Поняття «дезінтеграція» та «інтеграція» в контексті групової психокорекції за методом аспн

Групова психокорекція відрізняється від індивідуальної наявністю групового ефекту, що забезпечується розвитком у групі стосунків, які проходять певні стадії інтеграції. Групова динаміка каталізує психокорекційний процес, сприяючи реалізації принципу багаторівневості, пов'язаного з дозуванням діагностичних та психокорекційних впливів. Поступальний розвиток зумовлений відповідним характером психокорекції і навпаки.

Корекція — це психологічний вплив на ті чи ті структури психіки з метою повноцінного розвитку і функціонування особистості. Елементи психокорекції можна спостерігати навіть у звичайному побутовому спілкуванні (хоча вони не завжди достатньо усвідомлені й цілеспрямовані).

Психокорекція в групі полегшується тим, що створюється атмосфера психологічної підтримки, захищеності, психологічної безпеки. Групова інтеграція дає змогу вийти на глибші рівні позитивної дезінтеграції особистісної структури суб'єкта. Груповий ефект виявляється у феномені наслідування, коли саморозкриття одних членів групи ініціює саморозкриття інших. Один із головних результатів групової психокорекційної роботи полягає, на наш погляд, у тому, що учасники групи, розвиваючи вміння аналізувати груповий матеріал, отримують змогу навчатися не тільки на власному досвіді, а й на досвіді інших. Це означає, що починають діяти не лише механізми наслідування, а й ідентифікація, катарсис, які сприяють робочій атмосфері. Завдяки інтеграції в учасників навчання знижується відчуття тривоги, напруженості, психологічної загрози з боку присутніх, зменшуються прояви ситуативних захистів. Таким чином відкривається можливість для дослідження базових форм захисної системи суб'єкта.

Групова динаміка об'єктивується у психомалюнках на тему «Група сьогодні», які учасники АСПН виконують щодня. У психомалюнках зазнають рефлексії й втілюються в художньо-образній формі всі динамічні аспекти розвитку групи. Зміст малюнків становить психокорекційну цінність і дає змогу контролювати групові й індивідуально-особистісні зміни, сприяючи якнайшвидшому виявленню особистісної проблеми суб'єкта.

Головними механізмами процесу групової психокорекції є позитивна дезінтеграція і вторинна інтеграція на більш високому рівні розвитку психіки. Якщо в груповій динаміці АСПН головна увага керівника зосереджена переважно на інтеграції групи, то в індивідуально-особистісній — на процесі позитивної дезінтеграції, що закономірно веде до інтеграції психіки на більш високому рівні розвитку.

У індивідуально-особистісному аспекті завданням керівника групи є забезпечення багаторівневості групового процесу, щоб часткова позитивна дезінтеграція змінювалася на часткову вторинну інтеграцію на вищому рівні розвитку. За своєю силою й часовими параметрами процеси дезінтеграції й інтеграції в груповому й індивідуально-особистісному планах повинні мати зворотний взаємозв'язок. При цьому інтеграція групи в якийсь проміжок часу може випереджати особистісну дезінтеграцію.

Отже, глибинне саморозкриття членів групи раніше, ніж вона в цілому готова сприймати й аналізувати інтимно-особистісний матеріал, є небажаним, та й сама людина (протагоніст) не повинна потрапити в ситуацію, в якій з часом шкодуватиме про свою відвертість (соромитиметься її). Тому дуже важливо, щоб у перші дні роботи групи, коли відбувається процес «розморожування», керівник не заохочував надмірну відвертість щодо інтимних сторін свого життя. Психодіагностичні прогнози ведучого групи АСПН мають народжуватися у процесі аналізу поведінкового матеріалу членів групи, який логічно впорядковується та ґрунтується на глибиннопсихологічних цінностях несвідомого. Привертають увагу факти відступу від реальності, зумовлювані психологічними захистами суб'єкта.

Від моменту виникнення перших гіпотетичних припущень керування груповим процесом полягає в цілеспрямованому структуруванні матеріалу. Найінтенсивніше процеси дезінтеграції й інтеграції відбуваються на 5-6-й день (за роботи по 10-12 год на добу). Цей період є найпродуктивнішим, тому й назва його — «робоча стадія», яка приходить на зміну початковій стадії «розморожування».

Між процесами дезінтеграції та інтеграції, що відбуваються в груповому та індивідуально-особистісному планах, існує взаємообернена залежність (мал. 1).

Як видно з графіка, тенденції особистісної дезінтеграції найбільше зростають до середини робочої стадії, а далі починають домінувати інтеграційні процеси. Однак це зовсім не означає, що інтеграція чи дезінтеграція існують автономно — вони перебувають у нерозривному взаємозв'язку. Проте є всі підстави говорити про пріоритетність одного чи іншого із зазначених процесів, а також про відмінності в інтенсивності їх перебігу.

Якщо індикатором дезінтеграції є емоційні стани суб'єкта (здивування, тривожність, сором, смуток, відчуття «втрати ґрунту під ногами», ефект «задушливої ночі», невдоволеність собою тощо), то показником інтеграції на більш високому рівні розвитку є поглиблення самосвідомості, здатність до самоаналізу, рефлексії, сенситивності, розуміння ролі дитинства у визначенні глобальних життєвих установок, здатність до аутопсихокорекції тощо.

При цьому керівник групи має прагнути забезпечити позитивний характер дезінтеграції й упередити негативні характеристики, що породжуються намаганням поляризації групи, навмисним провокуванням агресії або конфронтації. За таких умов чинник співпраці керівника з членами групи відсувається на другий план. Психокорекція має пробуджувати конструктивні прояви енергії лібідо, а не деструктивні, руйнівні вияви активності, за якими стоїть мортідо. Групи, які цілеспрямовано передбачають поляризацію групових взаємин, гальмують своє просування у напрямі інтеграції, а отже, і наближення до глибиннопсихологічного пізнання, яке передбачає наявність психологічної підтримки й захищеності.

Дуже важливою є послідовність дій керівника, спрямованих на позитивну дезінтеграцію, що виключає каталізування негативної реакції суб'єкта на будь-кого. Добре, коли від самого початку роботи групи її члени прилучаються до процесу дослідження, зорієнтованого на пізнання себе та іншого, що потребує здатності перетворити себе на об'єкт вивчення.

Ми приєднуємося до думки К. Домбровського щодо того, що психіка людини від самого початку є неінтегрованою, неорганізованою і стає інтегровано цілісною в результаті розвитку «Его». Згідно з об'єкт-теорією немовля починає життя в стані первинної інтеграції: вихідна особистість складається з єдиного динамічного «Его».

Деякі дослідники пов'язують поняття інтеграції та дезінтеграції з уявленням про психічне здоров'я суб'єкта. При цьому до інтеграційних показників відносять «відчуття реальності», а в контексті групи —функцію консолідації, яка забезпечується відсутністю виражених тенденцій до домінування одного її члена над іншим. До показників дезінтеграції належить поведінка суб'єкта, в якій виявляються інфантильні установки, наприклад самозакоханість, самолюбство, тривожність, страх, заздрощі, гнів, надмірна втома, смуток, депресія і т. ін. Дітям притаманні такі ознаки дезінтеграції: недостатня концентрація уваги, значна розбіжність намірів та засобів їх реалізації, надмірна відкритість, почуття меншовартості, страх покарання тощо. На побутовому рівні дезінтеграційний стан особистості характеризують вислови «розклеївся», «втратив себе», «не у формі», а інтеграційний — «узяв себе в руки», «зібрався», «стиснув себе в кулак» та ін.

Ознаками дезінтеграції є відхилення у мові, порушення усталеного почерку, різні прояви роздвоєння особистості. Поняття позитивної дезінтеграції К. Домбровський [31] пов'язує з позитивним процесом розвитку, який є перехідним на шляху до становлення більш високого рівня психічних можливостей людини, її культури. Наприклад, стан депресії може свідчити про емпатійні переживання людини, підвищену турботу про інших або бути викликаний смертю когось із близьких. А фрустрація може бути свідченням психічного багатства, високої вразливості та здатності співчувати іншим.

У міру розвитку людини, її культури, мислення, волі, здатності до самоусвідомлення дезінтеграція може набувати дедалі позитивнішого характеру й переростати в інтеграцію на більш високому рівні розвитку. Успішність процесу дезінтеграції залежить від того, чи сприяє вона розвитку індивіда, його еволюції, чи веде до інволюції. З огляду на це, на думку К. Домбровського, про психічне здоров'я свідчать своєрідні інтеграційно-дезінтеграційні переплетіння психічних функцій, які змінюють свою локалізацію й місце розвитку. Тому показником психічного здоров'я не можна вважати примітивну інтеграцію структур і функцій психіки. Розвиток, у розумінні К. Домбровського, — це процес, а не статичність. Він передбачає часткову дезінтеграцію та часткову вторинну інтеграцію, які проходять багаторівневий шлях. Часткова інтеграція означає перехід у вищі форми всього, що є ригідним, примітивним. Послаблення деструктивних тенденцій сприяє становленню вторинних процесів інтеграції на вищому рівні розвитку. Наближення до психічного здоров'я, вважає К. Домбровський, полягає в проходженні індивідом позитивної дезінтеграції і часткової вторинної інтеграції в напрямі глобальної інтеграції. Відмінності у застосуванні понять «дезінтеграція» та «інтеграція» в наукових дослідженнях К. Домбровського й у нашій психокорекційній практиці зумовлені, зокрема, тим, що ми використовуємо їх для пояснення механізмів групової психокорекції, а польський учений свої наукові висновки вибудовував лише на основі індивідуальної психотерапії.

З огляду на сказане, в контексті групового психокорекційного ефекту важливо виокремити його прогресивні особистісні зміни, що передусім визначаються груповою психодинамікою, спрямованою від емоційної дезінтегрованості учасників психокорекції до групової інтеграції. Остання є необхідною передумовою глибиннопсихологічної індивідуальної дезінтеграції з вираженими ознаками позитивності, а саме: розширення самоусвідомлення учасників групової взаємодії; багаторівневість процесів дезінтеграції та вторинної інтеграції на більш високому рівні розвитку; опанування навичок самопізнання та самоаналізу учасниками психокорекції; наявність взаємопідтримки і психологічної захищеності та ін. Якщо у психокорекційній роботі не враховувати дії механізмів позитивної дезінтеграції та вторинної інтеграції на більш високому рівні розвитку, вона не лише не дасть високих результатів у особистісному зростанні суб'єкта, а й унаслідок негативності дезінтеграційних процесів може відіграти деструктивну роль.

Спробуймо схарактеризувати основні стадії розвитку, які чітко визначились у ході нашої багаторічної роботи з групами активного соціально-психологічного навчання, та співвіднести їх із дезінтеграційно-інтеграційним процесом.

1. Початкова стадія розвитку групи

Ця стадія триває 2-3 заняття (25-30 год) безперервної інтенсивної роботи групи. Головне завдання керівника на цій стадії — сформувати поведінку учасників АСПН таким чином, щоб вона сприяла навчанню. Важливо повідомити учасникам навчання цілі групи, обговорити деталі процедурного характеру, дати інформацію про груповий процес та відповісти на запитання.

Для початкової стадії навчання характерний досить високий рівень емоційного напруження, що породжує дезінтеграцію. Це відбувається не стільки через недостатність розуміння сутності й специфіки навчання в групі АСПН, скільки через наявність тривоги, пов'язаної з побоюваннями справити враження неінтелектуальної людини, бути знехтуваним групою у разі надмірної відвертості, страху реально побачити свої проблеми, відчути біль.

На цій стадії роботи можуть виникати періоди мовчання. Керівник має пам'ятати, що мовчання є іноді надзвичайно продуктивним для актуалізації спонтанної поведінки учасників АСПН. Проте, щоб воно не перетворилося на агресивну гру, не завадило створенню атмосфери довіри, близькості, теплоти, цим прийомом слід користуватися дуже обережно.

У цей період важливо, щоб учасники засвоїли основні групові норми. Необхідно також визначити перспективи інтеграції групи. Для цього членів групи слід зорієнтувати у напрямі «розморожування», тобто послаблення їхніх стереотипних установок на очікування формальних розпоряджень керівника.

На початковій стадії роботи учасники навчання ще зорієнтовані на пізнання іншої людини й побоюються аналізувати власну поведінку. Тому керівник має допомогти членам групи в подоланні цього бар'єра, а також у поступовому перетворенні самих себе на об'єкти дослідження.

Якщо груповий процес розвивається у потрібному напрямі, то наприкінці першої стадії створюється атмосфера довіри, емоційної близькості, яка нівелює непродуктивні емоції, що можуть виникнути у процесі навчання. Про початок інтеграції свідчать такі висловлювання членів групи: «Я не самотній зі своїми особистісними проблемами»; «Я можу змінитися, якщо захочу»; «Мене легше полюбити, ніж я думав»; «Я маю багато позитивних рис, про які навіть не здогадувався»; «Я не маю страху перед майбутнім, навіть якщо доведеться боротися»; «Висновки про мою поведінку викликають у мене зацікавлення».