Знач. іст. праць Д.Бантиша-Кам. та М.Маркевича

Дмитро Бантиш-Каменський (1828-1850) народився в Москві, вчився там в університеті, служив у Колегії закордонних справ. Поворотним рубежем у його становленні як дослідника української історії стала майже десятирічна праця в Києві на посаді управителя канцелярії військового губернатора князя М. Рєпніна. Він зібрав і систематизував документальні та інші джерела, підготував джерельне дослідження, яке побачило світ уже після його смерті під назвою «Джерела малоросійської історії» (1858-1859). Основна його праця - «Історія Малої Росії з часів приєднання її до Російської держави за Олексія Михайловича до відміни гетьманства» вийшла 1822 р., а згодом перевидавалась у 1830 р. та 1834 р., кожне з яких було кращим від попереднього як за змістом, за джерельною базою, так і за формою. Вона складалася з 4-х частин і хронологічно була ширшою, ніж про це говорилося в її назві. У ній давався виклад української історії від найдавніших часів до ліквідації полково-сотенного устрою України. Автор зробив спробу дати періодизацію історії України, що відбилося на розподілі матеріалу за частинами (книгами). Суперечливими були погляди історика на українське козацтво. Провідне місце він відводив реєстровим козакам, а до запорожців ставився вороже.

Микола Андрійович Маркевич був істориком-самоучкою. М. Маркевич — автор "Історії Малоросії" (1842—1843 рр.), в якій викладається історія України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. З інших історичних розвідок найвідоміші — "Мазепа" (1841 р.), "Гетьманство Барабаша" (1841 р.), "Про перших гетьманів Малоросійських" (1848 р.), "Про козаків" (1858 р.).

4. Наук. спадщина М.Максимовича

(1804-1873) - визначний український учений, історик, фольклорист і етнограф. Максимович висловлював судження з багатьох питань історії України - від найдавніших часів і до сучасної йому епохи. Предметом особливої уваги Михайла Олександровича було козацтво взагалі і Запорозька Січ зокрема. М.Максимович вважається першим істориком Коліївщини. Йому належать праці «Сказание о Колиивщине» (1839), «Вести о гайдамаках» (1845), та «Млеевский староста Данила Кушнир» (1865). «Сказание о Колиивщине», написана у той час, коли жоден предстаник української історіографії цього питання не досліджував. Із діячів першої половини XVII ст. найбільшу увагу дослідник приділяє П. Сагайдачному. Свій погляд на постать гетьмана він виклав у статтях «Исследование о гетмане Петре Конашевиче Сагайдачном» (1843), «Сказание о гетмане Петре Сагайдачном» (1850).

У творі «Бубновская сотня» (1848 - 1849) автор проаналізував перебіг подій з історії України XVI - XVIII ст. на тлі конкретного об’єкта - Бубновської сотні в рідному для нього Золотоніському повіті. ослідник у короткому історичному екскурсі загальної історії зупиняється на діяльності провідних керманичів Запорозького козацтва: Д. Вишневецького, С.Наливайка, Г. Лободи та ін. Максимович показує, як тісно переплетена історія малої батьківщини з історією України та Запорозької Січі.

В листах до польського історика М.Грабовського «О причинах взаимного ожесточения поляков и малоросиян, бывшего в XVII веке» (1858) М.Максимович проаналізував усю передісторію Визвольної війни. Як Конашевичу Сагайдачному, так і Б. Хмельницькому Максимович відводить дві праці, близькі між собою за змістом. Перша - «Воспоминания о Богдане Хмельницком», написана в зв’язку з двохсотріччям з дня смерті гетьмана і виходом у світ монографії М.Костомарова «Богдан Хмельницький» (1857). Слід зазначити, що історичний образ Б.Хмельницького, створений Максимовичем, в цілому сприймається сучасною історичною наукою як достовірний.

творчість М. О.Максимовича становить цінну спадщину вітчизняної історичної науки, бо саме він поклав початок науково-критичному ставленню до дослідження історії України й запорізького козацтва зокрема, вперше в історіографії розробив власну концепцію історії українського козацтва. Вчений висвітлив провідну роль козацтва і Запорозької Січі у визвольному русі кінця XVI - XVIII ст. проти національного і релігійного гноблення, а також турецької і татарської агресії. Він вважається першим авторитетним істориком Коліївщини.