Економіка і науково-технічний прогрес

Поступальний розвиток економіки, її постійне вдосконалення є пануючою тенденцією, яка ґрунтується на прогресі науки і техніки.

Наука – особливий вид діяльності людини, яка полягає у система­тизації старих та одержанні нових знань про природу, людину і суспіль­ство. Під поняттям “техніка” розуміють сукупність знарядь праці – машин, механізмів, обладнання, устаткування, інструментів, які вико­ристовуються у виробництві для створення продукту. Нові знання мате­ріалізуються у нових знаряддях праці, при цьому задоволення одних потреб породжує інші. Наукові досягнення, впроваджуючись у вироб­ництво у формі нової техніки та новітніх технологій, сприяють ство­ренню нових продуктів з новими позитивними якостями і параметрами.

Наукові ідеї спочатку втілюються у конструкторських розробках, а потім – у дослідному виробництві. Якщо інновація (нова науково-технічна розробка) дає позитивний ефект, вона впроваджується у масо­ве виробництво. Наукові ідеї та інновації формують необхідні умови для наступних кількісних і якісних зрушень в економіці. Так відбувається науково-технічний прогрес (НТП), суть якого полягає у безперерв­ному процесі розвитку і вдосконалення науки, техніки, технології і орга­нізації суспільного виробництва, його факторів та споживання продукту.

Науково-технічний прогрес відбувається у двох формах. Еволю­ційна форма НТП здійснюється, коли техніка і технологія вдоскона­люються на основі уже відомих знань, а його революційна форма означає перехід до техніки та технологій, що створюються на принци­пово нових наукових ідеях.

Йдеться, зокрема, про перехід від ручної праці до машинної – меха­нізованої та автоматизованої, впровадження у виробництво електричної енергії, комп’ютерів і роботів, лазерної техніки і композиційних матеріалів, пластичних мас і синтетики, автоматизованих систем управління тощо.

Впровадження результатів НТП (інновацій) у виробництво веде до суттєвих змін у продуктивності економічних ресурсів, характері праці, до зростання кількості та підвищення якості продукту, розширення його номенклатури.

Нинішні перетворення у засобах виробництва під впливом НТП пов’язані з появою нових поколінь машин-автоматів, автоматизованих поточних ліній з комп’ютерним управлінням, роботів, з генною інжене­рією, впровадженням нових синтетичних матеріалів (пластичних мас, штучних кристалів, волокон, композитних і нетканих матеріалів), напів­провідників, скловолокон для комунікацій, нових засобів зв’язку та тран­спортних систем і багато іншого.

НТП у своїй революційній формі призвів до якісної зміни робочої сили, значного зростання освіченості та кваліфікації працівників, разюче змінив зміст процесу виробництва та праці.

Зміст праці визначається взаємодією особистих і речових факто­рів у процесі виробництва, обсягом і структурою трудових функцій лю­дини, її фаховими знаннями, умінням застосовувати новітні технології та іншим. Зміст праці охоплює такі явища, як продуктивна сила, інтен­сивність, якість і складність праці.

Продуктивна сила (продуктивність) праці характеризує вироб­ничі можливості людини – технічні, технологічні, організаційні та інші, її дієздатність і результативність. Повнота реалізації можливостей, закла­дених у продуктивну силу праці, значною мірою залежить від її інтенсив­ності.

Інтенсивність праці відбиває напругу, тягар праці, характеризу­ючи витрату робочої сили людини (обсяг трудових витрат на одиницю робочого часу). Залежно від рівня інтенсивності праці реалізується (пов­ністю чи частково) наявна продуктивна сила праці.

Якість праці показує рівень майстерності працівника, його старанність, творчий підхід, вміння застосовувати набутий позитивний вироб­ничий досвід, комунікабельність у виробництві.

Складність праці характеризує функції, які працівники виконують у процесі виробництва.

Зміни продуктивності праці, її інтенсивності, якості та складності значною мірою зумовлені впровадженням результатів НТП у виробницт­во. За цим стоять зрушення у змісті праці: технічний прогрес став могутнім фактором посилення продуктивної сили праці, підвищення її якості і, водночас, складності. Важче виявити вплив НТП на інтенсив­ність праці, хоча автоматизація, комп’ютеризація, роботизація вироб­ництва сприяють її зниженню.

НТП поступово докорінно змінив місце і роль людини у вироб­ництві. Особливо стрімко ці зміни відбуваються за умов сучасної науково-технічної революції (НТР), яка розпочалася у другій половині ХХ століття впровадженням у виробництво автоматизованих поточних машинних ліній і комп’ютерів перших поколінь, освоєнням космічного простору і океанів, хімізацією виробництва, розвитком біологічних тех­нологій.

Технічний прогрес нині майже витіснив людину з процесу безпосереднього виробництва. Функції важкої, але простої ручної праці змі­нюються функціями переважно розумової, а отже, творчої і, водночас, складної праці. Нові трудові функції людини пов’язані з обслугову­ванням устаткування (монтаж і налагодження) та спостереженням за його роботою (контроль і регулювання). В автоматизованому вироб­ництві спостереження за технологічним процесом займає нині 60-70 відсотків робочого часу.

Зростання складності праці вимагає збільшення кількості високо­кваліфікованих працівників, універсалів з високим рівнем освіченості. Широке застосування у виробництві керуючих систем, гнучких техноло­гій значно посилює творчий характер праці, що включає наступні осно­вні вимоги до працівника нової формації:

Ø високий рівень інтелектуального розвитку і фахової компетенції;

Ø прагнення до вдосконалення процесу праці, позитивних змін у виробництві;

Ø творчий підхід до справи, участь у підготовці програми виробни­чого процесу;

Ø здатність ефективно працювати без нагляду, розвинене почуття обов’язку;

Ø критичний склад мислення, висока ступінь допитливості;

Ø комунікабельність, вміння працювати у колективі та приймати колективні рішення;

Ø уміння сприймати нові ідеї і обмінюватись ними, допомагати ін­шим.

Під впливом НТП суспільне виробництво знаходиться у постійних змінах, розвитку та вдосконаленні. Тривалі етапи його еволюції назвали технологічними способами виробництва. Технологічні способи виробництва відображають наступні процеси:

Ø якісні зміни в розвитку засобів і предметів праці;

Ø якісні зміни в характері праці, що виникають під впливом впровадження нових технологій та удосконалення організації виробництва;

Ø поглиблення поділу виробництва, розширення масштабів його кооперації і комбінування.

Кожен наступний технологічний спосіб виробництва є якісним стрибком у розвитку засобів і предметів праці, робочої сили, технології та організації виробництва, поглибленні поділу праці та розширенні її кооперації.

Економічна наука нині виділяє три типи технологічних способів виробництва, які послідовно змінювали один одного:

1) доіндустріальний, що ґрунтувався на примітивних засобах праці та важкій ручній некваліфікованій праці, йому властиві нерозви­нений поділ виробництва, незначні масштаби його кооперації;

2) індустріальний, за якого відбувся перехід до використання у виробництві систем машин і механізмів, машинних технологій, нових форм організації процесу виробництва;

3) постіндустріальний, що пов’язаний з автоматизацією вироб­ництва, широким впровадженням комп’ютерів і роботів, принциповою зміною трудових функцій людини, творчим характером праці.

Доіндустріальними технологічними способами виробництва були так звані “кам’яний”, “бронзовий” і “залізний віки” первісного суспіль­ства та ранньорабовласницького періоду, “античне” і “східне” рабство, ремісничий спосіб виробництва середньовіччя, мануфактурний спосіб виробництва ранньої ринкової економіки.

Саме з мануфактури розпочався перехід до індустріального спо­собу виробництва. Мануфактура, яка найбільший розвиток отримала у XVIII столітті, відрізнялася від простої кооперації праці і виробництва глибиною поділу та масштабами кооперації найманої праці, зокрема, мануфактура характеризувалася значним прогресом подетального та функціонального (поопераційного) поділу праці. Однак прихід індустрі­ального технологічного способу виробництва справедливо пов’язує­ться з наступним етапом розвитку виробництва – фабрикою (цей етап розпочався на зламі XVIII і ХІХ століть).

Фабричний спосіб виробництва вдосконалювався протягом ХІХ і першої половини ХХ століть. Він змінився постіндустріаль­ним способом виробництва.

Під впливом НТР завершилася повна механізація виробництва, широких масштабів досягли його автоматизація (впровадження автоматичних машинних ліній, керуючих систем, роботів тощо), застосування новітніх технологій, принципово нових предметів праці і нових видів енергії і таке інше. Невпізнанно змінилися трудові функції людини, біль­шість важких і монотонних трудових операцій взяли на себе машини-автомати та роботи, витіснивши людину з безпосереднього процесу виробництва, людина піднялася над виробництвом, її праця стає усе більш творчою, змінився її характер, нині більшість працівників викону­ють управлінські функції. Вони контролюють виробничий процес і якість продукту, налагоджують і ремонтують автоматизовані виробничі лінії та роботів, стають операторами, що ними управляють, програмістами, кот­рі складають комп’ютерні програми тощо.

Постіндустріальний спосіб виробництва характеризується також стрімким розвитком сфери послуг (тут нині працюють від 50 до 70 відсотків усіх працівників), інтелектуалізацією та гуманізацією вироб­ництва, значним зростанням добробуту тих націй, які сповідують рин­кову ідеологію.