничі.

Основні виробничі фонди функціонують у сфері матеріального виробництва, тобто до них належать ОФ промислових підприємств, будівельних, с/г, торгівлі і громадського харчування, транспорту і зв’язку.

Основні невиробничі фонди не беруть безпосередньо участі в процесі виробництва, задовольняючи соціальні потреби працівників підприємства.

До невиробничих належать фонди підприємств і організацій:

- освіти;

- охорони здоров’я;

- культури;

- житлово-комунального господарства;

- спорту та відпочинку.

 

Залежно від функції, що виконують засоби праці у виробничому процесі вони класифікуються за виробничим призначенням за такими групами (П(С)БО 7”Основні засоби”):

1. Земельні ділянки.

2. Капітальні витрати на поліпшення земель.

3. Будівлі, споруди та передавальні пристрої.

Будівлі – корпуси цехів, гаражі, склади, офісні приміщення.

Споруди - інженерно-технічні об’єкти: шахти, кар’єри, свердловини, під’їзні шляхи підприємства, естакади, очисні споруди, насосні станції.

Передавальні пристрої – засоби, за допомогою яких передаються всі види енергії – від машин двигунів до робочих машин (електромережі, телефонні мережі, трубопроводи).

4. Машини та обладнання включають:

а) силові машини і устаткування (котли, дизелі), трактори;

б) робочі машини і устаткування (верстати, агрегати, преси, екскаватори);

в) вимірювальні та регулюючі пристрої і лабораторне обладнання;

г) обчислювальна техніка і комп’ютери;

5. Транспортні засоби: тепловози, вагони, автомобілі, тягачі, електрокари, автонавантажувачі.

6. Інструмент, прилади, інвентар.

Інструмент – це механізовані і ручні інструменти всіх видів, а також пристрої для обробки деталей і складування готових виробів.

Виробничий інвентар і прилади – це верстаки, робочі столи, захисні огорожі, інвентарна тара.

Господарський інвентар – офісне обладнання, друкарські машинки, копіювальні апарати, протипожежні засоби.

7. Робоча і продуктивна худоба – коні, воли, велика рогата худоба, вівці.

8. Багаторічні насадження – плодово-ягідні, декоративні лісосмуги, захисні насадження.

9. Інші ОЗ (бібліотечні фонди, музейні цінності, капітальні вкладення в орендовані ОФ, фонди, які не увійшли в 1-8 групи).

Для розрахунку амортизаційних відрахувань в БО використовуються укрупнена класифікація ОФ за чотирма групами:

1. Будівлі, споруди, їхні структурні компоненти і передавальні пристрої;

2. Автомобільний транспорт, меблі, побутові, електронні, оптичні та електромеханічні прилади, телефони, офісне обладнання, засоби збирання і обробки інформації.

3. Інші ОФ, що не включені в 1 та 2 групи (робочі машини, обладнання, силові машини, багаторічні насадження, капітальні витрати на поліпшення земель).

4. Обчислювальна техніка.

Оскільки елементи ОФ відіграють неоднозначну роль у процесі виробництва, відокремлюють активну і пасивну частини.

Активна частина бере безпосередню участь у виробничому процесі і зумовлює певний обсяг і належну якість випущеної продукції. До неї переважно належать машини і устаткування, прилади, пристрої вимірювання, обчислювальна техніка, а також деякі технічні споруди (газо - і нафтосвердловини).

Пасивна частина створює умови для здійснення процесу виробництва. Вона охоплює будівлі, споруди, транспортні засоби, передавальні пристрої, господарській інвентар. Прогресивною є така структура ОФ, в який переважає активна частина.

Структура ОФ

Розрізняють таку структуру ОФ:

· видову або технологічну;

· галузеву;

· вікову.

Видова показує процентне співвідношення, окремих видів або груп в загальній вартості ОФ на підприємстві. Вона змінюється під впливом багатьох чинників: особливостей і технічного рівня виробництва, структури капітальних вкладень, рівня цін на технологічне устаткування та територіального розміщення об’єктів.

Технологічна структура характеризує співвідношення між активною і пасивною частиною.

Галузева характеризує співвідношення ОФ різних галузей в їх загальній вартості.

Вікова – співвідношення ОФ різних вікових груп в їх загальній вартості:

- нові фонди – термін експлуатації до 5 років;

- 5-10 років;

- 10-15 років;

- 15 – 20 років;

- старі фонди – термін експлуатації понад 20 років.

Економічне значення ОФ полягає в тому, що вони визначають характер матеріально-технічної бази виробництва.

Зростання обсягу і вдосконалення ОЗ забезпечують безперервне зростання рівня технічної оснащеності праці та продуктивності праці персоналу.

ОФ становлять матеріальну основу виробничої потужності підприємства.

Соціальне значення ОФ полягає в тому, що вони створюють умови для відтворення робочої сили.

 

Сутність і види оцінки ОФ

Облік ОФ здійснюється в натуральній і вартісній формах.

Натуральні показники (площа, об’єм, потужність, кількість одиниць обладнання) використовують для визначення виробничої потужності підприємства, при розробці балансів обладнання та удосконалення складу ОФ. При цьому кожній одиниці ОФ надається інвентарний номер, а на устаткування виписується технічний паспорт, в якому вказується дата придбання, ціна заводу виготовлювача, техніко-економічні параметри, № акта вводу в експлуатацію і норма амортизації, кожна дата проведення капітального ремонту.

Оцінка ОФ у грошовому виразі об’єктивно необхідна для правильного визначення загального обсягу ОФ, їхньої динаміки і структури, розрахунку економічних показників господарської діяльності.

Види оцінки здійснюються в залежності від:

1. Моменту проведення оцінки.

2. Від стану ОФ.

Залежно від моменту оцінки ОФ здійснюються за первинною або відновною вартістю.

Залежно від стану ОФ оцінюються за повною або залишковою вартістю.

Вартість ОФ

Первинна (первісна, початкова) – фактична вартість ОФ на момент їх придбання і взяття на баланс. Роль первинної вартості на об’єкти нового будівництва відіграє кошторисна вартість, на машини і устаткування первинна вартість складається з оптової чи гуртової ціни придбання з урахуванням транспортних і заготівельно-складських витрат, витрат на монтаж, і встановлення і випробування.

Відновна вартість – вартість відтворення ОФ за сучасних умов виробництва. Вона включає ті самі витрати, що і первинна вартість, але за сучасними цінами; для забезпечення порівняння вартісної оцінки ОФ, що вводяться в експлуатацію в різні роки, проводиться їх періодична переоцінка за відновною вартістю.

Повна вартість (первинна і відновна) – це вартість ОФ у новому неспрацьованому стані. Саме за цією вартістю ОФ рахуються на балансі підприємства протягом всього періоду функціонування.

Залишкова вартість х арактеризує реальну вартість ОФ, ще не перенесену на новостворену продукцію. Вона є розрахунковою величиною і визначається як різниця між повною вартістю ОФ та сумою нагромадженого зносу. Вона використовується для розрахунку амортизаційних відрахувань і наслідків ліквідації ОЗ.

В ринкових умовах ОФ переоцінюються за відновною вартістю з урахуванням зносу і таку вартість називають справедливою (реальною).

П(С)БО7 виділяє наступні види оцінки ОФ:

1. Чиста балансова вартість ОФ, яка визначається як різниця між сумою коштів, за якою ОФ обліковуються на балансі підприємства, та сумою накопиченої амортизації.

2. Вартість, що амортизується, представляє собою фактичну вартість ОФ за вирахуванням ліквідаційної вартості:

ПВ – ЛВ = Вам

3. Ліквідаційна вартість визначається як чиста сума, яку підприємство розраховує отримати за об’єкт ОФ в кінці періоду використання(за вирахуванням витрат на його ліквідацію) у вигляді металобрухту та ін.

4. Середньорічна вартість ОФ визначається за залежністю:

 

, де:

ОФпоч.року – вартість ОФ на початок року;

ОФвв.експл. – вартість ОФ, введених в експлуатацію;

ОФвиб. – вартість ОФ, що вибули;

tпрац. (tнепрац.) – кількість повних місяців працездатності (непрацездатності) ОФ до кінця року.

5. Балансова вартість на початок звітного періоду:

де:

(а - 1) – період, що передував звітному;

БВ – балансова вартість на початок періоду;

Век – балансова вартість ОФ, що введені в експлуатацію;

КР – капітальний ремонт;

М – модернізація (реконструкція);

Виб – вартість ОФ, що вибули;

АВ – амортизаційні відрахування.