Особливості формування навичок визначення якості товарів за допомогою органів слуху

Орган слуху людини порівняно менше використовується для характеристики й оцінки якості товарів. І все ж орган слуху відіграє велику роль у житті людини, а фахівцям він підсилює враження. Отримані іншими чуттєвими органами. Під час розкушування печива, сухарів, яблук, солоних огірків, грибів, квашеної капусти виникає хрускіт, акустична сила якого підкреслює відповідну консистенцію і стан продукту. Прислуховуючись до характеру процесу бродіння, можна уявити стан вина і визначити необхідність проведення відповідних технологічних операцій для формування запланованої якості товару. Також за допомогою слуху можна проконтролювати наповненість консервних банок продуктом, визначити глибину заморожування туш, блоків риби тощо.

Орган слуху (вухо) може сприймати звуки силою від 16 до 20 тис. коливань у секунду. При відборі кандидатів у оцінщики слід звернути увагу на мочку вуха, де розташовано 11 біологічно активних точок, пов’язаних з іншими органами відчуття. Їх пошкодження може викликати порушення в діяльності цих органів.

ВИСНОВКИ

Підводячи підсумки щодо участі органів відчуття в органолептичній оцінці товарів, підкреслимо, що в переважній більшості оцінка проводиться не якимось одним органом, а комплексно. У цьому важливому в життєдіяльності людини процесі беруть участь одночасно практично всі органи відчуття, пам'ять і здобутки досвіду, тренування. Якщо підходити загально до оцінки будь-якого товару, то вона починається з роботи органу зору, за допомогою якого створюється перше враження від форми, кольору, а потім за допомогою інших органів оцінювач отримує більш детальну характеристику, яка дає змогу дійти узагальнюючого висновку щодо того, бажаний це товар чи ні за показниками якості. Після оцінки харчових продуктів підсумковий висновок стосовно якості товару характеризується смачністю, тобто на грунті комплексної оцінки, в основному на основі вражень. Отриманих органами зору, запаху і смаку, оцінювач вирішує смачний чи несмачний продукт, чи він має якісь інші характеристики, що знаходяться між цими двома визначеннями.

Контрольні запитання:

 

1. Товарознавство як наукова дисципліна та її завдання

2. Назвіть класифікацію споживчих властивостей товарів в залежності від їх споживання.

3. Назвіть, основні методи перевірки якості товару

4. Оргонометрічний метод перевірки якості товару

5. Експертний метод перевірки якості товару

6. Соціологічний метод перевірки якості товару

7. Показники екологічної безпеки товару

8. Значення класифікації у розвитку наукового товарознавства

9. Поняття про сорт та систему визначення сортності.

Тема№2:"Стандартизація та сертифікація товарів"

План

1. Зміст і завдання сертифікації продукції.

2.Стандартизація продукції.

Під стандартизацією розуміють визначення і застосування єдиних правил з метою упорядкування діяльності у певній галузі. Стосовно продукції стандартизація охоплює:установлення вимог до якості готової продукції, а також сировини, матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих виробів;розвиток уніфікації і агрегатування продукції як важливої умови спеціалізації і автоматизації виробництва;визначення норм, вимог і методів у галузі проектування та виготовлення продукції з метою забезпечення належної якості і недопущення невиправданої різноманітності видів і типорозмірів виробів однакового функціонального призначення;формування єдиної системи показників якості продукції, методів її випробування та контролю; забезпечення спільності термінів вимірювань і позначень;створення єдиних систем класифікації і кодування продукції, носіїв інформації, форм і методів організації виробництва;

Стандартизація продукції здійснюється за певними принципами, основними з яких є:урахування рівня розвитку науки і техніки, екологічних вимог, економічної доцільності та ефективності виробництва для виготовлювача, користі та безпеки для споживачів і держави в цілому;гармонізація з міжнародними, регіональними, а у необхідних випадках – з національними стандартами інших країн;взаємозв'язок і узгодженість нормативних документів усіх рівнів; придатність останніх для сертифікації продукції;участь у розробці нормативних документів усіх зацікавлених сторін-розробників, виготовлювачів, споживачів, органів державної виконавчої влади; відкритість інформації щодо діючих стандартів та програм робіт по стандартизації з урахуванням чинного законодавства.

Результати стандартизації знаходять відображення у спеціальній нормативно-технічній документації. Основними її видами є стандарти і технічні умови – документи, що містять обов’язкові для продуцентів норми якості виробу і засоби їх досягнення (набір показників якості, рівень кожного з них, методи і засоби вимірювання, випробувань, маркировки, упаковки, транспортування і зберігання продукції). Застосовувана на підприємствах нормативно-технічна документація охоплює певні категорії стандартів, які відрізняються ступенем жорстокості вимог до виробів і сукупністю об’єктів стандартизації

Найбільш жорсткі вимоги щодо якості містяться у міжнародних стандартах, які розроблюються Міжнародною організацією стандартизації – ІСО і використовуються для сертифікації виробів, що експортуються у інші країни і реалізуються на світовому ринку. Нині існують міжнародні стандарти ІСО серії 9000.

Державні стандарти України установлюються на: 1) вироби загальномашинобудівного застосування (підшипники, інструменти, деталі кріплення тощо); 2) продукцію міжгалузевого призначення; 3) продукцію для населення і народного господарства; 4) організаційно-методчні та загальнотехнічні об’єкти (науково-технічна термінологія, класифікація та кодування техніко-економічної та соціальної інформації, організація робіт по стандартизації і метрології, довідкові дані щодо властивостей матеріалів і речовин); 5) елементи народногосподарських об’єктів державного значення (транспорт, зв’язок, енергосистема, оборона, оточуюче природне середовище, банківсько-фінансова система тощо); 6) методи випробувань. Вони містять обов’язкові вимоги, котрі забезпечують безпеку продукції для життя, здоров’я та майна громадян, її сумісність і взаємозамінність, охорону.

Галузеві стандарти розробляють на ту продукцію, на яку відсутні державні стандарти України, або у випадку необхідності установлення вимог, що доповнюють чи перевищують останні в державних стандартах, а стандарти науково-технічних та інженерних товариств - на випадок потреби розповсюдження результатів фундаментальних і прикладних досліджень, одержаних в окремих галузях знань чи сферах професійних інтересів. Остання категорія нормативних документів може використовуватись на засадах добровільної згоди відповідних суб’єктів діяльності. Технічні вимоги містять вимоги, що регулюють відносини між постачальником (розробником, виготовлювачем) і споживачем (замовником) продукції. Вони регламентують норми і вимоги щодо якості тих видів продукції, для яких державні або галузеві стандарти не розробляються та які виготовляються на замовлення окремих підприємств, а також нових видів виробів на період їх освоєння виробництвом.

Стандарти і технічні умови – це документи динамічного характеру. Вони повинні періодично переглядатись і уточнюватись з урахуванням інноваційних процесів і нових вимог споживачів до вироблювальної або проектованої продукції. Сучасні напрямки удосконалення стандартизації зводяться до розробки державних і міжнародних стандартів не на кожний конкретний виріб, а групи однорідної продукції, а також включення до них обмеженої кількості показників, що характеризують найбільш суттєві якісні характеристики. Це дасть можливість істотно зменшити кількість одночасно функціонуючих стандартів, спростити їх зміст і удешевити весь процес стандартизації.

Сертифікація продукції

В Україні прийнято розрізняти обов’язкову і добровільну сертифікацію. Обов’язкова сертифікація здійснюється виключно в межах державної системи управління господарюючими суб’єктами, охоплює у всіх випадках перевірку і випробування продукції з метою визначення її характеристик (показників) та подальший державний технічний нагляд за сертифікованими виробами. Добровільна сертифікація може проводитись на відповідність продукції вимогам, котрі не є обов’язковими, за ініціативою самих суб’єктів господарювання (тих або інших видів суспільної діяльності) на договірних засадах.

Господарюючі суб’єкти (виготовлювачі, постачальники, виконавці та продавці продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації) повинні:у встановлених терміні і порядку проводити сертифікацію відповідних об’єктів; забезпечувати виготовлення продукції відповідно до вимог того нормативного документа, на узгодженість до якого вона сертифікована;припиняти реалізацію сертифікованої продукції, якщо виявлена її невідповідність вимогам певного нормативного документу або закінчився термін дії сертифікату.

Організаційною основою сертифікації продукованих підприємствами виробів слугує створювана мережа державних випробувальних центрів (ДВЦ) по найважливіших видах продукції виробничо-технічного і культурно- побутового призначення.

Упродовж останніх років почали формуватися міжнародні системи сертифікації. Координацією заходів по створенню таких систем займається спеціальний комітет по сертифікації - СЕРТИКО, що діє у складі ІСО. Цим комітетом розроблені:

правила і порядок здійснення сертифікації продукції;

критерії акредитації випробувальних центрів (лабораторій);

умови вступу до міжнародної системи сертифікації (наявність нормативно-технічної документації, що містить вимоги до сертифікованої продукції; високий рівень метрологічного забезпечення виробництва; функціонування спеціальної системи нагляду за діяльністю випробувальних центрів і якістю продукції).

На початку 1993 року Україна стала членом ІСО та Міжнародної електротехнічної комісії – ІЕС. Це дає їй право нарівні з 90 іншими країнами світу брати участь у діяльності більш ніж 1000 міжнародних робочих органів технічних комітетів по стандартизації і сертифікації та використовувати понад 12000 міжнародних стандартів.

На підприємствах України аналогічні системи якості ще треба створювати. Вони повинні обов’язково передбачати комплексне управління якістю, що вимагає лише колективної діяльності і спільних зусиль. З огляду на це можна окреслити головні принципи (моменти) формування системи якості:

підготовка усіх категорій кадрів найвищого професійного рівня (необхідну якість забезпечують люди, а не машини);

безпосередня зацікавленість першого керівника та усього ешелону керівництва підприємства у повсякчасному розв’язанні проблем якості продукції; підпорядкування поставленій меті організаційної якості продукції; підпорядкування поставленій меті організаційної структури системи (зокрема здійснюване нерідко на практиці сполучення посад заступника директора підприємства з питань якості та начальника відділу технічного контролю вкрай недоцільне, оскільки технічний контроль – це далеко не саме головне у системі);

управління якістю продукції за участю усіх без винятку працівників підприємства (від директора до робітника); поточний розподіл відповідальності між підрозділами і їх керівниками; залучення робітників до повсякденної роботи у цьому напрямку через гуртки якості (за досвідом Японії, США) тощо.

 

Контрольні запитання:

 

1. Яким законодавчими документами захищяється інтелектуальна власність?

2. Дати визначення патенту?

3. Розкрити поняття ноу-хау, патент.

4. Які задачі вирішує ліцензія?

5. У чому значення ліцензійної торгівлі?

6. Сутність сертифікації продукції?

7. Яке значення має сертифікація продукції для підвищення якості виробу?

8. У чому перевага та недоліки стандартизації?

9. Яка різниця між нововведенням та інновацією?

Тема№3:"Класифікація і кодування товарів"

ПЛАН

Введення

1. Класифікація: поняття, методи, правила, види

2. Кодування товарів.

3. Штрихове кодування товарів

4. Класифікатори

5. Класифікація товарів

а. Товарознавчо класифікація товарів

б. Класифікація товарів, що застосовується в маркетингу

в. Класифікація товарів, що застосовується в міжнародній торгівлі

 

Введення.