Ритуальна та церемонійна форма обов’язку – етикет.

Етику поділяють на дві частини: перша займається моральними нормами, друга вивчає питання про те, що є 6лаго (цінності). Корисні в соціальному відношенні правила (норми) зберігаються навіть після того, як системи вірувань, з якими вони були спочатку пов'язані, занепадають. Але згодом увагу все більше починають звертати увагу не на правила, а на стани свідомості, тобто – на ціннісний вимір.

1. Нормативізм в етиці (деонтологія). Категорія морального обов’язку. Нормативність є засобом поєднання сущого і належного у моральній культурі. Є значна відмінність соціальних і природних зобов’язуючих законів буття. Деонтологія – етика обов’язку: імперативна (наказова) форма, на відміну від оптативної (бажаної) її форми. Норма у правовій і моральній регуляції. Моральний закон і «законність» значно різняться від правових норм і санкцій. Обов’язковість норм у моралі досить відносна. Соціальні функції моралі і категорія «обов’язку». Намагання створювати моральні інституції (заклади): «суди», «поліція моральності», «писані кодекси», «моральне управління» тощо. Недопустимість спрощень, конформності, сліпого обов’язку. Обов’язок як дотримання слова, зобов'язання, а не зовнішній примус – важливе відкриття кантівської філософії.

2. Моральна справедливість і правда. Зобов’язання й ідеал правди (потреби душі, що живе між людей). «Правда» і «кривда» у народній моралі. «Правдиве уявне» – типове виправдання себе за рахунок інших. Рівновага правди у моралі має опору в категоріях: «справедливість», «порядність», «честь», єдність «прав» і «обов’язків», «гармонія» (особистості і стосунків з іншими). Людяність присутня як у обов’язку, так і в правді. «Гуманність» – принципова засада моралі й міра щирості правди і добра.

Головною в ряду категорій нормативної регуляції виступає справедливість. Вона фіксує саме той належний порядок людського співжиття, стан справ загалом, який і має бути встановлений унаслідок відповідального виконання людьми свого обов'язку. На відміну від інших категорій, категорія справедливості передбачає не просто оцінку того чи іншого морального явища, а співвідношення кількох моментів, між якими й належить установити етичну відповідність. Справедливо, щоб гідному вчинкові відповідала заслужена винагорода, злочину — кара, правам — обов'язки й т.п. Справедливість вимагає етично обґрунтованого розподілу благ між людьми.

Давньогрецьке діке (перекладається як справедливість) первісно означало звичай, спосіб життя, в подальшому ж набуло значення правильного, належного звичаю. І латинське юсте (звідси юстиція) означає право, закон. У річищі цієї мовної традиції й з'являються спроби сутнісного осмислення справедливості. Своєрідним узагальненням цих спроб можна вважати концепцію Платона, який надав справедливості значення завершальної з-поміж основних «полісних доброчесностей» — такої, що тільки й дає усім іншим чеснотам «силу вкорінюватися в людині». В соціальному плані справедливість постає як ідеальний устрій суспільства, коли кожен із суспільних станів сумлінно виконує свої обов'язки і не втручається у справи інших.

3. Небезпечність ригоризму в моральній свідомості й практиці. Небезпека жорсткої моралі («ригоризм») і надмірної категоричності суджень про інших. Недоречність і надто безпринципних чи релятивних (надміру відносних) вимог («пробабілізм») в етиці, абсолютної свободи самоствердження.

Категорія «честі». Небезпечні вимоги честі. «Невільники честі» в житті та художньо-мистецьких творах. Небезпека колективного тиску у моралі. Принципи «колективізму» та «індивідуалізму». Обов’язковість і відповідальність. «Довіра» вимагає особистої відповідальності (тому й «совісті»). Недостатність совісті в нормативній етиці. Респектабельність як совість нормативізму. Наслідки колективізації совісті.

Ніцше супроти нормативної посередності людини. Моральний закон. Заповіді-закони Мойсея. Недостатність для моралі лише «закону», зобов’язуючої нормативності. Недостатність для етики лише канону й еталону. Потрібність «благодаті». Звідки благодать? Звідки щастя людяності і свободи творчості?

4. Ритуальна та церемонійна форма обов’язку – етикет. Традиція необхідної поведінки і зовнішнього (чуттєвого) вигляду в ритуальній формі обов’язку створила особливий феномен культурного буття людей – етикет. Морально-етична культура увічливої поведінки й поводження. Зручності і вади етикетної поведінки. Мода і етикет у підлітків і юнаків (особливості їх у «неформальної» молоді). Прості норми моралі, буденна поведінка і засадові моральні риси людини.

Література:

Вардомацкий А.Г. Мораль как регулятивная система.//Философские науки, 1988, № 10.

Все об этикете. – Ростов-на-Дону, 1995.

Деловой этикет./Составитель К. Афанасьева. – К., 2002.

Дубко Е.Л. Социальная справедливость.//Этическая мысль. – М., 1988, с. 61-78

Ермоленко Л. Этика ответственности и социальное бытие человека. – К., 1994. 200с.

Камичек Ян. Вежливость на каждый день. – К., 1992.

Кант И. Лекции по этике.//Этическая мысль. – М., 1988, с. 290-333.

Корнічка О.М. Мистецтво ґречності: Чи вміємо ми себе поводити. – К., 1995.

Малахов В.А. Етика: Курс лекцій: Навч. посібник.– К.: Либідь, 2001. – 384 с.

Мосоров А.М. Социальная справедливость: нравственный аспект. – М., 1987.

Равич М.М. Этикет. – СПб., 1999. 288 с.

Радов Л.Г. Порядок и порядочность. – М., 1988.

Рікер П. Толерантність, нетолерантність, неприйнятне.//Рікер П. Навколо політики. – К., 1999., с. 185-206, 313-332.

Роулс Д. Теория справедливости.//Этическая мысль. – М., 1990, с. 229-242.

Соловйов Е.Ю. Толерантність.//Демони миру і боги війни. Соціальні конфлікти посткомуністичної доби. – К., 1997. С. 99-115.

Шердаков В.Н. Размышления о любви и нравственном долге.//Этическая мысль. – М., 1988, с. 177-190.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ ДО ТЕМИ:

1. Що вивчає деонтологія? «Обов’язок» як категорія моралі й етики.

2. Чи може респектабельність замінити совість у суспільстві?

3. Навіщо людині потрібна репутація?

4. Нормативна етика. Норми моралі та норми права: загальне і відмінне.

5. Правда, справедливість, порядність – категорії нормативної етики.

6. Категорії честь і слава. Невільники честі та слави у минулому і сьогодні.

7. Ригоризм і пробабілізм як полярні принципи моралі й етики.

8. Принципи колективізму й індивідуалізму: цінність, межі, зміст.

9. Співвідносність прав і обов’язків особи. Взаємозв’язок довіри і відповідальності.

10. Етикет і культура поведінки: єдність і протилежність. Особливість норм етикету..

11. Чому мораль не може обходитися лише нормативною регуляцією?

Тема 5. Аксіологія моралі й етики.

Етика родинно-шлюбних стосунків – 4 год.

У даній темі розглядаються такі питання: