Позитивізм як напрям у соціології 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Позитивізм як напрям у соціології



 

Основні принципи позитивізму

 

Різноманітні школи позитивістського напряму в соціології кінця XIX - початку XX ст. були лише першими кроками на шляху до формування соціології як самостійної науки. Принципи, які лежать у їхній основі, можна об'єднати в п'ять груп. Це насамперед твердження про те, що:

 

- соціальні явища підпорядковуються законам, спільним для всієї дійсності; немає жодних специфічних соціальних законів, які б не були модифікацією законів, що діють у природі;

 

- соціологія повинна будуватися за взірцем позитивних природничих наук;

 

- методи соціологічних досліджень мають бути аналогічними до природничо-наукових; усі соціальні явища повинні описуватися в кількісних вимірах;

 

- найважливішим критерієм науковості соціології є об'єктивність змісту знання; соціологічне знання не повинно містити споглядальних міркувань, а описувати соціальну дійсність незалежно від нашого до неї ставлення;

 

- людина розглядається переважно як природна істота з вродженими біопсихічними властивостями; вона неспроможна до соціальної творчості й не відіграє самостійної ролі у житті та розвитку суспільства.

 

Усі ці характерні риси позитивістської соціології врешті-решт призвели до визнання обмеженості та недостатності натуралістичних тлумачень суспільного життя і людини, а в кінцевому результаті - до зменшення її впливу та занепаду.

 

Органіцизм, як соціальна думка.

Органіцизм — популярний в 19 столітті напрям у натуралістичній соціології, започаткований відомим англійським філософом та соціологом Гербертом Спенсером. В його основі лежала ідея пошуку аналогії, а в деяких науковців і повного ототожнення (організмізм) суспільства з організмом людини. Представники органістичної школи в соціології пояснювали соціальне життя біологічними закономірностями, виявляючи спільні загальні закономірності розвитку природи та суспільства.Аналогія між організмом і суспільством не є винаходом соціологічного натуралізму. Як відомо, до його появи спроби порівняти суспільство з організмом робили Платон, Томас Гоббс і Огюст Конт, теза якого про необхідність використання в соціології порівняльного методу також була сприйнята органістичним напрямом. Поширення органістичних ідей в соціології пов'язане з значними успіхами біологічної науки у 19 ст. Започаткування органістичної школи в історії соціології пов'язано з науковою діяльністю Герберта Спенсера. Виходячи з ідеї "суспільство це організм "(так називається один із розділів книги «Основи соціології»), англійський учений звертає увагу на цілий ряд схожих рис між соціальним і біологічним організмами. Зокрема, тому, й іншому притаманні зростання і збільшення в обсязі, ускладнення структури, диференціація структури і функцій.

Як і біологічний організм, суспільство має три системи органів:

· «підтримчу систему», яка забезпечує у живому організмі харчування, а у суспільстві — виробництво;

· «розподільчу систему» — в живому організмі це система засвоєння поживних речовин, у суспільстві — система поділу праці та розподілу продуктів;

· «регулятивну систему» — в живому організмі це нервова система, у суспільстві — система держави і права.

Соціальний Дарвінізм.

 

Одним із перших західних соціологів, який звернувся до вивчення суспільних процесів і явищ у контексті ідей Г. Спенсера, є австрійський соціолог і юрист Людвиґ Ґумплович (1838-1909), засновник соціального дарвінізму. Основним положенням його праць є думка про суспільство як сукупність груп людей, що ведуть між собою боротьбу за виживання, вплив і панування. Людям від народження притаманна взаємна ненависть, що визначає відносини між соціальними групами й спільнотами, які постійно перебувають у стані жорстокої боротьби. Він обґрунтував положення про неминучість соціальної нерівності людей, стверджуючи, що будь-яка людина або група прагне до підкоренняслабших і що в цьому проявляється природний суспільний закон боротьби за існування (звідси й назва напряму - соціальний дарвінізм, або автоматичне перенесення положень дарвінівського вчення про еволюцію в природі на розвиток суспільства). Л. Ґумплович один з перших уводить в соціологію поняття "соціальний конфлікт", який, на його думку, є органічною формою взаємин між людьми і соціальними спільнотами всередині кожного суспільства і в стосунках між різними суспільствами.

14.Психоаналіз — спосіб інтроспекції людини, що передбачає систематичне пояснення несвідомих зв'язків та процесів. Більш конкретно — група психологічних теорій особистості, методів дослідження ментальних процесів, а також методів терапії невротичних захворювань.

Засоби психоаналізу присутні у буддизмі та деяких індуїстських віруваннях, однак як науково-терапевтичний метод вивчення людини він був сформульований та поширився у Західній Європі та Америці у XX ст.[1]

Засновником теорії психоаналізу є австрійський вчений кінця 19 — початку 20 століття Зиґмунд Фройд (Фройдизм, класичний чи ортодоксальний психоаналіз). Вплив на теорію Фройда мали нові на той час поняття енергії, введене Гельмгольцем та теорія еволюції Дарвіна. Психоаналітична теорія обрала важливу роль не тільки в формуванні сучасних концепцій особистості і терапевтичних методів, але й у становленні всієї культури 20 ст., запропонувавши людству новий світогляд.

Як терапевтична техніка, психоаналіз відрізняється від психіатрії та психотерапії, маючи за основу ствердження про існування психічного несвідомого та наполягаючи на аналізі та інтеграції складників цього несвідомого в процесі терапії.

Психоаналіз опирається на клінічні спостереження та дослідження, а також на ідеї щодо структури психічного апарату, динаміки ментальних процесів, придушення, супротив, перенесення тощо.

Особистість розглядається як машина, що приводиться в рух енергією лібідо — тілесною енергією, статевим бажанням, і поступово розвивається через зовнішню заборону прямого виявлення лібідо, у переносі його на соціально схвалювані чи корисні для людини види діяльності.

В часи Фройда у психології панувало сприйняття людини, як розумної істоти, яка усвідомлює свою поведінку та керує нею. Теорія Фройда пропонувала іншу картину, згідно з якою людина перебуває у стані неперервного конфлікту, джерела належать до сфери неусвідомлюваних статевих та агресивних спрямувань.

Психоаналіз називають психодинамічною теорією: він вважає поведінку людини детермінованою складною взаємодією конкурентних психічних сил.

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-02-19; просмотров: 264; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.234.253.152 (0.005 с.)