Ринок праці в економічній системі

3.1. Сутність соціально-економічної категорії „ринок праці”.

3.2. Елементи ринку праці.

3.3. Функції ринку праці.

3.4. Сегментація ринку праці.

3.5. Основні концепції та моделі ринку праці.

3.6. Механізм функціонування сучасного ринку праці.

Теоретична частина

3.1. Соціально-економічна категорія „ринок праці”

Ринок праці є важливою складовою всієї ринкової системи. Перед тим як визначити його соціально-економічну сутність, розглянемо економічну категорію „ринок”.

Економічна теорія виділяє чотири напрями у визначенні ринку:

1. це простір, місце, сфера збуту товарів;

2. це сукупність продавців і покупців;

3. це сукупність товарно-грошових відносин, спосіб координації дій учасників;

4. це механізм, технологія здійснення обміну і розподілу товарів.

З наведеного можна зробити висновок, що ринок – це сукупність економічних відносин з приводу купівлі-продажу товарів, яким властива економічна незалежність, свобода у виборі суб’єктів ринку (продавців і покупців), вільне ціноутворення в умовах конкурентного середовища.

Оскільки праця є товаром, то для продажу її повинен існувати окремий спеціальний, особливий ринок, тому, що товар теж особливий – людський капітал.

Отже, ринок праці – це сукупність економічних відносин з приводу обміну індивідуальної здатності до праці на фонд життєвих благ, необхідних для відтворення робочої сили та розміщення працівника в системі суспільного поділу праці за законами товарного виробництва та обігу.

Умови виникнення ринку праці:

1. Юридична свобода і здатність власника робочої сили на свій розсуд розпоряджатися своїми здібностями до праці.

2. Відсутність або недостатня кількість у людини засобів виробництва як джерела всіх необхідних для життя засобів існування.

3. Поява на ринку покупця, який економічно змушений вийти на ринок, щоб купити запропоновану для продажу зданість до праці потрібних йому працівників.

Ринок праці є самостійною, комплексною системою в ринковій економіці, яка з одного боку, залежить від інших ринків (засобів виробництва, предметів споживання, фінансів, послуг, інформації, землі тощо), а з іншого – сама впливає на них.

Умови ефективного функціонування ринку праці:

1. Повна самостійність і незалежність продавця й покупця в поєднанні з їхньою економічною відповідальністю.

2. Договірні відносини між рівноправними партнерами.

3. Активна конкуренція.

4. Баланс між робочими місцями, сукупною пропозицією та грошовою масою оплати праці.

5. Об’єднання найманих працівників і роботодавців у спілки для захисту своїх інтересів.

Елементи ринку праці

Елементами ринку праці виступають: товар, попит, пропозиція та ціна робочої сили.

В економічній літературі відсутня єдина думка, що слід вважати товаром на ринку праці: робочу силу, працю чи результат праці. Але більшість дослідників вважає, що товаром на ринку праці виступає індивідуальна робоча сила.

Специфічні рису товару „робоча сила”:

1. живий товар, купівля якого на певний час називається наймом;

2. не відчужується від власника - найманого працівника в процесі купівлі-продажу;

3. зумовлює подовження відносин роботодавця та найманого працівника до часу звільнення останнього;

4. носієм його є живий організм, із власним характером, психологією прагненням до самовираження;

5. відіграє вирішальну роль у створенні доходів суспільства (економіко-математичні дослідження граничної продуктивності праці показали, що обсяг виробленої продукції на 75% створюється працею найманих працівників і на 25% – капіталом;

6. не приносить доходу, якщо його не продати;

7. потребує нових життєвих благ для підтримки та відтворення;

8. оплачується роботодавцем після його використання;

9. не можна покласти на зберігання;

10. не знищується у процесі використання, а навпаки множиться, хоча і є виробничим ресурсом.

Попит на рику праці – це суспільна платежеспроможна потреба в робочій силі. Він визначається обсягом та структурою суспільного виробництва, рівнем продуктивності праці, кон’юнктурою ринків капіталу, товарів, послуг тощо.

На рівні окремого роботодавця попит на ринку праці залежить від:

- попиту на продукцію фірми;

- стану виробництва (особливості технології, розміри і ефективність капіталу, досконалість методів організації праці тощо);

- фонду заробітної плати, який роботодавець може запропонувати для найму певної кількості працівників визначеної якості.

Пропозиція на ринку праці це контингент працездатного населення, що пропонує роботодавцю свою здатність до праці в обмін на фонд життєвих благ. Рішення про пропозицію трудових послуг працівники приймають індивідуально, тому важливу роль при цьому відіграє прихильність до професії, престиж праці та фірми роботодавця, можливість реалізувати творчі здібності, культурні або релігійні інтереси тощо. Хоча, звісно, основним стимулом виступає реальна заробітна плата: чим вище її рівень, тим більше працівників пропонують свою працю.

На макро-рівні на розмір пропозиції впливає:

1. демографічна ситуація;

2. характер і зміст праці;

3. інтенсивність вивільнення працівників;

4. ефективність функціонування системи підготовки і перепідготовки кадрів;

5. система оплати праці;

6. кон’юнктура ринків капіталу, товарів, послуг тощо.

Ціноутворення на ринку праці має специфічні особливості. Заробітна плата найманого працівника повинна містити не тільки ціну його праці, а й витрати на утримання непрацездатних членів його сім’ї. Нижньою межею коливання ціни робочої сили є вартість робочої сили. Верхній рівень обмежується величиною знову створеної вартості. Він не може перевищувати останню, бо це призведе до банкрутства даного підприємства.

Кон’юнктура ринку праці – це співвідношення попиту і пропозиції праці на даний період, яке визначає рівень заробітної плати на конкретні види праці та рівень зайнятості населення.

Виділяють три типи кон’юнктури:

- трудодефіцитна, коли на ринку праці спостерігається нестача пропозиції праці;

- трудонадлишкова, коли існує велика кількість безробітних і відповідно надлишок пропозиції праці;

- рівноважна, коли попит на працю відповідає її пропозиції.

Кожен тип ринкової кон’юнктури, властивий тому чи іншому регіонові або сфері прикладання праці, утворює в сукупності загальний ринок праці в країні.

Співвідношення попиту на робочу силу та її пропозиції складається під впливом конкретної економічної і соціально-політичної ситуації, зміни ціни робочої сили, рівня реальних доходів населення. Залежність цих величин графічно зображена на рис. 3.1.

Рис. 3.1 Попит і пропозиція на ринку праці

 

З рисунка видно, що у міру зниження рівня реальної заробітної плати (ціни робочої сили) попит на робочу силу з боку роботодавців і, відповідно, зайнятість зростають. Зростання реальної заробітної плати супроводжується збільшенням пропозиції робочої сили. У точці перетину цих кривих попит і пропозиція робочої сили збігаються, тобто виникає рівновага на ринку праці. Якщо ціна робочої сили вища від рівноважної, має місце безробіття, якщо нижча − дефіцит працівників.

Функції ринку праці

Сучасний ринок праці виконує такі функції:

1. Суспільний поділ праці. Ринок праці розмежовує найманого працівника та роботодавця, розподіляє найманих працівників за професіями та кваліфікацією, галузями виробництва та регіонами.

2. Інформаційна. Дає учасникам процесу купівлі-продажу товару „робоча сила” інформацію щодо умов найму, рівня заробітної плати, пропозицію робочих місць, якість робочої сили та інше.

3. Посередницька. Ринок праці встановлює зв’язок між роботодавцями та найманими працівниками, які виходять на ринок праці для задоволення взаємних інтересів і потреб.

4. Ціноутворююча. Це – основна функція ринку праці, яка встановлює рівновагу між попитом і пропозицією робочої сили.

5. Стимулююча. Завдяки механізму конкуренції ринок праці стимулює ефективніше використання людських ресурсів з метою підвищення прибутковості виробництва, також стимулює найманих працівників підвищувати свій професійно-кваліфікаційний рівень.

6. Оздоровлююча. Завдяки конкуренції суспільне виробництво звільнюється від економічно слабких, нежиттєздатних підприємств. Ринок праці дозволяє одержувати перевагу в конкурентній боротьбі працівникам з найвищими якісними показниками робочої сили. Саме ринок створює таку мотивацію праці, яка з одного боку примушує працівників триматися за робоче місце, в умовах гострої конкуренції, а з іншого – матеріально зацікавлює, стимулює їхні ініціативність, компетентність, кваліфікованість.

7. Регулююча. Певною мірою ринок впливає на формування пропорцій суспільного виробництва, розвиток регіонів, галузей. Ринок праці регулює надлишки трудових ресурсів, їх оптимальне розміщення, а отже, ефективне використання.

В Україні ринок праці ще повною мірою не виконує всіх своїх функцій, оскільки перебуває на стадії розвитку.

Сегментація ринку праці

Ринок праці підрозділяється на окремі частини − цільові ринки, які називаються сегментами.

Сегментація ринку праці − це поділ працівників на окремі групи за певними критеріями, залежно від поставленої мети вивчення, аналізу чи управління.

Ознаками сегментації можуть бути:

- територіальне положення — регіон, місто, район тощо;

- демографічні характеристики — статево-віковий і сімейний склад населення;

- соціально-економічні характеристики — рівень освіти, професійно-кваліфікаційний склад працівників, стаж роботи тощо;

- економічні критерії — розподіл покупців за формами власності, за їхнім фінансовим станом; розподіл продавців за рівнем матеріальної забезпеченості та ін.;

- психографічні показники — особисті якості працівників, їх належність до певних верств і прошарків суспільства тощо;

З точки зору територіального підходу виділяють такі ринки:

- внутрішній – місцевий, регіональний;

- зовнішній – транснаціональний, світовий.

Залежно від професій:

- ринок робочих професій;

- ринок спеціалістів і керівників.

З точки зору ланки суспільного виробництва:

- внутрішньофірмовий (ринок підприємства);

- галузевий;

- національний (цей тип ринку збігається з однойменним типом ринку за територіальною ознакою).

З точки зору умов конкуренції:

- необмеженої конкуренції (вільний ринок);

- обмеженої конкуренції.

Сегментація ринку праці передбачає поділ ринку праці на дві частини:

- первинний ринок праці – об’єднує престижні роботи, що характеризуються стабільністю зайнятості і надійністю положення працівника, високим рівнем оплати праці, можливістю професійного зростання, використанням прогресивних технологій, що вимагає від працівника високої кваліфікації і здатності до навчання;

- вторинний ринок праці – об’єднує непрестижні професії, характеризується прямо протилежними рисами: висока плинність кадрів, нестабільна зайнятість, негарантована і невисока оплата праці, безперспективність службового становища, примітивні трудомісткі технології.

Вирішальним чинником від якого залежить те, на який ринок праці вийде той чи інший індивідуум у вигляді пропозиції праці виступає якість його робочої сили (якість людського капіталу).