Методи невербальної взаємодії

Оскільки наш посібник зорієнтований на застосування варіанта групової психокорекції, спрямованого на виявлення передумов особистісних проблем суб'єкта, пов'язаних переважно зі сферою несвідомого, великої ваги набувають невербальні вправи та методики. Адже саме невербальна поведінка чи не найбільш цілісно відображає психологічний зміст утіленого в ній як свідомого, так і несвідомого.

Головні функції методів невербальної взаємодії — зближення членів групи; взаємопізнання; експлікація таких аспектів психіки людини, які важко вербалізувати. Позитивною їх якістю є емоційне забарвлення взаємодії учасників навчання й значна спонтанність, правдивість особистісних проявів.

Невербальні методи — ефективний засіб оптимізації соціально-перцептивної сфери особистості, оскільки увага в них спрямована на «мову тіла», а також на характеристики психіки, які можна розглядати в просторі й часі. Вони більшою чи меншою мірою використовуються в усіх різновидах групової психокорекції та психотерапії.

Техніку невербальної взаємодії застосовують усі відомі фахівці соціального навчання: Б. А. Бараш, Ю. Н. В'юнкова, Ю. М. Ємельянов, Г. О. Ковальов, X. Міккін, Ю. Б. Некрасова, Л. А. Петровська, Н. Д. Творогова, П. Г. Тюрін та ін.

До засобів невербальної взаємодії належать міміка й жести, рухи тіла, дистанція, пауза. Люди різняться здатністю до експресії та імпресії, розуміння та контролю комунікативності (своєї й інших людей). Часто несвідомим може бути той чи той жест або рух, значення якого суб'єкт не розуміє; іноді людина реагує невербально (наприклад, червоніє) й не в змозі блокувати виникнення цієї реакції, хоча й усвідомлює її наявність, та ін.

Незважаючи на численні дослідження, розпочаті ще 1924 р., й досі немає задовільної класифікації експресивних рухів. У психотерапевтичній практиці використовують три різновиди невербальної техніки: психомалюнок, музикотерапію і психогімнастику. В АСПН ми використовуємо переважно дві з них — психомалюнок і психогімнастику, до музичних вправ удаємося рідше.

Психогімнастика — допоміжний метод АСПН, який спирається на невербальну експресію, передусім на міміку й жести, на рух узагалі. Це дає учасникам АСПН змогу глибше проникнути в переживання інших і наблизитися до розуміння цих переживань. Головна мета психогімнастики — зняття фізичних блокувань та затисків.

У групі АСПН ми підтримуємо свободу невербальних способів самовияву, тому психогімнастика часто має характер спонтанної гри. З відчуттям свободи рухів пов'язана й свобода вияву емоцій та свобода внутрішнього світу суб'єкта. Одна й та сама ситуація в психогімнастиці спричинює різні, індивідуально-неповторні реакції.

У АСПН є кілька способів використання психогімнастики. Деякі вправи (зокрема, «Звернути на себе увагу», «Людина та її тінь», «Настрій», «Автопортрет» та ін.) можна використати з метою розслаблення й створення невимушеної, вільної від зайвого самоконтролю атмосфери.

Психогімнастику ми застосовуємо також тоді, коли хочемо з'ясувати взаємовідносини в групі, або ж коли є небезпека домінування дезінтеграційних процесів. Можна запропонувати невербально виявити почуття тому членові групи, який перебував у центрі ситуації. Це, як правило, психологічно допомагає суб'єктові й чіткіше вимальовує психологічну атмосферу в групі та сутність взаємного емоційного сприйняття.

Важливий матеріал дає виконання вправи «Перехрестя шляхів». Учасники АСПН по черзі отримують завдання поставити на уявному перехресті членів групи, які асоціюються з особами, задіяними у конфлікті, що розглядається в групі. Відстань, на якій опиняються «учасники» конфлікту за тієї чи тієї їх розстановки, дає підставу для висновків про емоційне ставлення до них. Важливим є не лише сам факт розв'язання конфлікту, а й певне об'єктивування сутності внеску в цю справу кожного учасника.

Теми психогімнастичних вправ можуть бути найрізноманітніші, зокрема:

повсякденна життєва ситуація — «Вихід із дому», «Свято», «Чуйне ставлення до кого-небудь» або «Яким я є», «Яким я хотів би стати» та ін.;

вправи, що об'єктивують внутрішню суперечність суб'єкта й конфлікти, — «Вручення подарунка», «Заборонений плід», «Перехрестя шляхів», «Подолання перешкод», «Зустріч на вузькій стежці» тощо;

стосунки в групі — «Показати своє ставлення до інших», «Вибір членів сім'ї», «Перебування на безлюдному острові»;

фантазії та казки — «Ким із казкових персонажів ти міг би бути?», «Бал-маскарад», «Що б ти робив, якби був чарівником?», «Ким би ти хотів стати, якби чарівник здійснив твоє бажання?», «Добрий чарівник», «Злий чарівник» та ін.

Темою психогімнастичних вправ може бути ставлення до групи АСПН, до самого процесу навчання, наприклад «Почуття, з якими я йшов на заняття», «Ставлення до навчання та групи», «Що робила б група, якби не було керівника» тощо.

Психогімнастичні вправи можуть виконуватися різними засобами: можна дати тему одному членові групи, а він реалізує її самостійно або з чиєюсь допомогою (тема може стосуватися групи в цілому або ж окремих її членів).

Бажано, щоб після програвання теми учасники обмінялися враженнями. Ми зосереджуємо увагу на визначенні типових ліній поведінки, що характеризують особистісну проблему. Найцікавішими є тенденції поведінки, які виявляються як на вербальному, так і на невербальному рівнях. Отриманий у процесі психогімнастики матеріал аналізується. Опишемо кілька психогімнастичних вправ.

1. «Подолання перешкод». Члени групи по черзі зображують, як вони долають життєві труднощі на вузькій стежці (подібно до того, як можна зобразити стілець за допомогою ящика або іншого предмета). Накреслюється стежка, якою людина прямує до певної мети й натрапляє на перешкоду. Група спостерігає, як кожен долає її.

2. «Заборонений плід». Учасники АСПН по черзі показують, як вони поведуться в ситуації, коли їхні бажання не збігатимуться із зовнішніми нормами поведінки. Роль «забороненого плоду» може бути надана будь-якому предмету, що чимось приваблює. «Заборонений плід» кладеться на стілець, що стоїть у центрі кімнати. Член групи має підійти до нього й вирішити, що він із ним зробить.

3. «Моя сім'я». Учасник АСПН вибирає собі «сім'ю» із членів групи й розміщує їх так, щоб фізична дистанція між ними приблизно відповідала ступеневі емоційної близькості між членами сім'ї. Далі важливо «описати», за якими психологічними якостями вибиралися «члени сім'ї». Це послугує основою саморефлексії для тих, хто потрапив до числа вибраних.

4. «Скульптор». Члени групи уявляють своє тіло «пластичним», наче глина, яка піддається ліпленню. Зміст «ліплення» може бути різним. Можна зобразити члена групи до початку і в процесі занять, або його минуле й майбутнє, його внутрішній конфлікт.

5. «Моя група». Виконуючи цю вправу, можна змоделювати динаміку групового процесу відповідно до розвитку емоційної близькості.

У процесі навчання можна також скористатися такими психогімнастичними та пантомімічними вправами.

А. Вправи загального характеру:

v за допомогою пантоміми передати конфлікт, згоду, нерозуміння та ін. (способи зображення інтерпретуються та обговорюються в групі);

v вручення подарунків, які принесуть радість певній людині;

v «Мотивований біг» (до магазину, від грози і т. ін.);

v привернення до себе уваги групи;

v «Людина та її тінь» (виконується в парі);

v «Настрій»;

v «Психологічний портрет значущих у житті людей»;

v «Йти назустріч вітру»;

v «Йти до бажаної мети»;

v «Йти так, щоб нікого не розбудити»;

v «Йти на групові заняття, йти із занять»;

v «Біг: назад — так, щоб не впасти; вперед — так, щоб не наскочити на інших»;

v «Біг, що змінюється ходою» (з мотивом, який найчастіше має соціометричне значення: йти з приємною чи неприємною тобі людиною; з веселою людиною і з тим, хто нагадує кого-небудь із життя; з тим, хто завдає прикрощів, і т. ін.);

v «Зустріч з людиною, з якою давно не бачився»;

v «Хто я» — яким суб'єкта бачать інші і яким він хотів би бути («Зіпсований телефон»);

v «Рукостискання по колу»;

v «Дограти розпочату партнером дію»;

v «Передати почуття по колу» (що передали, що повернулося);

v «Людина-дзеркало»; «Рух зі зміною темпу» (ритму); «Виправдати позу»;

v «Сісти на стілець із заплющеними очима»; «Перетягування каната»;

v «Змусити партнера звільнити стілець» (вийти з телефонної будки);

v «Упізнати члена групи за волоссям» (руками і т. ін.).

Б. Типові людські конфлікти:

v «Вибрати одну з двох можливостей»;

v «Відмовитися від чогось важливого».

В. Ставлення до групи:

v «Виявити своє ставлення до інших членів групи»;

v «Показати іншим, чим вони симпатичні або несимпатичні».

Г. Фантазії та казки:

v «Безлюдний острів»: уяви, що всі потрапили на безлюдний острів.

v «Що ти зробив би?»

v «Якою твариною ти хотів би бути?»;

v «Бал-маскарад»;

v «Вибери казку»;

v «Що б ти робив, якби був добрим або злим чарівником?»

Використання вправ у АСПН

Специфічною особливістю функціонування психокорекційної групи є відсутність однозначного алгоритму процесу. Кваліфікований керівник завжди повинен мати набір вправ, якими можна скористатися за зручної нагоди. У попередньому підрозділі ми описали невербальні вправи, проте це лише частина з безлічі варіантів. Щоб досягти бажаного ефекту, на початковому етапі роботи з групою треба допомогти її членам подолати стереотипний підхід до навчання. Завдання керівника - заохочувати присутніх до творчої відкритої участі в усьому, що відбуватиметься в ситуації «тут і тепер».

Керівник зважує доцільність тих чи тих вправ у той чи той період роботи групи, адже деякі з них, якщо індивід та група не готові до їх сприймання та виконання, можуть спричинити зворотний ефект. Тому керівник має чітко уявляти, з якою метою використовується та чи та вправа, які групові та індивідуально-психологічні процеси каталізує; чи готові до її виконання члени групи й він сам; чи склалася в групі атмосфера такої довіри, щоб ця вправа мала позитивну дію; чи вистачить часу для її виконання та обговорення. Вправу можна розпочинати, лише знаючи відповіді на всі ці запитання.

Вправи — це не інструменти, якими можна користуватися довільно. Ми з недовірою ставимося до керівників, які застосовують вправи одну за одною лише для підтримання інтенсивності групового процесу. Треба пам'ятати, що невдало уведена вправа замість того, щоб сприяти глибшому й більш відкритому спілкуванню та згуртуванню членів групи, може значно посилити дезінтеграційні процеси.

Найбільша цінність використання вправ у груповому процесі полягає в їх обговоренні, психологічному аналізі, а не тільки в емоційному задоволенні від їх виконання. Доцільно зосереджувати увагу на тому, який резонанс викликає в інших поведінка кожного члена групи, як впливають на нього колеги і як він сам впливає на них. Обговорюючи виконання вправи, бажано приділити максимальну увагу аналізу емоційно-почуттєвих реакцій учасників навчання, відокремити їх від розмірковувань про емоції та уявлення. Треба пам'ятати, що в групі немає заохочень та покарань, тому апробація нових форм поведінки має бути спонтанною й вільною від тривог.

Вправи, використовувані в групі АСПН, можна застосувати і в інших варіантах тренінгової практики. Вони досить універсальні й мало залежать від теоретичної професійної орієнтації керівника. Частина ж методичних прийомів, особливо з глибиннопсихоаналітичною орієнтацією, є специфічними для АСПН, наприклад цілісний психоаналіз комплексу тематичних малюнків.