Ринкова економіка, її види і сучасні моделі

Цілком зрозуміло, що ринок виник разом з товарним виробницт­вом за завісою декількох тисячоліть. Але ринкова економіка (ринкове господарство) стала пануючою формою господарювання порівняно недавно – тільки три сотні літ тому (у XVII-XVIII століттях), однак як яви­ще (у межах окремих товарних господарств) з’явилася разом з товар­ним виробництвом.

 

Ринкова економіка – економіка з визначальною роллю ринку.

 

Історично первісною моделлю ринкової економіки були товарно-грошові відносини абсолютного панування економічної і політичної вла­ди централізованої рабовласницької держави, зокрема, в Стародавньо­му Єгипті, Шумері, Ассирії, Вавілонії, Хеттській державі та інших країнах Малої Азії, Фінікії, Стародавньому Китаї, Карфагені. При усіх негативних наслідках для розвитку економіки у цілому ця модель була достатньо стійкою і життєздатною. Саме у той період сформувався первинний ринок, держава почала випускати гроші у монетній формі – вони стали засобом товарного обігу.

У середині першого тисячоліття до нової ери, насамперед у Старо­давній Греції і Стародавньому Римі, з’явився інший варіант цієї моделі ринкової економіки. Це було пов’язано з формуванням системи приват­ної земельної власності, усе більш незалежної від держави. Згодом це призвело до того, що общинна власність на землю поступилася приват­ній, а тисячолітня відсутність володіння і перерозподілу земельної власності державою у добу середньовіччя зумовило перетворення дер­жави з земельного власника (як це було у рабовласницьку епоху) в інструмент економічної політики. Влада і власність втратили свою нерозривність, вони роз’єдналися.

У зв’язку з цим, у XVIII столітті формується модель ринкової економіки вільної конкуренції, у якій держава виконувала роль право­вого ґаранта забезпечення свободи ринку і підприємництва, хоча й не можна зводити цю роль до “ролі нічного сторожа, що охороняє при­ватну власність”, як її характеризував А. Сміт, адже держава і у той пе­ріод контролювала грошову і фінансову системи, зовнішній ринок тощо.

Сучасне ринкове господарство засноване на взаємодії приват­ного та державного секторів економіки. У залежності від ступеня інтен­сивності впливу на економіку і від пріоритетних завдань, які при цьому вирішує держава, розрізняють три моделі сучасного ринкового госпо­дарства: корпоративна економіка;змішана економіка;соціальне ринкове господарство. Ознаки цих моделей з точки зору економічної ролі держави відображено у таблиці 2.2.

Табл. 2.2. Основні моделі сучасної ринкової економіки

Характеристика моделі	Корпоративна ринкова економіка	Змішана ринкова економіка	Соціальне ринкове господарство
Цільова спрямованість державного регулювання	Захист інтересів великого бізнесу	Створення умов для розвитку підприємництва	Захист інтересів усіх громадян
Принципи регулювання економіки	Визначення основ­них пріоритетів економічного розвитку	Короткострокове регулювання	Довгострокове регулювання
Частка держав­ного сектора в економіці	Менше 5%	Близько 10%	До 25-30%
Типові країни	Гонконг, Японія, Австралія	США, Велика Британія, Канада	Німеччина, Франція, Австрія, Швеція

 

Корпоративна ринкова економіка має найбільше спільних рис з економікою вільної конкуренції. Модель ринкової економіки, яка орієнтована на вільну конкуренцію, нині зберігається, мабуть, тільки в Гонконзі, та й то з відомими застереженнями з огляду на передачу цієї території десять років тому Великою Британією Китаю.

Змішана ринкова економіка характеризується співіснуванням різноманітних форм власності: приватної індивідуальної, приватної корпоративної (акціонерної), колективної, сімейної, муніципальної, державної, інтегрованої тощо.

Соціальне ринкове господарство ґрунтується на поєднанні сили ринку та державного регулювання, яке спрямоване на обмеження нега­тивних ефектів конкурентної економіки і соціальний захист громадян.

Економічні суб’єкти ринкової системи (домашні господарства, фірми, банки і держава) взаємодіють через систему ринків (ринки ресурсів і товарів та послуг), які складають основу ринкового еконо­мічного механізму регулювання системи. Ринки, регулюючи потоки виробничих ресурсів, продукту, доходів і витрат, забезпечують саморе­гулювання економічної системи (у ринковій економіці вільної конку­ренції – в абсолютному значенні, а у регульованій ринковій економіці регулююча роль ринку доповнюється регулюючим впливом держави).

Через систему ринків також здійснюється конкуренція господарю­ючих суб’єктів ринкової економіки за обмежені (рідкісні) ресурси виро­бництва, а у кінцевому рахунку – за рівень доходів.

Саморегулювання ринкової економічної системи відбувається через економічний (господарський) кругообіг.

Господарський кругообіг – ресурсні, продуктові, грошові і фінан­сові потоки між суб’єктами економічної системи, які опосередковую­ться ринками ресурсів і товарів та послуг, а також держави, що вико­нують роль господарського механізму.

 

Зокрема, ланки і потоки господарського кругообігу у регульованій ринковій економіці відображено на схемі (рис. 2.1).

Як і будь-яка схема, дана схема господарського (економічного) кругообігу страждає спрощеністю і неповнотою. Зокрема, на ній відсутні потоки доходів і витрат домашніх господарств і підприємств, а також ринок як система саморегулювання економічної системи; не показані на ній і економічні інститути.

Економічні інститути потрібно відрізняти від економічних суб’єк­тів. Економічні інститути – набори правил і законів, які визначають взаємодію суб'єктів економіки, тобто установ і організацій, корпоративно діючих осіб, що мають внутрішню структуру, інституціональні рамки, які визначають взаємодію індивідів, що складають організацію чи установу.

 

Рис. 2.1. Господарський кругообіг в ринковій економічній системі

Схема на рис. 2.2 демонструє більш повний господарський (економічний) кругообіг у ринковій системі (однак у ній не знайшлося місця банкам як суб’єктам ринкової економіки). Вона показує, що вла­сники ресурсів (домашні господарства) продають їх фірмам через ринок ресурсів; використовуючи придбані фактори, фірми виробляють товари і послуги, які через споживчий ринок потрапляють до сфери споживання (домашні господарства). Потоки ресурсів і товарів утворюють внутріш­нє, або мале, коло економічного кругообігу.

Фірми, купуючи виробничі ресурси, здійснюють свої витрати, які на ринку ресурсів перетворюються на доходи домашніх господарств. Ці доходи використовуються домашніми господарствами для закупівлі товарів і послуг (споживчі витрати). Споживчі витрати на споживчому ринку стають доходами фірм. Потоки доходів і витрат утворюють зовні­шнє, або велике, коло економічного кругообігу.

Два кола кругообігу властиві для ринкової економіки вільної конку­ренції. Ринок (ринки ресурсів і товарів) виконує функцію саморегулю­вання економічної системи (регулювання виробництва і споживання).

Рис. 2.2. Господарський кругообіг в системі регульованого ринку

У системі регульованого ринку до господарських процесів втруча­ється держава (що показано відповідними потоками на схемі), яка здій­снює регулюючий вплив на ринки, а також на виробництво і спожи­вання, органічно доповнюючи ринковий економічний механізм.

 

§4. Планова (командно-адміністративна) економіка

Особливою формою суспільного господарювання стала планова, або командно-адміністративна, економіка. У цих термінів є й інші синоніми, зокрема цей тип економічної системи називають також тота­літарною, етатичною (одержавленою), централізованою, соціалістичною системою.

Централізована економіка є товарною. Тут зберігаються товарні зв’язки виробництва і споживання, однак вони суттєво деформуються неринковою формою їх регулювання, надмірним втручанням централь­ної влади, яка керує економікою через накази і команди, доручення, «спускаючи» згори безпосереднім виконавцям-господарникам плани, директиви, вказівки, нормативи і розпорядження, які набувають сили закону.

Функції економічного центру повністю перебирає на себе держава та її інституції, такі як Держплан (орган, що здійснював планування економічного розвитку), Держпостач (орган, що розподіляв ресурси) тощо. Централізовано вирішувалося, що виробляти і для кого, як розпо­діляти ресурси з централізованих фондів, прикріплювали постачаль­ників до виробників, виробників – до споживачів, суб’єктивно встанов­лювалися ціни.

Матеріальною основою даного типу економічної системи було розвинене машинне виробництво і розвинена система суспільного поділу праці. Ця форма суспільного господарства дуже подібна до первісної моделі ринкової економіки доби ранньорабовласницьких держав, але виникає вона на значно вищому рівні розвитку суспільного товарного виробництва і значно пізніше від ринкової економіки вільної конкуренції.

 

Планова, командно-адміністративна економіка – така форма суспільного господарства, коли здійснюється свідоме жорстке управ­ління економікою як органічного цілого з єдиного центру.

 

Плановій, командно-адміністративній економічній системі притаманні такі характерні риси:

· відмова від природного процесу усуспільнення виробництва і розвитку багатоукладної економіки на користь встановлення жорсткої монополії держави на основі державної власності на засоби вироб­ництва, відчуження останніх від безпосередніх виробників;

· згортання товарно-грошових відносин, утвердження позаекономічних, часто примусових методів організації виробництва;

· зрівняльність економічних інтересів усіх учасників виробництва, протиставлення у людині суспільного та індивідуального, ідеологізація економічних відносин, уявлення про визначальність класового економіч­ного інтересу;

· бюрократизація державних структур, примат політики над економікою, ідеологічний контроль над масами, надмірна централізація виро­бництва і обмеження самоврядування, сваволя рішень партійно-дер­жавної влади.

Виділяють дві основних моделі планової економіки: планово-директивну і планово-нормативну. Їх спільні і специфічні ознаки відображено у таблиці 2.3.

Табл. 2.3. Основні моделі планової економічної системи

 

ПЛАНОВО-ДИРЕКТИВНА МОДЕЛЬ	ПЛАНОВО-НОРМАТИВНА МОДЕЛЬ
ОСОБЛИВОСТІ	СПІЛЬНІ ОЗНАКИ	ОСОБЛИВОСТІ
Адресність директивного плану економічного і соціального розвитку	Розвинена система суспільного поділу праці	Система програм і планів економічного і соціального розвитку
Централізований розподіл ресурсів	Державне управління економікою	Централізовані економічні нормативи
Централізоване ціноутворення	Розвинені продуктивні сили індустріального типу (машинне виробництво)	Централізоване регулювання цін
Відсутність економічної самостійності виробників	Послідовне обмеження вільного ринку	Обмеження економічної самостійності виробників

 

Для української економіки періоду тоталітарного господарства (1920-1991 роки) у складі економіки СРСР властивою була більш жор­стка планово-директивна модель. Планово-нормативна модель харак­теризувала економіку соціалістичних країн Європи – Чехії і Словаччини (які тоді знаходилися у складі однієї держави – Чехословаччини), Угор­щини, Польщі, Болгарії, НДР (нині увійшла до складу Німеччини). Водночас, у Румунії і Албанії, на Кубі1, у Північній Кореї, Монголії і В’єтнамі реалізу­валась планово-директивна модель (на Кубі і у Північній Кореї вона збе­реглася і донині). У Китаї почергово використовувалися обидві моделі.

До нормативної моделі, починаючи з середини 80-х років, посту­пово переходив і СРСР. Однак суть, визначальні ознаки тоталітарної економіки при цьому не втрачалися, вона залишалася неринковою.

Командно-адміністративна економічна система в обох її варіантах ігнорує об’єктивні економічні закономірності, відкидає ринковий меха­нізм ціноутворення і саморегулювання, який удосконалювався і відшлі­фовувався тисячоліттями, його намагалися замінити суб’єктивним зага­льнодержавним плануванням. Економіка переважно ґрунтувалася на державній власності, яка трактувалася загальнонародною, на гіпертро­фованому централізмі в управлінні.

Усе згадане підривало матеріальну заінтересованість, послаблю­вало мотивацію праці, блокувало розвиток господарської демократії, заперечувало конкуренцію. За таких умов товарне виробництво здій­снюється обмежено, ринок втрачає здатність регулювати його (якщо не брати до уваги існування нелегального ринку, який завжди був у пла­новій економіці, незважаючи на її неринковий характер). Виробництво, розподіл і обмін управлялися через жорстке державне планування чи нормування, товарно-грошові відносини не виконували регулюючої функції. Отже, товарне виробництво у ринковій і плановій економічних системах має значні відмінності.

Відмінності товарного виробництва у ринковій і плановій економіч­них системах відображено у таблиці 2.4.

Табл. 2.4. Відмінності товарного виробництва у ринковій

та плановій економічних системах

РИНКОВА ЕКОНОМІКА	ОЗНАКИ	ПЛАНОВА ЕКОНОМІКА
Економічна: задоволення особистих потреб	◄ Головна мета ►	Політична: задоволення насамперед суспільних потреб
Максимізація вигоди, економічне зростання	◄Головний мотив ►	Максимізація обсягів виробництва продукту
Ринок, конкуренція	◄Форма організації ►	Централізоване директивне чи нормативне планування
Вільний або регульований ринок	◄ Форма товарного обміну ►	Плановий розподіл і обмежений ринок
Гармонізація інтересів, досягнення економічної рівноваги	◄ Роль держави ►	Жорстке політичне управління економічними процесами

Планові економічні системи розвивалися вкрай суперечливо. Централізоване управління, не зважаючи ні на які зусилля, не змогло забе­зпечити стабільного економічного розвитку; за умов відсутності стимулів планові показники не виконувалися (зокрема, жоден п’ятирічний план розвитку народного господарства СРСР, починаючи з кінця 20-х років і закінчуючи початком 90-х, не був виконаний у повному обсязі). Тому час від часу відбувалися спроби поєднати директивне планування (обов’яз­кове для виконання, що має характер закону) з ринком при підпоряд­кованій ролі останнього. Так було в СРСР на початку 20-х років мину­лого століття, коли намагались реалізувати так звану “нову економічну політику”, або (НЕП), а потім і у 50-х, у середині 60-х, в агонізуючому СРСР періоду так званої “перебудови” (1985-1991 роки).

В останньому випадку відбувався перехід до планово-нормативної моделі, що уявлялося певною поступкою ринковим відносинам, стало відходом від жорсткого директивного планування та рафінованого адміністрування.

Були спроби застосування планової моделі з елементами ринко­вих відносин і в інших країнах – насамперед у колишній Югославії, а також у Чехословаччині (1968 року тут намагалися впровадити симбіоз плану і ринку під гаслом “соціалізму з людським обличчям”). Однак план і ринок при визначальній ролі першого виявилися несумісними. Симбіоз двох методів регулюючого впливу на економіку стає ефектив­ним тільки тоді, коли план відіграє допоміжну роль і здійснюється в формі прогнозування економічного розвитку чи індикативного (рекомен­даційного) планування, про що свідчить позитивний досвід сучасних ринкових країн.

Криза і наступний крах планової, командно-адміністративної економічної системи відбулися протягом 70-80-х років минулого століття, до чого спричинили такі проблеми:

Ø консерватизм одержавленої економіки, жорстка централізована реґламентація господарської діяльності;

Ø відсутність реальних товарних відносин, нерозвиненість ринку та його інфраструктури;

Ø наростаючий товарний дефіцит;

Ø посилення тенденції до утриманства, забезпечення свого добро­буту за рахунок інших шляхом централізованого перерозподілу ресур­сів;

Ø відсутність економічної заінтересованості, мотивації господарсь­кої діяльності;

Ø бюрократично-номенклатурна система управління економікою у цілому, виробництвом, розподілом і обміном;

Ø закритість економіки через жорстку централізацію зовнішньо­економічної діяльності і відмінності у національних стандартах вироб­ництва порівняно з ринковими загальносвітовими.

Спроби ринкових змін наштовхувалися на жорсткий опір закосте­нілої ідеологізованої тоталітарної системи, що мало як внутрішній, так і міжнародний аспекти. Проте поглиблення кризи і обвал командно-адміністративної системи зумовили більш чи менш масовий перехід більшості країн з плановою економікою до регульованого ринку. Економіка таких країн стала перехідною, або трансформаційною.