Кройніка Феодосія Софоновича»

Наростання протистояння навколо київської спадщини засвідчує ряд тогочасних творів українських авторів, зокрема «Кройніка» Феодосія Софоновича - колишнього ігумена Михайлівського Золотоверхого монастиря, ректора Києво-Могилянської академії. Твір складався з трьох частин, мав компілятивний характер, ґрунтувався на давньоукраїнських літописах, польських хроніках, у т. ч. Матвія Стрийковського, і був завершений у 1672 р. Перша частина охоплювала різні за хронологією події, з одного боку, в Київському, Чернігівському та Галицько-Волинському князівствах, а з другого боку, в Північно-Східній Русі, розрізняючи їхню історію. Друга частина утверджувала ідею безперервності і тяглості української історії. Водночас цю логіку історичного процесу можна було розглядати як аргументацію наступності влади Москви від Києва насамперед по церковній лінії. Аналіз «Кройніки» Ф. Софоновича засвідчує, що він переслідував благородну мету: створити стислий нарис української історії і в такий спосіб допомогти кожному українцеві осмислити родовід свого народу, минувшину своєї Батьківщини. Твір проникнутий ідеєю цілісності і єдності України, національного патріотизму, адже всі відомості про Київщину, Волинь, Поділля і Галичину подаються як життя одного народу, а історія козацтва, козацького устрою оцінюється як національне надбання, як ознака його самобутності.

 

Літопис Самовидця

Його назва, яка належить П. Кулішу, є умовною, оскільки справжній автор не встановлений. Існують припущення, що автором літопису міг бути Роман Ракушка Романовський (1623-1703) - козацький сотник, а згодом генеральний підскарбій 60-х рр. XVII ст., а ще пізніше стародубський священик. У всякому разі, автор був учасником і свідком багатьох подій, він добре знав ситуацію, мав хист аналізу подій. Очевидно, літопис створювався протягом тривалого часу на базі особистих щоденників. Побачив світ у 1846 р. завдяки О. Бодянському. Літопис складається із вступу, що змальовує українське життя перед Національно-визвольною війною під проводом Б. Хмельницького 1648-1657 рр., і двох частин: історичної та літописної. Перша з них описує воєнно-політичні події Національно-визвольної війни, найважливіші битви на Жовтих Водах, під Корсунем, осмислює їх наслідки і окреслює послідовність наступних подій до 1676 р., тобто тих, які історична наука характеризує як Руїну. Йдеться і про вияви колонізаторської політики московського царизму в Україні. Друга частина висвітлює період 1670-1702 рр. Автор досить поміркований в оцінках Б. Хмельницького, хоч не приховує симпатій до славетного гетьмана. Водночас він не замовчує деяких негативних рис: гонор, зарозумілість, союз з Кримом. Літописець позитивно оцінює Я. Сомка, І. Сірка, І. Мазепу. Він ґрунтується на давніх українських і польських літописах, документах і матеріалах канцелярії, офіційних щоденниках.

 

Літопис Г.Граб'янки

У тій чи іншій формі автономістські погляди сповідують літописні твори, насамперед Григорія Граб'янки (друга половина XVII ст. - 1738) - українського козацького історика, гадяцького полкового судді, борця за скасування Малоросійської колегії і відновлення влади гетьмана. Висвітлює українську минувшину від давніх часів до початку XVIII ст., судячи із назви, був завершений 1710 р. Літературно-художнє осмислення конкретних історичних подій і фактів здійснено під впливом національного героїчного епосу. Тексту літопису як епіграф до історії козацької доби України передують два вірші: «Похвала віршами Хмельницькому от народа Малоросійського» та «Вірш на герб Малоросійський». За авторським задумом вони мали бути проілюстровані портретом гетьмана та гербом Війська Запорозького (козак з мушкетом). Автор гіперболізує та ідеалізує риси гетьмана, звертається до народної творчості, легенд, переказів, створених власноруч промов і діалогів. Науковості літопису надає його джерельна база, представлена офіційними актами, документами гетьманської канцелярії, записами свідків подій, творами польських істориків. Головне місце у творі займають події Визвольної війни під проводом Б. Хмельницького. Кожна освічена старшинська родина вважала за честь мати в домашній бібліотеці рукописну книгу Григорія Граб'янки.

 

Літопис С.Величка

Логічним продовженням традицій княжого і козацького літописання став «Літопис Самійла Велична* (1670-1728) - перше системне висвітлення історії української козацької держави, максимально наближене до наукового розуміння історичного процесу. Його автор з козацького роду на Полтавщині, вчився у Києво-Могилянській академії, займав важливу посаду в Генеральній військовій канцелярії при І. Мазепі, учителював, збирав старожитності. Складається з 4 частин: перша присвячена козацькій війні Б. Хмельницького з поляками 1648-1659 рр., друга і третя частини побудовані на канцелярських документах і матеріалах подій 1660-1686 та 1687-1700 рр. У четвертій частині, як додатки, вміщені безпосередньо документи або витяги з них. Праця С. Величка - радше хроніка, публіцистичний нарис і збірка документальних матеріалів (універсали, угоди, листи тощо). У рукописі були портретні зображення гетьманів. Свої погляди на історію він виклав у передмові до читача, підкресливши винятково важливе науково-пізнавальне значення історичних знань, їх корисність для кожної людини. До пріоритетних заслуг гетьмана віднесено звільнення українського народу від польського ярма та перехід під руку російського царя. Україну він розглядає як територію по обох боках Дніпра, заселену одним народом. Українська історія постає у С. Величка в контексті європейської історії, у тісному зв'язку з подіями у Польщі, Угорщині, Молдові, Туреччині, Росії, Криму, деяких інших країнах.

 

17. Заг хар статист дж з іст Укр.

У 16-17 століттях в Україні вперше проводились переписи, ревізії. 1666р – перепис. 1729 р – в усі полки Лівобережної України приїхали канцеляристи, які записували відомості про все майно. У центральному державному історичному архіві збереглося більше 900 томів Румянцевського опису. На початку 18 століття в Російській імперії було вперше введено штатний розпис державних посад (рангів). Установлено 14 чинів: 6 нижчих – оберофіцерські, 4- штабсофіцерські, 4 вищі – генеральські. Статистично-топографічні твори: в 19 столітті вперше в Російській імперії проводились широкі статистичні дослідження. «Воэнно-статистическое обозрение Росийской империи», СП-б, 1849р., «Обзоры Подольской губернии за 80-90 гг ХЫХ в.». На рубежі 19-20 ст виходили «памятніе книги губернии». На початку ХХ століття виходили календарі. «Словник географічний королівства Польського», 15 томів, з 1880 по 1900 р видавались. Цікавими є Йосифінська (1786-1787рр) та Францисканська (1819-1820 рр) метрики. Ці книги нараховують сотні сторінок. Вони-надзвичайно об'ємні документи описового характеру поселень і господарств Галичини. Описи стверджували систему земельних відносин і стали підставою для визначення величин оподаткування. В ході опису були виготовлені тисячі великих гросбухів — по одному-кілька на кожне поселення. Францисканська метрика складалась на виконання патенту імператора Франца І. Важливим статистичним джерелом для історика є матеріали державних переписів населення. Об'єктом фіксації ревізій були податні стани: селяни, міщани, купці. Одиницею обліку була "ревізьська душа", а зведені дані мали назву "Ревізських сказок". Загальні переписи населення від ревізій відрізнялися тим. що об 'єктом їх обліку стала кожна людина, незалежно від її соціального становища. В Австрії перший перепис населення за новою методикою був проведений 1857 р., наступні - 1869, 1880, 1890, 1900, 1910 рр. У Росії перший загальний перепис населення імперії відбувся тільки 1897 р. Було видано 89 томів. За матеріалами перепису легко простежується механічний рух населення, зростання зайнятості за видами діяльності та десятиріччями, освітній рівень населення за десятиріччям. Перепис 1931 р. подав точні відомості, але були заполітизованими принципи його проведення. Важливими є повоєнні переписи.