Коротко опишемо згадані вище деструкції спілкування.

Наприклад, вампіризм — це передусім питання динаміки енергії. Саме особистісна проблематика суб'єкта створює умови втрати енергії через внутрішню стабілізовану суперечність, подолати яку суб'єкт не може внаслідок її неусвідомлюваності й недостатнього розвитку соціально-перцептивного інтелекту. Особистісна проблема породжує феномен ходіння хибним колом, що призводить до значної непродуктивної втрати енергії. А це, без сумніву, пов'язано з феноменом психологічних захистів, супутником яких є ригідність форм поведінки, стереотипність засобів спілкування та ін. Можна провести аналогію з блювотним рефлексом, який очищує організм від отруйних речовин лише до певної межі, а далі — веде до його зневоднення. Так само психологічні захисти призводять суб'єкта до енергетичного спустошення. Зрозуміло, що такий деструктивний процес зумовлює потребу в поповненні енергії, тобто психологічно невідкоригована людина, обтяжена внутрішніми суперечностями, має отримувати певне енергетичне підживлення. У спілкуванні така потреба може набувати характеристик вампіризму, коли «відсмоктування» енергії від інших людей є неминучим. Тому можна вважати, що вампіризм — це загальна характеристика будь-якої людини, яка має особистісну проблему.

Індивідуальні відмінності особистісної проблематики породжують якісні відмінності специфіки й характеру механізмів «відсмоктування енергії». Воно може відбуватися навіть за зовнішньої доброти, гуманності, близькості, душевності. Пригадаймо прислів'я «покірне телятко дві матки ссе». Отже, різними засобами створюється середовище ситуації «підживлення».

Є люди, які своєю добротою «витягують» із навколишніх слова вдячності. Один із неприємних аспектів таких стосунків — прив'язування до себе інших шляхом діяння їм «добра». Такі люди живляться імпульсами прихильності з боку інших і тоді про безкорисливість говорити не можна. Проте найнебезпечнішим варіантом вампіризму є поглинання енергії життя та підштовхування до смерті. Неприхованим способом цього є злочин.

Поглинання енергії партнера може бути завуальоване, проте воно сприяє розвитку його хвороби.

Групова психокорекція допомагає суб'єктові нівелювати тенденції вампіризму, стати особистістю енергетично сильною, відкритою, щирою у спілкуванні.

Захистом для відкоригованої особистості є розвинений соціально-перцептивний інтелект і достатньо глибоке та адекватне самоусвідомлення. Наведемо ознаки психічно відкоригованої людини, яка змогла подолати свої особистісні проблеми, тобто позбутися стабілізованої внутрішньої суперечливості й набути психічної врівноваженості, гомеостазу. Людина, яка пройшла курс психокорекції, здатна контролювати власний емоційний стан і поведінку. їй властиві внутрішній спокій, рішучість, відкритий погляд, незмінна ввічливість, відсутність метушливості й вампіризму, тверезість і практичність розуму та послідовність поведінки. Від неї знаєш, чого очікувати — як сьогодні, так і завтра, вона здатна до партнерських стосунків, має адекватно-реалістичні погляди, оптимістично й з любов'ю ставиться до життя, з радістю сприймає нове, намагається максимально використати набутий нею досвід, проте не «застрягає» на ньому. В неї відсутній феномен «ходіння хибним колом», «вимушеного повторення», переважають усвідомлювані та контрольовані форми поведінки над автоматизованими (захисними) та неконтрольованими. їй властива гнучкість форм поведінки та адекватність їх ситуації, в якій перебуває суб'єкт. А ось деякі риси невідкоригованої особистості: відсутність поміркованості (тверезості), імпульсивність, дратівливість, нестриманість, агресивність, потреба в допомозі ззовні, прагнення до авторитарності, яке може бути реалізоване в найрізноманітніших формах.

Будь-яка запрограмована поведінка, породжена особистісною проблемою, зорієнтована лише на інтереси власного «Я» без урахування інтересів інших людей, обмежує свободу розвитку особистості, перетворює її на механізм, робить нецікавою й передбачуваною для навколишніх. У чому ж виявляється ригідність поведінки особистості при авторитарних прагненнях?

Е. Фромм визначає авторитаризм «як тенденцію злиття свого «Я» з чиїмось іншим, щоб у такий спосіб набути сили, якої бракує самому індивідові» [1, 124 ]. Цей механізм досить чітко виявляється у прагненні до підкорення й гноблення інших, домінування, панування над ними.

Уже з перших хвилин життя людина підпадає під вплив тенденції поневолення. Інтереси дитини, що виявляються вперше, селекціонуються категоричними «можна» чи «не можна» батьків та суспільства. Отже, людина із самого початку стикається з певними обмеженнями свободи поведінки, що зменшує радість від злиття із середовищем, оскільки діє закон підкорення однієї людини іншою. З дитинства в особи виробляється терплячість до ситуації, коли вона змушена миритися з тим, що над нею є «господар» — батьки, вихователі, старші. З часом ця особа сама починає гнобити інших, виявляє тенденції до авторитарності.

Авторитарна особистість може бути дотепною, турботливою й навіть виявляти любов (вона любить тих, над ким відчуває владу), проте не здатна забезпечити іншій людині свободу й незалежність. Домінування виявляється й у сімейних стосунках у вигляді «піклування» (турботи), що насправді може перетворитися на конструювання «золотої клітки».

Подекуди від такої любові батьків у дитини може наростати тривожність, оскільки ця любов для неї може означати ув'язнення або полон.

Особистісна деструкція суб'єкта, що виявляється в дисфункціях спілкування, може мати замасковані форми, які суб'єкт часто не розпізнає. При цьому в поведінці починають домінувати ірраціональні компоненти, немотивовані вчинки.

Ірраціональна поведінка не передбачає прогнозованих результатів, вона, як правило, зумовлена певним емоційним станом. Такій поведінці властива ілюзорність у розв'язанні тих чи тих питань, а засоби спілкування та взаємодії з оточенням, як правило, суперечать свідомим намірам.

За раціональної поведінки, навпаки, результати дії збігаються з її мотивацією. Психічно здорова людина діє відповідно до мети й прогнозованого результату і застосовує для його досягнення виправдані засоби.