Особливості процесуальної діагностики в групі АСПН

Термін «процесуальна психодіагностика» (грец. бшууооотіхбс; — здатний розпізнавати) означає здатність фахівця розпізнавати у процесі психокорекції глибиннопсихологічні передумови виникнення особистісної проблеми суб'єкта, її сутність та можливості розв'язання. Слово «процесуальна» підкреслює багаторівневість («порційність») діагностики, її зв'язок із груповою динамікою в АСПН та невід'ємність від психокорекції. Інакше кажучи, відбувається симультанне злиття психодіагностичного та психокорекційного процесів від початку і до кінця активного соціально-психологічного навчання.

Психодіагностичні висновки в групі будуються на матеріалі моделі спонтанної взаємодії між учасниками АСПН, яка формується у невимушеній, спонтанній ситуації, без наперед заданої програми дій. Адже саме за таких умов відкриваються можливості вивчення особливостей внутрішньої детермінованості дій, їх глибинної психологічної обумовленості.

Процесуальній психодіагностиці (так само, як і психокорекції, з якою вона поєднується) завжди притаманна неповторність конкретно-семантичного аспекту, зумовленого індивідуальними характеристиками особистості кожного учасника навчання, а тому неповторними є і процес, і результати психодіагностики.

У процесі групової психокорекції активність учасників навчання на різних етапах розвитку групи неоднакова, що потребує адекватних інструментальних засобів психодіагностики. Процесуальна психодіагностика відображує ступінь ригідності «захисних» тенденцій індивіда, його психологічну готовність до навчання й мотиваційну силу та орієнтацію на самозміни, оновлення свого способу життя, бачення навколишнього світу.

Неповторність процесуального аспекту психодіагностики пов'язана з неповторністю конкретного складу групи та своєрідністю особистісних проблем кожного учасника навчання.

Психологічна взаємодія актуалізує вияви тих чи тих сторін психіки суб'єкта, тому важливо не обмежуватись участю в одній психокорекційній групі, слід пройти її ще й з іншим складом учасників.

Процесуальна психодіагностика передбачає залучення (втягування) суб'єкта у процес самопізнання та пізнання інших спільно з психологом на груповому матеріалі спонтанної взаємодії. Особливо важливу роль відіграють ітеративні (повторювані) характеристики поведінки, які утворюють асоціативний та логічно впорядкований ланцюг.

Усе це сприяє розвитку психодіагностичних здібностей особи, навичок самопізнання та аутопсихотерапії. В учасників АСПН виробляється уважність до будь-яких проявів психіки, формується розуміння того, що немає «другосортних» виявів поведінки, як немає й випадкових емоційних станів. Процесуальна психодіагностика привчає до сприйняття закономірної обумовленості психіки та її глибиннопсихологічних витоків. Лише пізнаючи першопричини, учасники АСПН залучаються до дослідницького процесу, набувають навичок пізнання несвідомого.

Залучення учасників АСПН до процесу такого глибиннопсихологічного пізнання відбувається неявно, «неспеціально», а навчальний ефект досягається на латентному рівні. Важливим є прийняття групових принципів роботи всіма членами групи (а не дотримання їх лише керівником). Це сприяє розвитку їхніх здібностей самодослідження та корекції.

Психодіагностичні гіпотези будуються та поглиблюються поступово, супроводжуючись постійною перевіркою й уточненням. У групі вони дають можливість швидше встановлювати асоціативні взаємозв'язки в поведінковому матеріалі її членів, що з часом утворюють логічно впорядкований ланцюг.

Як уникнути в процесуальній психодіагностиці хибних асоціацій, адже від її точності залежить результативність психокорекції? Глибиннопсихологічні передумови особистісної проблеми характеризуються енергетичною імперативністю, яка визначає тенденції, що виявляються в інваріантній (сталій) поведінці.

З одного боку, процесуальна психодіагностика в групі АСПН передбачає, що психолог добре знає основи психодинамічної теорії, особистісного розвитку суб'єкта з урахуванням динаміки внутрішньої суперечливості психіки (див. параграф 3.1), з іншого - вона від самого початку не спирається на жодні конкретні припущення, формалізовані кліше, діагностичні висновки, класифікацію рис характеру, типів особистості тощо, що зумовлювало б спрощеність пізнання й підлаштування індивіда під наперед задані параметри.

Процесуальна психодіагностика в групі АСПН має бути максимально наближеною до внутрішньої феноменології суб'єкта, до його бачення себе й навколишніх, до розуміння проблем і несвідомих передумов труднощів у спілкуванні. З огляду на це в групі, як правило, не використовуються будь-які поняття академічної психології, що передбачають знання «наперед», знання «поза суб'єктом», знання, обтяжені оцінними судженнями в чорно-білих категоріях. Завдяки такій психодинамічній позиції можна пізнавати неповторну логіку взаємозв'язків між свідомою й несвідомою сферами суб'єкта, їх суперечливий характер, який нейтралізується викривленням, що є наслідком дії захистів на інтрапсихічному рівні.

У процесі психодіагностики є можливість виявляти, наскільки важлива для суб'єкта значущість події, пов'язана з фіксаціями та емоційними переживаннями. За таких умов академічні схеми пізнання відступають на задній план. Тому психолог має бути надзвичайно уважним до будь-якого вияву, що є спонтанною формою активності особи — чи то малюнок, розповідь, емоційна реакція, чи спогади. Так відкривається можливість пізнання внутрішньо детермінованої психіки в усій її суперечливості, що нейтралізується на інтрапсихічному рівні психологічними захистами (див. параграф 3.1).

Іще одна істотна особливість процесуальної психодіагностики полягає в тому, що її висновки завжди відносні. Ми не прагнемо дати завершену картину сутності особистості у конкретний момент, а робимо психодіагностичні висновки залежно від аналізованого матеріалу, а також від рівня розвитку групи та сенситивності учасників навчання, що пов'язано з опануванням ними специфікою групової взаємодії.