Географія сучасних міграцій у світі

Головними центрами імміграції протягом тривалого часу були США, Канада, Австралія, Бразилія, Південна Африка. Проте після Другої світової війни загальні потоки міжконтинентальних міграцій скоротилися, але виросли внутрішньоконтинентальні міграції. Важливим центром тяжіння робочої сили стала Центральна Європа, де проживають 12-13 млн іноземних робітників з країн Південної Європи (Іспанія, Португалія, Італія, Греція, Югославія), Азії (Індія, Пакистан, Туреччина) і Північної Африки (Алжир, Лівія, Єгипет).

Новий район трудової імміграції склався в нафтовидобувних країнах - Саудівській Аравії, Кувейті, ОАЕ, Бахрейні, Катарі. Сюди приїжджають робітники з Єгипту, Ємену, Сирії, Судану, Індії, Пакистану, Бангладеш та ін

США і Канада також залишаються важливим центром трудової імміграції. Загальна чисельність іноземної робочої сили в цих країнах оцінюється приблизно в 6 млн чоловік.

Нова хвиля зовнішніх міграцій пов'язана з політичними подіями у Східній Європі. Тільки у ФРН з 1989 р. іммігрувало близько 2 млн осіб - німців з НДР, країн Східної Європи і СРСР.

Нове міграційне явище останніх років - збільшення числа біженців із зон територіальних конфліктів. Кількість біженців в даний час складає близько 20 млн осіб.

73 Проблема енергетичної кризи на планеті

Сучасна енергетична криза — одна з найголовніших проблем не тільки для України, а й для всього світу. Отже, вона є глобальною екологічною проблемою. Екологічні проблеми — це суперечності, що виникають у системі речовинних, енергетичних, інформаційних зв'язків суспільства з природним середовищем, їх вплив на людину та умови її життєдіяльності. Основними складовими глобальної екологічної проблеми є:

— ускладнення, пов'язані з отриманням необхідних речовин, енергії, інформації з природного середовища;

— забруднення довкілля відходами виробництва. У середньому один житель Землі викидає 1 т господарсько-побутових відходів на рік. У розвинутих країнах виробляється найбільша кількість шкідливих і токсичних відходів (наприклад, у США — в б разів більше, ніж в інших країнах);

— порушення інформаційних зв'язків у природі, збіднення біологічного та ландшафтного різноманіття;

— погіршення здоров'я населення, стану економіки, соціальної стабільності.

Географія спорту

Чим визначається "географія спорту"? Багато в чому - природними умовами країни, регіону. Очевидно, що зимові види спорту (лижний) краще розвиваються на територіях з помірно-холодною зимою, тривалим і стійким сніговим покривом. А гірськолижний спорт, як і ковзанярський, - в горах (відома "фабрика рекордів" в Медео близько Алма-Ати, знамениті трампліни і траси в Альпах). Правда, з будівництвом закритих ковзанок займатися ковзанярським спортом стало можливо і в країнах з більш теплим кліматом, а хокей на льоду отримав розвиток в жаркій Каліфорнії і Флориді. У країнах і районах з довгої суворою зимою і коротким влітку заняття спортом на відкритому повітрі майже неможливі.

Велику роль у розвитку спорту грають анатомо-фізіологічні особливості жителів країни. Відома дивовижна пристосованість представників чорної раси до занять легкою атлетикою, боксом, багатьма ігровими видами спорту і їх же мала здатність до плавання. Істотна роль психологічної мотивації (для чорних американців

США спортивна кар'єра і престижна, і забезпечує високі доходи). До речі, представникам цієї раси стали доступні тепер і теніс, і фігурне катання на ковзанах. Велике значення національних традицій, що дозволяють лідирувати в боротьбі представникам народів Кавказу, туркам, іранцям, японцям, в настільному тенісі - китайцям. Мабуть, грають роль і такі національні психологічні властивості, як завзятість, координованість і точність рухів китайців, корейців, японців, що забезпечують їм успіхи в багатьох видах спорту, що вимагають високої технічності.

Сучасний спорт вимагає величезних фінансових вкладень, про що можна судити по величезних витрат на проведення Олімпіад - річної в Пекіні і останній зимовій в Сочі. У колишньому СРСР, в НДР, в сучасному Китаї, на Кубі таку підтримку спорту надавало держава. У країнах з ринковою економікою сфера спорту стала приносити великі доходи, що привернуло до її фінансування приватний капітал - в будівництво спортивних споруд, створення кадрів професійних спортсменів. У той же час в цих країнах вище платоспроможний попит на спортивні видовища. У бідних країнах немає коштів на створення спортивних споруд, придбання інвентарю, у населення немає часу і коштів для занять фізкультурою і відвідування спортивних змагань. Тому вони відстають у розвитку спорту, а окремі видатні їх представники переїжджають в багаті країни (принаймні для тренувань), щоб реалізувати свої здібності.

Рівень економічного розвитку країни, району - одне з найважливіших умов розвитку спорту. Але навіть при обліку всієї сукупності зазначених умов неприйняття окремих видів спорту в тих чи інших країнах, наприклад шахів в Японії і Кореї, пояснити важко.

Для сучасного світу характерна інтернаціоналізація спорту: багато національні перш види спорту стають популярними в усьому світі (британський футбол, бадмінтон, американський баскетбол, канадський хокей з шайбою, японська боротьба дзюдо); відбувається уніфікація правил змагань, вимог до споруд, інвентарю; спортсмени однієї країни беруть участь у виступах за клубні команди інший. Так, вихідці з Латинської Америки та Африки грають у футбольних командах Західної Європи та Росії; хокеїсти з Росії, Фінляндії, Чехії, Швеції - в США і Канаді. Правда, деякі спортивні видовища так і залишаються у вузьких національних рамках (наприклад, корида - у країнах Піренейського півострова і в Мексиці).

Відзначимо й те обставина, що пропаганда спорту в засобах масової інформації сприяє розвитку географічної культури населення. Школярі-вболівальники, що стежать за спортивними подіями, засвоюють разом з назвами футбольних клубів назви міст Англії, Німеччини, Франції, Іспанії, Італії, з назвою баскетбольних і хокейних клубів - міст і штатів США. А назви самих екзотичних країн вони запам'ятовують по участі їхніх спортсменів в Олімпійських іграх і світових чемпіонатах.

Цілком можлива розробка типології країн за рівнем розвитку в них спорту. Наприклад, така: 1) країни з високим рівнем розвитку і ступеня диверсифікації (тобто числа культивованих видів) спорту - США, Росія, Китай, Німеччина, "великі спортивні держави"; 2) багаті країни з високим розвитком обмеженого числа видів спорту - Японія, Нідерланди, Швеція, Норвегія, Канада; 3) країни, що розвиваються зі "спеціалізацією" на окремих видах спорту - Індія, Індонезія, Кенія; 4) найбідніші країни, іноді дають чудових спортсменів, - Мозамбік, Ефіопія.

В основу типології повинні бути покладені об'єктивні показники: дані про ємності і числі спортивних споруд, про питомі показники їх вартості (на душу населення), про число відвідувачів змагань, про доходи від спортивних видовищ, а також про представництво країн у міжнародних спортивних змаганнях та спортивних досягненнях представляють ці країни спортсменів.

Мабуть, дані географії спорту можуть бути використані для розміщення спортивних споруд, визначення їх ємності, для будівництва нових спортивних центрів, для вироблення нормативів забезпеченості спортивними спорудами при проектуванні міст.