Загальна характеристика елементів податку.

Платники податку. Платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з ПК. Відповідно до ПК кожний з платників податків може бути платником податку за одним або кількома податками та зборами.

Об'єкт оподаткування. Це майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

База оподаткування. Це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об'єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов'язання. База оподаткування і порядок її визначення встановлюються для кожного податку окремо.

Ставка податку. Ставкою податку визнається розмір податкових нарахувань на (від) одиницю (одиниці) виміру бази оподаткування. Базовою (основною) ставкою податку визначається ставка, що визначена такою для окремого податку. Граничною ставкою податку визнається максимальний або мінімальний розмір ставки за певним податком. Абсолютною (специфічною) є ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється як фіксована величина стосовно кожної одиниці виміру бази оподаткування. Відносною (адвалорною) визнається ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється у відсотковому або кратному відношенні до одиниці вартісного виміру бази оподаткування.

Порядок обчислення податку. Обчислення суми податку здійснюється шляхом множення бази оподаткування на ставку податку із/без застосуванням відповідних коефіцієнтів. Специфічні ставки, фіксовані ставки та показники, встановлені цим Кодексом у вартісному вимірі, підлягають індексації в порядку, визначеному ПК.

Податковий період. Податковим періодом визнається період часу, з урахуванням якого відбувається обчислення та сплата окремих видів податків та зборів. Податковий період може складатися з кількох звітних періодів. Базовий податковий (звітний) період - період, за який платник податків зобов'язаний здійснювати розрахунки податків, подавати податкові декларації (звіти, розрахунки) та сплачувати до бюджету суми податків та зборів, крім випадків, передбачених ПК, коли контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податку. Податковим періодом може бути: 1) календарний рік; 2) календарне півріччя; 3) календарні три квартали; 4) календарний квартал; 5) календарний місяць; 6) календарний день.

Строк та порядок сплати податку. Період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно. Сплата податків та зборів здійснюється в готівковій або безготівковій формі у національній валюті України. Порядок сплати податків та зборів встановлюється ПК або законами з питань митної справи для кожного податку окремо.

Строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку. Податкова декларація подається за звітний період в установлені строки до органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків. Платник податків зобов'язаний за кожний звітний період подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є, незалежно від того, чи провадив такий платник податку господарську діяльність у звітному періоді.

 

9. Поняття пільги в податковому праві. Види пільг. 


Дисертація Вишемирського Максима (2015 р.) наук. керів. Лукашев

 

Кучерявенко пише, що «перш за все, навряд чи є сенс пов’язувати податкове звільнення із податковим тягарем. Останнє поняття є дещо розмитим і не має чіткого законодавчого вираження. Тому прив’язувати зміст одного із найважливіших елементів податкового механізму до приблизного поняття, вочевидь, нелогічно. Крім того, складно оцінювати зміст податкової пільги порівняно зі звичайним режимом оподаткування, оскільки навіть в умовах цього режиму, всередині нього можливим є використання податкових звільнень».

Бризгалін. податкова пільга – це «надана податковим законодавством виняткова можливість повного або часткового звільнення від сплати податку при наявності об’єкта оподаткування, а також інше пом’якшення податкового навантаження для платника податку»

Хімічева. податкові пільги мають розглядатися як передбачені законодавством про податки та збори переваги, що надаються окремим категоріям платників податків та податкових зборів порівняно з іншими платниками, включаючи можливість повного або часткового звільнення від сплати податкового платежу.

Кучеров. «податкова пільга може бути визначена як передбачена законом для певних категорій податкозобов’язаних осіб перевага у виконанні податкового обов’язку, порівняно з іншими особами, яка може полягати у можливості не сплачувати податок взагалі, сплачувати його у меншому розмірі або – у більш пізній строк».

Таким чином, Можна виділити два розуміння поняття «податкова пільга» як правового явища: широкий та вузький.

За широкого розуміння сутності податкової пільги ми матимемо справу із будь-якими правомірними та визначеними податковим законодавством перевагами одних категорій зобов’язаних суб’єктів податкового правовідношення до інших аналогічних категорій. Тим самим сфера дії податкової пільги поширюється на всі без винятку різновиди податкових правовідносин (зокрема, у сферах податкового адміністрування і податкового контролю). Ще однією особливістю податкових пільг за широким підходом є відсутність їх жорсткої прив’язки до конкретних податкових платежів.

У той же час традиційним є вузький підхід до розуміння податкової пільги. За ним податкова пільга виступає одним з елементів правового механізму податку. В цих умовах податкова пільга набуває свого виключно грошового характеру, а сутність наданої такою пільгою переваги для платників податків пов’язується лише із видозміненням їх обов’язку зі своєчасної та повної сплати суми податку до бюджету.

 

Основними ознаками податкових пільг є такі:

(1) податкова пільга за своєю природою є правовою перевагою, що дозволяє особам, які мають право нею користуватись, повніше задовольняти власні інтереси;

(2) податкова пільга надає таку перевагу, що порівняно з безпільговим податково-правовим регулюванням передбачає виникнення й розвиток податковогоправовідношенняізвидозміненимзмістом;

(3) податкова пільга спрямована головним чином на зміну основного податкового обов’язку платника податку – обов’язку щодо повного та своєчасного внесення до бюджету певної податкової суми (що є об’єктом впливу податкової пільги);

(4) безпосереднім проявом дії (предметом впливу) податкової пільги є або зменшення суми податку (аж до її повного нівелювання, тобто зниження до нуля), яку платник повинен сплатити до бюджету, або перенесення граничного моменту такої сплати на більш пізні та вигідні для платника строки; тим самим податкова пільга надає перевагу саме грошового характеру;

(5) податкова пільга має надаватись платникам податків, що визначаються шляхом перелічення їх видових, а не індивідуальних ознак;

(6) податкова пільга не існує сама по собі і відокремлено без прив’язки до конкретних податкових платежів – вона є частиною цілісного правового механізму податку.

Види. Основними критеріями класифікації податкових пільг є:

1. характер переваги при сплаті податку (це змістовний критерій):

· ті, що зменшують податкову суму;

· ті, що змінюють строк сплати податку.

 

2. податковими пільгами, що зменшують розмір сплачуваної платником податку до бюджету суми, є:

· податкові імунітети;

· податкові вирахування і податкові знижки;

· знижені податкові ставки.

3. Податковими пільгами, що змінюють строк сплати податку, є:

· відстрочка

· розстрочка.

 

4. порядок застосування переваги при визначенні суми податкового платежу (формальний критерій):

· звільнення від сплати податку та збору;

· податкові вирахування, що зменшують базу оподаткування до нарахування податку та збору;

· знижені ставки податку та збору;

· податкові знижки, що дозволяють зменшувати податкову суму після нарахування податку та збору.

 

Особливістю податкових пільг при формуванні правового статусу платників податків є те, що податкові пільги належать до податкових прав, а не обов’язків, і відповідно застосування платниками податків податкових пільг не може бути імперативним.

 

Негативні прояви: фіскальний та адміністративний. Фіскальний наслідок полягає в дестабілізації індивідуальними податковими пільгами фіскальної складової податкового тиску, коли, всупереч принципу рівності, одні платники податків, що не отримали податкових імунітетів, мають фактично нести податковий тягар за тих платників, що отримали індивідуальні податкові звільнення. Адміністративний наслідок полягає у зайвій бюрократизації податкового адміністрування і збільшенні за рахунок адміністративної складової загального податкового тиску.

 

Отже, податкова пільга – передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності особливостей, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

 

10.Непрямі податки: Поняття, відмінні риси та особливості за монографією Гетманцева Д.О., Форсюк В.Л., Бойко Н.В. Непряме оподаткування. Правова сутність та адміністрування. – К., 2013.

Непрямі податки – це акцизний податок, податок на додану вартість та інші обов’язкові платежі, що справляються відповідно до норм податкового законодавства, включаються як елемент до ціни товару (роботи, послуги), передбачаючи юридичне розділення номінального та фактичного платників, та обтяжуючи споживання товарів (робіт, послуг) шляхом оподаткування витрат господарств платників.

Безперечно, непрямі податки мають всі загальновідомі ознаки податків, та відповідають визначенню, що міститься у статті 6 ПКУ, відповідно до якого податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу. Класифікація податків на прямі та непрямі не міститься в Податковому кодексі.

До загальних рис непрямого податку належать такі: законність, публічність податку, обов’язковість сплати податку, що передбачає загальнобов’язковість виконання платниками їх публічних зобов’язань із сплати податків; майновий характер податку; перехід права власності в процесі сплати податку; нецільовий характер податку, ще передбачає зарахування податку до загального фонду державного або місцевого бюджету без заздалегідь встановленої мети його використання; примусовий платіж, що передбачає можливість державного примусу в процесі оподаткування, не виключаючи сплату податку за загальним правилом добровільно;

Водночас, непрямі податки мають свої особливості. Серед особливостей сучасних непрямих податків М.Кучерявенко виділяє такі:

1.Розірвання формального та реального платників податків.

2.Непрямі податки входять як елемент в ціну реалізації товару.

3.Непрямі податки диференціюють складові податкового обов’язку, розподіляючи їх між формальним і реальним платниками.

4.Об'єктом оподаткування при непрямому оподаткуванні виступає вартість обороту.

5.Законодавчо закріплено підстави перекладення податку з реального платника на формального.

6.Поєднання індикативних та фактичних способів визначення об’єкта оподаткування і форм справляння.

І хоча деякі із наведених видатним українським вченим ознак можна сприйняти лише з певними зауваженнями, в цілому перелік ознак непрямого оподаткування є достатньо обґрунтованим. При цьому, на нашу думку, слід зазначити додатково принципові риси непрямого оподаткування, що зазначені нижче.

1) Так, перевагою непрямих податків є порівняльна із прямими податками простота їх обрахування і сплати для платників. Адже, основний природній для податкових відносин конфлікт між державою в особі уповноважених державних органів та платниками податків при обрахування та сплаті непрямих податків має значно вужче підґрунтя, ніж, наприклад, оподаткування доходів (податок на прибуток підприємств), де кожна оподатковувана операція може мати різну податкову кваліфікацію з точки зору податкових органів і платника в залежності від відношення відповідної операції до господарської діяльності платника. Дещо складна формула податку на додану вартість є тим ключем, розуміння якого розкриває перед нами досить простий та зручний механізм оподаткування ПДВ.

Переважна більшість непрямих податків є джерелом надходжень до державного, а не місцевих бюджетів. При федеративному державному устрої, надходження від основних непрямих податків концентруються на рівні федерації. Це пояснюється, з одного боку обсягом надходжень до бюджету, а з іншого, особливостями механізмів справляння податків, що передбачають не тільки надходження від їх сплати але й відшкодування податку з бюджету платнику за певних умов. При цьому, розподіл надходжень непрямого податку між місцевим та державними бюджетами створював би зайві суперечності у розрахунках між бюджетами та платниками при відшкодуванні податку.

 

 

11.Дискусії в науковій літературі щодо проблеми визначення вичерпного переліку непрямих податків в Україні.

При аналізі непрямих податків, встановлених в України, виникають деякі проблеми із визначенням вичерпного переліку таких платежів. Так, не викликає сумнівів, що до таких платежів відносяться податок на додану вартість та акцизний податок.

Водночас, чинним законодавством передбачаються і інші платежі, що за своєю правовою природою можуть класифікуватися як непрямі податки, однак свідомо відносяться законодавцем до інших платежів. До таких передусім належать деякі різновиди збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, об’єктом оподаткування яким є вартість реалізованих ювелірних виробів із золота (крім обручок), платини і дорогоцінного каміння; вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна; вартість будь-яких послуг стільникового рухомого зв'язку, сплачена споживачами цих послуг оператору, що їх надає; вартість легкового автомобіля.

Незважаючи на те, що зазначений обов’язковий платіж кваліфікується законодавством як збір та має цільове призначення, за своєю правовою природою він є безперечно непрямим податком, адже відповідає всім ознакам непрямого податку, про які йшлося вище. Збором обкладаються операції з продажу товарів (послуг) споживачам, збір включається до ціни відповідних товарів (послуг) та сплачується в ціні таких товарів (послуг).

З огляду на зазначене, у відповідній частині збір на обов’язкове державне пенсійне страхування є безперечно непрямим податком.

З іншого боку, ми не схильні розділяти думку дослідників, що кваліфікують ввізне та вивізне мито (таможенную пошлину (рос)), як непрямий податок. Безперечно, мито займає своє особливе, окреме місце в системі обов’язкових платежів.

І.І.Янжул, зазначав, що мито є різновидом непрямих податків, що справляється з різноманітних товарів при їх переміщенні або транспортуванні.

В.О.Лєбєдев також відносив ввізне мито до податку на споживання, обґрунтовуючи свою думку тим, що зазначений платіж лягає на споживача відповідного товару, який потім сплачує його вартість.

Подальший розвиток системи оподаткування довів, що ввізне та вивізне мито, які залишилися у вжитку до сьогодні, не є непрямими податками, зважаючи на їх економічну та юридичну природу. Вони не є податками на споживання, оскільки юридичний платник податку не має юридичної можливості перекласти податок на споживача. Мито справляється з особи, що ввозить товар на митну територію держави незалежно від статусу особи та подальшого використання або не використання нею товару у її господарській діяльності, тобто за сутністю своєю не є податком на споживання. Мито лягає як на виробника, так і на споживача не роблячи жодної різниці між ними та не передбачаючи жодного правового механізму для подальшого перекладення платежу на споживача.

Не відносить до податків ввізне мито також і М.П.Кучерявенко, визначаючи його, на відміну від податку, умовним платежем. У своїй фундаментальній праці Курс податкового права, він пише що «необхідно виходити що зміст податку пов’язується з такими його рисами, як нецільовий та безумовний платіж. В той же час сплата ввізного мита пов’язується з такою умовою, як перетин митного кордону».

Державне мито, як і мито, що справляється при перетині митного кордону, попри деяку схожість з непрямим оподаткуванням є різновидом збору, що відповідає всім його істотним ознакам. Так, воно характеризується такими ознаками:

- індивідуально визначене зустрічне задоволення на користь його платника, що полягає в тому числі у вчиненні юридично значимих дій. З самого початку в його основу було покладене зустрічне задоволення, що полягало у дозволі на безперешкодне перевезення товару;

- відмінні від податку механізми реалізації примусового характеру платежу. Платник мита вступає у відповідні відносини добровільно, оскільки сам звертається за тим, що - мито сплачується за певної обставини – у зв’язку з наданням послуги (вчинення дії) на користь платника;

- за періодичністю – мито сплачується не системно, залежно від потреби платник;

- за порядком справляння – порядок справляння ввізного мита регулюється, не Податковим кодексом, а Митним кодексом.