Архіви та архівна справа доби визвольних змагань (1917–1920 рр.)

 

Поворотним рубежем в історії архівної справи в Україні стала Українська революція 1917–1920 рр., відновлення Української держави. Восени 1917 р. було створено Бібліотечно-архівний відділ при департаменті мистецтв Генерального секретарства справ освітніх Центральної Ради (з січня 1918 р. – Народного міністерства освіти УНР) на чолі з відомим істориком Олександром Грушевським. Основними напрямами діяльності цього відділу в архівній галузі були: реєстрація архівів, складання описів відомих архівів, розширення діяльності існуючих архівних комісій і утворення нових, рятування приватних архівів, яким загрожувало знищення.

Проект архівної реформи в Українській державі був розроблений за правління гетьманського уряду Петра Скоропадського. Проведення загальної архівної реформи державного характеру запропонував Архівно-бібліотечний відділ, що продовжив роботу при Головному управлінні мистецтв і національної культури. Його очолив відомий історик і архівіст Вадим Модзалевський. Основний зміст реформи полягав у проголошенні державної власності на архівні документи. Архівні справи всіх відомств, які втратили актуальність для поточного діловодства, переходили у власність держави. Центральною установою архівної системи мав стати Національний архів Української держави (або Головний державний архів). Крім Національного архіву в Києві, де мали зосереджуватися документи загальнодержавного характеру, які відображали діяльність головних державних установ, передбачалося створити губернські архіви для зберігання документів губернських інституцій. Ідеї централізації архівної справи одержали конкретизацію в проекті реформи, розробленому 1918 р., що передбачав функціонування в системі архівних установ місцевих управлінських органів. Автори проекту реформи (Вадим Модзалевський, Дмитро Багалій, Володимир Іконников, Іван Каманін, Орест Левицький) пропонували створити в губерніях архівні комісії зі статусом "державних інституцій" для управління архівною справою на місцях. Саме на ці архівні комісії, призначені Головним управлінням, покладались обов'язки розбирання архівних документів, виділення й відбір тих, які мали передаватися до Національного або губернських архівів. На жаль, проекти архівної реформи не вдалося реалізувати ні урядові Павла Скоропадського, ні Директорії УНР.

В умовах військових дій та частих змін місця перебування уряд Директорії УНР не випускав з поля зору діяльність архівів. У січні 1919 р. за постановою Ради народних міністрів у відання Головного управління мистецтв та національної культури передавався Київський центральний архів давніх актів, а на його утримання виділялось понад 66 тис. карбованців. Головна увага уряду Директорії була зосереджена на зберіганні архівних документів, зокрема військових архівних фондів, збиранні документів УНР.

Військово-архівну роботу 1919 р. проводила Культурно-освітня управа Генерального штабу Армії УНР, яка організувала архівні комори у Кам'янці та Проскурові. Основою для архівних комор були архівні фонди періоду Першої світової війни, зосереджені в цих містах. Сюди передбачалося передавати й фонди українських частин доби визвольних змагань. Однак з відходом української влади з тих міст архівні комори припинили своє існування.

6 жовтня 1919 р. у Кам'янці головний отаман Симон Петлюра видав наказ Головної команди війська УНР, у якому заборонялося знищувати військово-історичні документи і надавалося право секвестру (заборона чи обмеження, накладене органами державної влади на користування) для державного архіву. Справа охорони архівів на місцях покладалась на військових начальників і комендантів.

Важливим етапом формування військово-архівних фондів стала архівна діяльність українських інституцій на еміграції, зокрема в Польщі. У Тарнові (центрі державного осідку УНР) було засновано Головний військово-історичний архів, який з літа 1921 р. став центром зосереджування воєнно-історичних матеріалів, вивезених українською еміграцією на чужину.

Відповідно до Закону УНР від 1 вересня 1921 р. передбачалося утворити за кордоном Музей-архів визволення України для збирання, впорядкування та охорони історичних документів і пам'яток визвольної боротьби української нації. 1922 р. при Міністерстві освіти було створено Архівну комісію для "перебирання історичних матеріалів для Музею-архіву визволення України". Архівна комісія переглядала архівні фонди міністерств, щоб виявити і відібрати документи історичного значення.