Сформулювати практичні рекомендації для спеціалістів з психолого- фізичної реабілітації щодо профілактики синдрому емоційного вигорання

Профілактичні, лікувальні та реабілітаційні методики і заходи повинні бути спрямовані на зняття дії стресора: зняття робочого напруження, підвищення професійної мотивації, вирівнювання балансу між затраченими зусиллями і результатом, який отримується. При появі і розвитку ознак емоційного вигорання необхідно звернути увагу на покращення умов його праці (організаційний рівень), характер взаємостосунків у колективі (міжособистісний характер), особистісні реакції і захворюваність (індивідуальний рівень). Суттєва роль в боротьбі з синдромом емоційного вигорання відводиться самій людині Слідуючи рекомендаціям, він не тільки зможе запобігти виникненню синдрому емоційного вигорання, але і суттєво знизити ступінь його вираження:

• визначення короткотермінових і довготривалих цілей;
• використання «тайм-аутів», що необхідно для забезпечення психічного і фізичного благополуччя (відпочинок від роботи);
• оволодіння вміннями і навичками саморегуляції (релаксація, ідеомоторні акти, визначення цілей і позитивна внутрішня мова сприяють зниженню рівня стресу, який призводить до вигорання);
• професійний розвиток і самовдосконалення (одним із способів запобігання синдрому емоційного вигорання є обмін професійною інформацією з представниками інших служб, що дає відчуття більш широкого світу, ніж той який існує всередині окремого колективу, для цього існують різні способи – курси підвищення кваліфікації, конференції та ін.);
• втеча від непотрібної конкуренції (бувають ситуації, коли її неможливо уникнути, але надмірне прагнення д виграшу породжує тривогу, робить людину агресивною, що сприяє виникненню синдрому емоційного вигорання);

· емоційне спілкування (коли людина аналізує свої почуття і ділиться ними з іншими, імовірність вигорання знано знижується або цей процес стає не настільки вираженим);

· підтримка хорошої фізичної форми (не варто забувати, що між станом тіла і станом душі існує тісний зв’язок: неправильне харчування, зловживання спиртними напоями, тютюном, зменшення ваги чи ожиріння збільшують прояви синдрому емоційного вигорання

 

 

13. Сформулювати і обгрунтувати основні вимоги до спеціаліста із психолого-фізичної реабілітації

Традиційно у суспільній свідомості, при вивченні професійної діяльності спеціалістів соціономічних професій (лікарів, педагогів, соціальних працівників, психологів і т. д.) акцент робився на позитивних аспектах роботи з людьми. Разом з тим цілком очевидно, що саме робота з людьми через високі вимоги, особливу відповідальність і емоційні навантаження потенційно містять в собі небезпеку важких переживань, пов’язаних з робочими ситуаціями, і ймовірність виникнення професійного стресу.

Професійна діяльність спеціаліста із психолого-фізичної реабілітації не залежно від різновиду виконуваної роботи, належить до групи професій з підвищеною моральною відповідальністю за здоров’я і життя окремих людей, груп населення і суспільства в цілому. Постійні стресові ситуації, в які він потрапляє в процесі складної соціальної взаємодії з клієнтом, постійне проникнення в суть соціальних проблем клієнта, особиста незахищеність та інші морально-психологічні фактори здійснюють негативний вплив на його здоров’я.

Виділяють наступні особистісні риси, які бажані для спеціаліста з психофізичної реабілітації: концентрація на клієнті, бажання і здатність йому допомогти; відкритість до відмінних від власних поглядів і суджень, гнучкість і терпимість; емпатичність, чутливість, здатність створювати атмосферу емоційного комфорту; автентичність поведінки, тобто здатність декларувати групі істинні емоції і переживання; ентузіазм і оптимізм, віра в здатність учасників до змін і розвитку; врівноваженість, терпимість до фрустрації і невизначеності, високий рівень саморегуляції; впевненість в собі, позитивне ставлення до самого себе, адекватна самооцінка, усвідомлення власних конфліктних областей, потреб, мотивів; багата уява, інтуїція; високий рівень інтелекту.