Тематичний розгляд дисципліни.

Весь курс складається з чотирьох частин: лекційної, семінарів, самостійної роботи студентів й індивідуальної роботи під керівництвом викладача.

 

ЗМІСТ ЛЕКЦІЙНОЇ ЧАСТИНИ КУРСУ.

 

Охоплює всі теми й питання, винесені для осягнення студентами, але розглядаються вони у курсі або оглядово, або ж проблемно. На самостійне опанування даються лише ті теми і питання, які хоча б оглядово-узагальнено розглядалися в лекціях, або ж консультативно висвітлювались під час самостійної або індивідуальної роботи під керівництвом викладача. До кожної теми подаються доступні літературні джерела: підручники, посібники, деякі статті і монографічні видання, таблиці тощо.

 

ДО І МОДУЛЯ. Предмет, категорії і структура етики

Тема 1. Предмет і значення етики - 2 год.

У даній темі оглядово розглядаються такі питання:

Місце і значення етики у духовно-практичному освоєнні світу.

Етика й інші форми саморегуляції культури.

Функції моралі.

Етика як теоретичне знання.

1. Місце і значення етики. Місце й значення етики у широкому світоглядному контексті. Перше на що слід звернути увагу у цій темі – це спосіб буття людини у світі. Для цього розглянемо світоглядну культуру в цілому та її головні формоутворення. Основних моментів єдиного способу буття людини у світі є два: діяльність і спілкування. Без предметно-перетворюючої діяльності людина не змогла б осягати природне буття, створювати соціокультурну (штучну) предметність. Людина не може з нічого створювати будь-чого, зате вона може універсально все перетворювати, надавати небувалої якості й форми речовому світові. Мармур створила природа, але скульптуру творить людина.

Людського буття поза буттям світу, звичайно не існує, але й світ поза людиною не може осмислити, що він був, що є й що буде. Людина своєю діяльністю і спілкуванням форсує «завершення» буття до цілісності, надає йому єдності та промовистості. Людина, таким чином, справді є центром єдності всього і всякого буття.

Мораль функціонує у цілісній системі освоєння світу за законами істини, добра і краси. Ідеали істини, добра і краси у їх єдності від давнини символізують гармонійну цілісність людської культури, повноту сенсожиттєвих потенцій особи, тобто її духовність. Інтелектуальна культура в етиці і естетиці. Закони добра (як і краси та істини) не є ситуативними правилами життя. Вони є виразомвсього буття. При цьому не слід забувати про людиномірність буття.

Єдині досягнення людства, варті не певної, а повної уваги суспільства та системи його освіти, – це здобутки культури. Мораль – то є вищий цільовий аспект культури. Він не дається самоплинним успіхом, спрощеним соціальним оптимізмом, легковажними прагматичними рішеннями, як би декларативно переконливо вони не проголошувалися під чиїсь часткові інтереси. Техногенний гуманізм не ставить до центру уваги культуру, але і він, як і ренесансний, є гуманітарним. Для гуманізму треба сполучення духовного, душевного, мудрого. А не лише – антропоцентризму з людяністю.

Універсальними формами осягнення буття людиною є практика, теорія і духовно-практична діяльність. Особливістю духовно-практичного осягнення світу у порівнянні з практичним і теоретичним є стабільне збереження у будь-яких актах діяльності та спілкування сумірного людині сенсу буття.

2. Етика й інші духовно-практичні та регулятивні форми культурного буття людини. Релігія в моральному й художньо-естетичному освоєнні світу. Релігія – це й певна ідеологія, етика й естетика як філософські вчення (а філософія не тільки не є ідеологією, але й нерідко прямо їй протилежна) не можуть існувати в заідеологізованій формі. Мораль як ентузіазм людської особистості, як форма регулятивного (нормативно-ціннісного) ставлення людини до дійсності. Мораль і право. Мораль як практично-ціннісний спосіб відношення до дійсності регулює поведінку людей з точки зору принципового протиставлення добра і зла, а не лише соціальної справедливості. Політика і мораль – два поверхи соціокультурного буття: міжособистого та інституалізованого. Неофіційний характер комунікації в моралі й естетиці. Мораль і мистецтво. Мудрість моральної і естетичної свідомості. Їх єдність і відносна самостійність.

3. Функції моралі. Роль моралі в житті суспільства й окремої особистості різноманітна. В різні часи, в різних обставинах, у різних етносів, на різних вікових стадіях. Для людини немає раз і назавжди написаного закону. Що є людина неможливо вирішити остаточно, тому що ні її історія, ні особиста доля не завершені. Справа не в тім, щоб придумати модель майбутнього й вирішити, як ми збираємося жити. Найважливіше вирішити, якими ми будемо, що буде вважатися людяним і гідною людиною. Які будуть наші права й обов’язки? Ким ми повинні стати, щоб повною мірою називатися людьми? Судження мудреців про те, що людство рухається в напрямку добра – це не ілюзія або благе побажання, це сутність моралі. Як тільки вона є, ми рухаємося по ній неминуче. У полі цього прагнення й реалізуються функції моралі. Серед них виділяють: регулятивну, комунікативну, виховну, культуротворчу, мотиваційно-оптимізуючу, пізнавально-прогностичну, регулятивну в межах фахової діяльності.

4. Етика як наука. Мораль як певний спосіб бачення світу і буття людини у ньому. Пізнання світу у науці, моралі та естетичному ставленні до дійсності значно і суттєво різниться. Інша справа – теорія моралі чи естетики. Вона відноситься до науки, теоретичного вчення. Та все ж є дуже помітна специфіка теоретичного виразу форм духовно-практичного осягнення дійсності. Етика – це й наука про людське ставлення до моралі, а отже це й духовний пошук. Етика філософськи-духовно санкціонує гуманістичний ентузіазм людини.

Термін мораль походить, як і етос, від латинського mos – характер, вдача, звичай, а також припис, правило, закон. Від ІУ ст. н. е. мораль стали позначати терміном moralitas. У російській мові вживають термін нравственность, що відповідає українському моральність, німецькому Sittlichkeit. Мораль – це форма свідомості: сукупність принципів, правил, норм поведінки. Це лише орієнтири моральності як життєвого втілення цих правил і принципів у реальну поведінку та стосунки людей.

Література:

Войтыла К. Основания этики.//Вопросы философии, 1991, № 1, с.29-60.

Для всех и каждого./Сост. Черников В. – Харьков, 1993.

Ермоленко А.Н. Этика ответственности и социальное бытие человека (современная немецкая практическая философии). – К.,1994, с.231-254.

Этика./Под общ. ред. А.А. Гусейнова и Е.Л. Дубко. – М.: Гардарики, 2000. - 496 с.

Кучинский С.А. Человек моральный. – М., 1989.

Малахов В.А. Етика: Курс лекцій: Навч. посібник.– К.: Либідь, 2001. – 384 с.

Митрохин Л.Н. Религия и мы.//Квинтэссенция. – М., 1990, с. 307-340.

Общественное сознание и его формы. – М.: Политиздат, 1986.

Свинцов В.И. Истина, добро, красота.//Философские науки, 1988, № 1.

Соловьев Э.Ю. Правовой нигилизм и гуманистический смысл права.//Квинтэссенция. – М., 1990, с. 162-236.

Философия и ценностные формы сознания. – М., 1978.

Фортова О. М. Моральні проблеми художньої творчості. – К., 1977.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ ДО ТЕМИ:

1. Чим відрізняється освоєння світу за законами добра від освоєння за законами істини?

2. Як ви розумієте вираз: «Ніщо людське мені не чуже»?

3. Етичне і художньо-естетичне: що говорить про їхню відмінність, а що про єдність?

4. Місце і роль етики у духовному житті суспільства.

5. Яка є потреба у розрізнені моралі та моральності?

6. Чи можлива нефілософська етика? А мораль?

7. Які сфери людського життя безумовно пов’язані з мораллю?

8. У чому головна відмінність правової і моральної регуляції людських стосунків?

9. Чи не краще було б Богові не надавати людині свободи вибору?

10. Чи можуть суттєво збігатися мораль і політика?

11. Який зв’язок існує між етикою й естетикою та у чому він найпомітніший?

Тема 2. Система вузлових понять (категорій) моралі й етики – 2 год.

У даній темі розглядаються такі проблемні питання: