Суть і типи економічних систем

У процесі господарської діяльності економічні відносини між людьми функціонують як певна система, яка включає об’єкти цих відносин та специфічні форми економічних зв’язків між ними. Економіка кожної країни, за словами знаного сучасного американського економі­ста, Нобелівського лауреата Василя Леонтьєва (помер у 1999 році), – це велика система, у якій відбувається багато різних видів господар­ської діяльності. Кожна ланка (елемент чи компонент) цієї системи існує тільки тому, що одержує щось від інших ланок, тобто знаходиться з ними у взаємозв’язку та взаємозалежності.

Економічна система – це особливим чином впорядковані зв’язки між економічними суб’єктами (виробниками і споживачами матеріаль­них та нематеріальних життєвих благ).

В економічній системі господарська діяльність людей завжди є організованою, скоординованою тим чи іншим чином.

Сучасні дослідники (зокрема, Нобелівський лауреат з США Мілтон Фрідман) розглядають два способи координації господарської діяльно­сті людей, яку було названо економічним механізмом суспільства.

Перший – централізоване керівництво, сполучене з примусом до праці, або ієрархічна система; такими є методи армії, сучасної тота­літарної держави.

Другий – це добровільне співробітництво економічних суб’єктів, спонтанний (самочинний) і стихійний (безплановий) господарський порядок; головним сигналом до дії тут є не суб’єктивні накази чи розпо­рядження органів державної влади, а ринкові ціни (ринок тут – механізм ціноутворення): зростання чи зниження цін на ресурси виробництва чи вироблений продукт вказують господарським суб’єктам – виробникам, продавцям, покупцям, споживачам тощо – у якому напрямі потрібно діяти.

Будь-яка економічна система функціонує на основі певного економічного механізму, включаючи у себе і ряд інших елементів: продуктивні сили суспільства, соціально-економічні та організаційно-економічні відносини.

Продуктивні сили є провідним компонентом будь-якої економічної системи, однак визначальним її елементом є економічні відносини.

Зокрема, соціально-економічні відносини визначають тип сис­теми (наприклад, пануюча приватна власність утворює один тип систе­ми, пануюча державна – інший), а організаційно-економічні відно­сини є середовищем зв’язків між усіма елементами економічної систе­ми; саме вони ніби “склеюють” компоненти системи у єдине ціле (про­дуктивні сили, власність та економічний механізм реалізуються через організаційно-економічні відносини).

Специфіка вказаних елементів економічної системи визначає зміст процесу праці і процесу виробництва, виробничі можливості еконо­міки, результат виробництва (ефект виробництва, або продукт), його ефективність (співвідношення результатів і витрат).

Виробничі можливості економічної системи обмежені рідкісністю виробничих ресурсів, їх рідкісність з розвитком суспільства, як правило, зростає, адже поступово вичерпуються невідтворювані природні ресур­си, а зростання і розширення економічних потреб зумовлює обмеже­ність інших ресурсів. Тому перед суспільством постає проблема еконо­мічного вибору, стаючи основною проблемою ефективного функціону­вання економічної системи.

Відображенням проблеми економічного вибору суспільства є методи вирішення трьох основних питань економіки:

1) Що виробляти? Які з можливих товарів та послуг повинні вироблятися даною економічною системою і протягом якого часу?

2) Як виробляти? За якої комбінації виробничих факторів, із застосуванням якої технології і організації виробництва повинні створю­ватися обрані життєві блага?

3) Для кого виробляти? Хто буде споживати створені продукти, оплачувати товари, здобуваючи від цього корисність? Яким буде дохід нації від виробництва даних товарів і послуг?

Сучасний світ характеризується існуванням різних економічних систем, які, виникнувши у той чи інший історичний період, не зали­шаються сталими, а постійно знаходяться у русі, змінюючись і розви­ваючись. Одні з них уже відмерли чи сходять з історичної арени, інші існують, динамічно вдосконалюючись. Тому економічну систему потріб­но розглядати в русі, в її історичному розвитку.

Варто підкреслити: питання про сутність, структуру і тенденції розвитку економічних систем не однозначні, вони викликають наукову дискусію.

Зокрема, одні дослідники вважають, що визначальною тенденцією розвитку економічних систем є уніфікація (приведення до єдиної фор­ми, однотипності) їх елементів (теорія конвергенції економічних систем). Водночас, інші доводять, що співіснування різних економічних систем взаємно їх збагачує і це веде до утворення якісно нових господарських систем.

Економічну систему розглядають як плинне, мінливе явище, яке формується і проходить через певні ступені і фази розвитку. У взаємодії та перетворенні різних систем складається економічна цілісність сучасного світу.

При з’ясуванні цього питання вчені-економісти застосовують різні підходи та критерії.

У нашій вітчизняній економічній науці довгий час панував марксистський підхід, за яким історія людства поділяється на кілька етапів, або суспільно-економічних формацій:

1) первинна (архаїчна), до якої відносили первіснообщинний та азіатський способи виробництва (“азіатський” спосіб виробництва час­то називають також “східним рабством”);

2) вторинна, яка ґрунтувалася на приватній власності і включала античне рабство, кріпосництво (феодалізм) і капіталізм (ринкову економіку);

3) гіпотетична комуністична, що мала базуватися на суспільній власності і поділятися на дві фази – соціалістичну і власне комуніс­тичну.

Такий формаційний підхід дозволив виділити п’ять суспільно-економічних сис­тем (способів матеріального виробництва) за критеріями форм власності (типу соціально-економічних відносин) та вирішальної ролі виробництва: 1) первіснообщинна; 2) рабовласницька; 3) фео­дальна; 4) капіталістична; 5) комуністична (у двох фазах).

Нині вважають, що марксистський підхід (застосований ще у сере­дині ХІХ століття видатними німецькими вченими Карлом Марксом і Фрідріхом Енгельсом) є помилковим.

На початку минулого століття (у 1906 році) німецький дослідник Карл Бюхер на основі критеріїв характеру зв’язків у суспільстві між виробництвом і споживанням виділив такі етапи господарського розви­тку:

1) закрите домашнє господарство (натуральне господарство окремої сім’ї чи родинних груп первісного суспільства, рабства і кріпо­сництва);

2) міське господарство, у якому відбувається безпосередній (бартерний) обмін продуктами (дрібне ремісниче і монопольно-цехове господарство);

3) народне господарство, де здійснюються товарний і грошовий обіг (велике виробництво з системою найманої праці).

Нині цей підхід також визнано недоцільним.

Варто зауважити, що ще у ХІІІ столітті видатний арабський мисли­тель Ібн Хальдун виділяв подібні етапи господарського розвитку: дикість, сільське життя, міське життя (зрозуміло, Ібн Хальдун не знав ринкової економіки з її системою найманої праці, тому і не включив її до своєї періодизації).

Відомий американський вчений Уолт Ростоу у 1960 році запропо­нував власні стадії економічного розвитку за критерієм стану продуктив­них сил (теорія економічного зростання): 1) традиційне суспільство (аграрна економіка з примітивною технікою і великою земельною вла­сністю); 2) “перехідне суспільство” (виникнення машинного вироб­ництва і банків); 3) суспільство стадії “зрушення” (промисловий пере­ворот XVIII століття та його наслідки); 4) суспільство стадії зрілості (прискорення НТП, урбанізація, зростання добробуту нації); 5) суспі­льство “масового споживання” (визначальна роль сфери послуг і масового виробництва споживчих товарів).

Сучасні зарубіжні дослідники (Дж. К. Ґелбрейт, Р. Арόн, Д. Белл, Я. Тінберген та інші), застосовуючи критерій “ступінь індустріального розвитку”, виділяють такі економічні системи:

1) доіндустріальне суспільство;

2) індустріальне суспільство;

3) постіндустріальне суспільство;

4) неоіндустріальне (інформаційне) суспільство, або “нова еконо­міка”.

Усе ж у світовій економічній літературі найбільш доцільною визна­на класифікація економічних систем за двома основними ознаками:

Ø формою власності на засоби виробництва;

Ø способом координації (регулювання) економічної діяльності.

На основі цих та деяких інших ознак виділяють такі типи економічних систем:

1) традиційна аграрна, або натуральна (самодостатня) еконо ­міка;

2) ринкова економіка;

3) централізована (планова, командно-адміністративна) еконо­міка;

4) регульована ринкова економіка.

Визначальні риси названих типів економічних систем відображені в таблиці 2.1.

Табл. 2.1. Характеристика типів економічних систем

 

Визначальні ознаки системи	Натуральна (традиційна) економіка	Ринкова економіка	Планова економіка	Регульована ринкова економіка
Форма виробництва	Натуральна	Товарна	Товарна	Товарна
Пануюча форма власності	Переважно общинна	Приватна	Державна	Змішана (за провідної ролі приватної)
Поділ праці	Нерозвинений	Розвинена система поділу праці	Розвинена система поділу праці	Розвинена система поділу праці
Продуктивні сили	Продуктивні сили доіндуст­ріального типу	Продуктивні сили індуст­ріального типу	Продуктивні сили індуст­ріального типу	Продуктивні сили постінду­стріального типу
Тип економічних зв’язків	Безпосередній між виробництвом і споживанням	Ринковий	Плановий	Ринковий

 

Якщо об’єктами економічної системи є продуктивні сили, соціа­льно-економічні і організаційно-економічні відносини, господарський механізм регулювання системи та їх різноманітні форми прояву, то варто виділити і її суб’єкти:

Ø домашні господарства – власників виробничих ресурсів і спожи­вачів товарів і послуг;

Ø підприємства (фірми) – споживачів виробничих ресурсів і виро­бників товарів і послуг;

Ø банки та інші кредитно-фінансові установи регулюють рух гро­шової маси і фінансові потоки, необхідні для нормального функціону­вання економіки;

Ø державу (уряд) як суб’єкт економіки, який забезпечує доцільне функціонування національної економіки, контроль над ринком для забе­зпечення суспільних потреб.

Домашні господарства забезпечують виробництво та відтворен­ня ресурсу праці (робочої сили), постачають виробничі фактори, само­стійно приймають господарські рішення, прагнуть до максимального задоволення потреб своїх членів, використовуючи доходи від продажу ресурсів.

Фірми (підприємства) функціонують заради одержання доходу (прибутку) на принципах ризику і відповідальності, прагнуть до його максимізації, самостійно приймають господарські рішення, використову­ють економічні ресурси для створення життєвих благ з метою їх про­дажу (обміну), а прибуток – для особистого споживання його власників і для розширення виробництва.

Банки виконують функції по перетворенню вільних грошових кош­тів у капітал, є посередниками в його розміщенні і платежах.

Держава (уряд) здійснює політичну і юридичну владу, реалізуючи функції державного регулювання економіки.

Динамічне функціонування економічної системи забезпечує вироб­ництво, розподіл, обмін і споживання життєвих благ.

Тип економічної системи визначається пануючою формою вла­сності на економічні ресурси. Зокрема, основою традиційної (само­достатньої, натуральної) економіки є колективна власність сусідсь­кої чи сільської общини (у первісному суспільстві), яка може поєдну­ватись з елементами приватної і державної власності (у рабовласниць­кому і феодальному суспільствах), ринкової економіки – приватна власність у різноманітних її проявах, планової (командно-адміністра­тивної) економіки – державна власність з елементами колективної (колгоспно-кооперативної) власності, регульованої ринкової еко­номіки – насамперед корпоративна приватна та інтегрована вла­сність, а також фактично усі форми власності. Тому сучасну ринкову економіку часто називають змішаною економікою (у ній “змішано” різноманітні форми власності при провідній ролі приватної).