Наук. школи в чеській історіогр.

Консервативний напр. В.Томек (1818 - 1905) - з прихильника концепції Ф. Палацького перетворився в апологета династії Габсбургів і католицької церкви, виразника офіціозної точки зору на історію Чехії в складі Австрійської імперії. В 13-томній "Історії міста Праги" прагнув докладно висвітлити систему земельного, церковного, міського управління. Ліберальний напр. почав відігравати визначальну роль в чеській історіографії в 60-х роках XIX ст. А.Гінделі (1829 – 1892) – в двотомнику "Історія Громади чеських братів" розглядав їх як спадкоємців гуситів. Г.Іречек (1827 – 1909) - автор першої узагальнюючої праці з історії чеського права - тритомника "Слов'янське право в Чехії та Моравії". Позитивістський напрямок заснував Я. Голл (1846 – 1929). Досліджував умови виникнення Громади чеських братів, вказував на велике значення її діяльності в житті чеського суспільства ХV ст., особливо в розвитку культури. Ч. Зібарт (1864-1932) - відомий своїми працями з історії культури, етнографії, фольклористики, збагатив науку новими даними з історії ремесла, торгівлі, права, музики тощо. Демократичний напрямок чеської історіографії початку XX ст. репрезентував З.НЕЄДЛИ (1878 – 1962) - який починав свою наукову діяльність як позитивіст. Консервативний напрямок репрезентував Й. Шуста (1874 – 1945), в 2т "Книги з чеськеської історії" та 4т "Чеська історія" всебічно дослідив період з 1300 до 1356 р.- розквіту Чеської держави. Вказував на романський вплив на розвиток чеських земель. Плідно працювали історики лібер-демокр напр. Б. Мендл (1892 – 1940) - медієвіст, досліджував проблеми соціально-економічного розвитку. Представник марксист напр Б. Шмераль (1880 – 1941) в праці "Палацький та наш час" виступив на захист демократичних аспектів концепції Палацького від критики Й.Пекаржа. Видана в 1938 р., в умовах загрози втрати незалежності, праця мала актуальний політичний характер. В 50-80-ті роки інтенсивно вивчалася стародавня історія слов'ян VІ-ІХ ст. на чеських землях. праці Д.Тржештика "Початок Пржемисловичів", яка охоплює період ІХ-Х ст. Після "оксамитової революції" сталися радикальні зміни в розвитку чеської історичної науки. Чехословацько-радянський інститут в Празі було реорганізовано у інститут сучасної історії, який досліджує період після 1938 р. З'явились нові історичні видання, зокрема католицький часопис "Серединна Європа".

Сучасний чеський історик Я.Опат, Сучасні чеські M.Беднарж, З.Карнік, Р.Квачик, Я.Ріхлік, М.Шестак.

 

Предмет історіог. Укр..

Предметом історіографії є історична наука, а не історичний процес. Предмет історіографії складають закономірності розвитку історичної науки, нарощування історичних знань. Д.І.Дорошенко зазначав, що “предметом … української історіографії являється нарис розвитку на Україні наукової праці над дослідженням минулого життя рідного краю”. В Енциклопедії україно­знавства читаємо: “Предметом української історіографії є розвиток української наукової праці над дослідженням минулого України і разом із тим розвиток української національно-історичної думки”. У сучасному підручнику з української історіографії (Я.Калакура) відзначається, що “предметом української історіографії є закономірності нагромадження знань і розвитку української історичної думки, становлення і збагачення української історичної науки”.

Періодизація української історіографії радянськими істориками: “історична наука у феодально-кріпосницькому епоху” та “історіографія історії України в ХІХ-на початку ХХ ст.” – в період кризи феодально-кріпосницьких відносин і розвитку капіталізму (Л.А.Коваленко). Радянська українська історіографія, у відповідності з цією періодизацією, являла новий період, який відповідав епосі соціалізму (А.В.Санцевич).

В зарубіжній періодизації історичної науки в Україні побудована на основі схеми Грушевського, тому критерієм були основні періоди в історії українського народу. Так, наприклад, в Енциклопедії Українознавства (Мюнхен–Нью-Йорк, 1949) виділяють такі періоди української історіографії: 1)Княжа доба (ХІ-ХІІІ ст.) 2)Литовсько-польська й козацька доба (ХІV-ХVІІ ст.) 3)Козацько-Гетьманська доба (ХVІІ-ХVІІІ ст.), 4) Наукова історіографія ХІХ-ХХ ст. В цьому, останньому періоді виділяються такі підперіоди: І пол. ХІХ ст., а потім за напрямками, які змінювали один одний: народницький, державницький. Наприкінці автори виділяють “сучасну українську історіографію”. В англійській “Encyclopedia of Ukraine” вміщена стаття “Історіографія”, написана О.Оглобліним і Арк. Жуковським. Автори до кінця ХVІІІ ст. повторюють періодизацію попередніх дослідників. А далі виділяють такі періоди: ХІХ століття Грушевський і початок ХХ століття та Модерна (новітня) українська історіографія, яка поділяється на: міжвоєнний період; післявоєнний період.